-

Сьогодні 25 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Єременко Світлана Федорівна

Матеріал з Разом
Версія від 11:20, 15 жовтня 2023, створена Володимир Ходирєв (обговорення | внесок) (Імпортовано 1 версія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Нейтральність


Світлана Федорівна Єременко (нар. 15 березня 1959 року) — українська журналістка, письменниця, редактор, медіаексперт, менеджер неприбуткових громадських організацій, авторка книги «Живопис як молитва». Виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика.

Біографічні дані

Народилася в с. Волиця, Мостиського району, Львівської області. Виросла та закінчила середню школу у Червоноармійську, що на Житомирщині. 1983 року завершила навчання на факультеті журналістики в Київському національному університеті ім. Тараса Шевченка. 1998 — стажувалася в США, Польщі сертифікат менеджера громадських організацій.

Журналістська діяльність

  • 1983—1994 — редакція донецької обласної молодіжної газети «Комсомолец Донбасса[1]» («Акцент»): кореспондентка, завідувачка відділу, редакторка відділу. У вересні 1993 року була незаконно звільнена за національні переконання:[2] «Єдина провина Світлани Єременко полягає у тому, що вона стоїть на позиції української державності, не цурається рідної мови, відстоює свої погляди…»[3]; «Вірність журналістки С. Єременко українській тематиці ніяк не вписується в штатний розклад…»[4].

Була підтримана громадськістю та Донецьким обласним відділенням Спілки журналістів України, «яке виступило на захист С. Єременко і заявило протест проти її незаконного звільнення»[2][3][4]. «Такого, принаймні на Донеччині ще не було: журналістка затіяла судову справу проти свого монолітного начальства…»[2]. Відновлена на посаді Київським народним судом Донецька. 1994 року звільнилася за власним бажанням, бо закрили «Клуб рідної мови» (українськомовний розворот у російськомовній газеті), «їй категорично заборонили писати на політичні теми.., про проблеми української школи…» та продовжили цькування[2][3][4][5].

С. Єременко — одна з найбільш активних донецьких журналістів, хто в той час, коли донецькі партійні видання… ганили Рух, розповіла правду про цю організацію. Зокрема, вона подала серію інтерв'ю з відомими діячами національно-демократичного руху — І.Драчем, В.Яворівським, В.Пилипчуком, М.Горинем. Із перших кроків існування вона підтримала Товариство української мови, виступала за створення першої української школи та ліцею у Донецьку. С. Єременко брала участь та інформувала читачів про культуро-екологічний похід «Дзвін − 90», Всесвітній конгрес українців, фестиваль «Червона Рута». Активно працювала на незалежність України перед Всенародним референдумом 1 грудня 1991року…[5]. Висвітлювала перші шахтарські страйки, з'їзди Руху[2][3][4][5].

  • 1992 року увійшла до складу фундаторської редакційної колегії першої незалежної газети на Донеччині — «Східний часопис» українською мовою (єдиний професійний журналіст у редакції)[5], заснованої Донецьким обласним Товариством української мови спершу як додаток до газети «Донеччина», а потім як самостійна газета. 1997 року газета припинила своє існування через низку об'єктивних та суб'єктивних причин, зокрема й через фінансові труднощі[5][6].
  • 1995 −2004 — співзасновниця і головний редактор наукового (зареєстрований у Вищій атестаційній комісії (ВАК) України), аналітично-інформаційного журналу «Схід».
  • 2001 року — створила Донецьку обласну громадську організацію журналістів «Донецький прес-клуб», співзасновниця та голова прес-клубу. Метою прес-клубу стало об'єднання журналістів, організація засідань та прес-конференцій за актуальними темами, що хвилювали суспільство. З 2007-го — керувала Національним прес-клубом Українського освітнього центру реформ (м. Київ).
  • З 2004-го — редакторка аналітично-інформаційного журналу «Аспекти самоврядування» Фундації «Україна-США». «За час редакторства С. Єременко журнал став „настільною книгою“ мерів та фахівців з місцевого самоврядування»[7].
  • З 2011 — Інститут демократії імені Пилипа Орлика. Здійснює загальну координацію проектів, що їх втілює інститут. Основна діяльність Інституту — вивчення та системний аналіз проблем громадянського суспільства та розвитку демократії в Україні.
  • З 2012 — очолює проект з моніторингу регіональних ЗМІ (засобів масової інформації) щодо «джинси» та дотримання професійних стандартів журналістики в Львівській, Донецькій, Харківській, Вінницькій, Сумській областях України та Криму Українського освітнього центру реформ (УОЦР). У своїх виступах гостро піднімає питання свободи слова, фахового рівня журналістів, необхідність дотримання професійної етики[8][9].
  • З 2014 року — виконавчий директор Інституту демократії імені Пилипа Орлика[10].

Громадська діяльність

2001—2004 — керує Коаліцією громадських організацій «Партнерство за прозоре суспільство» по боротьбі з корупцією у Донецькій області (в Партнерство входило 18 громадських організацій).

жовтень — листопад 2004 — координатор Місії міжнародних спостерігачів ENEMO (Європейська сітка організацій з моніторингу за виборами) в Донецькій області. Організовувала роботу міжнародних спостерігачів під час виборів президента 2004 р.

Авторка багатьох проектів, спрямованих на розвиток демократії, зміцнення громадянського суспільства, боротьбу з корупцією, утвердження свободи слова, налагодження продуктивного діалогу між ЗМІ та НДО, залучення громадян до участі та підвищення активності на виборах.

