-
Шевченко Ірина Вікторівна: відмінності між версіями
ua>Юрко Градовський м (вилучено Категорія:Полеглі в російсько-українській війні військовослужбовці-жінки за допомогою HotCat) |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
| |
Поточна версія на 18:47, 13 грудня 2022
| Ірина Шевченко | |
|---|---|
 СержантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Іри́на Ві́кторівна Шевче́нко ([1] — Шаблон:ДС) — сержант Збройних сил України, учасник російсько-української війни[2].
Життєпис
Народилась 1970 року в селі Дар'ївка (Білозерський район, Херсонська область); мама померла дуже рано. Мешкала у Херсоні, працювала продавцем риби на херсонському Дніпровському ринку.
Активна учасниця Революції Гідності, херсонського Євромайдану. Першими із українських військових на ділянці з окупованим Кримом стали солдати 79-ї бригади, у яких на той час не було хоч якоїсь організації по забезпеченню — їх навіть ніхто не годував, просто привезли та залишили у степу. Мешканці сіл, а згодом й Херсона узяли на себе вирішення цієї проблеми — люди скуповували на ринках продукти, у мисливських крамницях — зелений одяг; везли це на Каланчак, самі знаходили бійців, щоб віддати воякам усе, що могли. Згодом 79-ту бригаду замінила 30-та окрема механізована бригада. Хаотична допомога військовим припинилася — люди, які вже перезнайомилися між собою під час перших поїздок, почали організовуватись, їздити сформованими колонами; цим займалася новостворена волонтерська група «Херсонська Чайка». Ірина стала волонтеркою «Херсонської чайки», допомагала армії на адмінкордоні з Кримом, по тому регулярно їздила на східний фронт. Щотижня усе зароблене витрачала на скуповування борошна та яєць, потім усю ніч пекла пироги, які відвозилися на фронт — коли біля Донецька та Іловайська вже точилися важкі бої.
Але Ірині цього було замало, тому 2014 року вона пішла навчатися справі медичної допомоги — до медичного загону швидкого реагування «Влад»; пройшла кілька медичних курсів — як волонтер загону «Влад» та два курси у Києві. Викладала тактичну медицину на полігоні «Широкий Лан». 11 травня 2015 року вступила на військову службу за контрактом, санінструктор 1-ї роти 1-го десантно-штурмового батальйону, по тому — радіотелефоніст-санінструктор бригадного медпункту 2-го батальйону 36-ї бригади. Готувала, прала, телефонувала батькам та дружинам вояків; багато бійців були сиротами, опікувалася ними, мов рідними дітьми. Того ж року батальйон зайшов до Широкиного, і усі ротації до 2019-го був у тому селі.
1 липня 2019-го в передобідню пору під час виїзду на евакуацію пораненого поблизу села Водяне (Волноваський район) санітарний автомобіль Hummer HMMWV був обстріляний з ПТРК. Внаслідок прямого влучення ракети водій Сергій Майборода загинув на місці; Ірина Шевченко дістала тяжкі поранення та опіки, померла в лікарні міста Маріуполь.
3 липня 2019 року похована в Херсоні, на кладовищі Геологів, Алея Героїв.
Без Ірини лишилася сестра.
Нагороди та вшанування
- Орден «За мужність» II ступеня (23 серпня 2019, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України.[3]
- Орден «За мужність» III ступеня (29 грудня 2016) — за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, зразкове виконання військового обов'язку.[4]
- медаль «За участь у бою»[1]
- У Львові на алеї героїнь у парку Богдана Хмельницького висаджено дерево в її пам'ятьШаблон:Джерело.