-

Сьогодні 22 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Донецько-Криворізька Радянська Республіка: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>Homme
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 20:34, 17 грудня 2022

Шаблон:Картка:Колишня країна

Доне́цько-Криворі́зька Радя́нська Респу́бліка, ДКРР — короткочасна радянська республіка, проголошена 12 лютого 1918 року на четвертому обласному з'їзді Рад робітничих депутатів Донецького і Криворізького басейнів у Харкові, та формально існувала трохи більше місяця. На Другому всеукраїнському з'їзді рад утворення ДКРР визнали непотрібним, а на території України продовжила існування єдина Українська Народна Республіка Рад, яку на тому ж з'їзді проголосили незалежною державою.[1][2]

Історія

Передісторія

Приміщення Дворянського зібрання в Харкові

М. О. Скрипник стверджував, що ідеї «відділення Донецького басейну від України» виникли і «бродили в головах деяких наших товаришів» ще в серпні-жовтні 1917 року.[3]

У суботу, 9 грудня, у приміщенні Дворянського зібрання в Харкові відкрився III екстрений з'їзд Рад Донецько-Криворізької області, який був у спішному порядку зібраний, щоб обговорити ставлення до Центральної Ради та «українське питання». На думку автора передмови до матеріалів по ДКР в «Літописі революції» X. Мишкіс, крім усього іншого, цей з'їзд «повинен був вирішити питання про організацію республіки» — Донецько-Криворізької республіки.[4]

За словами Бош, меншовицька фракція на з'їзді пропонувала обмежитися прийняттям «постанови, яким Донецько-Криворізька область оголошує себе автономною областю, незалежної ні від української центральної влади, ні від російської», а Харківську Раду вважати «вищим органом влади в області».[5]

Після проголошення Четвертого універсалу Центральної Ради, що оголошував створення незалежної України з поширенням її кордонів на Донецько-Криворізьку область, у середовищі місцевих політичних кіл з'явилася ідея проведення опитування населення, яка була підтримана виконкомом Донецько-Криворізької області (на той момент в ньому перебувало 7 більшовиків і 13 меншовиків та есерів). Резолюція закликала до проведення референдуму про політичне майбутнє регіону.[6]

На референдумі з приводу належності тих чи інших регіонів до України наполягало тоді і радянське керівництво Росії. Про це недвозначно заявив представник ленінського Раднаркому Йосип Сталін у переговорах по прямому дроту з одним з лідерів Центральної Ради Миколою Поршем 17 листопада 1917.[7]

Шаблон:Fact

Усі ці заяви свідчать про те, що до кінця 1917 — початку 1918 в регіональних організаціях провідних політичних партій Донецько-Криворізької області (включаючи і більшовиків, і меншовиків, і лівих есерів) склався певний консенсус з приводу декількох принципових положень: 1) Донецько-Криворізький регіон, включаючи ті райони Донбасу, які перебували в Області Війська Донського, повинен становити єдине адміністративне ціле; 2) Донецько-Криворізький регіон не може бути відірваний від Росії; 3) долю адміністративної належності Донецько-Криворізького регіону повинні визначити самі його жителі на референдумі або плебісциті.

IV обласний з'їзд рад Донецько-Криворізької області

14 лютого 1918 (Дата опублікування в газеті).

Обласний з'їзд Рад робітничих і солдатських депутатів постановив утворити Раду Народних Комісарів Донецького і Криворізького басейнів.

Обласний з'їзд виділив область в Донецьку Республіку.

Обласний з'їзд ухвалив націоналізувати вугільну промисловість, муніципалізувати в містечках, селищах та містах будинки великих власників.

Прийняти постанову про введення для шахтарів щорічних двомісячних відпусток.

Обласна Рада народного господарства зміцнює свій вплив і незабаром приступить до організації постачання рудників товарами споживання через магазини приватних торгівців, які будуть секвеструвати.

На черзі — знищення приватної торгівлі в шахтах.

Пролетаріат починає оволодівати апаратами виробництва та обміну. Ми йдемо вперед.

