Перегляд вихідного коду сторінки Могильник Надьсаллаш

'''Могильник Надьсаллаш ''' став відомий ще до Другої світової війни завдяки випадковим знахідкам, частково опублікованими Йожефом Прюклером і Йожефом Комаромі.
== Пам'ятка ==
Виявлення нових письменних джерел і археологічних знахідок спростовують думки як про вторинне заселення Ясшага ясами, так і про роздільне переселення їх із кунами в Угорщину. Знайдені археологами могили в поселеннях ясів і кунів датуються одним історичним періодом (XIII—XIV&nbsp;ст.) і на одній території, де поруч оселилися ці етнічні групи угорців. До їхнього приходу територія ця пустувала після руйнівного навали монголів. Хоча археологічне вивчення Ясшага почалося набагато пізніше, ніж Надькуншага, однак завдяки зусиллям Ласло Шельмеці воно відрізнялося великим розмахом. Порівняльне вивчення археологічних пам'яток ясів і кунів дає можливість також визначити їхні спосіб життя, етнічні особливості, вірування. Археологічні знахідки показують ясів осілими з землеробсько-скотарським господарством християнами візантійського штибу, а кунів&nbsp;— напівкочовиками, язичниками, що зберігали ще в XIV&nbsp;ст. сезонні поселення з переносним житлом&nbsp;— [[юрта]]ми, в той час, як яські поселення&nbsp;— нерухомі з ґрунтовими і цегляними будівлями, кладовищами, церквами<ref>Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 90—91.</ref>.

Культура угорських ясів кінця XIII—XV&nbsp;ст. відома завдяки дослідженням могильника і поселення Надьсаллаш поблизу с. [[Ясдожа]]. Роль археологічних матеріалів у відтворенні раннього етапу історії ясів і кунів надзвичайно велика, бо своєї літописної традиції під час переселення вони не мали, а такі субстанції культури, як мова і фольклор, виявилися втраченими і тепер не існують. Тому археологічні пам'ятники Надьсаллаша є вельми інформативними. Цей населений пункт існував аж до турецького завоювання, потім був зруйнований і покинутий, але руїни яського Надьсаллаша на березі річки [[Тарна|Тарни]] біля села [[Ясдожа|Дожа]] були відомі ще в першій половині XVIII&nbsp;ст. Остаточне запустіння Недьсаллаша відноситься до XVI&nbsp;ст.

Могильник Надьсаллаш  це бронзове кільце (перстень?&nbsp;— за малюнком Комаромі неясно) з гострими виступами і фібула, а також прямий меч (довжина 62&nbsp;см, ширина клинка 3,5 см), бронзові шпори, гудзики-бубонці і кругла ажурна фібула з голкою. Йожеф Прюклер ці речі датував XIV&nbsp;ст. і першим звернув увагу на східне походження деяких з них. У комплекс предметів, випадково виявлених на могильнику Надьсаллаш у [[1942]]&nbsp;р. і на даний час втрачених, входять дві бронзові або срібні (невідомо) сережки у вигляді знаку питання з кулькою на кінці і ніжкою, обмотаною тонким дротом, кілька мушель-каурі, дві нігтечистки у вигляді гачків з вушками для підвішування, зламаний перстень, три металеві кільця, можливо скроневі, нагрудна прикраса у вигляді двох круглих металевих блях з рельєфними зображеннями лілей, з'єднаних невеликою круглою бляхою, і, ймовірно, призначеною для скріплення бортів одягу; великі бляхи пришивались, про що свідчать отвори по краях. Нарешті, відзначимо серію бронзових литих або порожнистих гудзиків-бубонців, аналогічних опублікованим Прюклером.

