-

Сьогодні 26 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Лисенко Володимир Іванович

Матеріал з Разом
Версія від 21:34, 8 жовтня 2023, створена Володимир Ходирєв (обговорення | внесок) (Імпортовано 1 версія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Володимир Лисенко
Володимир Іванович Лисенко
UA-OF2-CPT-GSB-H(2015).png КапітанШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Володимир Іванович Лисенко — капітан, командир стрілецької роти 154-го окремого батальйону територіальної оборони 117 ОБрТрО[1] Збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 25 червня 1967 року в м. Охтирці на Сумщині.

Неодноразово обирався депутатом Охтирської міської ради[2]. 2014 року висувався кандидатом на посаду міського голови в м. Охтирка[3].

Працював керівником приватного підприємства[4].

Учасник Революції Гідності. Займався активною волонтерською діяльністю. Член громадської організації «Спілка воїнів АТО, ООС російсько-української війни "Непереможні"»[5].

Невдовзі після нападу Росії на Україну Володимир Лисенко у складі 15 окремого мотопіхотного батальйону «Суми» брав участь у бойових діях на території Луганської області.

2016 року був звільнений в запас. Тоді ж почав займатися забезпеченням амуніцією своїх побратимів. Багато справ було направлено на розбудову і покращення рідної Охтирки, на підтримку родин побратимів та збереження пам'яті про них.

Коли почав формуватися 154 окремий батальйон 117 ОБрТрО, Володимир вступив до його складу.

З початком повномасштабного російського вторгнення в Україну, як військовослужбовець територіальної оборони став на захист рідного міста.

24 лютого 2022 року в боях за Охтирку відбулося бойове зіткнення українських військовослужбовців з колоною російських військ по вулиці Київській в Охтирці. Ворог з підбитих машин відступив у лісосмугу в районі АЗС «BVS». Група 154-го батальйону, до якої входив капітан Лисенко, розгорнулась ланцюгом та пішла в напрямку відступу росіян. Володимир був крайнім на лівому фланзі строю. Після повернення із завдання з'ясувалося, що Володимира немає, на телефонні дзвінки він не відповідав[6].

Лише через 8 днів в лісі біля старого бомбосховища виявили його тіло. Місце загибелі вказав полонений російський військовий. Володимира Лисенка розстріляли росіяни[7].

Нагороди

  • орден Богдана Хмельницького III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі

Примітки

Джерела

Шаблон:Учасники РУВ

  1. ↑ https://history.sumy.ua/news/9508-v-boiakh-za-okhtyrku-ta-okhtyrskyi-raion-zahynulo-11-voiniv-batalionu-teroborony.html

  2. ↑ № 438 Про депутатський запит Лисенка Володимира Івановича щодо ремонту дороги по провулку Гастелло 29 Травня, 2012
  3. ↑ http://roxolana.com.ua/2014/05/05/kto-v-mery-krajnij/comment-page-11/

  4. ↑ https://opendatabot.ua/p/9IYJ564

  5. ↑ http://dancor.sumy.ua/news/newsline/415491

  6. ↑ http://dancor.sumy.ua/news/newsline/413833

  7. ↑ Загинув у перший день війни: захисника Охтирки посмертно нагородили орденом «За мужність»
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Лисенко_Володимир_Іванович&oldid=14530