Вакарчук Іван Олександрович

Іван Вакарчук 2010 року

Могила Івана Вакарчука. Личаківський цвинтар, поле № 4

Іва́н Олекса́ндрович Вакарчу́к (6 березня 1947, Братушани, Молдовська РСР, нині — Єдинецький район, Молдова — 4 квітня 2020, Львів, Україна) — український фізик, політик і громадський діяч, міністр освіти і науки України (2007–2010). Протягом 1990–2007 і 2010—2013 років був ректором Львівського університету імені Івана Франка. Доктор фізико-математичних наук (1980), заслужений професор Львівського університету (2012). Герой України (2007). Заслужений діяч науки і техніки України (2006), кавалер ордена "За заслуги" II ступеня (2006), лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки (2000).

Батько лідера рок-гурту «Океан Ельзи», співака та політика Святослава Вакарчука.

Життєпис

Іван Вакарчук 2006 року

Доктор фізико-математичних наук, професор, завідувач кафедри теоретичної фізики Львівського університету ім. Франка, член Ради з питань науки та науково-технічної політики при Президентові України, член президії Національної ради Конгресу української інтелігенції.

1954–1965 — Навчався в Братушанській середній школі, яку закінчив із медаллю.

1965–1970 — навчання на фізичному факультеті Львівського університету ім. Франка.

1970–1973 — навчання в аспірантурі Львівського відділу статистичної теорії конденсованого стану Інституту теоретичної фізики АН УРСР.

1973–1978 — молодший науковий співробітник Львівського відділу Інституту теоретичної фізики АН УРСР.

1977, 1981 — нагороджений Грамотою Президії АН УРСР.

1978–1980 — старший науковий працівник Львівського відділу Інституту теоретичної фізики АН УРСР.

1980–1984 — керував відділом квантової статистики у Львівському відділі статистичної теорії конденсованого стану Інституту теоретичної фізики АН УРСР.

1983 — нагороджений значком «Відмінник народної освіти УРСР».

1984 — професор кафедри теоретичної фізики Львівського університету.

1989 — обраний народним депутатом СРСР; член Комітету ВР СРСР з науки, входив до складу Міжрегіональної депутатської групи.

13 листопада 1990 обраний ректором Львівського університету ім. Франка (переобраний на цю посаду 2001 року).

1991 — обраний президентом Малої академії наук Львівщини.

1996 — обраний головою Ради ректорів Львівщини.

1996 — нагороджений Почесною відзнакою Президента України.

З 1996 року — засновник і головний редактор «Журналу фізичних досліджень» та журналу «Світ фізики».

Із 2001 року — президент Українського фізичного товариства.

Лауреат Премії НАН України імені М. П. Барабашова 2005 року за цикл робіт «Спектральні дослідження зірок та комет» (спільно з К. І. Чурюмовим та Н. Г. Щукіною).

З 18 грудня 2007 року по 11 березня 2010 року — Міністр освіти і науки України.

В останні роки свого життя він хворів.

Помер Іван Вакарчук 4 квітня 2020 року у віці 73 років у Львові. Прощання через карантин пройшло в родинному колі, а поховали його на 4 полі Личаківського цвинтаря.

Політика

У 1989—1991 роках — народний депутат СРСР від територіального виборчого округу № 486 (Львівська область), член КПРС. Восени 1989 року — учасник установчого з'їзду Народного Руху України за перебудову, один із делегатів від Львівської області.

1999 року — довірена особа Леоніда Кучми на виборах президента України.

Заява щодо Вікіпедії

9 березня 2010 року (за два дні до звільнення з посади міністра освіти і науки України, після чого міністром було призначено Дмитра Табачника) Іван Вакарчук звернувся з заявою до академічної спільноти України. У ній він закликав «кожного українського науковця написати для Вікіпедії бодай дві-три статті з Вашого напрямку», а викладачів університетів — «широко залучати до цієї роботи студентів-старшокурсників».

Нагороди

• Звання Герой України з врученням ордена Держави (5 березня 2007) — за визначні особисті заслуги в розвитку вітчизняної освіти і науки, багаторічну плідну науково-педагогічну діяльність, вагомий внесок в утвердження незалежної Української держави
• Орден «За заслуги» II ст. (16 лютого 2005) — за вагомий особистий внесок у захист демократії, єдності, соборності і незалежності України, відстоювання ідеалів свободи і прав людини, активну громадянську позицію
• Почесна відзнака Президента України (22 серпня 1996) — за визначні досягнення у праці, що сприяють економічному, науково-технічному і соціально-культурному розвиткові України, зміцненню її державності і міжнародного авторитету, та з нагоди п'ятої річниці незалежності України
• Заслужений діяч науки і техніки України (27 серпня 2006) — за вагомий особистий внесок в увічнення пам'яті Івана Франка
• Державна премія України в галузі науки і техніки 2000 року — за підручник «Квантова механіка». — Л.: Львівський держуніверситет ім. І. Франка, 1998
• Почесний доктор Вроцлавського університету
• Почесний доктор Краківського педагогічного університету

Родина

Був одружений. Дружина — Світлана Олександрівна (Шаблон:Н 02.06.1947) — викладач фізики, доцент Львівського університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Зеноновича Ґжицького.

Син Святослав (1975 р.н.) — народний депутат України (до 2008 р. та з 2019 р. і до 2020 р.), лідер гурту «Океан Ельзи»; син Олег (Шаблон:Н 1980) — підприємець.

Праці

Автор понад 240 наукових праць.

• 5 лютого 1974 року — захистив кандидатську дисертацію «Застосування методу зміщень та колективних змінних до дослідження системи взаємодійних бозе-частинок близько абсолютного нуля» (Інститут теоретичної фізики АНУ).
• 5 червня 1980 року — захистив докторську дисертацію «Мікроскопічна теорія бозе-рідини» (Інститут теоретичної фізики АН УРСР).

2007 — на 14-му Львівському книжковому форумі «Квантову механіку» було названо однією з найкращих книг^{серед чого й стосовно якого часу та яких книжок?}.

Книги

• Шаблон:Книга
• Шаблон:Книга
• Шаблон:Книга
• Шаблон:Книга

Посилання

• Довідка про Івана Вакарчука
• Життєпис Івана Вакарчука
• На сайті Сергія Руденка
• Іван Вакарчук — людина, що змінила українську освіту на Tokar.ua

Література

• Іван Вакарчук: Біобібліогр. покажч. / ред.: Й. Стахіра; уклад.: М. Любицька; Львів. нац. ун-т ім. І.Франка. Наук. б-ка. — Л., 2001. — 109 c. — (Укр. біобібліогр. Нова сер.; Ч.5).