У [[1980]]&nbsp;р. на могильнику Надьсаллаш почав розкопки археолог Ласло Шельмеці, котрий відразу отримав вельми цікаві результати. Він наводить такі історичні дані про Надьсаллаш: у [[1864]]&nbsp;р. Флорі Селі повідомляв про дідів, які пам'ятали, що стара назва с. [[Ясдожа]] було Надьсаллаш і що на південь від села були його руїни. Надьсаллаш згадується в турецькій перепису [[1550]]&nbsp;р. окремо від Дожа. До нашестя турків жителі Надьсаллаша разом з іншими селами і містом [[Ясберень]] платили угорським королям податі. У [[1550]]&nbsp;р., згідно з даними перепису, в с. Дожа ще зберігалися такі яські імена, як Токан, Пал, Бокатор. Вперше ж Надьсаллаш згадується у [[1391]]&nbsp;р.; через два роки він знову фігурує в грамоті короля [[Сигізмунд (імператор Священної Римської імперії)|Жигмонда]] у зв'язку зі скаргою мешканців села [[Ясапаті|Апаті]] на мешканців села Надьсаллаш. У [[1433]]&nbsp;р. [[Сигізмунд (імператор Священної Римської імперії)|Жигмонд]] видав ще одну грамоту, в якій наказав капітану Надьсаллаша віддати територію, відняту у жителів села Сентандраш. У [[438]]&nbsp;р. королева [[Єлизавета Люксембурзька]] наказала яським селах, і в тому числі Надьсаллашу, платити данину Іштвану Похарнок. У [[1449]]&nbsp;р. Ласло Комполт був останнім капітаном Надьсаллаша; перед смертю він передав свою землю надьсаллашським ясам. У [[1469]]&nbsp;р. король [[Матьяш I (король Угорщини)|Матьяш I]] дозволив філістеям, тобто ясам, сіл Берен, Надьсаллаш, Фенісару і Ароксаллаш платити данину окремо&nbsp;— як у інших ясів. [[1492]]&nbsp;р. король Ласло II видав грамоту про те, що ясів може судити тільки суддя, обраний самими ясами, і звільнив ясів від мита всередині країни. Надьсаллаш завжди входив до числа цих привілейованих яських сіл.

Усі ці достовірні факти переконують у тому, що населення Надьсаллаша було саме яським. Тому могильник Надьсаллаша теж можна впевнено вважати яським. Це важливе і добре обґрунтоване положення Ласло Шелмеці.

== Розкопки ==
У [[1980]]&nbsp;р. був закладений перший розкоп площею 220 м² на хуторі Сіксан, згадуваному Йожефом Прюклером у зв'язку з випадковими знахідками. Були відкриті залишки готичної церкви з п'ятигранною апсидою. Довжина церкви 13&nbsp;м, ширина 7,50&nbsp;м. Ознак внутрішніх опор у вигляді стовпів не відзначено, вхід знаходився (судячи за кресленням) у західній частині південної стіни. Будівля була побудована на території діючого кладовища, бо деякі могили виявилися зруйнованими. Як гадав Ласло Шельмеці, вони були язичницькими. Він же припускає, що римо-католицька християнізація ясів закінчилася з будівництвом церкви. Час спорудження церкви дослідник визначає на основі історичних даних, що становлять самостійний інтерес. З середини XIV&nbsp;ст. серед кунів і ясів працювали католицькі місіонери, а з [[1472]]&nbsp;р. група місіонерів оселилася в [[Ясберень|Ясберені]] з дозволу Папи Римського. Як писав Конрад Санто, місіонерська робота тут завершилася в 1460-х роках; на цій підставі Ласло Шельмеці робить висновок про те, що надьсаллашська церква була побудована до [[1460]]&nbsp;р. і будували її францисканці. На східній околиці Надьсаллаша, на низькому пагорбі, була виявлена ще одна церква, оточена кладовищем. Шельмеці вважає, що перша (описана вище) церква більш рання, друга&nbsp;— пізня. Можливо також, що ранню церкву збудували францисканці, пізня споруджена місцевими жителями.

До [[1986]] р на могильнику Надьсаллаш було розкрито понад 700 поховань, здійснених в ґрунтових ямах за християнським обрядом&nbsp;— витягнуто на спині, головою на захід. Ласло Шельмеці особливо підкреслює положення рук, зігнутих в ліктях і покладених на груди, живіт або пах. Виходячи з цього, Шельмеці вважає, що на кладовищі були поховані східні православні християни, пов'язані з візантійським християнством. З погляду католицької церкви східні християни були язичниками, тому францисканці в XV&nbsp;ст. ще раз навернули ясів у християнство. На християнство вказує і відсутність залишків ритуальної їжі в могилах, а також залишки зотлілих дерев'яних трун (поховання 18) або залізні скоби від них (поховання 42, 57, 86). У похованні 93 скелет був загорнутий у тканину, у похованні 96 навколо похованого були камені. Окремі групи могил Ласло Шельмеці вважає сімейними ділянками на кладовищі.

