-

Сьогодні 25 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Сонько Сергій Миколайович

Матеріал з Разом
Версія від 18:28, 2 серпня 2023, створена ua>LxlalexlxlBot (Cat-a-lot: Moving from Category:Люди, на честь яких названі вулиці to Category:Люди, на честь яких названо вулиці за допомогою Cat-a-lot)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сонько Сергій Миколайович
UA-OR4-CPL-GSB-H(2015).png Молодший сержантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Однофамільці Сергі́й Микола́йович Сонько́ (16 грудня 1993, с. Станіслав, Білозерський район, Херсонська область, Україна — 8 січня 2017, с. Верхньошироківське, Новоазовський район, Донецька область, Україна) — український військовослужбовець, морський піхотинець, молодший сержант Військово-Морських Сил Збройних Сил України.

Життєпис

Сергій Сонько народився 1993 року в селі Станіслав Білозерського району Херсонської області. Закінчив загальноосвітню школу імені К. Й. Голобородька села Станіслав. Заочно навчався на юридичному факультеті Чорноморського національного університету імені Петра Могили (м. Миколаїв).

У 2015 році вступив до лав Збройних Сил України на військову службу за контрактом, яку розпочав на посаді кулеметника[1]. Брав участь в антитерористичній операції на Сході України. Виконував завдання на півдні Донецької області, на Приморському напрямку (ОТУ «Маріуполь»).

Молодший сержант, командир 3-го відділення взводу морської піхоти 1-ї роти 501-го окремого батальйону морської піхоти 36-ї окремої бригади морської піхоти ВМС ЗСУ, в/ч А1965, м. Бердянськ.

Обставини загибелі

8 січня 2017 року молодший сержант Сергій Сонько та двоє його побратимів молодший сержант Микола Охріменко і старший матрос Сергій Трубін загинули під час виконання бойового завдання в районі окупованого села Верхньошироківське (колишнє с. Октябр) Новоазовського району Донецької області[2].

8 січня зник зв'язок з трьома військовослужбовцями, які не повернулися у місце розташування підрозділу[3]. З часом зі сторони противника було заявлено, що знайдені тіла загиблих у військовій формі[4]. Передача тіл на місцевому блокпосту 10 січня не відбулася, — не приїхала протилежна сторона[5], пізніше в терористичній організації «ДНР» підтвердили, що 11 січня забрали тіла трьох загиблих, які підірвалися на міні за 3 км від с. Октябр. 13 січня 2017 року в місті Донецьк тіла були передані українській гуманітарній місії «Евакуація-200», після чого вони були направлені у Дніпро на упізнання[6]. Експертизою встановлена причина смерті — мінно-вибухові травми[7].

За версією, яку озвучив журналіст Юрій Бутусов, морпіхи діяли самостійно, без узгодження з командуванням: «Судячи з усього, воїни вирішили зробити розвідку позицій противника, їм вдалося таємно вийти на передову, і підійти до лінії оборони. На жаль, сталася трагедія — воїни підірвалися на міні. Ніхто не знав, де їх шукати, і тому ніхто не міг прийти на допомогу… Їх тіла виявив противник 11 січня»[8].

15 січня Сергія Сонька поховали на кладовищі рідного села Станіслав[9].

Залишились батьки, — Микола Віталійович і Тетяна Євгенівна Сонько.

Нагороди

Вшанування пам'яті

  • 18 лютого 2017 року на громадських слуханнях в селі Станіслав Білозерського району одноголосно підтримано перейменування вулиці Флотської, на якій проживав Сергій Сонько, на «Вулицю морпіха Сергія Сонька»[11].
  • 7 липня 2019 року, для вшанування Сергія, за місцем його народження було названо десантний катер проекту 58503 «Кентавр-ЛК» — «Станіслав».
  • Вшановується в меморіальному комплексі «Зала пам'яті», в щоденному ранковому церемоніалі 8 січня[12][13].

Примітки

Джерела

Шаблон:Учасники РУВ