Перегляд вихідного коду сторінки Міфи щодо української мови

{{стиль|дата=січень 2020}}
{{Сумнівні твердження|дата= листопад 2021}}
'''Міфи щодо української мови'''&nbsp;— наявні хибні уявлення про [[Українська мова|українську мову]], [[псевдонаука|псевдонаукові]] [[психологічна маніпуляція|маніпулятивні]] твердження. Їх використовують, щоб показати вторинний статус української щодо [[Російська мова|російської]] або [[Польська мова|польської]] мов, довести&nbsp;— як у випадку твердження, що українська мова є [[діалект]]ом російської, або твердження, що українська мова виникла внаслідок [[Полонізація|спольщення]] російської мови ([[#«Українська мова виникла внаслідок спольщення російської мови»|див. нижче]]),&nbsp;— що [[українці]] не мають права на власну державу.

== Різновиди ==
Поширені міфи стосуються [[Українська мова#Класифікація|класифікації української мови]] як діалекту російської або польської мов, штучності, «несправжності» української мови («досі немає літературної української мови»), близькості української мови до російської (що має на меті підкреслити «діалектний характер» української мови).

Такі твердження поширюються не лише [[Великодержавний шовінізм|шовіністично]] настроєними політиками та лінгвістами з [[Росія|Російської Федерації]] чи [[Польща|Польщі]], а й деякими проросійськи налаштованими посадовими особами [[Україна|України]]:

{{цитата|
''«Якщо казати, як можуть поруч жити люди, які розмовляють українською і російською мовами, я скажу так: по-перше, вони не дуже відрізняються одна від одної».''

Колишній [[Президент України]] [[Янукович Віктор Федорович|В. Янукович]]<ref name="gazeta.ua">[http://gazeta.ua/index.php?id=355145 Янукович каже, що українська мова не відрізняється від російської] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101011081707/http://gazeta.ua/index.php?id=355145 |date=11 жовтня 2010 }}. {{ref-uk}}</ref>
}}

== «Українська мова&nbsp;— це суржик, справжньої літературної мови в українців досі немає» ==
{{основна стаття|Суржик}}
9 листопада 2010&nbsp;р. під час прес-конференції, присвяченій «[[День української писемності та мови|Дню української писемності та мови]]» [[Народний депутат України|народний депутат]] від «[[Партія регіонів|Партії регіонів]]» [[Колесніченко Вадим Васильович|В.&nbsp;Колесніченко]] (автор альтернативної доповіді у Раду Європи про «порушення прав російськомовного населення України», голова Правозахисного громадського руху «Російськомовна Україна») заявив, що стараннями націоналістів «українська мова перетворилася на звалище [[суржик]]у, в яке влізло все що завгодно, і тому літературної мови ми сьогодні не маємо».<ref>[http://www.ukrinform.info/kolesnichenko-ukraїnska-mova-peretvorivsya-na-zvalishhe-surzhiku-14584.html Колесніченко: українська мова перетворився на звалище суржику]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref><ref>[http://micro-news.com.ua/politika/17224-regonala-dratuye-ukrayinskiy-surzhik.html Регіонала дратує український суржик]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}</ref>

Насправді кожна зі слов'янських літературних мов, включаючи польську, російську, [[Білоруська мова|білоруську]], [[Словацька мова|словацьку]], [[Болгарська мова|болгарську]] (тобто географічно найближчі до української мови) та інші [[слов'янські мови]] формувалися за тими самими законами, що й сучасна українська літературна мова, сформована у XVIII&nbsp;ст. на основі [[Середньонаддніпрянський говір|середньонаддніпрянського говору]] [[південно-східне наріччя української мови|південно-східного наріччя української мови]].

Ще до виходу друком «[[Енеїда (Котляревський)|Енеїди]]» [[Котляревський Іван Петрович|І. Котляревського]], що вважається моментом становлення [[Сучасна українська мова|нової української літературної мови]], яка замінила [[Староукраїнська мова|староукраїнську літературну мову]], [[Славенороська мова|славенороську літературну мову]] (та російську мову, що використовувалася як [[Літературна мова|літературна]], українцями у [[Російська імперія|Російській імперії]] в XVIII&nbsp;ст. та частково у XIX&nbsp;ст.), а на [[Західна Україна|Західній Україні]] й «[[язичіє]]», в українську мову було запозичено велику кількість слів з різних споріднених та неспоріднених мов.

