-

Сьогодні 25 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Берестейська земля

Матеріал з Разом
Версія від 16:26, 4 грудня 2022, створена ua>Halyna13
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Картка:Колишня країна Берестейська земля (Берестейщина[1][2], Берестейська волость, Берестійщина[2]) — руська земля в середній течії річки Західний Буг (басейн Вісли) між річками Бугом, Прип'яттю, Ясьолдою та Нарвою. Входила до складу Київської Русі, належала до Турово-Пинського, згодом до Волинського князівства. Територія дулібів-волинян[1][2]Шаблон:Sfn. Центром було БерестяШаблон:Sfn[2]. Інші чільні міста: Дорогичин, Більськ, Кобринь, Мельник, ВоїньШаблон:Sfn, а також Кам'янець. Сьогодні Берестейська земля є складовою частиною українського етнокультурного краю Берестейщини.

Історія

Передісторія

У V столітті до н. е. на території майбутньої Берестейщини була поширена тщинецька культура, у V—IV століттях до н. е. — лужицька культура, в III—II століттях до н. е. — балто-слов'янська зарубинецька культураШаблон:Sfn. Час та обставини появи на терені волинян у різних дослідників різняться. За одними, волиняни з'являються в регіоні в IV—VI століттях й входили до дулібсько-волинянського племінного об'єднанняШаблон:Sfn. За Ярославом Ісаєвичем у VII—IX століттях тут мешкало плем'я дулібів[1]. За Володимиром Сергійчуком з VIII століття на заході Берестейщини проживали племена волинян, а на сході — деревляниШаблон:Sfn. За іншими дослідниками, на Берестейщині до IX століття мешкало племінне об'єднання ятвягів, проте пізніше тут почали освоюватися спочатку дреговичі, потім, в IX—XII століттях і значно інтенсивніше, волиняни, північна межа колонізації яких обмежувалася Біловезькою Пущею, річкою Ясельдою та Пинськими болотами[3].

Київська Русь

Кам'янецька вежа — один з символів давнього Волинського князівства та сучасної Берестейщини.

З X століття входила до складу Київської Русі[1]Шаблон:Sfn. Саме тоді виникає назва Берестейська земля, якою називали волость з містами Берестям і ДорогичиномШаблон:Sfn. Під час першого поділу держави на удільні князівства Володимиром Великим Берестейська земля відійшла до Турово-Пинського князівства, яке саме підпорядковувалося київським князямШаблон:Sfn. 1020 року Берестя захопив король Польщі Болеслав Хоробрий, проте вже в 1022 році місто відбиває Ярослав МудрийШаблон:Sfn.

У 1087—1157 роках Берестейська земля входила до складу Турово-Пинського та, пізніше, Волинського князівства[3]. Удільні князівства Берестейськлї землі в 1087—1142 роках через Пинськ і Володимир були залежними від КиєваШаблон:Sfn. У 1120-х роках на Берестейщині відбувалися бойові дії між руським військом Володимира Мономаха і ятвягамиШаблон:Sfn. Зі зростанням феодальної роздробленості Берестейське та Дорогичинське князівства стають незалежними чи напівзалежними від ВолодимираШаблон:Sfn. Ними правлять власні князі: Ярослав Ярополчич, Святополк Мстиславич, Мстислав Ізяславич, Василько ЯрополчичШаблон:Sfn. З другої половини XII століття належала до Волинського князівства[1].

Шаблон:External media

Галицько-Волинське князівство

У 1199 році князь волинський Роман Мстиславич утворює Галицько-Волинське князівство, до якого крім Волині та Галичини входить Берестейська та Дорогичиська землі, а Турово-Пинське князівство потрапляє під його протекторатШаблон:Sfn[3]. Таким чином у 1199—1316 роках Берестейська земля входила до Галицько-Волинського князівства[1]Шаблон:Sfn.

1210 року Берестя захопили Конрад Мазовецький і Лешек Краківський, проте 1213 року руське військо Данила Галицького повертає містоШаблон:Sfn. У Галицько-Волинському літописі щодо Берестейської землі в 1213 році вжита паралельна назва Україна: «Даниїлу же возвратившуся к домови і єха з братом, і прия Берестій, і Угровеськ, в Верещин, і Комов, і всю Україну»Шаблон:Sfn. У цей час на Полісся та Підляшшя стали активно здійснювати напади лицарі-хрестоносці, які припинилися після розгрому їхнього війська Данилом Галицьким у 1237—1238 роках під ДорогичиномШаблон:Sfn. Почастішали також напади на Полісся ятвягів та литовцівШаблон:Sfn. У 1227—1228 роках поблизу Берестя був розгромлений ятвязький загін Стегута Зібровича, а самого Стегута вбив волинський воєвода ШелвШаблон:Sfn.

