-
Сілко Артур Олегович
| Артур Олегович Сілко | |
|---|---|
 СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Арту́р Оле́гович Сілко (, Харків — Шаблон:ДС, Донецьк) — солдат Збройних сил України.
Життєвий шлях
Народився 24 травня 1988 року у Харкові[1] у родині військовослужбовця. У дитинстві певний час проживав у Житомирі у бабусі і дідуся.[2]
Восени 2006 р.[1] був призваний на строкову військову службу до лав Збройних сил України. Служив у 95-ій окремій аеромобільній бригаді, потім продовжив службу у 80-му окремому аеромобільному полку. 2007 року звільнився у запас. Працював у ФОП «Гладкий» міста Житомир. Був кухарем, працював експедитором, мангальщиком, торговим представником, ювеліром. Полюбляв грати на гітарі.
Під час мобілізації у березні 2014-го зголосився добровольцем, солдат, оператор-навідник великокаліберного кулемета КПВТ, 2-й батальйон 95-ї окремої аеромобільної бригади. Брав участь в боях під Слов'янськом і Краматорськом.[1]
6 жовтня під час виконання бойового завдання в районі аеропорту Донецька зведений підрозділ було обстріляно російськими збройними формуваннями. Артур під час обстрілу вискочив з БТРа та був смертельно поранений осколками від розриву снаряда РСЗВ «Град».
Похований на Смолянському військовому цвинтарі Житомира.[3]
Без Артура лишились батьки, дружина та донька 2013 р.н. Каріна.
Нагороди та вшанування
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений
- 2014 р. — пам'ятним знаком «За звільнення Краматорська»[1]
- 2014 р. — нагрудним знаком «За оборону Донецького аеропорту» (посмертно)
- 14 березня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[4]
- 24 травня 2015 року в місті Житомир на фасаді будинку — провулок Сікорського, 4 — де мешкав Артур, встановлено меморіальну дошку.
- 20 травня 2019 року в місті Харкові на фасаді школи № 158 встановлено меморіальну дошку[5]