-

Сьогодні 22 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Хамраєв Рустам Шонійозович

Матеріал з Разом
Версія від 09:35, 4 жовтня 2022, створена ua>Ата (скриньки наступництва для Героїв України використовувати некоректно, бо попередній нагороджений не втрачає звання, коли його отримує наступний; це не посада)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Хамраєв Рустам Шонійозович
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).png СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Руста́м Шонійо́зович Хамра́єв (рос. Рустам Шаниязович Хамраев) (29 листопада 1975, Луцьк, УРСР — 17 червня 2014, Металіст, Луганська область, Україна) — український військовий, доброволець 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних сил України, Почесний громадянин міста Луцька, Почесний громадянин Волинської області. Герой України і Народний Герой України.

Життєпис

За національністю узбек, громадянин України. Його батько — узбек, мати — українка. Внук по батьківській лінії ветерана Другої світової війни, учасника битви за Москву (оборонного і наступательного етапів битви), учасника битв за визволення Європи від нацизму, який молодим хлопцем залишився без ноги на війні та з осколками в тілі на все життя, кавалера багатьох бойових орденів Хамраєва Турнійоза. В 1993-1994 роках служив в Прикордонних військах, в 1995 році — в Сухопутних військах Збройних сил України, військову присягу Україні і українському народові склав 26 грудня 1993 року.

Євромайдан

Один із найактивніших учасників Революції Гідності, Євромайдану. На Майдані був з самого його початку — з кінця листопада 2013 року. Вступив до Самооборони Майдану, боєць 14-ї сотні «Вільні люди», після того як «беркутівці» розбили цю сотню, і в ній майже нікого не залишилось — перейшов у 38-у сотню. В лютому під час вуличних боїв у Києві стояв на барикадах, ризикуючи життям, із-під куль снайперів діставав поранених та вбитих своїх побратимів, врятував двох медсестер, сам був поранений і отруєний газами. Отримав контузію.

Незважаючи на поранення, у бою був до кінця, не залишивши ні барикади, ні своїх побратимів.

Шаблон:Цитата Першу медичну допомогу отримав в Києві, згодом — в Луцьку.

Анексія Криму

Не пролікувавшись до кінця, в березні 2014 року знову повернувся на Майдан. Був волонтером в «МедАвтоМайдані Об'єднаному» («МАМО»), який допомагав постраждалим на Майдані і сім'ям загиблих, жив в наметовому містечку. Коли розпочалася збройна агресія проти України, Рустам поїхав прямо з Майдану добровольцем на війну на Сході, не повідомивши про це родину. Він не бажав зайвий раз хвилювати ні матір з батьком, ні сина, ні рідну сестру Ріту. Не хотів завдавати душевного страждання людям, яких любив понад усе. Ім'я луцького айдарівця Рустама Хамраєва без сумніву увійшло в історію України.

Шаблон:Цитата

Шаблон:Цитата

Коли Крим анексували, для нього це було ще одним ударом після загибелі побратимів на Майдані. Тоді й сказав мамі, обійнявши її: «Мамо, ти знаєш мене, якщо треба буде, я голову за Україну покладу. А Крим ми відіб'ємо! Обов'язково відіб'ємо! Нікому не дано право паплюжити, ганьбити й принижувати Україну», — заспокоював нас, коли здали Крим. Вдома ми його не втримали. У березні він знову поїхав у Київ на Майдан. Коли їхав, дійшов до ліфта і … повернувся, нібито щось забув. Вийняв із сумки два магнітики з надписами «Україна понад усе!» і «Слава Україні!» і повісив їх на холодильник. Витягнувся, начебто віддавав честь, постояв пару секунд, сказав: «Тепер — все!» і вийшов. Більше ми його не бачили.

Перед останнім від'їздом на Майдан Рустам залишив одну дорогу йому річ своєму армійському товаришу на збереження і сказав: «Якщо не повернуся, віддаси моєму синові Алішеру у день його народження, коли йому буде 18 років. Передаси йому це і скажеш, що це від мене і привітаєш». Потім подзвонив своєму товаришу зі Сходу, казав: «Андрюша! Знай, ми живими звідсіля не повернемося!». І ще раз нагадав йому про ту річ, що йому залишив для свого синочка.

Війна на сході України

Військовослужбовець 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар» Збройних Сил України.

