-
Зозуляк Олександр Дмитрович
Олександр Зозуляк | |
---|---|
Старший лейтенантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Олекса́ндр Дми́трович Зозуля́к (Шаблон:Н 10 травня 1977, Чернівецька область) — український військовик, старший лейтенант Збройних сил України.
Життєпис
Олександр Зозуляк народився 10 травня 1977 року в Чернівецькій області. Закінчив Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Проживав у місті Чернівці, приватний підприємець.
У часі війни мобілізований у серпні 2014-го, окремий гірсько-піхотний батальйон, 128 окремої гірсько-піхотної бригади, командир взводу управління мінометної батареї.
Брав участь у боях за Золоте. Окопуватися довелося під обстрілами. Після того брав участь у боях за Дебальцеве, смт Луганське, висота 307,5 м «Валєра» (поблизу с. Санжарівка). 25 січня 2015-го проросійські терористи штурмували українські позиції на висоті 307,5 м «Валєра». Атакували 5 танків і БМП, атаку відбили, але й самі вимушено відійшли. Танк терористів на повному ходу розчавив трьох вояків, переїхав ногу танкісту і двічі проїхався по лейтенантові Зозуляку в окопі. Зозуляк був притомним. Після наїзду танка розплющив очі — вони дивилися в різні боки. Зозуляка врятували бронежилет і наколінники. Переломи ребер, тазу, опіки від тертя гусені танка, розриви м'язів, відірвані м'язи, рвані рани лівої ноги, переломи лівої ноги і перелом правої руки, закрита травма грудної клітки і живота, забійна рана лобної ділянки голови.
Над Зозуляком танк застряг, лейтенант пролежав під ним понад годину. Українські вояки почали обстрілювати танк, гранатометник Борис Лисий із РПГ-7 підбив танк після чого люки на башті танку автоматично відкрились, бійці, що були поблизу, закинули у відкриті люки танка гранати, солдат Руслан Халілов справу довершив, закинувши ще 2 гранати в танк. На тій позиції загинуло 7 українських вояків і близько десяти терористів, одного ворожого танкіста було захоплено в полон. Лейтенант Зозуляк втратив ліву руку.
З 25 січня 2015 року знаходився на лікуванні у Артемівському військовому госпіталі, Харківському військовому госпіталі, клінічній лікарні «Феофанія» і травматологічному відділенні Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» (м. Київ). Проходив реабілітацію в Словаччині. Пройшов протезування.
З 22 січня 2016 року працює у Департаменті протидії наркозлочинності (Національній поліції України[1]).
Потрапив до тридцятки півфіналістів національної збірної «Ігор нескорених». Входив до резерву збірної України на «Іграх нескорених 2017»[2]. Член команди Національної збірної України «Ігри нескорених 2018».
Брав участь в «Іграх нескорених 2020».
Нагороди
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни
- нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (26.2.2015).
- медаль «Захиснику Вітчизни».
- нагрудний знак «Учасник АТО» (2015).
- Нагрудний знак «За відвагу в службі» (2016).
- Відзнака Президента України «За участь в антитерористичній операції» (2017).
- Орден «За заслуги» III ступеня[3]
Примітки
Джерела
- Шаблон:УПУ
- Коли ворожий танк проїхав по мені вдруге, я не міг зрозуміти, чому ще живий
- Висота 307.5// 5 канал, 2019