Найраніші поховання автором розкопок датуються другою половиною XIII&nbsp;ст. У похованнях 64 і 86 були знайдені бронзові монети візантійського типу короля [[Бела III|Бели III]] ([[1173]]–[[1196]]&nbsp;рр.), Проте вони походять з жіночих могил і носилися як прикраси, тому слід датувати поховання з хронологічною поправкою. Ласло Шельмеці справедливо відносив найбільш ранній горизонт Недьсаллаша до другої половини XIII&nbsp;ст. Такі монети знайдені в кунському могильнику Оргондасентміклош, який не може бути раніший за середину XIII&nbsp;ст. Наявність синхронного горизонту поховань XIII&nbsp;ст. в кунському та яському могильниках свідчить про одночасність переселення кунів і ясів в Угорщину.

Найбільш пізні могили Надьсаллаша Ласло Шелмеці відносив до середини XVI&nbsp;ст.&nbsp;— часу завоювання і спустошення Ясшага турками і загибелі селища Надьсаллаш. Верхній горизонт пізніх могил був зруйнований при оранці. Таким чином, загальна дата могильника&nbsp;— друга половина XIII&nbsp;— середина XVI&nbsp;ст. Могильник функціонував 300 років.

Ласло Шелмеці зазначає, що залишки одягу в похованнях виглядають архаїчно і характеризують культуру східних кочівників, чоловічі поховання бідніші на знахідки, ніж поховання жінок і дітей. У похованнях чоловіків виявлені залізні, рідше бронзові пряжки, поясні набори, залізні однолезові мечі. Важливо, що подібні чоловічі поховання в кунських могильниках не зустрічаються. Відзначають особливо кістяний різьблений набір пояса з могили 142, що зберігається у фондах Сольнокського музею. Пряжка також кістяна. Переважаючий орнамент&nbsp;— циркульний у вигляді концентричних кружків, що покривають як круглі, так і квадратні бляшки. Подібний циркульний орнамент був улюбленим мотивом, що прикрашав кістяні речі степів Східної Європи і Північного Кавказу в половецький і золотоординський час XII—XIV&nbsp;ст. Круглі срібні бляшки на чоловічих поясах XIII—XIV&nbsp;ст. знайдені в Чольош і Кігьошпусте, але стилістично вони інакші. Можна припустити, що кістяний поясний набір з могили 142 відображає східну традицію, принесену в Угорщину кунами й ясами.

На увагу заслуговують прямі мечі або палаші Надьсаллаша, бо вони не в'яжуться з озброєнням східноєвропейських кочівників половців і алан, якими представляють їх собі угорські археологи. Угорська назва цього виду зброї «кард» виразно вказує на аланське походження, але і кавказькі, і салтівські алани з початку VIII&nbsp;ст. (якщо не з кінця VII&nbsp;ст.) були вже озброєні зігнутою шаблею, а не мечем. Наприкінці IX&nbsp;ст. угорці прийшли на Середній Дунай з розвиненою шаблею східноєвропейського зразка. Половці-куни Східної Європи також мали на озброєнні шаблю, а не меч. Відсутність у Надьсаллаші шабель і присутність мечів, так само як і відсутність стремен, вудил та інших атрибутів кінської збруї (крім, можливо, великих залізних пряжок) ставить перед дослідниками могильника Надьсаллаш низку питань, на які зараз знайти відповідь важко.

Як зазначає Ласло Шельмеці, характерною рисою чоловічих поховань є наявність пряжок. До пояса підвішували ніж або інші інструменти.