{|class="wikitable" border=1 cellspacing=0 cellpadding=5
|<div align=center>'''Запозичення в українській мові з інших мов<ref>[[Тищенко Костянтин Миколайович]]. [http://langs.com.ua/publics/KM/Zapozychennia/index.htm Історія Запозичення Слів до Українського Словника] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110522141714/http://langs.com.ua/publics/KM/Zapozychennia/index.htm |date=22 травня 2011 }}. 2002. {{ref-uk}}</ref>'''</div>
|-
|valign=top |
* Запозичення з [[Балтійсько-фінські мови|балтійсько-фінських мов]] (від ~ 40 ст. до н.&nbsp;е.): ''дуб, журба, сом, щур, кульгати, сани'' ([[Саамські мови|саамська]]), ''Русь''.
* Запозичення з мов Кавказу (різні мовні родини, від ~ 35 ст. до н.&nbsp;е.): ''вино'' (мова [[Пеласги|пеласгів]]), ''залізо, книга'' ([[шумер]]ська), ''коноплі'' (шумерська), ''тигр'' ([[Вірменська мова|вірменська]]), ''[[багнет]]'' ([[Баскійська мова|баскійська]]), ''[[Ворскла]], [[Псло]]''.
* Балканські запозичення (від ~ 30 ст. до н.&nbsp;е.): ''ватра, Карпати'', ''могила'', ''цап'' ([[Албанська мова|албанська]]), ''[[Самбір]], [[Стрий]]''.
* Запозичення з [[Грецька мова|грецької мови]] (від ~ 5 ст. до н.&nbsp;е.): ''бандура, вапно, гаспид, ідея, комора, кутя, любисток, мак, огірок, Севастополь, троянда, Херсон, ховрах, циган, Ялта''.
* [[Перська мова|Іранські запозичення]] (від ~ 4 ст. до н.&nbsp;е.): ''борщ, груша, Дніпро, доїти, заради, лелека, люлька, майдан, пан, сковорідка, собака, [[Сула (притока Дніпра)|Сула]], терези, хабар, хворий, хмиз, [[Хорол (місто)|Хорол]], чобіт, шаровари''.
* [[Кельтські мови|Кельтські запозичення]] (від ~ 2 ст. до н.&nbsp;е.): ''[[брага]], будинок, Галичина, коньяк, лютий, сало, сокира''.
* Запозичення з [[Романські мови|романських мов]] (від ~ 1 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''аґрус, аркуш, барвінок, газета, капелюх, капуста, каструля, кашкет, ковдра, комір, котлета, крейда, лемент, оцет, палац, пальто, помідор'' ([[Італійська мова|італійська]]), ''свиня, секс, сосиска, тортури, халтура, цибуля''.
* Запозичення з [[Германські мови|германських мов]] (від ~ 2 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''буква, виноград, гість, гуцул, дружина, кіт, скло'' (усі з [[Готська мова|готської]]), ''Аскольд, жебрак, клунок, скарб, стяг'' (усі зі скандинавських), ''барва, глузд, король, плуг, ринок, слюсар, труна, француз, хутро, хвиля, шибка'' (усі з середньонімецької), ''борт, вафлі, картуз, кран, швабра'' (з [[Нідерландська мова|нідерландської]]).
* Запозичення зі [[Слов'янські мови|слов'янських мов]] (від ~ 4 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''бажати, клопіт, невіглас, парубок, праця, прудкий, цікавий'' (усі з [[Чеська мова|чеської]]), ''Берлін, писок, халява'' (з серболужицької), ''виховати, звіробій, ззаду, маруда, нащадок, обридати, розкішний'' (усі з [[Білоруська мова|білоруської]]), ''владика'' ([[Болгарська мова|болгарська]]), ''хлопець'' ([[Сербська мова|сербська]]).
* Запозичення з [[Алтайські мови|алтайських мов]] (від ~ 5 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''[[Балаклава]], [[Бахчисарай]], беркут, богатир, булава, гарбуз, кабан, кавун, казан, килим, кобза, ковбаса, козак, Крим, сорок, товариш, торба, Тузла, тютюн, чумак, штані'' (усі з [[Тюркські мови|тюркських]]), ''бовдур, князь, пиріг, ура!, чавун'' (усі з [[Монгольська мова|монгольської]]).
* Запозичення з [[Семітські мови|семітських мов]] (від ~ 7 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''алкоголь, бензин, валіза, борг, гітара, кава, лев, мафія, [[могорич]], харчі, хустка'' (усі з [[Арабська мова|арабської]]),'' Африка, Барселона, мапа'' (усі з [[Фінікія|фінікійської]]), ''блуза, гума, канапа, папір, хімія'' (усі з [[Єгипетська мова|давньоєгипетської]]), ''бегемот, Іван, махлювати, субота, хохма, ювілей'' (з [[іврит]]у).
* Запозичення з [[Угорська мова|угорської мови]] (від ~ 10 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''гайдамак, ґазда, кучма, куліш, табір, хутір''.
* Запозичення з [[Литовська мова|литовської мови]] (від ~ 14 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''блазень, відлига, вовкулака, гаразд, ґринджоли, зозуля, калюжа, кепсько, локшина, Москва, надра, пампушка, пастка, пелька, скарб, трощити, шморгати, [[Шостка]], юшка, ялина''.
* Запозичення з [[Польська мова|польської мови]] (від ~ 15 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''бидло, власний, гасло, ґудзик, завзятий, качка, козуб, кохати, лялька, обіцяти, перешкода, пончик, раптом, суниця, хіба, шлюб, шушваль''.
* Запозичення з [[Німецька мова|німецької мови]] (від ~ 16 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''бавовна, бешкет, вага, важкий, вантаж, гамбургер, груба, ґанок, ґрунт, дах, дріт, друк, жарт, кшталт, куля, краб, ланцюг, ліхтар, льох, маляр, нирка, пляшка, поштамт, рама, ринок, скарга, фарба, форель, цвях, шарф, шафа, шина, шлях, шпак, шприц, штанга, штука, шухляда''.
* З місцевих мов європейських колоній в Африці, Азії, Америці (від ~ 17 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''какао, шоколад'' (усі [[науатль]]), ''каучук'' (майнас, Еквадор), ''банан'' (баконго), ''бамбук'' ([[Малайська мова|малайська]]), ''табу, татуаж'' (мови аборигенів Австралії).
* Запозичення з [[Російська мова|російської мови]], включаючи кальки (від ~ 18 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''[[Уболівальник|болільник]], вертоліт, вихідний, відмінник, [[Гідність|достоїнство]], залізобетон, колгосп, копійка, націнка, підприємство, прогул, приймач, промисловість, самодіяльність, трикутник, телебачення, учасник, супутник''.
* Запозичення з [[Англійська мова|англійської мови]] (від ~ 19 ст.&nbsp;н.&nbsp;е.): ''вагон, вокзал, гумор, інтернет, мітинг, страйк, футбол, флірт''.
|-
|}

Процес формування інших [[Слов'янські мови|слов'янських мов]] є так само значною мірою процесом запозичення іншомовних слів та їхньої адаптації. Російська літературна мова, як і українська літературна мова, має велику кількість запозичень з інших мов.