«Донецький пролетар» (Харків) М 72, 14 лютого 1918[8]

Берестейський мир

3 березня підписали Берестейський мир між Петроградом і Берліном. У ДКР ще до звісток про вторгнення німців переважали прихильники «війни до переможного кінця». Чималу роль у визначенні позиції еліти ДКРР зіграв глава ВРНГ Н. Осинський (Валеріан Оболенський). Одне з об'єднаних засідань комітету ДКРР і виконкому Рад, 26 лютого, було спеціально присвячене виробленню позиції щодо Берестейського миру. Вийшло воно досить бурхливим і мало не переросло в бійку. Зважаючи на бурхливий характер дебатів, уся більшовицька делегація покинула зал засідань. У результаті була прийнята есерівська резолюція, яка засуджує ідею укладення миру.[9]

У республіці Донбас у березні прокотилася хвиля протирадянських маніфестацій. Залізничники ст. Авдіївка вимагають установчих зборів. У Люботині, Слов'янську — збройний виступ куркульства. У Катеринославі — демонстрації за установчі збори, спроби роззброєння червоної гвардії.[10]

В останні дні лютого більшовицький актив ДКРР провів нічне засідання без Артема, який знаходився у Петрограді, щоб виробити свою позицію з приводу Берестейського миру. Основним доповідачем був нарком ДКРР Межлаук, він закликав засудити договір. Позицію реалістів на цьому засіданні представляв тільки Ворошилов, який заявив: «в даний момент ми не в змозі воювати». За пропозицією Оболенського більшовики ДКРР о першій ночі ухвалили резолюцію, в якій взагалі взяли відповідальність на себе за організацію опору німцям. У його ж відсутність обласний комітет ДКРР під головуванням Васильченка ухвалив резолюцію з засудженням підписання Берестейського миру. Як би не обробляли Артема, на партійному з'їзді 6 березня 1918, він повністю встав на сторону Леніна.

Нарком Васильченко перед наступом німецьких сил на територію ДКРР заявив, що Берестейський мир не стосується ДКРР: "Щасливий результат для місцевої радянської влади оратор бачить в тому що недавно Проголошена Донецька республіка. Дії того пункту мирного договору, який стосується України, природно не поширюється, на Харків і Донецький басейн ".[11]

У лютому Артем особисто направив ноту кайзеру Німеччини, в якій пояснював, що регіон не входить до складу України, і попереджав, що в разі вторгнення в суверенну республіку робітники піднімуться зі зброєю проти окупантів.[12]

6 квітня відбулось останнє засідання Ради Народних комісарів у Харкові, на якому Артем висловив свою позицію у ставленні до Центральної Ради:

Шаблон:Цитата

В. Ленін у своєму листі до Г. Орджонікідзе 14 березня 1918 р. висловив свою позицію щодо ДКРР:

Шаблон:Цитата


Керуючись ленінськими вказівками, 17—19 березня 1918 на Другому Всеукраїнському з'їзді Рад Артем заявив, що Донецько-Криворізька область є складовою частиною України. Після з'їзду ДКРР припинила своє існування.

Автономія у складі Української РР

За підсумками II Всеукраїнського з'їзду Рад робітничих, селянських і солдатських депутатів який проходив з 15 по 19 березня в Катеринославі було ухвалено Резолюцію про «Про державний устрій» в якій мова не говорилося про ліквідацію Донецько-Криворізької Радянської республіки в ній повідомлялася що Українська Народна Республіка Рад оголошується федеративною республікою. А усі адміністративні утворення на території України в межах III — го і IV-го Універсалів УЦР стають автономною частиною Української Радянської Республіки.[13][1]

Фрагмент резолюції:

Шаблон:Цитата

При цьому офіційного рішення про входження ДКРР до складу Української Радянської Республіки не з боку Народного секретаріату УРР ні з боку Ради народних комісарів ДКРР не було. При цьому керівництво ДКРР не заперечувало проти військового союзу між Україною і ДКРР про це повідомлялося в декреті Раднаркому ДКРР від 16 березня «Декрет військових дій» в якому говорилося що загальне керівництво збройними силами ДКР передається Антонову-Овсієнку як головнокомандувачу збройних сил України.[14]

У зв'язку з участю Артема в Всеукраїнському з'їзді рад на який він прибув особисто без харківських делегатів і без обговорення своєї участі в з'їзді з Раднаркомом ДКРР і в зв'язку з рішенням ЦК РКП (б) про об'єднання України і Дон-Кривбасу в уряді ДКРР все це призвело до урядової кризи і відставки трьох впливових діячів уряду — Васильченко, Филова і Жакова.