Багатшими на інвентар є жіночі поховання, причому Шельмеці підкреслює відмінність інвентарю жіночих поховань Надьсаллаша від жіночих поховань кунів. Яські жінки покривали голову хусткою, до якої пришивались пластинчасті металеві бляшки з отворами по краях. Іноді їх замінювали монети. Багато сережок «східного типу», зустрінуті срібні, позолочені дисковидні аграфи, за допомогою яких застібався верхній одяг. Багато намистин, серед яких Ласло Шелмеці особливо виділяє великі з гірського кришталю, звані ним «кавказькими». У намистах часто вживалися мушлікаурі, що перемежовувалися пастовим намистом. Як свідчить Шельмеці, в кунських могилах ні кришталю, ні каурі немає. Велика кількість каурі звернула на себе увагу з самого початку розкопок. Але найхарактернішою річчю з жіночих могил є бронзові та кістяні голечник циліндричної форми, іноді з різьбленим орнаментом. Буває по 2-3 голечників в одному похованні. Голечники зазвичай виявлялися поблизу тазових кісток і це дозволяє вважати, що вони підвішувалися до тканинного поясу, який зав'язувався&nbsp;— пряжок не було. Мабуть, практикувалися і жіночі матерчаті сумочки-ладанки, які підвішували до поясу. У сумочці поховання 1 була вставка в перстень, у похованні 70 залишки розкладеного заліза і бронзи в купці, бурштинове намисто, скляна пластинка синього кольору, у похованні 76 бронзовий наперсток, у похованні 117 залізні ніж і кільце тощо. Голечників цього часу ніде в Карпатському басейні немає. В цілому уявляється, що матеріальна культура Надьсаллаша другої половини XIII—XIV&nbsp;ст. мала синкретичний характер, включаючи в себе елементи місцевої угорської культури, східноєвропейські та кавказькі. Є візантійські імпорти<ref>Кузнецов&nbsp;В.&nbsp;А. Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 122—125.</ref>.

== Речі угорського виробництва ==
Місцева культура представлена перснем з іменем Сабо Дечі, шпорами, фібулою, круглим нагрудним прикрасою або застібкою з орнаментом з лілій; аналогічний предмет в матеріалах [[XIV століття|XIV&nbsp;ст.]] походить з [[Кечкемет]]а, розкопки Пірошки Біцо. Ймовірне місцеве походження бронзової бляшки у вигляді круглої, багатопелюсткової розетки, подібної до такої ж бляшки від головного убору з тих же розкопок в [[Кечкемет]]і і колесовидного амулета з покладеною на бік і сильно стилізованою антропоморфною фігурою, аналогії якої відомі в угорських старожитностях (та ж схема, але відмінна в деталях, походить із пізньоаварського могильника в [[Тісафюред]]і). До числа місцевих речей можна також віднести великі круглі золочені застібки одягу&nbsp;— аграфи, брошки-фібули, що, можливо, сягають візантійських прототипів. Описувані аграфи з Надьсаллаша&nbsp;— два диски завширшки 5,5-6&nbsp;см, покриті рельєфним орнаментом і сполучені за допомогою петель. Аналогічні за формою і призначенням, але з варіаціями в деталях, аграфи з більш ранніх знахідок на території [[Угорщина|Угорщини]] відомі з с. [[Сірак]], [[Сабадкігьош]], [[Дьйор]] пізньоаварського-хозарського часу, що може свідчити про місцеве виробництво аграфів, які побутували до [[XIV століття|XIV&nbsp;ст.]] Диски-аграфи нашивалися на березі верхньої одягу поблизу грудей. У Сабадкігьоші, за реконструкцією Чанада Балінта, типологічно подібними круглими бляхами були прикрашені береги і поли жіночого одягу<ref>Кузнецов&nbsp;В.&nbsp;А. Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 125—126.</ref>.

== Східноєвропейські елементи ==
Насамперед це характерні для Східної Європи бронзові (срібні) скроневі кільця з дроту, спірально загнутого на кінці. Подібні скроневі кільця, але зі спіраллю, загорнутої в іншу сторону, походять з матеріалів XI&nbsp;ст. Новогрудка і розглядаються як місцевий варіант скроневих кілець з завитком. Зустрічаються скроневі кільця цього типу і в кочівницьких старожитності XI—XIV&nbsp;ст. Східної Європи, причому археологи вказують на їхнє поширення також в Угорщині, у комплексах XIV&nbsp;в. Волзької Болгарії, в пам'ятниках XIII—XIV&nbsp;ст. на Північному Кавказі і в Мордовії. Крім того, на Північному Кавказі побутували аналогічні скроневі кільця зі спіральним завитком вправо (як у Надьсаллаші) з Дере в Чечні й Ардона у Північній Осетії. Є підстави скроневі кільця Надьсаллаша вважати принесеними зі Східної (точніше, Південно-Східної) Європи.