Рустам Хамраєв героїчно загинув 17 червня 2014 року під час бою в селищі Металіст під Луганськом. Ім'я Рустама Хамраєва, Героя Майдану, Героя АТО, назавжди увійшло в історію України. Він — гордість Української Армії.

Обставини загибелі

17 червня 2014 року передовий загін батальйону, де служив Рустам, отримав наказ висуватися у район селища Металіст і визволити Металіст від терористів (Металіст — це, фактично, Луганськ, околиця його). Ранком того самого дня потрапила в засідку і була полонена група «айдарівців» і десантників з 80-ї аеромобільної бригади. Тож комбат «Айдару» відібрав і скерував найбільш досвідчених бійців, щоб визволити селище Металіст від бойовиків і звільнити наших бійців.

Дорогою бійці потрапили у засідку та вступили у бій проти добре озброєних терористів з важким стрілецьким озброєнням та бронемашинами. Рустам залишився прикривати бійців свого підрозділу, стримував наступ терористів, самотужки утримував позицію, але сили були занадто нерівні: у терористів були танки, БМП, БТР і важке стрілецьке озброєння, в українських воїнів — автомати і кулемети. Під шквальним вогнем терористів, солдат Рустам Хамраєв до останнього прикривав бійців, надав їм можливість перегрупуватися і забезпечив їх відхід у безпечне місце. Рустам був розстріляний з крупнокаліберного кулемета з танка — розривні кулі розтрощили бійцю голову, тулуб і ногу — смерть була миттєвою. Він до останнього подиху залишився вірним військовій присязі, даній Україні і українському народові 26 грудня 1993 року (про це він завжди пам'ятав і дуже пишався тим, що давав присягу на вірність Україні).

Останній запис в блокноті Рустама: «Отримав автомат „АКС-74“, 4 магазини. Стояти на смерть! Україна понад усе!!!».

Доля розпорядилась так, що Рустам пішов у свій останній бій під звуки Гімну України. Він був встановлений в його телефоні замість сигналу вхідних дзвінків. Рустам встановив його 22 січня 2014 року, в той день, коли на Майдані снайпери вбили його побратимів. Це була і пам'ять про побратимів, і нагадування, що боротьба триває. І Гімн України лунав йому перед останнім його боєм, під час бою, в останні хвилини життя, пролунав неодноразово і над бездиханним тілом Рустама у полі бою, адже у той час, у день загибелі, 17 червня 2014 року, мама, тато, сестра постійно телефонували Рустаму. Це була остання пісня, остання мелодія, яку Рустам почув перед смертю. Він загинув під звуки Гімну України. Тіло Рустама дві доби пролежало на полі бою, тільки через дві доби його забрали українські бійці.

Останніми словами Рустама до батька по телефону за 2 години до своєї загибелі були: «Мені пора, я вас всіх люблю!».

Про смерть Рустама повідомляло також керівництво України:

Шаблон:Цитата

Пізніше було встановлено, що в бою загинуло не четверо бійців, а троє: солдат Рустам Хамраєв, молодший сержант Андрій Колесник і Сергій Рябуха. Четвертий боєць, Микола Чепіга, потрапив до полону терористів і через 10 днів його зарізав ножем «кадировець».

Вдома у Рустама залишилися батьки, сестра Ріта та його 12-річний син Алішер, який мріє стати військовим і захищати Україну.

20 червня прощальна панахида відбулася на Театральному майдані Луцька.

Останки Рустама Хамраєва поховані з військовими почестями на Алеї почесних поховань Луцького міського кладовища. Через деякий час, вже після похорону Рустама, на місці бою була знайдена його голова і там ж захоронена. В даний момент ця територія не контролюється Україною.

