Караулов Андрій Вікторович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Андрій Вікторович Караулов ( 10 вересня 1958, Калінінград, Московська область) — радянський і російський журналіст, прокремлівський пропагандст[1], телеведучий, блогер. Найбільш відомий як автор і ведучий публіцистичних програм «Момент істини» (1992—2016)[2] і «Русский век» (1998—2006), що в різний час транслювалися російськими телеканалами. Президент ТОВ «Телевізійна корпорація „Момент істини“». Лауреат телевізійної премії «ТЕФІ» (1995)[3].

Біографія

Народився в підмосковному Калінінграді (нині місто Корольов) Московської області.

У 1976 році працював різноробочим заводу «Салют» в Москві.

У 1981 році закінчив факультет театрознавства ГІТІСу ім. А. В. Луначарського. Кандидат мистецтвознавства.

З 1982 р по 1983 р — служба в театрально-армійській команді.

З 1983 р по 1985 р — редактор журналу «Театральная жизнь».

З 1985 по 1988 — завідувач відділом гумору журналу «Огонек».

З 1988 р по 1990 р — працює в альманасі «Наша спадщина». Друкувався в газеті «Советская Россия».

З 1990 р — завідувач відділом журналу «Родина».

У 1991 р — завідувач відділом літератури та мистецтва «Независимой газеты».

З 1992 по 2016 рік — автор і ведучий програми «Момент істини».

У 1992—1997 роках «Момент істини» виходив на каналі РТР[4]. У 1997 році вступив в конфлікт з головою ВГТРК Миколою Сванідзе та його заступником Михайлом Лесіним, в результаті якого «Момент істини» зняли з ефіру.

У 1998—2006 роках — автор і ведучий програми в форматі інтерв'ю «Русский век» на телеканалі НТВ[5][6], потім на телеканалі ТВЦ[7].

Також вів програми «Крадене повітря» і «Російські люди» на телеканалі ТНТ[8][9][10][11][6], «Навколо Кремля» на каналі REN-TV[12][13] і «Національне надбання» на ТВЦ.

У 2007 році було порушено Слідчим комітетом Російської Федерації кримінальну справу про незаконне прослуховування, в тому числі Караулова[14].

12 листопада 2013 року на програмі «Спеціальний кореспондент» — «Лицедії» з Аркадієм Мамонтовим, журналістом телеканалу «Росія-1», вступив в дискусію з редактором газети «The Moscow Times» Майклом Бомом з США з приводу рівня розвитку Росії і США[15].

Автор політичних книг «Навколо Кремля» (друге видання книги вийшло в 2 томах у видавництві «Слово»). Перше видання книги «Навколо Кремля» вийшло в 1990 році і, на думку автора, мета цієї книги полягала в тому, щоб "через цикл діалогів показати, як протягом одного року жила і розвивалася суспільно-політична думка, куди і до чого йшли … "; «Русское солнце». Автор монографій «Театр, 1980-ті», «Олег Іванович Борисов», «Спрощений театр».

Автор документального 4-серійного фільму «Невідомий Путін»[16].

З квітня 2018 року робить випуски на своєму офіційному ютуб-каналі «Офіційний канал Андрія Караулова». Канал має понад 1,5 млн передплатників.[17]

24 листопада 2022 року на Андрія Караулова було заведено кримінальна справа про наклеп (128.1 УК РФ), порушена за заявою голови Держкорпорації "Ростех" Сергія Чемезова.[18] за іншою версією, приводом для порушення справи стала заява режисера Микити Міхалкова, який вирішив, що Караулов звинуватив його у вирубці лісів у Нижегородській області.[19] Переховується в ОАЕ.

Родина

Дружини:

  • Від першого шлюбу студентських років є дочка Лідія.
  • Другий шлюб — Наталія Миронова, дочка драматурга і сценариста Михайла Шатрова
    • дочка Софія.
  • Третій — Ксенія Караулова
    • син Василь.
  • Четвертий шлюб — Юлія Мареєва.[20] До шлюбу з Карауловим вчилася в РДГУ.[21] У віці 21 року Мареєва познайомилася з Карауловим, якому було тоді 53 роки. Великий портрет Мареєвої висів у програмі «Момент істини» поруч з головою Караулова. Однак після закриття програми сім'я фактично розпалася.
  • П'ятий шлюб — Варвара Прошутінська (нар. 1990), внучка відомої телеведучої Кіри Прошутінської.[22]

