-
Смуга осілості
.jpg)
Межа, або смуга осілості (Шаблон:Lang-ru) — територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, визначена імперським урядом з метою запобігання їх проникнення у внутрішні губернії, і захисту тамтешніх підприємців від єврейської конкуренції. У 1791 р. після скарг московського і смоленського купецтва та звинувачення євреїв у «підриві торгівлі» Катерина II визначила особливим списком місцевості, за межами яких іудеям не дозволялося проживати.[1][2][3]
Водночас — це також система преференційних і заохочувальних юридичних норм, що надавали право повсюдного мешкання в Російській імперії окремим («корисним» в очах центральної влади) групам єврейського населення, чий досвід мав слугувати прикладом для наслідування єврейському загалові[4].
Вперше смуга осілості була визначена відповідно до указу 1791 року. До неї увійшли Катеринославська, Київська, Волинська, Подільська, Херсонська, Таврійська, Чернігівська, Полтавська, Мінська, Віленська, Бессарабська, Астраханська та Кавказька губернії, а також Курляндія. Оскільки три останні в 1829 та 1835 роках були виключені з-поміж регіонів, де євреї могли б селитися[3], то вони зосереджувалися переважно в західних губерніях та в Україні[1].
За Миколи І євреї були обмежені у праві проживання в містах. Їм не дозволялося селитися в Києві, Миколаєві, Севастополі та в козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох містах виникли спеціальні квартали, в яких мали мешкати лише євреї.
Єврейське населення в українських губерніях смуги осілості у другій половині XIX століття постійно зростало і на 1880 рік становило понад 1,5 мільйонів осіб, або ж більше половини загальної їх кількості в смузі осілості всієї Росії, та половина єврейського населення України мешкала у містечках[5]. На початку XX століття смуга осілості залишалася, але багато євреїв уже мешкали за її межами. Проіснувала до 1917 року.
Географія смуги осілості
У смугу осілості входили спеціально відведені містечка в таких губерніях:
- Бессарабська;
- Віленська;
- Вітебська, включаючи Себезький і Невельський повіти (нині — частина Псковської області, Велізький повіт (в даний час — частина Смоленської області) і три Інфлянтських повіти (зараз — частина Латвії);
- Волинська;
- Гродненська;
- Катеринославська;
- Київська (зі смуги осілості був виключений Київ, проте євреям дозволялося жити тільки в деяких частинах міста);
- Ковенська;
- Мінська;
- Могилівська;
- Подільська;
- Полтавська;
- Таврійська (зі смуги осілості були виключені Ялта та Севастополь);
- Херсонська (зі смуги осілості був виключений Миколаїв);
- Чернігівська, включаючи Суразький, Мглинський, Новозибковський і Стародубський повіти (в даний час у складі Брянської області).
- Царство Польське
Єврейськомовне населення у губерніях смуги осілості за переписом 1897 року:
| № | Губернія | Єврейськомовне населення 1897 |
Частка серед всього населення |
Частка серед міського населення |
Частка серед сільського населення |
|---|---|---|---|---|---|
| 1 | Гродненська | 278 542 | 17,4 % | 57,7 % | 9,8 % |
| 2 | Мінська | 343 466 | 16,0 % | 58,8 % | 11,0 % |
| 3 | Ковенська | 212 028 | 13,7 % | 43,1 % | 10,7 % |
| 4 | Царство Польське | 1 267 194 | 13,5 % | ||
| 5 | Волинська | 394 774 | 13,2 % | 50,8 % | 10,0 % |
| 6 | Віленська | 202 374 | 12,7 % | 43,1 % | 8,4 % |
| 7 | Подільська | 369 306 | 12,2 % | 46,1 % | 9,6 % |
| 8 | Київська | 430 489 | 12,1 % | 31,0 % | 9,3 % |
| 9 | Могилівська | 203 507 | 12,1 % | 52,4 % | 8,2 % |
| 10 | Бессарабська | 228 168 | 11,8 % | 37,2 % | 7,3 % |
| 11 | Херсонська | 322 537 | 11,8 % | 28,4 % | 5,1 % |
| 12 | Вітебська | 174 240 | 11,7 % | 52,1 % | 4,9 % |
| 13 | Чернігівська | 113 787 | 5,0 % | 26,0 % | 2,8 % |
| 14 | Катеринославська | 99 152 | 4,7 % | 26,0 % | 2,0 % |
| 15 | Полтавська | 110 352 | 4,0 % | 29,3 % | 1,2 % |
| 16 | Таврійська | 55 418 | 3,8 % | 11,8 % | 1,8 % |
| Всього | 4 805 334 | 11,4 % | |||
Практика застосування обмежень по смузі осілості в різний час
Навіть тимчасовий виїзд зі смуги осілості для євреїв був ускладнений. Проживання євреїв відповідно до указу про межі осілості дозволялося лише в спеціально обумовлених містах і містечках, але не в сільській місцевості. Результатом цих обмежень, а також обмежень у виборі професії, стала надзвичайна скупченість єврейських ремісників та їх родин в містечках в межах смуги осідлості.