Ще більш показові бронзові або срібні сережки у вигляді знаку питання і з колонкою, обмотаною тонким дротом, з кількома кульками на кінці, що нагадують виноградне гроно. Даний тип сережок мав поширення на території Південно-Східної Європи і на [[Північний Кавказ|Північному Кавказі]] за доби [[Золота Орда|Золотої Орди]]. Вказують кілька близьких аналогій з території Північного Кавказу&nbsp;— Кобань і Дзівгіс в Північній Осетії, Дере в Чечні; цим коло аналогій не вичерпується. Відзначають разючу подібність срібних сережок з «виноградним гроном» з Надьсаллаша, з такими ж срібними сережками з поховання XIV&nbsp;ст. коло апсиди храму «Дзівгіси дзуар» в Алагирській ущелині Північної Осетії. Подібність настільки велика, що обидві речі можна прийняти за продукцію однієї майстерні.

Увагу археологів також залучили бронзові ґудзики&nbsp;— бубонці. У Східній Європі вони з'являються в хозарський час (Перещепине); у VIII—IX ст, отримуючи масове поширення, наприклад, у салтівській культурі. Ареал бубонців, що увійшли в моду і, очевидно, змінили більш дорогі фібули, був дуже широкий, охоплюючи не тільки Східну Європу і [[Кавказ]], а й всю візантійську периферію. Тому, вказуючи на можливе східноєвропейське походження ґудзиків-бубонців з Надьсаллаша, археологи в той же час наполягати на цьому не можуть.

У могилах 161 і 236 Надьсаллаша Ласло Шельмеці виявив особливо примітні знахідки&nbsp;— два бронзові хрести-енколпіони, які він вважає візантійськими. Щодо хреста з могили 236 цей висновок не викликає особливих сумнівів: форма хреста з чотирикутними розширеними кінцями, іконографія його зображень (сильно стерті і невиразні в деталях) ставлять цей хрест в один ряд із такими творами візантійської металопластики, як бронзові енколпіони XII—XIII&nbsp;ст. з с. [[Сахнівка]] [[Київська область|Київської області]], з Княжій гори (колишній Канівський повіт), як хрест з району гори [[Бештау]] поблизу П'ятигорська, [[Північний Кавказ]]. Вказують на мідний хрест з фігурою Богородиці Оранти і євангелістами на кінцях з [[Галичина|Галичини]] XI—XII&nbsp;ст., а також хрести з Херсонеса, Болгарії, розкішні візантійські хрести з Кенсінгтонського музею і Християнського музею [[Ватикан]]у. Останні аналогії відносні, але вони вказують на візантійське походження або вплив, що відбився на хресті з могили 236 Надьсаллаша. Розглядаючи хрест із Бештау, археологи відзначають, що даний тип енколпіонів «зустрічається на всіх територіях, так чи інакше пов'язаних з Візантією» і, що «важко сказати&nbsp;— чи представляють ці останні твори візантійського мистецтва або зроблені за візантійським зразком на місці, але у всякому випадку візантійське джерело їхнього походження уявляється безсумнівним». Сказане повністю застосовно до першого хреста з могильника Недьсаллаша. Цей хрест може бути датований XII&nbsp;в. і пов'язаний з впливом візантійського християнського мистецтва.

Другий хрест-енколпіон із зображенням Розп'яття в центрі і фігурами євангелістів в медальйонах на кінцях швидше за все має давньоруське походження і вписується в коло тих хрестів, які були рознесені по всій Східній Європі до Поволжя і Північного Кавказу в результаті татаро-монгольської навали XIII&nbsp;в. Подібні енколпіони датують кінцем XII&nbsp;— першою половиною XIII ст.; хрест такого типу був виявлений в шарі XIII&nbsp;ст. Новгорода. Енколпіон з могили 161 Надьсаллаша іконографічно близький енколпіони з Нового Сарая, Березівки, Маджар і, можна думати, в 40-х роках XIII&nbsp;ст. був занесений в Ясшаг в процесі його заселення ясами. Могила 161 може бути датована другою половиною XIII&nbsp;ст. і бути разом з могилою 236 однією з найбільш ранніх на могильнику Надьсаллаша. Сказане підтверджується російським хрестом-енколпіоном XIII&nbsp;ст. з с. Царевец в Болгарії, також занесенням під час міграцій періоду татаро-монгольської навали.