Запозиченими словами в російській мові є такі звичні слова як-от «хлеб» {{lang-uk|хліб}}, «кружка» {{lang-uk|кухоль}}, «зонтик» {{lang-uk|парасоля}}, «магазин» {{lang-uk|крамниця, магазин}}, «кот» {{lang-uk|кіт}}, «лошадь» {{lang-uk|кінь}}, «собака» {{lang-uk|пес, собака}}, «обезьяна» {{lang-uk|мавпа}}, «галстук» {{lang-uk|краватка}}, «компот» {{lang-uk|узвар, компот}}, «трактор» {{lang-uk|трактор}}, «танк» {{lang-uk|танк}}, «гавань» {{lang-uk|гавань, пристань}}, «парус» {{lang-uk|вітрило}}, «икона» {{lang-uk|ікона}}, «церковь» {{lang-uk|церква}}, «хор» {{lang-uk|хор}}, «спорт» {{lang-uk|спорт}}, «рынок» {{lang-uk|ринок}}, «базар» {{lang-uk|базар}}, «музыка» {{lang-uk|музика}}, «вокзал» {{lang-uk|вокзал, станція}}, «машина» {{lang-uk|авто, машина}}, «гол» {{lang-uk|гол}}, «изба» {{lang-uk|хата}}, «стекло» {{lang-uk|скло}}, «селедка» {{lang-uk|оселедець}}, «суп» {{lang-uk|юшка}}, «огурец» {{lang-uk|огірок}}, «помидор» {{lang-uk|помідор}}, «котлета» {{lang-uk|котлета, січеник}}, «картошка» {{lang-uk|картопля}}, «кастрюля» {{lang-uk|каструля}}, «тарелка» {{lang-uk|таріля}}, «чай» {{lang-uk|чай}}, «сахар» {{lang-uk|цукор}} тощо.

[[Петро I Олексійович|Петро І]] так писав до російського дипломата Рудаковського:

{{цитата|У реляціях твоїх вживаєш ти вельми багато польських та інших іноземних слів і термінів, за якими самої справи зрозуміти неможливо; через це пиши нам усі свої реляції російською мовою, не вживаючи іноземних слів і термінів.<ref name="filologdirect.narod.ru">[http://filologdirect.narod.ru/sra/sra_2006_19.html Запозичена лексика в сучасній російській мові] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200726234459/http://filologdirect.narod.ru/sra/sra_2006_19.html |date=26 липня 2020 }}.</ref>}}
{{oq|ru|<poem>
В реляциях твоих употребляешь ты зело много польские и другие иностранные слова и термины, за которыми самого дела вразуметь невозможно; того ради тебе реляции свои нам писать все российским языком, не употребляя иностранных слов и терминов».<ref name="filologdirect.narod.ru"/> 
</poem>}}

Визначний російський поет [[Пушкін Олександр Сергійович|О. Пушкін]] часто вживав запозичення з інших мов, не поділяючи погляди російських пуристів щодо неприпустимості вживати запозичення: з [[Грецька мова|грецької мови]] «кристалл» {{lang-uk|кришталь}}, «музыка» {{lang-uk|музика}}, [[Латинська мова|латини]] «трибун» {{lang-uk|трибун}}, «секундант» {{lang-uk|секундант}}, з [[Німецька мова|німецької]] «альманах» {{lang-uk|альманах}}, «флер» {{lang-uk|фльорес, креп}}, з [[Італійська мова|італійської]] «фагот» {{lang-uk|фагот}}, «флейта» {{lang-uk|флейта}}, з [[Польська мова|польської]] «франт» {{lang-uk|франт}}, «мазурка» {{lang-uk|мазурка}}, з [[Англійська мова|англійської]] «бостон» {{lang-uk|бостон}}, «сплин» {{lang-uk|сплін}}, з [[Французька мова|французької]] «педант» {{lang-uk|причепа, педант}}, «идеал» {{lang-uk|ідеал}}, з [[Нідерландська мова|нідерландської]] «кофей» {{lang-uk|кава}}.

У текстах «Пікової дами», «Арапа Петра Великого», «Барышни-крестьянки» запозичених слів понад 50: «депеша» {{lang-uk|депеша}}, «штоф» {{lang-uk|пляшка}}, «ассигнация» {{lang-uk|асиґнація}}, «мантилья» {{lang-uk|мантилья}}, «бард» {{lang-uk|бард}}, «шкипер» {{lang-uk|шкіпер, шкипер}}, «пунш» {{lang-uk|пунш}}, «фортуна» {{lang-uk|фортуна, доля}}. В інших текстах творів О.Пушкіна також багато запозичень: лексеми греко-латинського походження («афоризм» {{lang-uk|афоризм}}, «философия» {{lang-uk|філософія}}), з французької («англоман» {{lang-uk|англоман}}, «анекдот» {{lang-uk|анекдот}}), з німецької («герцог» {{lang-uk|герцог, герцоґ}}, «камин» {{lang-uk|коминок}}), з нідерландської («верфь» {{lang-uk|верф}}, «шкипер» {{lang-uk|шкіпер, шкипер}}), з італійської («шпага» {{lang-uk|шпада, шпага}}, «ломбард» {{lang-uk|ломбард}}), з англійської («пунш» {{lang-uk|пунш}}, «вист» {{lang-uk|віст}}, «миля» {{lang-uk|миля}}), з [[Угорська мова|угорської]] («гусар» {{lang-uk|гусар}}, «гайдук» {{lang-uk|гайдук}}), з [[Іспанська мова|іспанської]] («мантилья» {{lang-uk|мантилья}}), багато слів [[Тюркські мови|тюркського походження]] («утюг» {{lang-uk|праска}}, «шалаш» {{lang-uk|курінь}}), одиничні запозичення з [[Турецька мова|турецької]] («султан» {{lang-uk|султан}}), [[Фарсі (мова)|фарсі]] («сурьма» {{lang-uk|антимон}}), [[Арабська мова|арабської]] («мишура» {{lang-uk|[[сухозлітка]], шумиха}}).

