-

Сьогодні 25 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Романенко Олександр Трохимович (військовик)

Матеріал з Разом
Версія від 21:44, 8 жовтня 2023, створена Володимир Ходирєв (обговорення | внесок) (Імпортовано 1 версія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Трохимович Романенко
UA-OR8b-SSGT-GSB-H(2015).png ПрапорщикШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Повні тезки Олекса́ндр Трохи́мович Рома́ненко (Шаблон:Дн, Стара Синява, Хмельницька область — Шаблон:ДС) — прапорщик 2-го батальйону спеціального призначення «Донбас» Національної гвардії України, учасник російсько-української війни.

Життєпис

Народився 1960 року в смт Стара Синява (Хмельницька область). 1977 року закінчив Старосинявську середню школу № 1; навчався у одному із хмельницьких ПТУ — за спеціальністю «електрик». У грудні 1978 року призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил СРСР.

Був добре підготовленим у військовій справі. 42 рази стрибав із парашутом, двічі брав участь у військовому конфлікті на території Демократичної республіки Афганістан. Вперше, будучи водієм — строковиком, вдруге — командиром взводу у 459-й роті спецназу ГРУ. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю За Відвагу. Очолював району організацію Спілки ветеранів Афганістану.[1]

1985-го з відзнакою закінчив Кам'янець-Подільський радгосп-технікум за фахом «електрифікація народного господарства». У 1985—1987 роках заочно навчався у київській Українській сільськогосподарській академії. Працював інженером-електриком, медичним техніком у Старосинявській районній лікарні. 1987 року за власним бажанням знов був призваний до лав ЗС СРСР, наступного року закінчив школу прапорщиків Прикарпатського військового округу, отримав військове звання «прапорщик». У травні 1992 року звільнився в запас.

Протягом 1992—2005 років працював начальником охорони фірми «Інком» та ТОВ «Вега», згодом — директором будинку-інтернату для людей похилого віку З 2010 року Олександр Трохимович був головою Старосинявської селищної ради.

З весни 2014 року — доброволець. 23 травня 2014-го брав участь у бою з терористами за Карлівку Мар'їнського району.

Загинув у війні на сході України під час звільнення Іловайська (Донецька область) 19 серпня 2014 року — зазнав кульове поранення в серце (снайпера) на виліт. Тоді ж поліг Шкарівський Сергій Олександрович.

Похований в смт Стара Синява.

Без Олександра лишились дружина, син та донька.

Нагороди та вшанування

  • Указом президента України № 754/2014 від 6 жовтня 2014 р., «за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України», нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно)[2].
  • У липні 2015 року міськрада Золотого прийняла рішення перейменувати вулицю Леніна на вулицю Олександра Романенка.
  • Поетеса Любов Сердунич присвятила своєму краянинові вірш «СКІФ».
  • 1 липня 2015 р. на честь Олександра його позивним — «Скіф» — названо один із танків танкової роти 46-го окремого батальйону спеціального призначення ЗСУ «Донбас-Україна».
  • Олександр Романенко є героєм шостої серії фільму «Живі мрії» телеканалу Еспресо TV — «Скіф»[3].
  • Вшановується 19 серпня на щоденному ранковому церемоніалі вшанування українських захисників, які загинули цього дня у різні роки внаслідок російської збройної агресії[4]
  • Його портрет розміщений на меморіалі «Стіна пам'яті полеглих за Україну» у Києві: секція 3, ряд 2, місце 8.
  • Нагороджений медаллю УПЦ КП «За жертовність і любов до України» (посмертно)
  • «Іловайський Хрест» (посмертно)

Примітки

Посилання

Шаблон:Учасники РУВ Шаблон:Ukr-mil-bio-stub

  1. [1] 9 днів від дня загибелі гвардійців 3-го резервного батальйону спеціального призначення
  2. [2] УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 754/2014
  3. https://warmuseum.kiev.ua/_ua/online/video_history/

  4. 12 разів пролунав Дзвін Пам'яті 19 серпня 2020 року