Сич Тарас Степанович

Сич Тарас Степанович
СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Однофамільці Тара́с Степа́нович Си́ч ( — Шаблон:ДС) — солдат Збройних сил України.

Життєвий шлях

Закінчив вінницьку староміську школу № 11, Вінницький політехнічний університет. Пройшов строкову військову службу в лавах ЗС СРСР. Кохався у віршах та книгах, обрав професію бібліотекаря — працював завідувачем бібліотеки-філії № 17. Також був представником неформального руху хіпі. Останн роки працював будівельником, у вільний час ремонтував монастир — безкоштовно.

Активно брав участь у подіях Революції Гідності, також куховарив. До добровольчих формувань пішов з Майдану. В часі формування «Київської Русі» із добровольців з Майдану, їздив у військкомат — брати направлення на перекваліфікацію (був прикордонником за спеціальністю). Кухар 25-го окремого мотопіхотного батальйону. Був пацифістом, допомагав пораненим, зброю до рук не брав принципово. Харчі для бійців готував 3 рази на день — один — для 37-ми чоловік. Після ротації не захотів залишати побратимів та повернувся до частини (незважаючи на вади здоров'я).

Загинув 13 лютого під час мінометного обстрілу терористами біля Дебальцевого — снаряд розніс кухарський намет. Тіло шукали місяць, у березні 2015-го відшукали в Дніпропетровську.

27 березня 2015-го з Тарасом попрощалися у Вінниці, похований на Центральному міському кладовищі, Алея Слави.

Без Тараса лишилися доросла донька та онучка.

Нагороди та вшанування

• Указом Президента України № 553/2015 від 22 вересня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)
• 28 червня 2015 року у Центральному парку Вінниці пройшов фестиваль польової кухні пам'яті Тараса Сича. Фестиваль став традиційним і проводиться щороку на День Конституції.

Джерела

• Сич Тарас Степанович