Цікаво те, що деякі слова, які запозичуються російською мовою, вимовляються зі звуками, не властивими російській літературній мові:

* слово «жюри» {{lang-uk|журі}} вимовляється з м'яким '''ж''',
* у слові «резюме» {{lang-uk|резюме}} перед кінцевим орфографічним '''е''' вимовляється приголосний звук, що є проміжним між твердим і м'яким (так зване 3-тє пом'якшення), ще недавно аналогічний звук вимовлявся в слові «кафе» {{lang-uk|кав'ярня}} (тепер у цьому слові, як і в багатьох інших, що прийшли з французької мови,&nbsp;— «пенсне» {{lang-uk|пенсне}}, «кашне» {{lang-uk|кашне}} тощо&nbsp;— вимовляється твердий приголосний,
* слова «Бог» {{lang-uk|Бог, Біг}}, «ангел» {{lang-uk|янгол}} вимовляються зі звуком [ɣ].

{|class="wikitable" border=1 cellspacing=0 cellpadding=5
|<div align=center>'''Запозичення в російській мові'''</div>
|-
|valign=top |
* Запозичення з [[Тюркські мови|тюркських мов]] VIII—XII&nbsp;ст.&nbsp;— «боярин» {{lang-uk|боярин}}, «шатёр» {{lang-uk|шатро}}, «богатырь» {{lang-uk|богатир, велет, силань}}, «жемчуг» {{lang-uk|перли}}, «кумыс» {{lang-uk|кумиз, кумис}}, «ватага» {{lang-uk|гурт, зграя, ватага}}, «телега» {{lang-uk|віз}}, «орда» {{lang-uk|орда, горда}}.
* Запозичення з [[Грецька мова|грецької мови]] X—XVII&nbsp;ст.&nbsp;— «анафема» {{lang-uk|анатема, анахтема}}, «ангел» {{lang-uk|янгол}}, «епископ» {{lang-uk|єпископ}}, «демон» {{lang-uk|демон}}, «икона» {{lang-uk|ікона}}, «монах» {{lang-uk|монах}}, «монастырь» {{lang-uk|монастир, манастир}}, «лампада» {{lang-uk|лампада}}, «пономарь» {{lang-uk|паламар}}, «математика» {{lang-uk|математика}}, «философия» {{lang-uk|філософія}}, «история» {{lang-uk|історія}}, «грамматика» {{lang-uk|граматика}}, «известь» {{lang-uk|вапно}}, «сахар» {{lang-uk|цукор}}, «скамья» {{lang-uk|лавка, ослін}}, «тетрадь» {{lang-uk|зошит}}, «фонарь» {{lang-uk|ліхтар}}, «буйвол» {{lang-uk|буйвіл}}, «фасоль» {{lang-uk|квасоля}}, «свекла» {{lang-uk|буряк}}, «хорей» {{lang-uk|хорей}}, «комедия» {{lang-uk|комедія}}, «мантия» {{lang-uk|мантія}}, «стих» {{lang-uk|вірш}}, «логика» {{lang-uk|логіка}}, «аналогия» {{lang-uk|аналогія}} тощо.
* Запозичення з [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янської мови]] (до сер. [[17 століття|XVII]] ця мова була єдиною літературною мовою [[Росіяни|росіян]]) (окрім лексичних запозичень є запозичення у фонетиці, морфології та синтаксисі): «извещать» {{lang-uk|повідомляти}}, «предвещать» {{lang-uk|віщувати, заповідати}}, «надлежать» {{lang-uk|слід, потрібно}}, «изъять» {{lang-uk|вилучати}}, «благодеяние» {{lang-uk|доброчинність}}, «благосостояние» {{lang-uk|добробут}}, «сосуществование» {{lang-uk|співіснування}}, «изгнание» {{lang-uk|вигнання}}, «долженствование» {{lang-uk|повинність}}. Багато слів існують у вигляді дублетів, що відрізняються у фонетичному, семантичному та функціонально-стилістичному планах&nbsp;— російське слово є нейтральним або «низьким», а церковнослов'янське&nbsp;— «високим» або нейтральним («город&nbsp;— град» {{lang-uk|місто - град}}, «берег&nbsp;— брег» {{lang-uk|берег - надбережжя}}, «житье&nbsp;— житие» {{lang-uk|життя - житіє}}, «обнять&nbsp;— объять» {{lang-uk|обійняти - охопити}}, «одёжа&nbsp;— одежда» {{lang-uk|убрання - одяг}}, те саме у власних іменах «Марья&nbsp;— Мария» {{lang-uk|Марія}}, «Авдотья&nbsp;— Евдокия» {{lang-uk|Явдоха}}, «Иван&nbsp;— Иоанн» {{lang-uk|Іван}}, «Михайла&nbsp;— Михаил» {{lang-uk|Михайло}} тощо). Деякі пари слів мають різне значення і тепер не сприймаються як російсько-церковнослов'янські дублети: «нёбо» (російське) та ''небо'' (церковнослов'янське) {{lang-uk|піднебіння - небо}}, «невежа» та «невежда» {{lang-uk|нечемний - неук}}, «горожанин» та «гражданин» {{lang-uk|городянин, міщанин - громадянин}}, «встать» та «восстать» {{lang-uk|встати - повстати}}. Багато церковнослов'янізмів вже не сприймаються, як запозичення: суфікс активного дієприслівника '''-ущ-/-ющ-''', '''-ащ-/-ящ-''' («бегущий» {{lang-uk|той, що біжить}}, «свистящий» {{lang-uk|той, що свистить}}), що витіснив російський '''-уч-/-юч-''', '''-ач-/-яч-''' (зберігся у словах «могучий» {{lang-uk|могутній}}, «горячий» {{lang-uk|гарячий}}), слова «благоразумный» {{lang-uk|розважливий, розсудливий}}, «благородный» {{lang-uk|шляхетний}}, «могущество» {{lang-uk|могутність}}, «имущество» {{lang-uk|майно}}, «преимущество» {{lang-uk|перевага}}, «вероломный» {{lang-uk|зрадливий}}, «первоначальный» {{lang-uk|початковий, первісний}}, «предпочитать» {{lang-uk|надавати перевагу}}, «гостеприимство» {{lang-uk|гостинність}}, «суеверие» {{lang-uk|забобон, марновірство}}, «беззаконие» {{lang-uk|беззаконство, беззаконня}}, «прежде» {{lang-uk|передусім, давніше}}, «пещера» {{lang-uk|печера}}, «помощь» {{lang-uk|допомога}}, «вождь» {{lang-uk|вождь, проводир}}, «юность» {{lang-uk|юність}}, «шлем» {{lang-uk|шолом}} тощо.
