Хаджи Димитир

Хаджи́ Дими́тир (справжнє ім'я — Шаблон:Lang-bg) — національний герой Болгарії, гайдук, революціонер, борець за звільнення Болгарії від османського ярма, видатний воєвода.

Про нього не менш видатний революціонер і поет Христо Ботев написав у однойменній поемі: Шаблон:Початок цитатиТой, хто впаде в бою за свободу,
Той не вмирає: його жаліють
земля і небо, звір і природа
і співці пісні про нього співають…Шаблон:Кінець цитати

Життєпис

Рідна хата-музей Хаджи Димитира в Слівені.

Дитинство і юнацькі роки

Хаджи Димитир народився у Сливені в сім'ї торговця Николи і Маринки Асенових, був їх п'ятим сином. Коли йому було лише 2 роки, глибоко релігійна сім'я відправилася на поклоніння до Гробу Господня в Єрусалим, і після цього, за традицією маленький Димитир, як і його батько, став Хаджи — «той, хто здійснив паломництво». У сучасному світі термін «хаджи» відноситься лише до мусульман, що здійснили хадж, але у болгарському православному середовищі так називали усіх вірян, хто здійснив паломництво до Єрусалиму. Димитир зростав у революційному оточенні — два його рідні брати в подальшому взяли участь у Критському повстанні проти османів у 1866—1869 рр., його рідний брат Тодор воював і загинув як гайдук разом з Хаджи, його двоюрідні брати Стоян і Никола були знаними гайдуками і воєводами, його племінник Кристю Асенов став відомим гайдуком.

У 5-річному віці Димитир вже бився з турецькими однолітками. З дитинства мав дуже запальний характер, з юних років він усвідомив усю несправедливість османського правління, і не міг з цим змиритися. Він дуже часто з шаленими емоціями давав відсіч османам та їхнім посіпакам. Став відомим у Сливені після того, як побив одного турка, розбивши йому голову столом. Про нього казали, що «він був такий несамовитий, що для нього природно було б не стояти осторонь й плекати дітей, а стати революціонером».

Гайдуцький період

Після вбивства у грудні 1860 року місцевого османського судді Панайотом Хитовим Хаджи Димитир, який до цього був причетний, був змушений ховатися у горах, де він почав гайдуцьку діяльність у загоні (четі) Хитова і був призначений прапороносцем. До 1863 року вони гайдукували у горах. Але потім через несприятливі обставини змушені були перейти до Сербії, де чета розпалася. Влітку 1864 року Хаджи Димитир переїхав до Румунії, де поринув у вир боротьби проти османів, вступивши до болгарської революційної організації, створеною Георги Стойковим Раковски з метою формування чет і відправлення їх до Болгарії задля проведення бойових дій проти османів та роздмухування повстання. 21 травня 1865 року в квартирі Георги Раковски була сформована чета, в яку записалися Хаджи Димитир і Стефан Караджа. 13 червня 1865 року ця чета переправилася через Дунай і відбула у гори Котленского Балкана до відомого місця збору гайдуків в районі Агликиної поляни, де розділилася на три окремі невеликі чети на чолі з Желю Войвода, Стефаном Караджою і Хаджи Димитиром. З своєю четою воєвода Хаджи діяв до осені 1865 року, після чого чета повернулась до Румунії, де Хаджи Димитира було як воєводу вибрано до «Таємного центрального болгарського комітету».

Файл:Stefan-Karadzha-zname.jpg

Прапор чети Хаджи Димитира і Стефана Караджи.

Останні дні

Влітку 1868 року в Румунії була сформована чета Хаджи Димитира і Стефана Караджи. Метою її діяльності було, як і раніше, досягти Агликиної поляни і об'єднатися у спільних бойових операціях проти османів з іншими четами — Жельо Войводи, Панайота Хитова, Филипа Тотю. Є припущення, що це одразу були дві окремі чети, які навіть на першому етапі начебто мали різні шляхи до місця збору. Але вже на болгарських землях вони об'єднались в одну під керівництвом Хаджи. Це свідчить про військову мудрість двох воєвод, які розуміли, що у бойових діях потрібна виключно єдиноначальність. 5 липня 1868 року чета перепливла Дунай на одному вітрильнику. Перша битва з османами була успішною, втрати їх були значними. Гайдукам вдалося відірватися від переслідування і за нічний перехід досягти місць біля села Горішня Липниця. Там 7 липня чета провела другий свій бій, теж спричинивши серйозні втрати османам. Але османські війська й башибузуки не відпустили чету далеко. 8 серпня відбувся третій бій у місцевості Шаблон:Lang-bg біля села Вишовград. Чета змушена була відійти до місцевості Канлидере біля цього села. Там 9 серпня відбувся тяжкий, найкривавівший бій, в якому чета була розбита, поранений і полонений був Стефан Караджа. Під командуванням Хаджи Димитира 58 гайдуків, що залишилися живі, продовжили шлях до Балкану, з усіх боків супроводжені ворогами.

18 липня 1868 року на горі Бузлуджа відбувся останній бій чети. У ньому убито Хаджи Димитира, після бою османи відтяли голови загиблим гайдукам, аби показати народу у різних місцях Болгарії. Факт загибелі Хаджи Димитира на горі Бузлуджа підтримують більшість сучасних дослідників. Османи допустили одного священика прибрати трупи загиблих, і він бачив один труп, на шкірі якого були татуювання, де були помітні шаблі, леви і букви «Х. Д.», що належали за словами його соратників саме Хаджи Димитиру. Після звільнення Болгарії від османського ярма його рештки і кістки убитих гайдуків були перенесені з Бузлуджі до церкви св. Архангела Михайла у місті Крин. Учасник бою, відомий гайдук Христо Македонски теж підтвердив, що Хаджи Димитир був вбитий на горі Бузлуджа: «Хаджи з револьвером у руці захищався, але впав убитий.».

Але є й інші думки. Деякі дослідники вважають, що Хаджи Димитир не був убитий 18 липня, а винесений трьома гайдуками до гори Кардафіл, де його прості вівчари як могли лікували від численних ран, але він від них помер приблизно через місяць після бою. Після того його поховали у селі Свежен, в храмі св. Петра і Павла. Можливо його рештки поховали одразу на горі Кардафіл, де є відомий у Болгарії надмогильний пам'ятник. Не виключається також, що його прах був похоронений у Слівені в храмі св. Миколи.

Пам'ять про Хаджи Димитира

Після смерті воєводи і звільнення Болгарії від османів пам'ять про Хаджи Димитира була закарбована у багатьох назвах — село Хаджи Димитир, багато районів міст, вулиць, шкіл, бібліотек, інших суспільних об'єктів. Відкрито музей у рідній хаті Хаджи Димитира в Слівені, поставлено багато пам'ятників. Присвячено вірші, оповідки. Серед тих, хто писали про Хаджи Димитира, були видатні поети — Христо Ботев, Іван Вазов. На честь Хаджи Димитира назвали гірський пік на Антарктичному півострові. Хаджи Димитира також зобразили на декількох болгарських поштових марках.

Пам'ятник Хаджи Димитиру в с. Гавраїлово.

Джерела

• Петър Димитров-Рудар В търсене на истината: (За четата на Хаджи Димитър и Стефан Караджата). Pensoft Publishers, 2001 — стор. 127
• Стоянов, З. Четите в България на Филип Тотя, Хаджи Димитър и Стефан Караджата. 1867—1868. Пловдив, 1885
• Пл. Павлов. Връх Кадрафил и гробът на Хаджи Димитър
• Бележити българи, т. VІ (съставител и отг. ред. Пл. Павлов), С., 2012.