Розглянуті хрести становлять цінні історичні джерела. Насамперед вони дозволяють датувати ранній пласт поховань на могильнику Надьсаллаш другою половиною [[XІІІ століття|XIII&nbsp;ст.]], що повністю відповідає його датуванню Ласло Шельмеці, заснованому на знахідці бронзових монет короля [[Бела ІІІ|Бели III]] ([[1173]]-[[1196]]&nbsp;рр.), Карбованих за візантійським зразком. Дві монети були прикрасами: один входила до складу намиста, інша була пришита до головної хустки. Як вказує Ласло Шельмеці, ці дві ранні могили складають один хронологічний горизонт з могилою 59 в Оргондасентміклоші, що належить до другої половини [[ХІІІ століття|XIII&nbsp;ст.]] Оскільки остання належить кунам, Ласло Шельмеці робить важливий висновок про одночасне переселення кунів і ясів в Угорщину. Велике значення енколпіонів з Надьсаллаша полягає також у тому, що вони підтверджують наявність у ранніх угорських ясів східно-православного християнства. Добре відомо, що алани прийняли християнство з рук візантійських місіонерів на початку [[X століття|X&nbsp;ст.]] й, отже, були православними. До східнохристиянської церкви належали не тільки північнокавказькі, але і кримські алани. Судячи з багатьох фактів, різні групи аланів-ясів Східної Європи сповідували православне християнство, хоча угорський чернець Юліан [[1235]] року писав про «суміш християн і язичників» у аланів. Висновок про православ'я ясів Надьсаллаша вказує на саме східноєвропейське їхнє походження.

Зі східноєвропейської матеріальною культурою вчені також пов'язують бронзову бляшку від головного убору з фігурою єдинорога. Ріг єдинорога (нарвала) високо цінувався, оскільки вважався чарівним засобом від різних хвороб і оберегом, що оберігає від зурочення. Можливо, що бляшка з єдинорогом з Надьсаллаша відігравала роль такого оберега. Є інший варіант інтерпретації: імператори Візантії для чотирьох великих префектур держави ввели герби&nbsp;— орел для [[Італія|Італії]], гриф для [[Іллірія|Іллірії]], єдиноріг для [[Азія|Азії]]. Можливо, єдиноріг був геральдичною емблемою візантійського походження, що потрапила до ясів на тлі поширення у них візантійського християнства. У [[Золота Орда|золотоординських]] старожитностях [[XIV століття|XIV]]-[[XV століття|XV&nbsp;ст.]] Східної Європи відомо ще одне зображення єдинорога на роговій пряжці з [[Ермітаж|Державного Ермітажу]]. Цікавий кістяний поясний набір з могили 142. У своїх джерелах він може мати сибірське походження, де кістяні набори поясів у кочівників набули поширення з останніх століть до н.&nbsp;е. Розглядаючи кістяні пряжки Угорщини, археологи притягують кочівницькі матеріали [[Сибір]]у, що може вказувати шлях подальших розвідок. Таким чином, археологічні матеріали підтверджують старе спостереження Йожефа Прюклера про збереження в матеріальній культурі Надьсаллаша східних елементів<ref>Кузнецов&nbsp;В.&nbsp;А. Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 126—130.</ref>.

== Кавказькі елементи ==
За визначенням археологів, предмети матеріальної культури, знайдені в Надьсаллашському могильнику, багато в чому аналогічні аланським Північного Кавказу. Такими, наприклад, вважаються бронзові сережки, гачки-нігтечистки, циліндричні голечники, намисто з гірського кришталю, довгі бронзові нагрудні гачки типу сучасних осетинських ріуагнаджіта для парадного вбрання, нашийні християнські хрестики тощо, а також масивний аланський (яський) меч, булава, альчики (серед них деякі начинені свинцем, що нерідко практикувалося і в осетинів у недавньому минулому). Сошник для важкого плуга і звичайний залізний серп характеризують ясів як осілих землеробів із самого їхнього оселення в Угорщині, чого не можна сказати про їхніх сусідів&nbsp;— кунів. Усі ці та інші предмети яси принесли зі своєї прабатьківщини. У всякому разі, за словами Ласло Шельмеці, вони відсутні серед археологічних пам'яток інших угорців. Відзначаючи, що серед знахідок є предмети, принесені переселенцями з Кавказу, разом з тим він вказував на те, що в цілому знахідок у поселеннях зустрічається дуже мало, що, мабуть, пояснюється низьким рівнем життя ясів цього періоду<ref>Калоев&nbsp;Б.&nbsp;А. Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк.&nbsp;— М.: Наука, 1996.&nbsp;— С. 68-69, 91.</ref>.

