-
Рудницький Сергій Миколайович: відмінності між версіями
ua>Андрій Гриценко м (вилучено Категорія:Померли в Луганській області; додано Категорія:Померли в Сєвєродонецькому районі за допомогою HotCat) |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
|
Поточна версія на 21:45, 8 жовтня 2023
Сергій Рудницький Рудницький Сергій Миколайович | |
---|---|
Головний сержантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Сергій Миколайович Рудницький — головний сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни, що відзначився під час російського вторгнення в Україну в 2022 році.
Життєпис
Сергій Рудницький народився 2 січня 1978 року в селищі Онуфріївці (з 2020 року — Онуфріївської селищної громади Олександрійського району) Кіровоградської області. Після закінчення 9-ти класів Онуфріївської загальноосвітньої школи вступив до Бобринецького сільськогосподарського технікуму імені В. Порика. Потім навчався в Харківському національному аграрному університеті імені В. В. Докучаєва на факультеті захисту рослин. З початком війни на сході України в 2014 році ніс військову службу у добровольчому батальйоні патрульної служби поліції особливого призначення «Кіровоград». На початку 2015 року був призваний по мобілізації до лав ЗСУ в складі 90-го окремого аеромобільного батальйону 81-шої окремої аеромобільної бригади десантно-штурмових військ, ніс військову службу в АТО на сході України. Обіймав військові посади навідника, командира відділення аеромобільного десантного взводу. У 2016 році отримав поранення, але продовжив службу за контрактом. Сергій Рудницький був нагороджений відзнакою Президента України «За участь в АТО» та грамотою до неї. З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну був мобілізований та перебував на передовій. Указом Президента України від 5 квітня 2022 року був нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Брав участь у боях на Луганщині. Обіймав посаду головного сержанта роти вогневої підтримки. Під час чергового артилерійського обстрілу ворога він отримав поранення, не сумісні з життям. Загинув 7 листопада 2022 року поблизу селища Білогорівка Сєверодонецького району Луганської області. Похований 11 листопада 2022 року в рідному селищі[1][2][3].
Родина
У загиблого залишились дружина та два сини: Едуард — курсант Одеської військової академії й Тимофій (нар. 2019), а також батьки.
Нагороди
- орден «За мужність» III ступеня (2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4].
Примітки
Джерела
- ↑
https://zlatopil.com/all-news/voyiny-z-kirovogradshhyny-zagynuly-u-borotbi-z-vorogom
- ↑
https://onufriivska-gromada.gov.ua/news/1668005634/
- ↑
https://cbn.com.ua/2022/11/10/u-vijni-z-rosijskymy-okupantamy-zagynuly-zahysnyky-z-kirovogradshhyny/
- ↑
https://armyinform.com.ua/2022/04/06/prezydent-vidznachyv-ukrayinskyh-zahysnykiv-derzhavnymy-nagorodamy-292-vijskovosluzhbovczi-z-nyh-57-posmertno/