Лизогуб Дмитро Андрійович

Дмитро́ Андрі́йович Лизогу́б (29 липня (10 серпня) 1849 — 10(22) серпня 1879) — революціонер-народник, один з організаторів політичного тероризму в Російській імперії.

Біографія

Дмитро Андрійович Лизогуб народився на Чернігівщині в родині багатих землевласників, які належали до українського роду Лизогубів. Старший брат Федора Лизогуба. Їхній батько Андрій Іванович Лизогуб був добрим знайомим Тараса Шевченка. Поет двічі — 1846 і 1847 року (ще до народження Дмитра та Федора) — гостював у маєтку Лизогубів, створив рисунки та портрети Лизогуба-старшого.

У 1865—1868 роках Дмитро навчався у Франції в коледжі Монпельє. Повернувшись на батьківщину, склав іспити за курс гімназії в Катеринославі (нині Дніпро) і вступив до Петербурзького університету. 1874 року покинув навчання і включився в революційну боротьбу.

У Києві Лизогуб увійшов до гуртка Льва Дейча та Івана Фесенка. Восени 1876 року став одним з організаторів таємного товариства «Земля і воля». Наприкінці 1877 року приїхав до Києва і вступив до терористичної організації Валер'яна Осинського (від 1878 року — «Виконавчий комітет соціально-революційної партії»).

Лизогуб особисто не брав участі в акціях зі смертельним результатом. Вважався «фінансистом тероризму в Росії». Гроші для здійснення терактів тримав за кордоном і видавав їх через управителя своїх родових маєтків В. Дрига.

Лизогуба заарештували у вересні 1878 року в Одесі. За зізнанням В. Дрига, Лизогуб витратив на фінансування терактів до 185—250 тисяч рублів. Від 6 серпня до 19 вересня 1879 року проходило засідання Одеського військово-окружного суду («Процес 28-ми»). Суд визнав Лизогуба та його товаришів Сергія Чубарова, Йосипа Давиденка та миколаївських терористів групи Соломона Віттенберга винним у підготовці замаху на царя і засудив їх та Івана Логовенка до смерті.

Лизогуб відмовився від прохання про помилування і разом з Йосипом Давиденком і Сергієм Чубаровим був повішений біля Одеси на Скаковому полі (Валер'яна Осинського стратили дещо раніше — в травні цього ж року в Києві). Після страти був похований на Карантинному кладовищі міста Одеси (територія сучасного парку Шевченка).

Особистістю Лизогуба зацікавилися тогочасні російські письменники. Лев Толстой написав про нього оповідання «Боже та людське» (Шаблон:Lang-ru). У революційних колах Лизогуб мав репутацію людини ідеальної моралі, «святого революції». Сучасних росіян цікавила особистість Дмитра Лизогуба, і він надихнув Толстого на написання забороненої за царської доби повісті «Божественне і людське».

Література

• Волковинський В. М. Лизогуб Дмитро Андрійович // Шаблон:ЕІУ/6 — С.141.
• Лизогуба Дмитра вулиця у Чернігові // Чернігівщина: Енциклопедичний довідник. — К., 1990. — С.399—400.
• Ястремский С. Д. А. Лизогуб // Каторга и ссылка. — 1924. — № 4. — Кн. 11.
• Архив «Земли и воли» и «Народной воли». — Москва, 1930.
• Лизогуб Дмитрий Андреевич // Деятели революционного движения в России: Биобиблиографический словарь. — Т.2. — Вып. 2. — Москва, 1930.
• Політичний терор і тероризм в Україні. XIX—ХХ ст.: Історичні нариси. — К., 2002.