-
Гордієвич Ірина Василівна: відмінності між версіями
ua>Kait Moren м (правопис, вікіфікація) |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
|
Версія за 20:25, 7 жовтня 2023
Ірина Василівна Гордієвич | |
---|---|
Старший лейтенантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
Шаблон:Wikidata/p373 |
Ірина Василівна Гордієвич (19 червня 1974, Косів, УРСР — 24 лютого 2022, Щастя, Україна) — старша лейтенантка Національної поліції України, військовослужбовиця БПСПОП «Луганськ-1» імені Героя України Сергія Губанова, учасниця війни на Донбасі[1] та відбиття російського повномасштабного нападу 2022 року.
Біографія
Народилася в місті Косів Івано-Франківської області. Після закінчення школи вступила до Чернівецького університету на географічний факультет. У 1995 році завершила там навчання[2].
У 1990-х роках переїхала до Греції. Там познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком-поляком Маріусом. У них народився син Александрос. Невдовзі розлучилася з чоловіком і разом з сином повернулася до України. Окрім української досконало знала грецьку, польську та англійську[3].
З початком Революції Гідності Ірина була на Майдані. У 2014 році після початку АТО таємно від усіх подала заяву на службу в патрульну поліцію особливого призначення. Успішно склавши іспити, пройшовши конкурс, стала рядовою батальйону особливого призначення «Луганськ-1». За кілька років вона отримала звання старшого сержанта[4]. Паралельно зі службою навчалась на юридичному факультеті Чернівецького університету, який закінчила 2019 року[2].
Під час війни на Донбасі пройшла всю фронтову лінію на Луганщині: Золоте, Кримське, Щастя, Станицю Луганську.
24 лютого 2022 року, у перший день повномасштабного вторгнення Росії в Україну, загинула.
Свідоцтва про її смерть суперечливі. Українські війська відходили з міста під натиском противника, але Ірина вийти зі Щастя не змогла. За однією версією, її вбило розривом снаряда. За іншою — вона опинилась у ворожому оточенні в приміщенні поліційного відділку міста. Від неї вимагали здатись, а коли вона відмовилася — закидали гранатами[5]. Пізніше на російських сайтах з'явилася інформація, що вороги її розстріляли[6][7]. Її тіло розшукали, коли українські військові на короткий час повернулися до Щастя, і передали до моргу. Але вже наступного дня росіяни повернулись і вивезли тіло до Луганська[8]. За офіційною інформацією від українських органів влади Ірина вважалася зниклою безвісти. Майже 7 місяців її тіло перебувало в морзі, де проводилася експертиза, тест ДНК, після якої було достеменно встановлено особистість і після чого тіло було опісля передано до Чернівців, де 17 серпня 2022 року вона була похована.
Нагороди
- медаллю «За військову службу Україні» (4 березня 2016 року)[9]
- ще 3 бойові нагороди[10]Шаблон:Які
- медаль «На славу Чернівців» (посмертно)[11]
- 15 лютого 2023 року за особисту мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, сумлінне і бездоганне служіння Українському народові посмертно удостоєна ордена «За мужність» ІІІ ступеня[12]
Примітки
Джерела
- ↑ На Буковині попрощаються зі загиблою Героїнею
- ↑ 2,0 2,1 Книга пам'яті Героїв України // Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича
- ↑ Пішла добровольцем на війну, бо боліла душа за Україну — луганська поліцейська Ірина Гордієвич загинула на бойовому посту
- ↑ Поранену стратили окупанти: сьогодні провели в останню путь військову Ірину Гордієвич (ФОТО)
- ↑ Пам'яті офіцера поліції Ірини Гордієвич
- ↑ Без единой потери: уникальный батальон «Луганск-1» отметил свой маленький юбилей Шаблон:Ref-ru
- ↑ Без права на забуття…
- ↑ Пам'яті офіцера поліції Ірини Гордієвич
- ↑ Указ Президента України № 80/2016
- ↑ Урок мужності, або Майстер-клас грецької (відверто про війну і не тільки…)
- ↑ «Тато став зіркою на небі»: родинам загиблих захисників вручили медалі «На славу Чернівців»
- ↑ Шаблон:УПУ