Шляховий-Кармелюк Марко Семенович

Марко́ Семе́нович Шляхови́й (отаман Кармелюк) — (, село Глеваха, Глеваської волості, Київського повіту, Київська губернія — 14 серпня 1921, село Глеваха, Будаївська волость, Київський повіт, Київська губернія) — український військовий і громадський діяч, голова Українського армійського комітету 8-ї армії (Румунський фронт, кінець 1917 — початок 1918 років), комісар Будаївської волості (нині м. Боярка) Української Народної Республіки в березні 1918 р., отаман 2-ї Київської селянської повстанської дивізії, козак Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого, штабний працівник 2-го партизанського загону Михайла Павловського, військовий комендант Козятина та околиць (осінь 1919), голова Будаївської волосної церковної ради УАПЦ (1921). Автор спогадів «Записки повстанця» (1920—1999).

Біографія

Народився 25 квітня (за ст. ст.) 1893 року у селі Глеваха, Глеваської волості, Київського повіту, Київської губернії в родині заможних селян Семена Сергійовича Шляхового і Мотрони Вакулової Кияниці (Шляхової). Семен Шляховий був волосним старшиною у Глевасі з 1895 по 1901 рр.

28 жовтня 1912 одружився з односельчанкою Єфросинією (Пріською) Андріївною Притаманною.

Був мобілізований на фронт Першої світової війни. Служив у 9-й кавалерійській дивізії 9-го корпусу Російської імператорської армії.

УНР

З початком Української революції 1917—1921 років взяв активну участь в українізації частин російської армії. Наприкінці 1917 року очолив Український армійський комітет 8-ї армії (відома як «Брусилівська армія») на Румунському фронті).

У часи Української революції стає членом Української партії соціалістів-федералістів.

Наприкінці лютого 1918 р. долучається до Вільного козацтва під командуванням Івана Горемики-Крупчинського.

27 лютого 1918 р., близько десятої ночі, у складі першого бойового ешелону рушив у похід зі станції Фастів на станцію Боярка. Брав участь у звільненні станції Боярка від більшовиків 1 березня 1918 р.

Коли Центральна Рада за сприяння німецької армії повернулася на Київщину, після звільнення станції Боярка Марко Шляховий був призначений комісаром Будаївської волості. Наказ про це Шаблон:Дата року (16 лютого за старим стилем) підписав отаман Васильківського коша Вільного козацтва Іван Горемика-Крупчинський.

Сам Марко Шляховий, будаївський волосний комісар того ж дня підписав кілька наказів: про роззброєння, про сприяння німецькому війську та про відновлення грошових знаків УНР.

7 березня 1918 р. Марко Шляховий складає повноваження старшини Будаївської волості через призначення його на посаду в Київ.

Марко Шляховий згадує, що вони разом із Миколою Пожаром «служили у Міністерстві торгу і промисловости — за часів Центральної Ради в 1918 році». Серед конфіскованих у Миколи Пожара документів є бланк Відділу продовольчих справ Директорії УНР зі зробленим на ньому записом від 16 грудня 1918 р. Очевидно, Шляховий та Пожар працювали саме в цій установі.

Наказ № 1: Шаблон:Цитата

Наказ № 2: Шаблон:Цитата

Наказ № 3: Шаблон:Цитата

Рішучість Марка Шляхового у наведенні порядку після більшовицького безладу призвела до позитивних наслідків, бо вже 7 березня в наказі № 6 він дякує населенню за сприяння у підтриманні порядку і спокою. З тексту помітно й певну розгубленість Шляхового — адже до нього потягнулися сотні людей з різноманітними проханням, а вирішити їх можливості не було. Тож Шляховий просить селян «у подальшому звертатися… до вищої української влади в м. Київ, а також до представників на місцях, які невдовзі будуть прислані вищою владою, а також до своїх громадських і сільських комітетів».

Гетьманат

В добу Гетьманату Павла Скоропадського служив «у штабі генерала Олександра Осецького» (очевидно мається на увазі, в Окремому корпусі Залізничної охорони, який очолював О.Осецький).

У лютому 1919 року Київщину знову захопили більшовицькі війська і дієва Армія УНР відступає. Українські війська намагаються організувати оборону на лінії село Крюківщина — станція Боярка, та в ніч із 12 на 13 лютого, а також 16 лютого більшовики завдали відчутного удару Армії УНР на цьому відтинку оборони і, просуваючись по залізниці, знову окупували Боярку, а 19 лютого — і Фастів. У цей час Марко Шляховий перебуває в рідній Глевасі і стає свідком другої більшовицької окупації Київщини.

27 березня 1919 р. Марко Шляховий зі своїми братами Іваном та Давидом піднімає у Будаївській волості антибільшовицьке повстання. Бойовий шлях отамана Кармелюка (псевдо Марка Шляхового) проліг через Київський, Васильківський, Таращанський, Канівський та Уманський повіти Київської губернії. Наприкінці березня 1919 р. після розпуску 2-ї Київської селянської дивізії зголосився до 1-ї Дніпровської повстанської дивізії отамана Зеленого. Влітку 1919 р. під час боїв за Христинівку (залізнична станція, тепер районний центр Христинівського району Черкаської області) Марко Семенович зголосився до 2-го партизанського загону полковника Михайла Павловського, який діяв у запіллі радянських військ. Під час наступу на Київ служив у Київській дивізії Юрія Тютюнника.