29 березня наркоми ДКРР Васильченко, Філов, Жаков написали заяви про вихід зі складу Раднаркому на знак протесту проти об'єднання Донецьку республіку з Україною. 6 квітня відбулося останнє засідання Харківської ради.

Будинок Ради народних комісарів ДКР у місті Луганськ.

8 квітня Артем з товаришами залишив Харків і після бою під Змієвом попрямував до Луганська. 9 квітня прибув до Луганська. 20 квітня в Микитівці Вседонецька військова нарада постановила розпочати евакуацію в Царицин. 22 німці зайняли Юзівку. 26 квітня війська більшовики під керівництвом Ворошилова і Артема почали 68 денний похід на Царицин. 3 липня після тривалого походу прибули під Царицин.

Зовнішня політика

ДКРР мала контакти з іноземними державами та їх представниками. Справа втому що в Харкові до 1917 року було кілька консульств: Франції, Персії, Бельгії, Швеції, Великої Британії. З початком революції деякі консульства припинили свою роботу, але у зв'язку з тим, що в Донбасі були великі підприємства, в які вклали гроші (в першу чергу Франція, Бельгія, Британія), консульства продовжували роботу і намагалися захищати інвестиції своїх громадян. Достовірно відомо, що з керівництвом ДКРР активно контактував консул Франції. Обласний комітет кілька разів приймав звернення консула Бельгії, пов'язані з тим же — захистом прав бельгійських інвесторів в Донбасі.

Українська Радянська Республіка

Донська радянська республіка

У відозві Донського обласного ВРК про створення Донської Радянської Республіки від 23 березня 1918 року, обласний ВРК доручив Донському РНК встановити дипломатичний зв'язок з Донецько-Криворізькою республікою.[15] Невідомо чи були встановлені дипломатичні відносини між двома республіками, але Луганський РНК як обласний орган влади в ДКРР на початку квітня відправляв Ростов-на-Дону дипломатичну місію з метою переговорів з РНК Донської республіки про приєднання Бахмутського, Слов'яносербського повіту до Донської республіки. Дипломатичну місію очолив Вобліков Борис Григорович.[16]

Члени першого повітового виконкому Юзівки.

Визнання республіки

Раднарком РРФСР не визнав Донецько-Криворізьку Радянську Республіку ні самостійною республікою, ні частиною Російської Федерації. А в телеграмах представникам РНК в Україні С. Орджонікідзе і В. Антонову-Овсієнку В. Ленін вимагав суворого дотримання суверенітету Радянської України, невтручання в діяльність ЦВК Рад України, тактовності в національному питанні, турботи про зміцнення співробітництва Української і Російської Радянських республік.

Територія

Донецько-Криворізька Радянська Республіка номінально охоплювала Сумщину, Харківщину, Донеччину, Катеринославщину з Олександрівськом, Херсонщину з Кривим Рогом, Єлисаветградом та частину Області Війська Донського по лінії залізниці Ростов-Лиха (фактично все Лівобережжя) з Таганрогом і Олександро-Грушевським (тепер — Шахти, Росія) зі столицею у Харкові.

На I з'їзді Ради робітничих депутатів Донецької та Криворізької області, була проведена адміністративна реформа, територію поділили на 12 районів. У кожен район входило 10-20 місцевих рад. Зрештою обласний з'їзд прийняв положення про організаційну структуру СДКо, яка була розбита на 11 районів: Харківський, Катеринославський, Олександрівсько-Грушевський, Юзівський, Рівненсько-Должанський, Криворізький, і Ростово-Донський, Новочеркаський, Таганрозький, Луганський, Чистяківський. Ці території в результаті і склали ДКРР (в обігу уряду ДКР від 7 квітня 1918).

У Раднаркомі ДКРР також розробили план адміністративного поділу на наступні економічні райони: Харківський, Катеринославський, Верхньодніпровський, Нижньодніпровський, Бахмутський, Александрогрушевскій, Таганрозький, Ростовський, Маріупольський, Криворізький.

Влада

З'їзд Рад Донецько-Криворізької області

I з'їзд: 25 квітня по 6 травня 1917 р.

II з'їзд: 6 жовтня 1917 р.

III з'їзд. 9 грудня 1917 р.

IV з'їзд: 27 січня 1918 р.

Губернські, обласні органи влади

Повітові, міські та сільські Ради.