* запозичення з латини з [[17 століття|XVII]] ст.&nbsp;— «Библия» {{lang-uk|Біблія}}, «доктор» {{lang-uk|лікар, доктор}}, «медицина» {{lang-uk|медицина}}, «лилия» {{lang-uk|лілея}}, «роза» {{lang-uk|троянда}}.
* запозичення при [[Петро I Олексійович|Петрі І]] (як-от «алгебра» {{lang-uk|алгебра}}, «оптика» {{lang-uk|оптика}}, «глобус» {{lang-uk|глобус}}, «апоплексия» {{lang-uk|параліч, родимець}}, «лак» {{lang-uk|лак, політура}}, «компас» {{lang-uk|компас, бусоль, магнет}}, «крейсер» {{lang-uk|крейсер}}, «порт» {{lang-uk|порт}}, «корпус» {{lang-uk|корпус}}, «армия» {{lang-uk|військо, армія}}, «дезертир» {{lang-uk|утікач, дезертир}}, «кавалерия» {{lang-uk|кіннота, кавалерія}}, «контора» {{lang-uk|контора, бюро}}, «акт» {{lang-uk|акт}}, «аренда» {{lang-uk|оренда}}, «тариф» {{lang-uk|тариф}} тощо).
** з [[Нідерландська мова|нідерландської мови]]&nbsp;— «балласт» {{lang-uk|савур, баласт, зайвина}}, «буер» {{lang-uk|буєр}}, «ватерпас» {{lang-uk|ґрунтвага}}, «верфь» {{lang-uk|верф}}, «гавань» {{lang-uk|гавань}}, «дрейф» {{lang-uk|дрейф}}, «лавировать» {{lang-uk|маневрувати, бардіжати}}, «лоцман» {{lang-uk|лоцман}}, «матрос» {{lang-uk|матрос}}, «рея» {{lang-uk|рей}}, «руль» {{lang-uk|стерно, кермо}}, «флаг» {{lang-uk|прапор}}, «флот» {{lang-uk|флот, фльота}}, «штурман» {{lang-uk|штурман, керманич}} тощо.
** з [[Англійська мова|англійської мови]]&nbsp;— «баржа» {{lang-uk|баржа}}, «бот» {{lang-uk|бот}}, «бриг» {{lang-uk|бриг}}, «вельбот» {{lang-uk|китоловний корабель}}, «мічман» {{lang-uk|мічман}}, «шхуна» {{lang-uk|шхуна}}, «катер» {{lang-uk|байдак, катерка}} тощо.
** з німецької мови&nbsp;— «фляжка» {{lang-uk|пляшка}}, «зонтик» (від {{lang-de|Sontag}}&nbsp;— {{lang-uk|неділя}}) {{lang-uk|парасоля}}.
* запозичення у [[18 століття|XVIII]]-[[19 століття|XIX]] ст.
** з [[Французька мова|французької мови]]&nbsp;— «бюро» {{lang-uk|бюро, виділ}}, «будуар» {{lang-uk|будуар}}, «витраж» {{lang-uk|вітраж}}, «кушетка» {{lang-uk|канапа}}, «ботинок» {{lang-uk|черевик}}, «вуаль» {{lang-uk|вуаль, вуалик, серпанок}}, «гардероб» {{lang-uk|гардероба, шафа для одягу}}, «жилет» {{lang-uk|жилет, камізелька}}, «пальто» {{lang-uk|пальто}}, «бульон» {{lang-uk|бульйон}}, «винегрет» {{lang-uk|вінегрет, вінеґрета, ґодзя}}, «желе» {{lang-uk|драглі, галярета}}, «мармелад» {{lang-uk|мармелад, мармелада}}, «актёр» {{lang-uk|актор}}, «антрепренёр» {{lang-uk|антрепренер, театральний підприємець}}, «афиша» {{lang-uk|афіша}}, «балет» {{lang-uk|балет}}, «жонглёр» {{lang-uk|жонглер}}, «режиссёр» {{lang-uk|режисер}}, «батальон» {{lang-uk|батальйон}}, «гарнизон» {{lang-uk|залога}}, «пистолет» {{lang-uk|пистоль, пістоль, пістолет}}, «эскадра» {{lang-uk|ескадра}}, «буржуа» {{lang-uk|буржуа}}, «деклассированный» {{lang-uk|(з)декласований}}, «деморализация» {{lang-uk|деморалізація}}, «департамент» {{lang-uk|департамент}} тощо.
** з [[Італійська мова|італійської мови]]&nbsp;— «ария» {{lang-uk|арія}}, «аллегро» {{lang-uk|аллегро}}, «браво» {{lang-uk|браво}}, «виолончель» {{lang-uk|віолончеля, басоль, віолончель}}, «новелла» {{lang-uk|новела}}, «пианино» {{lang-uk|піаніно}}, «речитатив» {{lang-uk|речитатив, співомовка}}, «тенор» {{lang-uk|тенор}}, «валюта» {{lang-uk|валюта}}, «вилла» {{lang-uk|вілла}}, «вермишель» {{lang-uk|вермішель, вермічелі}}, «макароны» {{lang-uk|макарони}}.
** з [[Іспанська мова|іспанської мови]]&nbsp;— «гитара» {{lang-uk|гітара}}, «мантилья» {{lang-uk|мантилья}}, кастаньеты {{lang-uk|кастаньєти}}, серенада {{lang-uk|серенада}}'.
* Запозичення у [[20 століття|XX]]-[[21 століття|XXI]] ст.
** з [[Англійська мова|англійської мови]]&nbsp;— «компьютер» {{lang-uk|комп'ютер}}, «дисплей» {{lang-uk|дисплей}}, «файл» {{lang-uk|файл}}, «интерфейс» {{lang-uk|інтерфейс}}, «принтер» {{lang-uk|принтер}}, «бартер» {{lang-uk|бартер}}, «брокер» {{lang-uk|брокер}}, «ваучер» {{lang-uk|ваучер}}, «дилер» {{lang-uk|дилер}}, «виндсерфинг» {{lang-uk|віндсерфінг}}, «скейтборд» {{lang-uk|скейтборд}}, «армрестлинг» {{lang-uk|армрестлінг}}, «кикбоксинг» {{lang-uk|кікбоксинг}}, «имидж» {{lang-uk|імідж}}, «презентация» {{lang-uk|презентація}}, «номинация» {{lang-uk|номінація}}, «спонсор» {{lang-uk|спонсор}}, «видео» {{lang-uk|відео}}, «шоу» {{lang-uk|шоу}}' тощо.
|-
|}

