-
Прохоров Микола Олександрович
| Прохоров Микола Олександрович | |
|---|---|
 СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Мико́ла Олекса́ндрович Про́хоров ( — Шаблон:ДС) — солдат 93-ї окремої механізованої бригади Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Короткий життєпис
Закінчив Михайлівське ВПУ № 52, здобув професії тракториста-машиніста та слюсаря-ремонтника. Хотів стати військовим. Проживав у селі Осипенко (Бердянський район). Після строкової служби водієм (проходив у Львівській області) 2 квітня 2014 року пішов до лав ЗСУ у першу хвилю мобілізації. Солдат, стрілець, 93-тя окрема механізована бригада.
Загинув під Іловайськом під час прориву з оточення «зеленим коридором» на дорозі поблизу села Червоносільське. 3 вересня 2014-го тіло Миколи Прохорова разом з тілами 96 інших загиблих у Іловайському котлі привезено до дніпропетровського моргу.
16 жовтня 2014-го тимчасово похований на Краснопільському цвинтарі Дніпропетровська, як невпізнаний Герой. Упізнаний за тестами ДНК.
У травні 2015 року ідентифікований за експертизою ДНК серед загиблих, похованих під Дніпропетровськом. Після проходження юридичних процедур 3 липня 2015 року перепохований у Любимівці.
Залишилися мама, дружина та донька 2012 р.н.
Нагороди
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений
- 16 січня 2016 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1]