Реакція на створення

  • Резолюція Харківської організації есерів автор Черневський: «За деяких умов, грубого порушення принципу федерації в цьому не можна угледіти т. к. Донецька республіка може бути автономною всередині федеративної одиниці, для нас не обов'язково об'єднання національності в одну територіальну одиницю. В автономній області (Донецької республіці) національне життя ми зможемо здійснювати згідно нашої програми.»
  • Грузман Шулим Айзикович, голова Горлівського Щербинівського райкому РСДРП (б) зі слів очевидців, «був здивований, почувши про цей крок, проте підтримав його».[20]
  • Юзівський комітет більшовиків. Лідер юзівських більшовиків Федір Зайцев згадував: «Наша парторганізація і Рада цілком поділяли ідею організації такої республіки»
  • 5 березня 1918 700 шахтарів Богураевскіх рудників що знаходиться в облості Війська Донського прийняли резолюцію: «1. Збори вітають Раду народних комісарів Донецького і Криворізького басесейнов. 2. Збори висловлюють глибоку впевненість, що тов. Артем та інші підуть тим шляхом, який намітив Ленін.»
  • 8 березня Бахмутська повітова Рада заявила: «З'їзд Рад Р. К. та С. Д. вітає Донецьку пролетарську республіку, як частину федеративної Російської республіки Рад, вітає Раду народних комісарів, вимагає від неї неухильного проведення в життя декретів, висунутих Жовтневою революцією».[21]
  • Катеринославська рада народного господарства прийняла резолюцію, в якій вітала «відділення Донецького і Криворізького басейнів в автономну республіку»[22]
  • Відозва Горлівсько-Щербинівського ради Донецької Республіки Рад

Критика

  • ВУЦВК і Народний секретаріат радянської УНР висловилися проти утворення ДКРР в особі Миколи Скрипника який заявив: «Створення ДКРР це удар в спину російській мирній делегації, яка дає бій німецьким імперіалістам.»
  • Голова Ради робітничих депутатів Донецької та Криворізької облості лівий есер Лазар Голубовський: «Ми повинні висловитися проти утворення Донецької республіки, в основі якої чисто економічна ознака.»
Федір Сергєєв — голова Ради народних комісарів ДКРР
  • Партія Українських есерів заявила у своїй резолюції: «Заслухавши питання про утворення Донецької республіки і беручи до уваги, що виділення Донецького басейну є актом протидержавним, що з економічної точки зору немає ніякої необхідності в цій республіці, Виконавчий Комітет Ради селянських депутатів, твердо стоячи на платформі соціалізму і на принципі націй на самовизначення, висловлюємося проти створення Донецької республіки, включаючи Донецький басейн і Харківську губернію»
  • Рішення Катеринославської Ради яка «висловилася проти створення Донецької республіки»
  • Свердлов у телеграмі від 17 лютого на ім'я Артема говорить: «Харьков. Совдеп. Сергееву-Артему. Виділення вважаємо шкідливим …»
  • Межалук при зустрічі з Артемом заявив: «За вказівкою т. Леніна ми попрямували до т. Сталіна, який повідомив нам, що ЦК вважає неправильним виділенням ДКРР зі складу Українська Народної Республіки Рад»
  • Антонов-Овсієнко: «Це відділення робочих районів від України, якраз в момент, коли її Радянський уряд в Києві особливо потребувало політичної організаційної під тримки (виступ проти Центральної Ради на Брест-Литовських переговорах з німцями), мені видається і досі серйозним державним промахом».[23]

Ліквідація

На II Всеукраїнському з'їзді Рад у Катеринославі, що відбувався з 17 по 19 березня 1918 року Артем, виконуючи настанови Леніна про необхідність створення «єдиного фронту боротьби трудящих України проти ворогів внутрішніх і зовнішніх» заявив, що Донецько-Криворізька Радянська Республіка становить складову частину Радянської України. Керівники республіки взяли участь у роботі з'їзду і увійшли до складу ВУЦВК та Народного Секретаріату.

Військові формування ДКРР влилися до збройних сил (єдиний фронт оборони) радянської України, були підпорядковані їхньому командувачу Володимиру Антонову-Овсієнку.

