-

Сьогодні 22 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Уличі

Матеріал з Разом
Версія від 20:45, 17 грудня 2022, створена Володимир Ходирєв (обговорення | внесок) (Імпортовано 1 версія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Infobox Former Country

Уличі (Шаблон:Lang-orv[1], оуличи, угличі, улучі[2]; у тексті X ст. Константина Порфирородного Шаблон:Lang-el) — східнослов'янське плем'я південно-західної групи, що заселяло у VI—IX ст. пониззя Дніпра від р. Росі до Чорного моря[2] у межах розселення антів, нащадками яких вони (як і тиверці) були. Входили у Антський союз. Межували на сході з тюрками, на заході — з тиверцями, на північному заході — з полянами. Вперше у середині IX століття уличі згадуються у «Повісті минулих літ» поряд з тиверцями в регіоні від річок Дністер та Дунай до Чорного моря[3], і зазначено, що греки називали їх «Велика Скіфія». Узяли участь в етногенезі українців. Існує гіпотеза, що їхніми сучасними нащадками є гуцули[4].

Вчений XVIII ст. Татищев зіставляв назву уличів із давньою назвою річки Оріль, яку в XII ст. звали Угол. Новітні лінгвістичні розшуки також доводять трансформацію етноніма «уличі» в «угличі» прив'язує розселення цього племені до географічного поняття «угол (кут)». Ще одне із трактувань етноніма «уличі» розкривається через зафіксовані літописами терміни «суличі», «посуличі», зазначаючи тим самим зв'язок цих племен із Наддніпрянщиною. Такий зв'язок стверджується літописними текстами:

Шаблон:Цитата

Крім того, етнонім «уличі» включається разом із назвою «деревляни» в дніпровську етнополітичну орбіту. У літописі під 922 роком записано:

Шаблон:Цитата

Уличі були чисельно великим угрупованням, а не малим племенем; як зазначається в пам'ятці IX ст. «Баварський географ», народ цей мав на Дністрянсько-Дунайському межиріччі понад 300 міст.

Стосунки з Київським князівством

Уличі були у добросусідських відносинах з тиверцями, але ворогували з полянами і Київським князівством[2]. Князь Олег 885 року воював з уличами[2].

Новгородський перший літопис оповідає, що князь Ігор воював з угличами та деревлянами. Уличі довго боронилися, їхня столиця Пересічень трималася три роки і не піддавалася Ігорю, але той таки вистояв під ним ті три роки і здобув його у рік 6448 (940 р. н. е., від Р. Х.). Уличі згодилися на данину Ігореві, яку він відступив своєму воєводі Свенельду. Після завоювання воєводою Свенельдом у (942 р.), уличі увійшли до складу Київської Руси, взяли участь у формуванні українського народу[2].

Переселення

У X ст. під натиском печенігів уличі пересунулися на захід і оселилися над Бугом та Дністром, доходячи до Дунаю і Чорного моря[2]; їхнім головним городом був Пересічень[2]. Антропологічно в цей час були носіями масивних широколицих форм, чим різнилися від грацильних та вузьколицих черняхівців та, зокрема, мешканців територій сучасної Румунії. Вважається що тиверці є вихідцями з північніших регіонів слов'ян[5].

Під тиском половців у XII ст. частина племені переселилися на північ, між верхньою Случчю і Бугом до так званої Болоховської землі і були відомі під іменем болоховців[2].

Існує ще гіпотеза, що уличі, просуваючись у район Карпат, передали свою етнонімію через одну із своїх назв «улуці» гуцулам, верховинцям Підкарпатської Русі (бойкам). Схожа етнокультурна основа цих субетносів стверджує висловлену гіпотезу.

Деякі вчені, наприклад М. К. Любавський, вважали тюркомовних печенігів не тільки сусідами уличів, а й частково асимільованими з ними через шлюбні зв'язки. Це ж стосується половців, які прийшли на зміну печенігам в українських степах; курганні поховання досліджені в XIX ст. на території південних степів, знахідки яких зберігаються в історичному музеї міста Дніпропетровська.

Останні згадки

Відомі поселення уличів

Див. також

Примітки

Джерела

  • Є. В. Синиця. Уличі // Шаблон:ЕІУ
  • «Літопис Руський», м. Київ, вид. «Дніпро», 1989 р., 591 с. — ISBN 5-308-00052-2
  • М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 6.
  • Рыбаков Б. Уличи. Краткие сообщения Ин-та Материальной Культуры. т. 35. — М. — Л., 1950
  • Березовец Д.Т. Поселения уличей на р. Тясмине // Материалы и исследования по археологии СССР. 108. Славяне накануне образования Киевской Руси. — М., 1963 — с.145-208.
  • Брайчевський М. Літописні племена // Походження Русі. — К., 1968
  • Bolsacoy-Ghimpu A. A propos des Oulitchies. Revue des etudes sudest europeennes, 12/ — 1974
  • Трубачев О. Н. О племенном названии «уличи» // Вопр. слав. языкознания. 1961. № 8;
  • Худаш М. Л. Про походження давньоруських етнонімів «дреговичі» й «уличі» // Мовознавство, 1991. № 5;
  • Шапошников В. Н. Структура письменных памятников и семантика этнических знаков («уличи» — «тиверцы») // Этногр. обозрение. 1994. № 5.
  • Шаблон:МСІУ
  • Рабинович Р.А. Уличи и тиверцы в оценках историографии // Stratum plus, #5, 2003-2004, с.440-484.
  • Томашевський А.П. Нарис історії та екології заселення Східного Поділля слов'яно-руської доби. // Археологічні студії. Прут, 2003. - Вип. 2. Київ-Чернівці. С.132-160
  • Кучера М.П. Городища уличів у середньому Побужжі // Археологія, 2017, №4, с.61-72.

Посилання


Шаблон:Слов'янські племена Шаблон:Київська Русь

  1. ↑ ЛѢТОПИСЬ ПО ИПАТЬЕВСКОМУ СПИСКУ
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 2,6 2,7 2,8 стор. 3459, том 9, «Енциклопедія українознавства» / Гол. ред. В. Кубійович. — м. Париж, Нью-Йорк: вид. «Молоде життя»-«НТШ»; 2000 р. ISBN 5-7707-4048-5
  3. ↑ «Повести временных лет» — Москва—Л., 1950 г. — Т. 1. — С. 14, 210. Шаблон:Ref-ru
  4. ↑ 4,0 4,1 4,2 http://karpenko.in.ua/wp-content/uploads/2012/12/KARPENKO_STATTYA_181006.pdf

  5. ↑ Сегеда С. П. У пошуках предків. Антропологія та етнічна історія України К.: Наш час, 2012—432 с. (255 с.) ISBN 978-966-1530-80-4
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Уличі&oldid=4255