Українська літературна мова давно виробила власні вимовні, наголосові, граматичні, лексичні, стилістичні норми. Запозичення в українській літературній мові є органічною складовою лексики, так само, як і в російській літературній мові та інших слов'янських мовах.

== «Українська мова утворилася після монгольської навали у XIV&nbsp;ст. з давньоруської мови» ==

[[Файл:Yuri Shevelov.jpg|міні|250пкс|''[[Шевельов Юрій Володимирович|Ю. Шевельов]], професор Гарвардського та Колумбійського університетів, іноземний член НАН України з 1991&nbsp;р., член «Американського лінгвістичного товариства» та «Польського інституту мистецтв і науки в США», почесний доктор Альбертського, Люндського, Харківського університетів та Києво-Могилянської академії&nbsp;— обґрунтував самостійний розвиток української мови безпосередньо з [[Праслов'янська мова|праслов'янської]].'']]
[[Файл:Shakhmatov 1.jpg|міні|250пкс|''[[Шахматов Олексій Олександрович|О. Шахматов]]&nbsp;— російський філолог, який висунув гіпотезу походження української мови від «спільноруської прамови».'']]

Такий погляд був єдиним офіційно визнаним у [[СРСР|Радянському Союзі]]. Ця теорія ґрунтується на теорії російського мовознавця [[Шахматов Олексій Олександрович|О. Шахматова]] яка стверджує, що українська мова походить із «спільноруської прамови», з якої походять й інші «руські мови» (північно-великоруська, південно-великоруська та [[Білоруська мова|білоруська]]). О. Шахматов також стверджував, що, незважаючи на це, українська мова суттєво відрізняється від інших «руських мов» різноманітними фонетичними явищами та лексикою.

Насправді українська мова походить безпосередньо з [[Праслов'янська мова|праслов'янської мови]]<ref name="tyshchenko01">{{Cite web |url=http://journal.mandrivets.com/images/file/Tyshchenko_2010_3.pdf |title=проф. Тищенко К. Всеслов'янські складники української мови. «Мандрівець», 3 (2010) |accessdate=26 вересня 2012 |archive-date=20 серпня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140820171736/http://journal.mandrivets.com/images/file/Tyshchenko_2010_3.pdf }}</ref>. Після початку розпаду праслов'янської мови (з VII&nbsp;ст.) у [[Слов'янські мови|слов'янських мовах]], що поступово народжувалися, виникали нові фонетичні явища, які були притаманні різним діалектам. Окремі [[ізоглоса|ізоглоси]] по-різному відокремлювали слов'янські діалекти від сусідніх.

В українській мові як на ранньому етапі розвитку, так і тепер мало фонетичних явищ, що притаманні лише їй, але вони сполучаються між собою таким чином, що сукупність цих явищ утворює окрему мову як від [[Східнослов'янські мови|східнослов'янських]] російської та білоруської, так і від [[Західнослов'янські мови|західнослов'янських]] польської та [[Словацька мова|словацької]] та від [[Південнослов'янські мови|південнослов'янської]] болгарської (тобто від тих слов'янських мов, у контакті з якими від початку знаходилася українська мова).

