-

Сьогодні 25 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Лутовінов Юрій Хрисанфович

Матеріал з Разом
Версія від 12:00, 15 жовтня 2023, створена Володимир Ходирєв (обговорення | внесок) (Імпортовано 1 версія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Державний діяч Юрій Хрисанфович Лутовінов (, Луганськ — Шаблон:ДС, Москва) — голова Ради народних комісарів Луганська, заступник голови РНК Донецько-Криворізької республіки, голова Луганського губвиконкому. Член ВЦВК. Член ЦК КП(б)У в липні — жовтні 1918 року.

Біографія

Народився в Луганську в селянській родині. Закінчив початкову школу. З юнацьких років працював токарем на заводах.

Член РСДРП з 1904 року. У 1907—1910 роках перебував у партії соціалістів-революціонерів (есерів), потім повернувся до більшовиків.

Працював робітником паровозобудівного заводу Гартмана в Луганську, на заводах Олександрівська та Санкт-Петербурга. У 1905—1906 роках — член правління нелегальної Спілки металістів.

Був дев'ять разів заарештований, п'ять разів засуджений до заслання. Зокрема, відбував заслання в селі Долгая Щель Архангельської губернії та в Якутській області, обидва рази втікав.

У 1914 році обирався членом президії Спілки металістів у Петрограді. У 1916 році відряджений від ЦК РСДРП(б) в Донбас.

З березня 1917 року — член Луганського комітету РСДРП(б), голова Луганської Спілки металістів Катеринославської губернії. У грудні 1917 року обраний головою Донецько-Криворізької обласної конференції профспілок.

У березні — квітні 1918 року — голова Ради народних комісарів Луганської області. Після об'єднання з Харківською РНК (10 квітня 1918 року) — заступник голови Ради народних комісарів Донецько-Криворізької республіки. На першому з'їзді Комуністичної партії (більшовиків) України в липні 1918 року обраний членом ЦК КП(б)У. Учасник громадянської війни, у 1918 році воював проти Краснова, в період гетьманщини в Українській державі працював у складі ЦК КП(б)У.

25 січня 1919 — 17 травня 1921 року — член Президії Всеросійської центральної ради професійних спілок (ВЦРПС).

10 грудня 1919 — 31 грудня 1920 року — секретар Всеросійського центрального виконавчого комітету (ВЦВК).

24 лютого — травень 1920 року — член колегії і завідувач промислово-технічного відділу Народного комісаріату робітничо-селянської інспекції РРФСР.

13 квітня 1920 — 17 травня 1921 року — секретар ВЦРПС.

18 серпня — вересень 1920 року — голова виконавчого комітету Донецької губернської ради (за іншими даними — Луганської повітової ради).

5 січня — 29 грудня 1921 року — секретар ВЦВК.

У 1920—1921 роках один з лідерів «робочої опозиції», яка виступила за колегіальне управління промисловістю і розгромленої Леніним на Х з'їзді РКП(б).

У вересні 1921 — січні 1922 року — заступник торгового представника РРФСР у Німеччині.

З січня 1922 по 7 травня 1924 року — голова ЦК Профспілки робітників і службовців народного зв'язку.

22 вересня 1922 — 7 травня 1924 року — кандидат у члени Президії ВЦРПС. У грудні 1923 — 7 травня 1924 року — завідувач тарифно-економічного відділу ВЦРПС.

Розчарувавшись у НЕПі і зростаючій бюрократизації партії, 7 травня 1924 року вчинив самогубство. «Не міг примиритися з повільним розвитком соціалістичного будівництва і покінчив самогубством в травні 1924», — вказує енциклопедичний словник Гранат].

Похований на Новодівочому цвинтарі у Москві.

Джерела

Ю.Федоровский. Судьбы наркомов. // «Коммунист Донбасса».- № 5, 4 февраля 2000 года. Деятели СССР и Октябрьской революции. Энциклопедический словарь Гранат. Приложение к 41 тому.

Посилання