-
Щ: відмінності між версіями
Немає опису редагування |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
| |
Поточна версія на 08:38, 7 жовтня 2023
Щ, щ («ща») — літера кирилиці. Присутня в українській, російській і болгарській абетках, а також в більшості кириличних абеток для неслов'янських мов.
Історія
Сучасна кирилична літера «щ» походить від букви 
(«шта» або «ща») старослов'янської кириличної абетки, куди, очевидно, запозичена з ранішої глаголиці, де мала схоже накреслення 
. Числове значення в кирилиці відсутнє, у глаголиці означала «800». Глаголична літера, як вважається, походить від гебрайської літери שׁ («шин»), подібно схожій глаголичній і кириличній 
(«ша»), від якої відрізнялася лише доданням кружечка знизу (у кирилиці — вертикальної риски).
У деяких старовинних глаголичних пам'ятках літера відсутня, її замінює буквосполучення з глаголичних літер «ш» і «т». У зв'язку з тим, що «ща» починає вживатися лише в пізніших документах, деякі дослідники (І. В. Ягич) висловлювали припущення, що в первісній глаголиці такого символа не було. Інші науковці припускають, що «ща» таки існувала в давній глаголиці і раніше, тільки мавши інше фонетичне значення: можливо, вона передавала [k'] — пом'якшений звук, що розвинувся з праслов'янського звукосполучення *tj у македонських говорах (пор. сучасне македонське ќ). Числове значення «800» також вважається пізнішим: літерою «ща» стали позначати це число після того, як вийшла з ужитку літера 
(«пѣ»)[1].
У болгарських діалектах глаголична і кирилична «ща» отримала фонетичне значення št' («шть»)[1]. Надалі [t'] ствердів, і ця вимова зберігається і в болгарській літературній мові.
Мови
| Мова | МФА | Примітка |
|---|---|---|
| болгарська | ʃt | глухий заясенний фрикативний + глухий ясенний проривний; два звуки [шт] |
| російська | ɕː | довгий глухий ясенно-твердопіднебінний фрикативний; довге м'яке [ш'ш’] |
| українська[2] | ʃt͡ʃ | глухий заясенний фрикативний + глухий заясенний африкат; два звуки [шч] |
Українська мова
- 30-та літера української абетки. В українській мові позначає сполучення шумного глухого фрикативного передньоязикового приголосного «ш» та глухого передньоязикового африката «ч» [шч] (МФА Шаблон:МФА)
- Наприклад: щука [шчука], щось [шчос'], борщ [боршч], ласощі [лас°ошч’ і].
Походження звука
В українській мові літера «щ» (сполучення [ʃt͡ʃ]) може мати різне походження:
- У більшості випадків «щ» походить від праслов'янського сполучення *šč. До слів такого походження, зокрема, належать щит (Шаблон:Lang-x-slav), щеня (Шаблон:Lang-x-slav), щадити (Шаблон:Lang-x-slav). Праслов'янське *šč утворилося з ранішого сполучення *sk внаслідок першої палаталізації: *ščitъ < *skei̯tъ < *skei̯tǔs; *ščenę < *skenę < *skenent; *ščęditi < *skęditi < *skenditi[3]. Давнє сполучення *sk зберігалося без палаталізації, якщо між *s і *k знаходився редукований *ь, наприклад, у словах прізвисько, збіговисько. При цьому паралельно можуть існувати і палаталізовані форми (прізвище, збіговище).
- У низці випадків «щ» походить від праслов'янського *stj, *sti̯, наприклад, у словах борщ, хвощ, теща (Шаблон:Lang-x-slav). Звук *šč утворився внаслідок пом'якшення *st перед *j (йотації)[4][3]. Таке ж походження «щ» у закінченнях множини слів веселощі, любощі, ласощі, солодощі тощо.
- Сполучення «щ» також може походити з праслов'янського звукосполучення *sъč, у якому початковий *s після занепаду редукованого *ъ уподібнився наступному глухому заясенному африкату *č і перейшов у глухий заясенний фрикативний š. До таких слів належать щастя (Шаблон:Lang-x-slav, Шаблон:Lang-orv), застаріле щитати (Шаблон:Lang-x-slav, Шаблон:Lang-orv)[3].
- Аналогічним чином «щ» утворювався і зі сполучення *čьt, наприклад, у слові що, де після занепаду редукованого *ь воно перетворилося на šč (Шаблон:Lang-x-slav, Шаблон:Lang-orv). Втім, існує версія, згідно з якою Шаблон:Lang-uk походить від Шаблон:Lang-x-slav — форми родового відмінка *čьto[3].
