-
Коваленко Олексій Олександрович
Олексій Коваленко Олексій Олександрович Коваленко | |
---|---|
МайорШаблон:Категорія тільки в статтях | |
Шаблон:Wikidata/p373 |
Олексій Олександрович Коваленко ( 8 лютого 1981, с. Малокатеринівка, Запорізька область, Українська РСР, СРСР — Шаблон:† 22 березня 2022, м. Ізюм, Харківська область, Україна) — майор, льотчик першого класу фронтового бомбардувальника Су-24М, начальник служби безпеки польотів служб 7 БрТА Повітряних сил Збройних сил України, відзначився у ході російського вторгнення в Україну. Герой України (2023).
Біографія
Народився у селі Малокатеринівка Запорізького району Запорізької області. Виховувався бабусею, оскільки його мати молодою померла від раку.[1]
2003 року закінчив Харківський національний університет Повітряних сил України за спеціальністю «льотна експлуатація та бойове застосування літальних апаратів».[1]
Для подальшого проходження служби був розповіділений у 7 БрТА ім. П. Франка на посаду старшого штурмана.
У складі 7-ї бригади обіймав різні посади: старший штурман авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, старший льотчик авіаційної ланки військової частини, старший льотчик авіаційної ланки авіаційної ескадрильї військової частини, заступник командира авіаційної ескадрильї з виховної роботи, заступник командира ескадрильї по роботі з особовим складом авіаційної ескадрильї, заступник командира ескадрильї з морально-психологічного забезпечення авіаційної ескадрильї, командир авіаційної ланки авіаційної ескадрильї, начальник служби безпеки польотів служб.[1]
2014 року, з початку війни, брав участь в АТО/ООС. Виконав чимало бойових вильотів[2].
Отримав безліч нагород за високі показники та професійну майстерність, разом з штурманом не раз ставали переможцями — найкращим екіпажем — на льотно-методичних зборах.
З початку повномасштабного російського вторгнення разом із штурманом Сергієм Вербицьким захищав небо Київщини, Сум, Чернігова, Харкова, зробивши понад 12 бойових вильотів.[2]
Загинув 22 березня 2022 року внаслідок збиття літака під час виконання бойового завдання з нанесення авіаційного удару по колоні живої сили та техніки противника в районі міста Ізюм, що на Харківщині.
25 вересня 2022 року, після звільнення Ізюму, сім'я змогла поховати Олексія у Старокостянтинові.[1]
Неодноразово був нагороджений відзнаками Міністерства оборони України.
Нагороди
- звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (26 лютого 2023, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові[3]
- орден «За мужність» II ступеня (7 липня 2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[4]
- орден «За мужність» III ступеня (25 березня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[5].
- Медаль за 15 років зсу ( 2006).
- Медаль за Сумлінну службу 3 ступеня.
Вшанування
У дворі будинку авіаційного містечка, де живе сім'я, дружина Олексія встановила іменну лаву й облаштувала альтанку[2].
Сім'я
Залишилися дружина та двоє дітей — син і донька[2].
Примітки
Шаблон:Бібліоінформація Шаблон:Учасники РУВШаблон:Герої України