-

Сьогодні 22 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Путаненко Василь Миколайович

Матеріал з Разом
Версія від 06:41, 25 березня 2022, створена ua>InternetArchiveBot (Виправлено джерел: 2; позначено як недійсні: 0.) #IABot (v2.0.8.6)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Путаненко Василь Миколайович
UA-OR5-SGT-GSB-H(2015).png СержантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Васи́ль Микола́йович Путане́нко ( — Шаблон:ДС) — сержант Збройних сил України.

Життєвий шлях

1991 року закінчив Кузьминецьку школу, 1994-го — Ржищівське ПТУ № 28, здобув професії тракториста-машиніста широкого профілю та водія автомобіля. Протягом 1994—1996 років проходив військову підготовку в Гайсині, по тому проходив службу в повітряних військах у Криму.

Демобілізувавшись, з 1996 по 2003 рік працював трактористом в КСГП «Славутич» села Кузьминці. Після ліквідації господарства працював у селі Великі Пріцьки, ФГ «Вікторія», згодом — машиніст-бульдозерист у ТОВ «Кузьминецький цегляний завод». З грудня 2011 року працював охоронцем у ПрАТ КФ «Лагода». Був одружений з Путаненко Ольгою Миколаївною.

У часі війни — водій 40-ї бригади тактичної авіації, у складі зведеного загону «Дика качка».

13 квітня 2015-го під час одного з обстрілів терористами українських позицій (опорний пункт «Зеніт») поблизу Авдіївки уламок снаряду 120-мм міни влучив у ящики з набоями в бліндажі. Від вибуху загинули Олександр Тищенко, Олексій Вовченко, Дмитро Гура, Василь Путаненко, Богдан Гончаренко.

Упізнаний за експертизою ДНК. 12 вересня 2015 року похований у Кузьминцях.

Без сина лишилася мама.

Нагороди та вшанування

  • Указом Президента України № 553/2015 від 10 жовтня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[1]
  • 15 грудня 2015 року на фасаді Кузьминецької школи відкрито меморіальну дошку пам'яті Василя Путаненка.

Примітки

Джерела

Шаблон:Учасники РУВ Шаблон:Ukraine-mil-bio-stub