Пам'ять

Шаблон:Цитата

Шаблон:Цитата

Шаблон:Цитата

Шаблон:Цитата
Шаблон:Цитата

Шаблон:Цитата

Нагороди та вшанування

  • Звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (14 жовтня 2021, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[1]
  • Звання Народний Герой України з удостоєнням Ордена Народний Герой України (21 серпня 2021, посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові
  • Орден «За мужність» III ст. (8 серпня 2014, посмертно) — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України[2]
  • Медаль «За жертовність і любов до України» (7 травня 2015, посмертно) одним із перших нагороджений найвищою нагородою Православної Церкви України - за виняткову мужність, героїзм і незламність духу, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, жертовне служіння Українському народові
  • Медаль "За служіння Ісламу та Україні" (14 жовтня 2019, посмертно) - за самовідданий захист України й українського народу від російської збройної агресії, за захист суверенітету та територіальної цілісності України
  • Орден "За вірність присязі" (3 квітня 2015, посмертно) - за героїзм і самопожертву, виявлені у захисті територіальної цілісності України, вірність війсковій присязі
  • Орден "За мужність і відвагу" (14 жовтня 2016, посмертно) - за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті територіальної цілісності України
  • Орден «Зірка Слави та заслуг» - найвища відзнака ВГО "Країна" (1 лютого 2018, посмертно) - за особисту мужність, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі, самовіддане служіння Українському народу[3]
  • В 2015 році про життя та героїчну смерть Рустама Хамраєва знято документальний фільм «Воїни миру. Рустам Хамраєв»
  • У серпні 2017 року завершилися зйомки повнометражного документального фільму «Заміновані вірністю» про Рустама і його вівчарку Баді.[4][5]
  • 24 серпня 2018 року, в День Незалежності України, на центральних каналах телебачення відбувся перший показ фільму "Заміновані вірністю" ("Заминированные верностью") - топ фільм про війну на Донбасі
  • 17 грудня 2015 року у Луцьку на фасаді школи № 9, де навчався Рустам Хамраєв, відкрито меморіальну дошку на його честь.[6]
  • 17 червня 2016 року у Луцьку по вулиці Кравчука на фасаді будинку, де проживав Рустам Хамраєв, відкрито меморіальну дошку на його честь.[7]
  • 25 липня 2018 року рішенням Луцької міської ради № 44/1 за вірність військовій присязі, особисту мужність, самовідданість та героїзм, виявлені під час виконання бойових завдань в зоні проведення Антитерористичної операції на Сході України, а також вагомий особистий внесок у забезпечення суверенітету і територіальної цілісності України Хамраєву Рустаму Шонійозовичу присвоєно посмертно звання «Почесний громадянин міста Луцька».
  • Рішенням Волинської обласної ради від 10 вересня 2020 року № 31/3 за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, самовіддане служіння Українському народові Хамраєву Рустаму Шонійозовичу присвоєно звання «Почесний громадянин Волині» (посмертно).
  • 10 жовтня 2019 року, напередодні Дня захисника України, вийшов у прокат фільм «Заміновані вірністю» («Заминированные верностью») про Героя Рустама Хамраєва та його бойову вівчарку Баді. Це зворушлива до сліз історія про відданість Рустама Україні.
  • З 10 по 16 жовтня 2019 року фільм демонструвався в кінотеатрах «Планета Кіно» у п'яти українських містах: Києві, Харкові, Одесі, Сумах, Львові.
  • 14 жовтня 2019 року, в День захисника України, протягом дня фільм «Заміновані вірністю» було продемонсровано на центральних і регіональних телеканалах України.
  • Вшановується щорічно 17 червня в Меморіальному комплексі "Зала пам'яті захисників України" і в ранковому Церемоніалі Дзвіном Пам'яті на території Міністерства оборони України

Див. також

Примітки

Посилання

Статті

Шаблон:Div col

Шаблон:Div col end

Відео

Шаблон:Герої України

Шаблон:Учасники РУВ

Шаблон:Стиль

  1. ↑ Шаблон:УПУ
  2. ↑ Шаблон:УПУ
  3. ↑ http://www.vto-orden.com.ua/ru/catalog/award/29-serpnya-2018-zirka-rustama

  4. ↑ http://vezha.vn.ua/zaminovani-virnistyu-yak-vinnytska-vivcharka-badi-stala-geroyineyu-filmu-pro-ato/
  5. ↑ http://volga.lutsk.ua/view/14317/2/

  6. ↑ http://www.volynpost.com/news/62386-v-luckij-shkoli-de-navchavsia-rustam-hamraiev-vidkryly-pamiatnu-doshku
  7. ↑ http://www.volynpost.com/news/70757-sche-odnomu-geroyu-ukrainy-v-lucku-vidkryly-pamiatnu-doshku-foto
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Хамраєв_Рустам_Шонійозович&oldid=2804