Фільмографія

  • «Путин как superstar» — док. фільм А.Караулова у 3-х ч., 2018

Бібліографія

  • 2017 г. Андрей Караулов. Геноцид русских на Украине. О чём молчит Запад. Изд. Алгоритм, 240 с., тираж 2500 экз., ISBN 978-5-4438-0993-9
  • 2012 г. Андрей Караулов. Русский ад. Изд. Зебра Е, 848 с., тираж 4000 экз., ISBN 978-5-905629-71-6
  • 2011 г. Андрей Караулов. Русский ад. На пути к преисподней. Изд. Эксмо, серия «Политические тайны XXI века», 352 с., тираж 20000 экз., ISBN 978-5-9265-0626-3
  • 2011 г. Андрей Караулов. Русский ад-2. Встреча с дьяволом. Изд. Алгоритм, серия «Политические тайны XXI века», 336 с., тираж 8000 экз., ISBN 978-5-4320-0014-9
  • 2001 г. Андрей Караулов. Русское солнце. Изд. Коллекция «Совершенно секретно», серия «Совершенно секретно», 384 с., тираж 22000 экз., ISBN 5-89048-087-1
  • 1997 г. Андрей Караулов. Частушки. «Плохой мальчик». Новый вариант известной книги. Изд. Коллекция «Совершенно секретно», 256 с., тираж 5000 экз., ISBN 5-89048-060-X
  • 1996 г. Андрей Караулов. Плохой мальчик. Изд. Совершенно секретно, 196 с., тираж 15000 экз., ISBN 5-85275-130-8
  • 1994 г. Андрей Караулов. Подробности. Упрощённый театр. Изд. Дрофа, Лирус, 320 с., тираж 10000 экз., ISBN 5-87675-038-7
  • 1993 г. Андрей Караулов. Вокруг Кремля (в 2 томах). Изд. СЛОВО/SLOVO, 912 с., тираж 5000 экз., ISBN 5-85050-352-X
  • 1992 г. Андрей Караулов. Олег Борисов. Изд. Искусство, 318 с., тираж 12000 экз., ISBN 5-210-02513-6
  • 1990 г. Андрей Караулов. Вокруг Кремля. Книга политических диалогов. Изд. Новости, 480 с., тираж 100000 экз., ISBN 5-7020-0160-5
  • 1988 г. Андрей Караулов. Театр, 1980-е … Изд. Изд-во «Правда», библиотека «Огонёк» (Вып. № 17), 46 с.
  • 1988 г. Андрей Караулов. Ася Григорова. Маскарад на властта. Изд. Прозорец, 224 с., ISBN 9547330276, ISBN 9789547330276

Примітки

Шаблон:Бібліоінформація

  1. ↑ https://www.spisok-putina.org/personas/karaulov/

  2. ↑ http://www.moment-istini.ru/

  3. ↑ http://www.tefi.ru/ru/tefi/tefi-vict1995/P95-pob/

  4. ↑ Сергей Канев. ЦУР: о чём Андрей Караулов пишет Владимиру Путину «Открытая Россия», 07.06.2017
  5. ↑ http://www.mn.ru/issue.php?2003-6-43

  6. ↑ 6,0 6,1 Игорь Юрский. С неба звездочку достану . — Профиль, 02.08.1999. — № 29
  7. ↑ http://www.trud.ru/article/02-09-2004/76539_ne_iz_toj_opery.html

  8. ↑ А.Караулов. Творческий путь.  — Момент истины (moment-istini.ru)
  9. ↑ Руслан Ткаченко. Караулов Андрей Викторович — президент ТОО "Телевизионная корпорация «Момент истины». — Секретные материалы России (www.informacia.ru)
  10. ↑ Ярослав Козулин. Момент настал . — Взгляд, 04.10.2010
  11. ↑ Твое новое телевидение. — Якутия, 18.06.1998. — № 109 (28891)
  12. ↑ https://www.youtube.com/watch?v=dqbpk8ZH4vU

  13. ↑ http://fbv.kasparov.ru/note.php?id=4422932EA8C9D

  14. ↑ http://www.rosbalt.ru/moscow/2014/05/20/1269945.html

  15. ↑ http://moment-istini.com/news/newsrus/1956.html

  16. ↑ http://www.pravda.ru/video/politics/338.html

  17. ↑ https://www.youtube.com/channel/UCSqiK-_faZI4YXWppF94zMQ

  18. ↑ http://www.rewizor.ru/society/novosti/jurnalist-andrey-karaulov-figurant-ugolovnogo-dela/

  19. ↑ https://spektr.press/news/2023/03/13/zhurnalist-andrej-karaulov-stal-figurantom-novogo-ugolovnogo-dela-na-nego-napisal-zayavlenie-nikita-mihalkov/

  20. ↑ https://www.1tv.ru/shows/poka-vse-doma/vypuski/v-gostyah-u-andreya-karaulova-poka-vse-doma-vypusk-ot-24042016

  21. ↑ https://mbk.media/rassled/moya-supruga-ishhet-ubijcu-iz-chisla/

  22. ↑ https://www.1tv.ru/news/2019-06-05/366401-v_pust_govoryat_istoriya_izvestnogo_zhurnalista_andreya_karaulova

Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Караулов_Андрій_Вікторович&oldid=8078