- Одиничні випадки переходу в «щ» ранішого «ш», наприклад горщик — від Шаблон:Lang-orv[4], щогла — від Шаблон:Lang-orv[3].
- У слові «дощ» прикінцеве «щ» походить з ранішого «ждь» (Шаблон:Lang-orv, Шаблон:Lang-x-slav — з ранішого *dъzdjь[5] або *dъzgjь[6]. У деяких слов'янських мовах збереглося питоме звукосполучення: Шаблон:Lang-be, Шаблон:Lang-ru (вимовляється як [дошшь], стара норма [дожжь]), Шаблон:Lang-bg.
- Літера «щ» трапляється і в запозиченнях з інших мов. Насамперед, це церковнослов'янізми (плащ, священик, прапорщик, праща), де південнослов'янському «щ» відповідає східнослов'янське «ч» (пор. Шаблон:Lang-uk), а також запозичення з інших слов'янських мов, наприклад, Польща походить від ст.- («у Польщі») — архаїчної форми місцевого відмінка хороніма Polska, де перехід sk > šč також пояснюється ефектом першої палаталізації. Рідше трапляється «щ» у запозиченнях з інших мов (наприклад, крещендо).
В інших абетках
Російська мова
У російській мові літературним читанням «щ» вважається [ш'ш’], тобто довге м'яке [ш], але трапляються діалектні варіанти [ш’] і [шʼчʼ]. З огляду на те, що російське «щ» читається м'яко, а українське «щ» твердо, це відбивається і на транслітерації російських назв і прізвищ. Наприклад, Шаблон:Lang-ru (вимовляється Шаблон:МФА, приблизно як Хрушшьоф) українською передається як Хрущов Шаблон:МФА.
Болгарська мова
У болгарській мові «щ» передає сполучення глухого заясенного фрикативного [ʃ] з глухим ясенним проривним [t] (тобто [шт]). У давньоболгарській сполучення було м'яким («тьшь»), надалі ствердівши. Саме південнослов'янським читанням літери пояснюється те, що у старослов'янських кириличних і глаголичних пам'ятках замість «щ» вживалося буквосполучення «шт».
Інші мови
- У білоруській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шч».
- У сербській абетці скасована реформою Вука Караджича, бувши заміненою на «ћ» або «шћ» (відповідно до вимови).
- У македонській абетці ця буква відсутня, її замінює сполучення «шт».
У техніці та культурі
- Паровоз Щ — серія паровозів типу 1-4-0, що випускалася в Російській імперії та Радянській Росії з 1906 по 1918 рік
- Підводні човни Щ («Щука») — тип радянських дизель-електричних підводних човнів, побудованих у 1933—1945 рр.
- «Щ-854» — авторська назва оповідання (або повісті) О. І. Солженіцина «Один день Івана Денисовича»
- Князь Щ. — другорядний персонаж роману Ф. М. Достоєвського «Ідіот»
Таблиця кодів
| Кодування | Регістр | Десятковий код |
16-ковий код |
Вісімковий код |
Двійковий код |
|---|---|---|---|---|---|
| Юнікод | Велика | 1065 | 0429 | 002051 | 00000100 00101001 |
| Мала | 1097 | 0449 | 002111 | 00000100 01001001 | |
| ISO 8859-5 | Велика | 201 | C9 | 311 | 11001001 |
| Мала | 233 | E9 | 351 | 11101001 | |
| KOI 8 | Велика | 253 | FD | 375 | 11111101 |
| Мала | 221 | DD | 335 | 11011101 | |
| Windows 1251 | Велика | 217 | D9 | 331 | 11011001 |
| Мала | 249 | F9 | 371 | 11111001 |
Інші відповідники
- білоруська абетка — шч
- сербська абетка — ћ, шћ
- польська — szcz
- литовська — šč
Примітки
Література
- Шаблон:УРЕ
- Півторак Г. П. Щ // Українська мова. Енциклопедія. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2000.
Джерела
Шаблон:Український правопис
Шаблон:Українська мова
- ↑ 1,0 1,1 Т. А. Иванова. Старославянский язык. Учебник. С.-П.: Авалон, Азбука-классика, 2005. — С. 29
- ↑ Шаблон:Harvcoltxt, Шаблон:Harvcoltxt
- ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 3,4 Шаблон:ЕСУМ6
- ↑ 4,0 4,1 Шаблон:ЕСУМ1
- ↑ Шаблон:ЕСУМ2
- ↑ Шаблон:Книга