-
Нетребко Олег Володимирович
| Нетребко Олег Володимирович | |
|---|---|
 СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Оле́г Володи́мирович Нетре́бко (15 липня 1984 — 29 листопада 2014) — солдат Збройних сил України, гранатометник 93-ї механізованої бригади. Учасник боїв за Іловайськ та боїв за Донецький аеропорт. Псевдо «Кеня». Один із «кіборгів».
Життєпис
Народився на Миколаївщині.
За спогадами матері Людмили Миколаївни, ріс дуже допитливим, любив і захищав тварин. На день народження 10 років попросив коня, йому подарували коня на ім'я Квітка.[1]
Доглядав за квітами, висадив кілька дерев біля річки, планував озеленяти власну вулицю. Був рибалкою і грибником.
Мав добрі фізичні дані — зріст 195 см. Служив в армії, згодом працював у спецпідрозділі «Спрут» м. Києва.[1]
Бойовий шлях
14 березня 2014 року Олега призвали за частковою мобілізацією. В червні переведений до 93-ї окремої механізованої бригади, був зарахований до зведеної ударно-штурмової роти на посаду гранатометника.[1]
Після місяця навчань з бойової підготовки надійшла команда вирушати на схід. Під час передислокації з десяти машин шість поламались, лагодили по дорозі. Прибули в Старобешеве, наступного дня вирушили на Грабське, де прийняли перший бій. Українських вояків обстрілювали з мінометів, що були встановлені на техніці — на квадроциклах та на КамАЗі. Їх не вдавалося зачепити контрбатарейним вогнем, тому їх знищили, атакувавши табір супротивника.[1]
З Грабського направились до Іловайська у серпні 2014 року. Заходили до міста разом із батальйоном «Донбас». Олег із побратимом-кулеметником Олексієм зайняли позиції у школі, влаштувались у коридорі на другому поверсі.[1]
Проявив у боях мужність, матері його товаришів по службі дзвонили його матері, дякували, що допоміг уціліти їхнім синам.[1]
Після Іловайського «котла» приїхав додому. Привіз прапор, прострілений, увесь у мазуті, який виніс, обв'язавшись ним.[1] Шаблон:External media 29 листопада 2014-го загинув під час боїв за Донецький аеропорт — з побратимами прикривав «швидку», що евакуювала поранених із аеропорту. Тіло не змогли забрати одразу, бо воно було під завалом. В середині грудня Ігор Гофман із побратимами обміняли чотири трупи росіян — одного десантника та трьох танкістів — на тіло Олега.[2]
Як зниклий безвісти перебував в розшуку 4 місяці. Похований в Новій Одесі на Миколаївщині 2 квітня 2015-го.
Нагороди та відзнаки
- Орден «За мужність» III ступеня (4 червня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.[3]
- Відзнака міста Кривий Ріг «За Заслуги перед містом» 3 ступеня (посмертно).
- Нагрудний знак «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно).
Див. також
Примітки
Джерела
- Фокша О. Є., Він знав відповідь на запитання: «Навіщо я живу?» // Миколаївський обласний центр пошукових досліджень
Посилання
- Нетребко Олег Володимирович // Книга пам'яті полеглих за Україну
- Нетребко Олег Володимирович // Небесна Гвардія
- ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 1,4 1,5 1,6 Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвоюposhukне вказано текст - ↑ Андрій Міхейченко, Ігор Гофман тричі повертався в пекло на летовище (дзеркало ) // Народна армія — № 49, ст. 14, — 16 грудня 2016
- ↑ Шаблон:УПУ