Гачки-нігтечистки цілком типові для аланського (катакомбного) варіанту салтівської культури, але остання припинила своє існування на початку X&nbsp;ст., тому говорити про її впливи на культуру Надьсаллаша не доводиться. Зате в північнокавказькій аланській культурі гачки-нігтечистки, поряд з іншими туалетними речами, побутують аж до татаро-монгольської навали&nbsp;— наприклад, в Змійському катакомбному могильнику [[ХІ століття|XI]]-[[ХІІ століття|XII&nbsp;ст.]] і синхронному гірському могильнику Саніба. Після татаро-монгольської навали ці характерні речіжіночого туалету зберігаються протягом [[XIV століття|XIV&nbsp;ст.]], про що свідчать знахідки в печерному склепі у с. Дзівгіс. Археологи не сумніваються в тому, що нігтечистки з Надьсаллаша мають алансько-північнокавказьке походження. Це цінне, в повному розумінні документальне, підтвердження генетичних зв'язків ясів Угорщини з північнокавказькими аланами. Ще один аргумент&nbsp;— бронзові та кістяні голечники з Надьсаллаша. Ласло Шельмеці пише: «Для інвентарю жіночих поховань дуже характерні голечники у вигляді кістяний або бронзової трубочки. Вони були прикріплені або до поясу, або покладені в мішечок разом з іншими дрібними предметами, як, наприклад, наперстки. Голечники в археологічному матеріалі даного періоду в Угорщині раніше не були знайдені». Для Угорщини вони ендемічні. Голечники Надьсаллаша мають близькі аналоги в аланських старожитностях Північного Кавказу. Для прикладу вказують на бронзові голечники з катакомби 34 Змійського могильника і з катакомби [[VIII століття|VIII]]-[[IX століття|IX&nbsp;ст.]] в Лаці. На [[північний Кавказ|Північному Кавказі]] невідомі кістяні голечники, і в цьому полягає локальна специфіка Недьсаллаша. Але в цілому і ця група речей може бути своїм походженням зобов'язана Північному Кавказу. Два металевих колесовидних амулети з розкопок Ласло Шельмеці теж, на думку дослідників, можуть походитизвідти. На Північному Кавказі подібні амулети представлені досить широко, їхнє північнокавказьке походження також ймовірне. Бронзова обручка з гострими виступами на зовнішній стороні з публікації Йожефа Комаромі нагадує кавказькі бойові обручки. Нарешті, з [[Кавказ]]у могло бути занесене намисто з гірського кришталю<ref>Кузнецов&nbsp;В.&nbsp;А. Алано-осетинские этюды.&nbsp;— Владикавказ: Северо-Осетинский институт гуманитарных исследований, 1993.&nbsp;— С. 130—131.</ref>.

{{дивись також|Культура ясів|Яська мова|Ясшаг|Язиги}}
== Примітки ==
{{примітки}}
== Література ==
* {{книга 
|автор = Абаєв В. І. 
|заголовок = О угорських Ясах// Осетинська філологія, № 1 
|місце = Орджонікідзе 
|рік = 1977 
}}
* {{книга 
|автор = Гадло А. В. 
|заголовок = Етнічна історія Кавказу IV-X ст 
|місце = Л. 
|рік = 1979 
}}
* {{книга 
|автор = Nеmeth J. 
|заголовок = Eine Worterliste der Jassen, der ungariandischen Alanen // Abhandlungen der Deutschen Akademie der Wissenschaften zu Berlin. Klasse fiir Sprachen, Literatur und Kunst
|місце = Berlin
|рік = 1958 
}}
* {{книга
|автор = Калоев Б.А. 
|заголовок = Венгерские аланы (ясы): Историко-этнографический очерк. 
|місце = М.: Наука 
|рік = 1996. – 288 с.
}}

== Посилання ==
* [http://iratta.com/video/3715-vengerskaja-alanija.html Угорська Аланія]
* [http://iratta.com/2007/07/22/dorogami_alan_na_zapad.html Яси]
* [http://alantestveriseg.blogspot.com Alán Testvériség (угор.)]

{{Угро-фінські народи}}

[[Категорія:Алани]]