Заборона не поширювалася лише на купців першої гільдії (але тільки після 10-річного перебування в гільдії в межах смуги осілості), осіб з вищою освітою, середній медичний персонал; цехових ремісників (записаних в ремісничі цехи — архаїчні станові установи); відставних нижніх чинів, які прийшли на службу за рекрутським набором.
Необхідно зауважити, що вступ до першої гільдії було можливим при виконанні двох умов: отримання промислового свідоцтва певного розряду (на початок XX століття коштувало 500 рублів в рік) та отримання гильдейського свідоцтва (на початок XX століття — 75 рублів в рік); ані фактичне заняття будь-якою промисловою або комерційною діяльністю, ні згода самої гільдії на вступ не були потрібні. Таким чином, вступ до першої гільдії по суті являло можливість зняти з себе обмеження в проживанні за умови сплати близько 6000 рублів і десятирічного очікування, що було неприйнятно дорого для більшості євреїв.
Інші способи вирватися з смуги осілості — отримання освіти і приписка до ремісничого цеху — були пов'язані зі своїми складнощами. У вищих навчальних закладах з 1880-х років діяла процентна норма — допустимий максимум студентів-євреїв (3 % в столицях, 5 % в інших містах, 10 % в смузі осілості). Ремісничі цехи в усіх містах смуги осілості, крім Одеси, в 1880-х були розпущені.
В переносному сенсі поняття «смуга осілості» стало синонімом політики державного антисемітизму, особливо в другій половині XIX століття. Антисемітизм цей ґрунтувався на релігійній нетерпимості та, в більшості випадків, не поширювався на хрещених євреїв. Заборона на заняття сільським господарством, обмеження при прийомі в гімназії та університети, напівофіційне ставлення до євреїв як до обмежених у правах громадянам — все це вело, з одного боку, до зростання міграції євреїв в Сполучені Штати Америки, сільськогосподарської колонізації ними Аргентини та Палестини, з іншого, — до радикалізації людей, що підживлювали революційні організації і партії. Багато діячів культури критикували політику заборони. В. Г. Короленко в повісті «Брати Мендель» писав: «Смуга осілості існувала, як даний факт, непорушний і не такий що не піддається критиці. Я не пам'ятаю навіть, щоб саме слово „смуга осілості“ коли-небудь вживалося в той час». Драматург Давид Бенара (Маневич) в своїй п'єсі 1907 року «Пасинки життя» жорстоко критикував смугу осілості і назвав євреїв «пасинками Росії».
Фактично смуга осілості припинила існування 19 серпня 1915 року, коли керуючий Міністерством внутрішніх справ дозволив, з причини надзвичайних обставин воєнного часу, проживання євреїв у міських поселеннях поза смуги осілості, за винятком столиць і місцевостей, що знаходяться у віданні міністрів імператорського двору і військового (тобто, палацових передмість Санкт-Петербурга і всієї прифронтової смуги). Скасування смуги осілості не було пом'якшенням політики стосовно євреїв, навпаки, значна частина смуги осілості потрапила в прифронтову зону, і уряд вважав, що євреї, що розглядалися ним як неблагонадійний елемент, представлятимуть меншу небезпеку в інших місцевостях.
Смуга осілості була скасована Тимчасовим урядом після Лютневої революції, хоча фактично після початку Першої світової війни близько 500 000 євреїв було насильно виселено з прифронтових північних губерній і переселено в інші губернії Росії, головним чином Катеринославську, Херсонську та Подільську.
Див. також
Література
- Шаблон:МСІУ
- Виселення жидів із 50-верстового узграниччя на Волині й Поділлі в першій половині XIX в. В кн.: Збірник праць Жидівської історично-археографічної комісії, кн. 1. К., 1928
- Галант І. Виселення жидів із Київа року 1835-го. В кн.: Збірник праць Жидівської історично-археографічної комісії, кн. 1. К., 1928
- Рибинський В. До історії жидів на Лівобережній Україні в половині XVIII ст. В кн.: Збірник праць Жидівської історично-археографічної комісії, кн. 1. К., 1928
- Василенкова-Полонська Н. Перші кроки єврейської колонізації в Південній Україні. В кн.: Збірник праць * Єврейської історично-археографічної комісії, т. 2. К., 1929
- Klier J.D. Imperial Russia's Jewish Question, 1855—1881. Cambridge, 1995
Примітки
Посилання
Шаблон:Jewish-hist-stub Шаблон:Ukraine-hist-stub Шаблон:Russia-hist-stub Шаблон:Belarus-hist-stub Шаблон:Lithuania-hist-stub Шаблон:Moldova-hist-stub Шаблон:Poland-hist-stub Шаблон:Ukr-geo-stub
- ↑ 1,0 1,1 Юлія Негода. Законодавчі акти Російської Імперії як інформативне джерело з історії євреїв України (кінець XVIII — перша половина XIX ст.)
- ↑ Шаблон:ПСЗРИ-1. – Том 23 (1789 – 31 октября 1796), № 17006. – С. 287
- ↑ 3,0 3,1
http://www.sholom-aleichem.kiev.ua/publ/articles_about_the_jewish_traditions/shtetl_evrejske_mistechko/2-1-0-22
- ↑ Любченко В. Б. Смуга осілості // Шаблон:ЕІУ
- ↑
http://risu.org.ua/ua/library/periodicals/lis/lis_91/lis_91_05/37623/