Сердюк Олександр Олександрович (військовик)

Матеріал з Разом
Версія від 21:47, 8 жовтня 2023, створена Володимир Ходирєв (обговорення | внесок) (Імпортовано 1 версія)
(різн.) ← Попередня версія | Поточна версія (різн.) | Новіша версія → (різн.)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Олександр Сердюк
Сердюк Олександр Олександрович
UA-OR1-REC-GSB-H(2015).png СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Однофамільці Олександр Олександрович Сердюк ( 4 травня 1981, м. Глухів (нині Шосткинського району), Сумської області, Українська РСР, СРСР — Шаблон:Пом 1 червня 2022, поблизу с. Покровське Бахмутської міської громади Донецької області) — український військовослужбовець, солдат 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ої окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ ЗС України, учасниця російсько-української війни, що загинув у ході російського вторгнення в Україну.

Життєпис

Олександр Сердюк народився 1981 року в місті Глухові, нині Шосткинського району на Сумщині. Навчався у Глухівській загальноосвітній школі № 6, потім вступив до Глухівського національного педагогічного університету. Пізніше отримав фах юриста у Харківському національному університеті внутрішніх справ. Пройшов гарну школу однієї із секретних українських служб, мав звання підполковника. У 2020 році він прийшов служити до лав ЗСУ звичайним солдатом у складі 16-го окремого мотопіхотного батальйону 58-ої окремої мотопіхотної бригади Сухопутних військ. З першого дня російського вторгнення в Україну, 24 лютого 2022 року, перебував при виконанні бойового завдання. Загинув 1 червня 2022 року біля села Покровське Бахмутської міської громади Донецької області. Чин прощання із загиблим відбувся 11 червня 2022 року в Трьох-Анастасіївському соборі. Поховали Олександра Сердюка на Вознесенському кладовищі у Глухові[1][2][3][4].

Родина

У загиблого залишилися мама (проживає у Глухові), а також у Сумах, де він жив останній час, – дружина Марина та син Ігор (нар. 2013)[1]. Напередодні Дня захисників і захисниць 30 вересня 2023 року Срібний іменний кулон «БАТЬКІВСЬКЕ СЕРЦЕ» від Військово-Цивільної спілки «Бойове Братерство України» отримав син полеглого воїна[5].

Нагороди

  • Орден «За мужність» III ступеня (2022, посмертно) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі.

Примітки

Джерела

Шаблон:Учасники РУВ

Шаблон:Ukr-mil-bio-stub