-

Сьогодні 22 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Білоус Сергій Степанович

Матеріал з Разом
Версія від 05:41, 24 серпня 2023, створена ua>StarDeg
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Білоус Сергій Степанович
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).png СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Однофамільці Сергі́й Степа́нович Білоу́с (, с. Микове, Волинська область — Шаблон:ДС, смт Георгіївка, Луганська область) — солдат 24-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, учасник російсько-української війни. Загинув у бою під Георгіївкою. Герой України.

Життєвий шлях

Народився 1974 року у селі Микове Ківерцівського району Волинської області. Колишній десантник, служив у хирівській військовій частині, 2003 року вона була передислокована, і він влаштувався працювати на залізницю. Проживав у селі Скелівка, Старосамбірський район Львівської області.

Російсько-українська війна

З початком бойових дій на сході, добровольцем пішов до військкомату. Солдат, номер обслуги 24-ї окремої механізованої бригади.

Станом на серпень, 3-й механізований батальйон 24-ї бригади стояв на підступах до Георгіївки. Із кадрових вояків у підрозділі були тільки офіцери управління та командири рот. Решта особового складу — мобілізовані. Російське командування мало намір перерізати в цьому місці підхід до Луганського аеропорту, який на той час утримували десантники 80-ї аеромобільної бригади, унеможливити підвезення боєприпасів і провіанту, оточити українські підрозділи. У ніч на 20 серпня російські війська почали артилерійську підготовку, а зранку — наступ.[1]

20 серпня 2014 року дві повітрянодесантні роти російських десантників з 234 ДШП і 104 ДШП, підсилені 6—8 танками 35 ОМСБр, вибили українських військових 24 ОМБр з блокпостів «Гагарін» та «Поступ», що були розгорнуті на висотах під Георгіївкою. Українське командування викликало повітряну підтримку. Вилетіло дві пари штурмових гелікоптерів Мі-24 зі складу 7 ОПАА. Після того як перша пара відпрацювала по висоті, зайнятій російськими підрозділами, через брак координації друга пара відправилась летіти туди ж, і один Мі-24П був збитий. У гелікоптері загинули майор Олег Бірюк та капітан Антон Родіонов.

Сергій Білоус вів вогонь по техніці і по піхоті противника за гашеткою ЗУ-23-2, котра була встановлена на МТ-ЛБ. Вогнем однієї з російських БМД-2 український бронетранспортер був знищений, після чого Сергій зайняв позицію в окопі. Російські десантники рухалися по соняшниковому полю, під прикриттям соняшників. Українська протитанкова гармата «Рапіра» деякий час вела вогонь по соняшниковому полю, після чого російська БМД-2, та сама, що знищила МТ-ЛБ з ЗУ-23-2, з відстані 30 метрів влучила в гармату, в результаті чого бійці дістали поранення. Від пострілів цієї БМД-2 одночасно зазнали поранень 5 бійців, 4 з яких — з протитанкової батареї, в тому числі і майор Сергій Біленко. Поранення в ногу та контузію дістав і т.в.о. командира роти та за сумісництвом командир опорного пункту «Сармат» Юрій Савічев. Російські десантники наступали, закидували ручними гранатами окопи та використовували РПГ та підствольні гранатомети. Сергій Білоус взяв РПГ, вийшов з окопу та здійснив постріл в сторону російської БМД-2, після чого був убитий вогнем кулемета з тієї самої машини, в котру він стріляв.[2]

Після вильоту авіації, по висоті прямою наводкою відкрила вогонь артилерія 30 ОМБр. Російські десантники з 234 ДШП почали зазнавати втрат — загинув командир роти капітан Антон Короленко та до взводу десантників. Російські сили були змушені відступити, залишивши командирський БМД-2К (Шаблон:Abbr 275)[3][4][5] на висоті «Гагарін», та БМД-2 (Шаблон:Abbr 284)[4][6] і вантажівку КамАЗ з боєприпасами на опорному пункті «Поступ».

У бою також загинув Микола Штинда, поранень зазнав Ростислав Гавриш.

У Сергія Білоуса залишились дружина та троє дітей — двоє синів 18 й 11 років і 16-річна донька на той час.

Нагороди та вшанування

Президент Володимир Зеленський вручає орден «Золота зірка» вдові Сергія Білоуса Лесі та молодшому синові Сергію під час параду до Дня Незалежності. Київ, 24 серпня 2021[1]
  • Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (22 серпня 2021, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[7]. Нагороду вручено дружині під час святкування 30-річчя Незалежності України у м. Київ.
  • Орден «За мужність» III ст. (14 березня 2015, посмертно) — за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[8].
  • У серпні 2015 року у пункті обороту локомотивного депо Львів-Захід по станції Самбір встановили пам'ятну дошку Сергію Білоусу.
  • Вшановується 20 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[9]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 3, місце 5.

Примітки

Джерела

Шаблон:Succession Шаблон:Герої України

Шаблон:Учасники РУВ Шаблон:Бібліоінформація