На ранньому етапі розвитку, тобто від VII до XI&nbsp;ст., сукупність українських розмовних діалектів (або майбутня українська мова, [[Шевельов Юрій Володимирович|Ю. Шевельов]] називає її «протоукраїнською») відокремлювалася від сусідніх мов (діалектів) такими рисами:

{|class="wikitable" border=1 cellspacing=0 cellpadding=5
|<div align=center>'''Нові риси, що утворилися в українських діалектах, протиставляючи їх іншим слов'янським мовам, які формувалися, у протоукраїнський період&nbsp;— VII—XI&nbsp;ст.<ref name=Sheveliov />'''</div>
|-
|valign=top |
* Огубленість [ъ] відмежовувала протоукраїнські діалекти від протопольських,
* збереження [ĭ] та постання [ў] (тобто короткого [ɨ]) перед [j] відмежовувала протоукраїнські діалекти від проторосійських,
* диференціація [ŏ] та [ā] в ненаголошених складах відмежовувала протоукраїнські діалекти від протобілоруських,
* рефлексація [<sub>e</sub>ā] як [<sub>i</sub>e] та згодом як [ė] в південно-західних (галицько-волинських) діалектах відмежовувала протоукраїнську мовну зону в цілому від суміжних проторосійських, протобілоруських (точніше центральних та північно-східних), протопольських, протословацьких та протоболгарських мовних зон; водночас вона протиставляла київсько-поліські діалекти галицько-подільським,
* позиційно зумовлене розщеплення [<sub>e</sub>ă] на [ě] та [ŏ] відмежовувало протоукраїнські (власне, київсько-поліські) діалекти від протословацьких та протоболгарських.<ref name="tyshchenko01"/>
|-
|}

Окрім того, від майбутньої російської мови українську відділяли такі риси:

{|class="wikitable" border=1 cellspacing=0 cellpadding=5
|<div align=center>'''Фонетичні зміни в українській мові, що формувалася, у протоукраїнський період&nbsp;— VII—XI&nbsp;ст.<ref name=Sheveliov>[http://rapidshare.com/files/413466075/Sheveliov_Istorychna_fonolohiia_ukr_movy_2002_OCR.djvu.html Історична фонологія української мови. Ю. Шевельов] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100821082056/http://rapidshare.com/files/413466075/Sheveliov_Istorychna_fonolohiia_ukr_movy_2002_OCR.djvu.html |date=21 серпня 2010 }}. {{ref-uk}}</ref>'''</div>
|-
|valign=top |
* в українських діалектах при палаталізації задньопіднебінних звуків перед [v] + [<sub>e</sub>ā] (який переходить в [ě]) частково збереглися звуки [k], [h], у російській відбувся повний перехід [kv]/[hv] → [t͡sv]/[zv]: в українській існують подвійні форми ''квіт / цвіт'', у російській лише ''цвет / цветок''.
* в українській мові при палаталізації звук [x] переходив у [sʲ]: ''дух → у дусі'', , в російській мові цього переходу не було.
* в усіх українських діалектах [dj] переходило у [d͡ʒ] без винятків у VIII&nbsp;ст.&nbsp;— тепер цей звук зберігся лише в дієсловах ''ходити → ходжу'' (надалі у IX—XVI&nbsp;ст. звук [d͡ʒ] поступово перейшов у [ʒ]&nbsp;— ''їдять → їж!'', а у деяких південно-східних діалектах у XVIII—XIX&nbsp;ст. цей звук перейшов в [dʲ]&nbsp;— ''ходжу → ходю''). У проторосійських діалектах відбувся перехід лише у [ʒ]: ''ходить → хожу''.
* як і в усіх слов'янських діалектах, крім проторосійського, відбувся перехід [ū] в [ўj] в кінці слів&nbsp;— ''*drugū → другыи → другий'', лише у проторосійських діалектах виникли звукосполучення [oj] та [ij].
|-
|}

Окрім того перехід задньоязикових приголосних [g], [k], [x] перед '''ѣ''' у [d͡zʲ] (а пізніше у [zʲ]), [t͡sʲ], [sʲ] (в українській це чергування приголосних штибу: ''нога → на нозі, рука → в руці, муха → мусі''), який відбувся ще у праслов'янській мові протягом II—III&nbsp;ст.&nbsp;н. e., на відміну від української мови у російській мові зник.

У пізніші періоди в українських та російських діалектах виникають додаткові фонетичні зміни, які ще далі віддаляють одну мову від іншої.

Це не означає, що між українськими та російськими діалектами у протоукраїнський та давньоукраїнський період не було спільних рис&nbsp;— були:

* риси, спільні для протоукраїнських та проторосійських діалектів (система наголосу, велика кількість слів зі схожим звуковим оформленням),
* риси, притаманні протоукраїнським, проторосійським та деяким польським діалектам (повноголосся, яке фіксується у підляському говорі [[Польська мова|польської мови]]),
* риси, притаманні протоукраїнським, проторосійським та протолужицьким діалектам (перехід назальних в [u] / [ju], [a] / [ja]),
* риси, притаманні протоукраїнським, проторосійським та майбутнім [[Верхньолужицька мова|верхньолужицькій]], [[Македонська мова|македонській]] і, частково, [[Словацька мова|словацькій]] мовам (кількісне скорочення [ъ] і [ь] у слабкій позиції і прояснення їх у голосні [ъ<sup>o</sup>], [ь<sup>e</sup>] у сильній позиції),