Книги

Історія світової та української культури.- «Східний видавничий дім». 1999 р. (Редактор).

Обери своє майбутнє!. — «Український культурологічний центр», 1998 р. (співавторка концепції, дизайну і текстів збірника брошур, мета якого — залучення громадян до участі у президентських виборах).

Олег Мінько. — Сіті Прес Компані, 2010 р. (книга — альбом про унікального українського художника-постмодерніста. Авторка ідеї та текстової частини: «Живопис як молитва», що поєднує художній, документальний погляди та мистецтвознавчий аналіз). …"Живопис як молитву" Світлани Єременко можна поставити поряд з нарисами про художників Еміля Золя, Анрі Перрюшо, Богоміла Райнова…" (Валентин Грицаненко, Заслужений художник України, професор, Харків. Програма «Книжковий кошик», Харківське обласне телебачення).[11][12][13][14]

Постаті. Нариси про видатних людей Донбасу. — «Східний видавничий дім», 2011. (співавтор. «Моя справжня Батьківщина — Україна». Авторка нарису про видатного композитора Сергія Прокоф'єва).[15]

Авторка новел та оповідань. Друкується у літературно-художніх журналах „Київ“, „Березіль“, „Дніпро“, „Українській літературній газеті“ та „Літературній Україні“.[16][17][18]

Збірка оповідань «Терикони під літаком» ( 2015 рік) здобула першу премію у конкурсі «Літературні відкриття року», яку присуджують за найкращий дебют у прозі[19]. Оповідання «Терикони під літаком» увійшло в антологію найкращих українських соціальних оповідань ХХІ століття «Похід через засніжений перевал»[20].

Особисте

Розлучена, має двох дітей.

Захоплення

Живопис — авторка низки мистецтвознавчих статей та рецензій у газеті «День», «Українській літературній газеті», художніх журналах «Музейний провулок», «Артанія», серії матеріалів на радіо «Свобода». Серед захоплень: література, балет, театр, великий теніс, подорожування.[18]

Джерела

Шаблон:Бібліоінформація

  1. ↑ за постановою ОК ЛКСМУ та ОК КП(б)У, затвердженою ЦК ЛКСМУ та ЦК КП(б)У, «у зв’язку з тим, що склад робітничого класу та колгоспників Донбасу складається з 7 основних національностей, які спілкуються між собою російською мовою, а число українців в складі комсомольської організації та серед молоді – 50%, газета «Комсомолець Донбасу» з 4 травня 1933 року з української мови переводиться на російсько-українську мову»
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 «Світланин день», Юрій Доценко, «Голос України», 2 квітня 1994.
  3. ↑ 3,0 3,1 3,2 3,3 «Україножер на посаді головного редактора», «Шлях перемоги», Марія Олійник, 22 січня 1994 р.
  4. ↑ 4,0 4,1 4,2 4,3 «Епітафія», Ніна Рикова, «Весть», 21 січня 1994.
  5. ↑ 5,0 5,1 5,2 5,3 5,4 «Ми йдемо!», Донецьк, 1998, 224 с. http://www.experts.in.ua/baza/doc/download/we'regoing.pdf
  6. ↑ http://novosti.dn.ua/details/57642/1.html

  7. ↑ Виступ Володимира Удовиченка, мера м. Славутича на засіданні Клубу мерів.(2003 рік).
  8. ↑ Світлана Єременко «SOS! Рівень журналістів катастрофічно падає» , 6 грудня 2012http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2012/12/6/6978286/
  9. ↑ «Хліб з мишею, вигадані герої та журналістська етика», Світлана Єременко «Телекритика», 19 лютого 2012. http://osvita.mediasapiens.ua/material/15449
  10. ↑ https://idpo.org.ua/institut

  11. ↑ Світлана Єременко Живопис як молитва/Олег Мінько, Книга-альбом. — LLC «City Press Company», 2010.
  12. ↑ «Образ і контекст», Іван Андрусяк, «Українська літературна газета», 29 жовтня 2010 р. http://www.litgazeta.com.ua/node/1102
  13. ↑ «Живопис як молитва і молитва за живописця», Алла Федорина, інтернет-видання «Сотня» http://100.sumy.ua/index.php/articles/47-culture/4958-2012-07-12-05-31-23
  14. ↑ «Ми ще лишаємося людьми з яблуком у роті?» Алла Федорина, «Україна молода» https://www.umoloda.kyiv.ua/number/1760/164/62350/
  15. ↑ «Донеччина: особистості — „візитівки“, Ярослав Кравченко, 6 березня 2013. https://day.kyiv.ua/uk/article/ukrayinci-chitayte/donechchina-osobistosti-vizitivki
  16. ↑ „Сенс життя“, Світлана Єременко, „Українська літературна газета“ http://www.litgazeta.com.ua/node/3126
  17. ↑ „У прірві“, Світлана Єременко, журнал „Дніпро“, березень 2012 р. http://www.dnipro-ukr.com.ua/rubrik_description-21331.html
  18. ↑ 18,0 18,1 „Над прірвою в житті“, Михайло Карасьов, Українська літературна газета»http://www.litgazeta.com.ua/node/3820
  19. ↑ https://www.calameo.com/read/004362086b12c28d8c076

  20. ↑ https://ms.detector.media/presa-v-ukraini/post/1087/2014-04-15-opovidannya-mediaeksperta-svitlany-ieremenko-uviyshly-v-antologiyu-krashchykh-ukrainskykh-sotsialnykh-opovidan/

Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Єременко_Світлана_Федорівна&oldid=29548