17 лютого 1919 було прийнято постанову Ради Оборони РРФСР про ліквідацію Донецько-Криворізької радянської республіки.[24]♙

Рада оборони РРФСР під головуванням Леніна прийняв короткий постанову про долю Донецької республіки: «Просити т. Сталіна через Бюро ЦК провести знищення Кривдонбасу». На це Сталін заявив:

Шаблон:Цитата

Доля народних комісарів ДКР

Територія ДКР в часи її найбільшого поширення.

Цікаві факти

Після ліквідації Донецько-Криворізької республіки, колишні землі Області Війська Донського, що входили до її складу, стали частиною Донецької губернії Української СРР. 1924 року Таганрог, Шахти, Каменськ-Шахтинський з навколишніми землями були передані до складу Росії, а в Україні залишилися такі міста сучасних Донецької і Луганської областей, як Макіївка, Харцизьк, Амвросіївка, Хрустальний та Сорокине.

На момент проголошення ДКРР окремі уродженці і партійні діячі Донбасу входили до складу уряду Української Радянської Республіки: серед них голова ЦВК України Медведєв Ю. Г., народний секретар праці Скрипник М. А. члени ЦВК, Острогорский М. І. Смоляков Л. А., Тиняков Ю. Д. (загинув в Донбасі на початку 1918 року).

Див. також

Примітки

Джерела та література

Посилання

Шаблон:ДКРР Шаблон:Державні утворення українців Шаблон:Розпад Російської імперії Шаблон:Історія Донецької області

Шаблон:Ukraine-hist-stub

  1. ↑ 1,0 1,1 Гриценко А. П. Другий всеукраїнський з'їзд рад // Шаблон:ЕІУ
  2. ↑ Солдатенко В. Ф. Донецько-Криворізька Радянська Республіка // Шаблон:ЕІУ
  3. ↑ Скрипник, Вибрані твори, с. 161;
  4. ↑ Матеріали та документи про Донецько-Криворізьку республіку, с. 246.
  5. ↑ Бош, Евгения: Год борьбы. стр. 135—136.
  6. ↑ Борьба за власть Советов в Донбассе, стр. 236—237.
  7. ↑ Сталин, т. 17, стр. 56–57.
  8. ↑ Борьба за всласть советов в Донбассе. Сталино 1957. с. 296
  9. ↑ Артем на Украине. Документы и материалы. — Харьков, 1961.
  10. ↑ Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне: стр 14, 2 т. — М., 1924—1933. Шаблон:Ref-ru
  11. ↑ Наш Юг, 27 феврля 1918 г.
  12. ↑ Донецько-Криворізька радянська республіка: історико-політичний аспект: автореф. дис … канд. іст. наук / О. О. Поплавський. — Дніпропетровськ: Б.в., 2010. — 20 с.
  13. ↑ Великая Октябрьская Социалистическая революция на Украине: февраль 1917 ‒ апрель1918: сборник документов и материалов в трех томах. ‒ Т. 3: Борьба за распостранение и упрочнение советской власти на Украине: декабрь 1917 ‒ апрель 1918. Стр 324
  14. ↑ Ревгук В. Я. Донецько-Криворізька республіка. Харків ХГУ 1974 Стр 161
  15. ↑ Борьба за власть Советов на Дону 1917—1920 гг.: Сборник документов. Ростов-на-Дону, 1957. Стр. 286
  16. ↑ Николаенко И. Гражданская война в Луганске / И.Николаенко // Летопись Революции. — 1928. — № 1. Стр 208
  17. ↑ 17,0 17,1 http://www.knowbysight.info/1_UKRA/06141.asp

  18. ↑ http://www.knowbysight.info/HHH/04747.asp

  19. ↑ http://www.knowbysight.info/LLL/11958.asp

  20. ↑ Fridgut. т 2, стр. 352.
  21. ↑ Кихтев, стр. 222 «Комунисты Донбасса в период подготовки и проведения Великой Октябрьской социалистической революции». Киев ГИПЛ УССР 1954.Шаблон:Ref-ru
  22. ↑ Ревгук В. Я. Донецько-Криворізька республіка. Харків ХГУ 1974
  23. ↑ Антонов-Овсеенко В. Строительство Красной Армии в революции.
     — М.: Красная Новь, 1923. — 64 с.
  24. ↑ 15 мифов и правда о Донецко-Криворожской республике. // Еженедельник «2000», № 8(547) 25.02.-3.03.2011.
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Донецько-Криворізька_Радянська_Республіка&oldid=4121