Андрухов Ігор Григорович

Андрухов Ігор Григорович Ігор Андрухов
СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Ігор Григорович Андрухов (4 березня 1981, м. Павлоград, Дніпропетровської області — 8 липня 2023, Бахмутський район, Донецька область) — військовослужбовець, учасник російсько-української війни, кіборг.

Життєпис

Народився 4 березня 1981 у місті Павлоград Дніпропетровської області.

У молодших класах навчався у Павлоградській загальноосвітній школі №4. Закінчив середню школу №10 у місті Павлоград. Навчався у Павлоградському медичному училищі.

З дитинства любив спорт та мав хист до бойових мистецтв. Практикував зимове плавання, моржування. Не палив.

Строкову службу проходив у Запоріжжі, 9-й полк спеціального призначення ВВ «Гепард».

Мобілізований в липні 2014-го до 74-го окремого розвідувального батальйону. Служив сапером, допомагав знищувати нерозірвані снаряди в селах Донецької області. В жовтні 2014 відправився захищати ДАП. Його командиром був в ДАПі був Андрій Гречанов («Рахман»). За оборону аеропорту м. Донецьк був нагороджений Памʼятним нагрудним знаком 74-го Окремого Розвідувального Батальйону ЗСУ України.

Нагороджений грамотою за успішне проходження фахової підготовки бойового медика, сумлінне виконання службових обовʼязків, плідну роботу та старанність у навчанні.

25 грудня 2015 року нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня указом президента України

Протягом часу з 10.06.2020 року до 20.06.2022 року приймав участь у ООС на території Донецької та Луганської областей у складі розвідроти «Дике Поле», яка пізніше увійшла у склад 1 ОМБ «Вовки Да Вінчі» військової частини А 1126, а потім у склад 67-ї механізованої бригади ЗСУ.

Починаючи з 11.07.2022 року разом із побратимами боронив с. Покровське, с. Клинове, с. Тетянівка, с. Верхньокамʼянське, с Закітне, с. Володимирівка, м. Святогірськ, с. Спірне, с. Доломітне, с. Новолуганське, с. Богородичне, м. Соледар, м. Бахмут, с. Білогірське, м. Сіверськ, м. Краматорськ, с. Піски, с. Невельське, с. Нетайлове, с. Водяне, с. Вербівка, с. Яковенкове, с. Андріївка, м. Балаклія, м. Купʼянськ, с. Кіндрашівка, с. Голубівка, с. Синьківка, с. Купʼянськ-вузловий, с. Богуславка, с. Лозова, с. Загризове, с. Нова Кругляківка, с. Піщане, с. Куземівка, с. Берестове, с. Зайцеве, с. Вершина, с. Кодема, с. Червонопопівка, с. Покровське, с. Троїцьке, с. Камʼянка.

Починаючи з 14 червня 2023 року Ігор був начальником медичного пункту Першого штурмового батальйону. Під його керівництво несло службу 11 військовослужбовців.

Кожна дорозвідка шляхів евакуації це такий самий ризик, як і сама евакуація. «Віскі», позивний Ігоря, це робив завжди сам, інколи навіть на на своєму автомобілі. Брав водіїв броні і рушав на умовно безпечні домовлені з плануванням штурму точки.

Побратими кажуть: «Нас завжди обходила смерть. Неприємності від ворога були лише під час самих евакуацій. Але ми повертались цілі та неушкоджені.»

Всюди мінні поля. Сапери власноруч ризикуючи постійно життям, «прогризали» метр за метром, щоб броньовані автомобілі могли доїзжати за пораненими, а бійці могли вільно заходити на штурм також не пішки.

Має дві доньки, Єлизавету та Мілену. Був двічі одружений.

Загибель

Загинув 8 липня 2023 на Запорізькому напрямку, поблизу населенного пункту Мала Токмачка, Запорізької області, на відході, виконуючи завдання по порятунку та евакуації поранених, Ігор з бійцями потрапили під мінометний обстріл.