Шаблон:Галицько-Волинське князівство

У 12511253 роках руський король Данило Галицький дарував половцям хана Тегака землі на Берестейщині, для захисту північної Волині від нападів ятвягів та литовців. Кочовики заснували там 40 поселень й зберігали свою ідентичність до початку XVI століття. Після занепаду Руського королівства і приєднання Волині в XIV столітті ці поселення утворили окрему Половецьку волость у складі Берестейського повіту[4]. У 1270—1288 роках Берестейська земля входила до володінь князя Володимира Васильковича, у 1288—1992 роках — князя Мстислава Даниловича[1]. У 1280 році польський збройний загін пограбував десять сіл у Берестейській землі, проте був розбитий утричі меншим загоном воєводи ТитаШаблон:Sfn.

З міркувань захисту регіону на Поліссі та Підляшші проводилося активне будівництво та відновлення оборонних укріплень — у Бересті, Дорогичині, Мельнику, Більську, за наказом волинського князя Володимира Васильковича будівничим Олексою засноване нове місто Кам'янецьШаблон:Sfn.

У складі Великого князівства Литовського

Взимку 1315—1316 років литовська армія на чолі з Гедимином пішла походом на Галицько-Волинське князівство, який закінчився приєднанням частини Берестейської землі до складу Великого князівства ЛитовськогоШаблон:Sfn. У 1320 році князь Гедимин знову йде війною на Галицько-Волинське князівство, під час якої гине князь ВолодимирШаблон:Sfn. Берестейська земля увійшла до складу Литви ймовірно в 1320-х роках, за правління в останній Витеня, або ж ГедиминаШаблон:Sfn. Точна дата приєднання Берестейщини до Литви невідома й у різних дослідників різниться, проте є свідчення, що берестейські воєводи припинили згадуватися серед інших волинських воєвод з 1318 рокуШаблон:Sfn.

Таким чином з 1320-х років входило до складу Троцького, а з 1513—1520 років — до Підляського воєводства Великого князівства Литовського[1]Шаблон:Sfn.

1349 року під час польсько-литовської війни за галицько-волинську спадщину Берестейщину ненадовго окуповує польський король Казимир IIIШаблон:Sfn. 1351 року польсько-угорське військо здійснює ще один безуспішний похід на БерестейщинуШаблон:Sfn. У 1366 році за договором литовського князя Ольгерда з поляками Берестя з волостю відійшли КейстутовіШаблон:Sfn. 1379 року Берестя спалили тевтонські лицаріШаблон:SfnШаблон:Sfn. У 1382 році Берестя в облогу взяв польський князь Януш МазовецькийШаблон:Sfn. 1390 року Берестя отримує Магдебурзьке правоШаблон:Sfn. У 1397 році Берестя спустошують тевтонські лицаріШаблон:Sfn. У 1404—1519 роках у складі Великого князівства Литовського існувало удільне Кобринське князівство, яке належало князям Кобринським, потомкам князя ОльгердаШаблон:Sfn. У 1463 році Берестя спалило військо кримських татар, очолюване Менглі-ГиреємШаблон:Sfn.

Західна частина Берестейської землі стала згодом відомою як Підляшшя (міста Дорогичин, Більськ, Мельник, Сураж)[1]. 1566 року східна частина Берестейської землі з містами Берестям, Кобринем, Кам'янцем і Пинським повітом увійшла до новоствореного Берестейського воєводства[1]Шаблон:Sfn. За Берестейським воєводством згодом закріпилася назва Берестейщина[1][2].

В Берестейсько-Литовському воєводстві Берестейська земля перебувала до 1795 року.

Див. також

  • Берестейщина — український етнокультурний край на території колишньої Берестейської землі

Примітки

Джерела

Шаблон:Refbegin

Шаблон:Refend

Література

Посилання

Шаблон:Руські землі Шаблон:Бібліоінформація

  1. 1,00 1,01 1,02 1,03 1,04 1,05 1,06 1,07 1,08 1,09 1,10 Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою ЕІУ не вказано текст
  2. 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою ЕСУ не вказано текст
  3. 3,0 3,1 3,2 Помилка цитування: Неправильний виклик тегу <ref>: для виносок під назвою Аркушин не вказано текст
  4. Алексеюк М. И. Половецкие поселения на Брестчине. // Этногенез белорусов. М., 1973; Евстигнеев Ю. А. Кыпчаки (половцы) куманы и их потомки. (к проблеме этнической преемственности). Санкт-Петербург, 2010.