Шаблон:Дата року Марко Шляховий опинився на Думській площі у Києві і стає одним із головних учасників конфлікту між українцями та денікінцями, які хотіли на балконі міської Думи поруч з українським повісити російський прапор. Став свідком того, як сотник кінного полку «Чорних запорожців» Федір Божко скинув із Київської думи російський триколор і встановив український державний синьо-жовтий прапор.

У вересні 1919 р. разом з Українською Галицькою Армією відступає з Києва та опиняється в Козятині, де стає комендантом міста й околиць.

Захворів на тиф і в листопаді 1919 р. приїхав на лікування в рідне село Глеваху на Київщині.

У травні 1920 р., з поверненням на Київщину Дієвої Армії УНР, працює в Будаївському волосному виконавчому комітеті.

У червні 1920 Марко Шляховий, використовуючи псевдо, яке обрав ще 1919 р., — «Кармелюк», створює повстансько-партизанський загін і розпочинає бойові дії проти більшовицьких окупантів. Базою для своєї повстанської боївки Марко Шляховий обирає урочище Кладова в лісі між селами Дзвінкова та Жорнівка (тепер Києво-Святошинського району на Київщині). 1 жовтня 1920 р. уклав книгу споминів про свою боротьбу «Спогади повстанця».

У 1921 р., очевидно, за завданням українського підпілля, йому вдається стати головою Будаївського волосного ревкому, згодом завідувачем відділом освіти Будаївського волосного виконкому. Потім очолює Будаївський волосний комітет праці, незабаром його призначають інспектором продовольчого податку. На цих посадах Марко Шляховий зриває мобілізацію до окупаційної армії, перешкоджає збору продподатку з населення.

Підтримує активний зв'язок з українськими повстанцями, особливо з боївкою Івана Грисюка — отамана «Гайового».

Імовірно Шляховий змушений постійно змінювати місце роботи, адже місцеві комуністи регулярно надсилають до влади Київського повіту скарги на Шляхового, де описують, що він «петлюрівець» і пов'язаний із повстанцями.

Проти повстанців у Будаївській волості та, зокрема, на пошуки Шляхового начальник Київського повітового ЧК надсилає каральний загін на солі з уповноваженим Василем Павловичем Кочмаром (який змінив прізвище на Кошмар).

Загін Кошмара влаштовує у волості нальоти та обшуки, захоплює заручників із місцевого населення, щоб знайти повстанців. Знаючи, що ЧК його розшукує, 28 серпня 1921 р. Шляховий остаточно йде в підпілля.

Активно включився у боротьбу за Українську автокефальну православну церкву, бере активну участь у її розбудові. У 1921 р. його обрано головою Будаївської волосної Церковної ради.

В умовах більшовицької окупації Марко Шляховий долучається до богослужінь, збирає в Будаївці наради щодо розбудови УАПЦ на теренах волості, зокрема за участі Володимира Чехівського, сприяє підготовці Першого Всеукраїнського церковного собору, зокрема на Маковія, 14 серпня 1921 р., скликає у Боярському технікумі бджільництва Будаївський волосний церковний собор.

14 серпня 1922 р. Марко Семенович Шляховий був підступно вбитий у будинку свого старшого брата Микити.

Начальник секретної особливої частини Київської ЧК Пєрцов стверджував, що Марка Шляхового було вбито «бандою Сліпченка». Однак, є версія, що його було вбито самими чекістами. Похований на кладовищі села Глеваха (нині смт.).

Пам'ять

Файл:Меморіальна дошка Марку Шляховому.jpg

Микола Шляховий, онук Марка Шляхового, цілує меморіальний барельєф свого діда. Меморіальний барельєф Марка Шляхового був відкритий та освячений на будинку Будаївської волосної управи (тепер Боярський будинок культури) 1 листопада 2014 р. Фото Віталія Падалки.

Зразок підпису Марка Шляхового як керівника Будаївського волревкому 1920. ДАКО фонд р-19 опис 1 справа 10 Списки співробітників Будаївського волревкому

• Онуків і правнуків отамана Шляхового односельчани і сьогодні називають «Кармелюки».
• У Боярці та Глевасі є вулиці Марка Шляхового.

Джерела

• Неповний список козаків і старшин отамана Зеленого
• Шляховий-Кармелюк М. С. Записки повстанця // Так творилося українське військо: 10 спогаді учасників Визвольної війни 1917—1920 років, Р.Коваль. — К., 2008.
• Андрій Ковальов. З Архістратигом на щитах. Нариси до історії Першої російсько-української війни на Київщині 1917—1918 років. — К: Темпора, 2018. — сс. 196—205. ISBN 978-617-569-363-6
• Родовід Марка Семеновича Шляхового