-
Харченко Максим Борисович
| Харченко Максим Борисович | |
|---|---|
 СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Макси́м Бори́сович Ха́рченко ( — Шаблон:Пом Шаблон:ДС) — солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
Короткий життєпис
Закінчив Національну Академію внутрішніх справ України, працював інспектором розшуку. Через реорганізацію залишив службу у званні лейтенанта міліції та пішов на контрактну службу в ЗСУ, був професійним снайпером-радіотелефоністом.
Брав участь у багатьох миротворчих операціях у різних країнах — протягом 2003—2004 років знаходився у миротворчому контингенті в Республіці Ірак, рота військової поліції; згодом брав участь в інших миротворчих операціях на території Африки.
Був активним учасником Революції Гідності — терміново залишив службу та повернувся до Києва. Був у штабі національного спротиву — охороняв підступи до сцени; виносив полеглих та поранених з вулиці Інститутської.
На фронт пішов добровольцем попри те, що його не хотіли брати через професійні травми. Снайпер 42-го батальйону територіальної оборони ЗС України Кіровоградської області «Рух Опору», псевдо «Макс-Два-00».
його підрозділ проривався з боєм для допомоги українським підрозділам в Іловайську, поліг за 400 метрів східніше села Новокатеринівка на полі — край лісопосадки, у результаті бойового зіткнення. Тоді ж полягли Євген Мельничук, Володимир Татомир, солдат 92-ї бригади Володимир Усенко.
Тіло Максима знайдене 25 вересня пошуковою групою Місії «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»). Після ідентифікації — опізнаний по пластині в нозі — воїна поховали 26 листопада у Золотоноші.
Без Максима лишились мама Надія Сергіївна, дружина, два сини.
Нагороди та вшанування
За особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі під час російсько-української війни, відзначений — нагороджений:
- 17 липня 2015 року — орденом «За мужність» III ступеня (посмертно);[1]