-
Булах Наталія Вікторівна: відмінності між версіями
(П"ятеро дітей сиріт) |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
| |
Поточна версія на 15:28, 7 жовтня 2023
| Наталія Вікторівна Булах | |
|---|---|
 КапітанШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Наталія Вікторівна Булах (псевдо «Змія»; Шаблон:Н 20 травня 1964, м. Дніпро, Україна) — капітан медичної служби Збройних сил України, учасниця Революції гідності та російсько-української війни з 2014 року. Перші місяці війни служила головною лікаркою батальйону «Шахтарськ», а з вересня 2014-го — командиркою роти батальйону «Айдар». Брала участь у боях за Іловайськ, Волноваху, Щастя, Мар'їнку, Піски, Попасну.
Життєпис
Народилася 20 травня 1964 року в Дніпрі, мати — гречанка, батько — українського, білоруського та російського походження, за професією військовий. 1979 року закінчила школу із золотою медаллю. З 1983 до 1996 року проходила військову службу спочатку в радянській, а потім російській армії як військовий врач та розвідниця[1].
За час служби закінчила китайський інститут народної медицини, а 1993 року — Дніпропетровський медінститут за фахом лікар-терапевт. Наталія вивчала проблеми головного мозку, захистила дисертацію та стала кандидатом медичних наук[1]. Проходила службу у Африці, де отримала своє псевдо «Змія»[2][3].
1996 року вийшка у відставку на посаді майора[4]; жила в Дніпрі та виховала трьох дітей[1]. Займалася страховою медициною[2].
2013—2014 років брала участь у Революції гідності[2]. Після початку російсько-української війни вступила до батальйону «Шахтарськ», де була головною лікаркою, пройшла Іловайськ (де врятувала 20 бійців) та Волноваху. Наталія витягала поранених бійців з поля бою, надавала невідкладну допомогу, оперувала та допомагала їм в реабілітації[1].
У вересні 2014 року, коли батальйон «Шахтарськ» розпався, вступила у добровольче формування «Айдар», де працювала лікарем-психологом та командиркою роти. Очолювала батальйон зі 107 людей. Воювала у горячих точках, брала участь у боях за Щастя, Мар'їнку, Піски, Попасну[5][2]. Двоє синів Наталії воювали на фронті, один із них — під її командуванням[5].
2015 року повернулася до мирного життя; допомагала важкопораненим бійцям. Протягом 2016—2018 років всиновила трьох дітей з донецького сиротинця[3].П"ятеро дітей
Примітки
Посилання
- «Взяти на виховання дітей з сиротинця було моєю старою мрією…» // Об'єднання добровольців. — 2019. — 21 травня.
- Шаблон:YouTube
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3
https://silskinovyny.com/page/zhinka-z-legendi
- ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3
https://www.061.ua/news/761033/natala-bulah-da-a-zensina-s-oruziem-v-rukah-no-togda-a-ne-videla-inogo-vyhoda
- ↑ 3,0 3,1
https://dobrovoltsi.org.ua/uncategorized/взяти-на-виховання-дітей-з-сиротинця/
- ↑
https://hromadske.ua/posts/pozyvnyi-zmiia-zhinka-ta-komandyr-vzvodu
- ↑ 5,0 5,1
https://www.youtube.com/watch?v=iFx_oCdoPDg