-
Збицький Максим Володимирович
| Збицький Максим Володимирович | |
|---|---|
 СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Максим Володимирович Збицький (27 вересня 1976, Чита, Російська РФСР — 16 грудня 2014, смт. Луганське, Артемівський район, Донецька область, Україна) — солдат Збройних сил України, учасник війни на сході України, номер обслуги (34-й окремий мотопіхотний батальйон, 57-ма окрема мотопіхотна бригада)[1].
Життєпис
Народився 27 вересня 1976 року у місті Чита.
З 1990 року проживав в смт. Нові Санжари, Полтавська область.
Закінчив Карлівське професійно-технічне училище, Київську академію внутрішніх справ[2].
Працював на різних підприємствах, займався індивідуальною трудовою діяльністю.
19 червня 2014 року був мобілізований як доброволець на захист України. Солдат 34-го окремого мотопіхотного батальйону Збройних Сил України.
Помер 16 грудня 2014 року під час несення служби в зоні АТО в смт Луганське (Бахмутський район Донецька область). Під час чергування на блокпосту Максиму стало зле, але він відстояв свою зміну. В розташуванні частини відмовився від виклику медиків та пішов відпочити, вночі помер.
Похований у Нових Санжарах.
Нагороди та вшанування
- Указом Президента України № 23/2017 від 3 лютого 2017 року «за особисту мужність, виявлену у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане виконання військового обов'язку» нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[3].
- 23 серпня 2015 року на будинку у Нових Санжарах, де проживав Збицький Максим, йому було відкрито меморіальну дошку[4].