{|class="wikitable" border=1 cellspacing=0 cellpadding=5
|<div align=center>'''Спільні риси давньоукраїнських та давньоросійських говорів у X—XIII&nbsp;ст.<ref>[http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm Найдавніші риси української мови. Г. Півторак] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101009210005/http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt05.htm |date=9 жовтня 2010 }}. {{ref-uk}}</ref>'''</div>
|-
|valign=top |
* розвиток приблизно у VIII&nbsp;— на початку IX&nbsp;ст. повноголосся, тобто перехід праслов'янських сполучень '''-or-''', '''-ol-''', '''-er-''', '''-el-''' між приголосними в '''-оро-''', '''-оло-''', '''-ере-''', '''-еле-''': ''*korva → корова, *golsъ → голос, *dervo → дерево'': ця риса є притаманною протоукраїнським, проторосійським, протобілоруським та деяким сучасним польськім діалектам,
* завершення (кін. IX&nbsp;— поч. X&nbsp;ст.) переходу праслов'янських носових голосних '''ǫ''', '''ę''' (на письмі '''ѫ, ѧ''') у голосні [u] ([ju]), [a] ([ja]): ''*rǫka'' → українське, російське, білоруське ''рука'', ''*męso'' → українське ''м'ясо'', російське ''мясо'', білоруське ''мяса''. Ця риса притаманна також деяким західнослов'янським мовам: верхньолужицька мова ''ruka'', ''mjaso''.
* початок (приблизно з VI&nbsp;ст.) тенденції до кількісного скорочення [ъ] і [ь] у так званій слабкій позиції і прояснення їх у голосні [ъ<sup>o</sup>], [ь<sup>e</sup>] у сильній позиції (те саме у верхньолужицькій, македонській і, частково, в словацькій мовах: верхньолужицька ''moch, dźen'', македонська ''мохъ → мов'', ''ден'', словацька ''moch, den'').
* оформлення на кін. X&nbsp;ст. основних особливостей східнослов'янського наголосу, відмінного від принципів наголошування слів у західних і південних слов'янських діалектах.
* поступова втрата (як і в більшості інших слов'янських мов) аориста й імперфекта дієслів
* деякі спільні формо- і словотвірні префікси та суфікси (але були і відмінні афікси, у пізніші періоди з'явилися також інші різні афікси в обидвох мовах).
* утворення спільного східнослов'янського лексичного фонду (але в цей період фіксується також значна кількість різної лексики).
|-
|}

Дослідникам української мови сукупність рис українських діалектів (як притаманних лише українській мові, так і особливо таких рис, що були спільними з іншими слов'янськими мовами) дає підставу стверджувати, що українська мова виникла самостійно від російської й одночасно з російською, білоруською, польською, болгарською, [[Словацька мова|словацькою]] та іншими слов'янськими мовами з протослов'янської мови<ref name="tyshchenko01"/>. Цей процес був не одномоментним&nbsp;— нагромадження специфічних рис в усіх слов'янських мовах проходило поступово з VII&nbsp;ст., тому, ґрунтуючись лише на фонологічних змінах або змінах у лексиці чи морфології, дуже важко назвати час, коли українська, російська, польська, білоруська, болгарська, словацька та інші сусідні слов'янські мови стали повністю самостійними.

У XI—XIII&nbsp;ст. в українській мові сформувалися специфічні українські фонетичні ознаки, відбувся процес занепаду зредукованих; виникли характерні лише для української мови лексеми (''оболонь, гай, пуща, яр, полонина, гребля, криниця, жито, зоря, жадати, ховатися'' та ін.); виявилися втрачені іншими слов'янськими мовами морфологічні особливості (наприклад, збереження закінчення -у в родовому відмінку однини іменників чоловічого роду: роду, меду; закінчення ''-ові, -еві'' в іменниках чоловічого роду: ''богові, домові''; форми 3-ї особи однини дієслів І відміни без кінцевого -ть: ''може, иде''). З XI&nbsp;ст. до звукових явищ, притаманних тільки українській мові, відносяться перехід [є] в [о] після історично м'яких приголосних (жена&nbsp;— жона) (з XI&nbsp;ст.); появу нових звуків на місці етимологічних [о], [є] в новозакритих складах; поява нових звуків на місці етимологічних [о], [е] в новозакритих складах (''столъ&nbsp;— стоул, стул, стіл'' і под.; ''осень&nbsp;— осіень, осінь'') (XII—XIII&nbsp;ст.); вживання твердих приголосних перед [е], [и] (''небо, синій'') (з XIII&nbsp;ст.); функціонування передньо-середньої фонеми [и]; злиття в одній фонемі давніх [и] та [ы] (з другої половини XI&nbsp;ст.); перехід [ѣ] в [і] (з XIII&nbsp;ст.) тощо<ref>[[Крижанівська Ольга Іванівна|''Крижанівська О. І.'']] [https://archive.org/stream/kryzhanivska2010#page/n19/mode/2up Історія української мови: Історична фонетика. Історична граматика]: навч. посіб.&nbsp;— К. : [[Вц "академія"|ВЦ «Академія»]], 2010.&nbsp;— С. 20—21.</ref>.

На час існування [[Київська Русь|Русі]] як держави немає підстав говорити, що розмовна мова була єдиною на півдні (майбутня [[Україна]]) та півночі й північному сході (майбутня [[Росія]])&nbsp;— існувало принаймні 5 великих діалектних груп, що згодом «переформатувалися» в українську, російську та білоруську мови<ref name="tyshchenko01"/><ref>{{Cite web |url=http://www.youtube.com/watch?v=8HtXo41GCTs&feature=relmfu |title=К.Тищенко про справжніх «родичів» української мови |accessdate=26 вересня 2012 |archive-date=17 травня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140517080209/http://www.youtube.com/watch?v=8HtXo41GCTs&feature=relmfu }}</ref>. Відсутність єдиної розмовної мови на Русі у фонології підтверджується ще й тим, що у цей період не було жодної звукозміни, притаманної всім діалектам Русі&nbsp;— вони розвивалися до X&nbsp;ст. за власними фонологічними законами й продовжили розвиток після X та XIV&nbsp;ст. так само за власними фонологічними законами.

Ба більше, розвиток двох протоукраїнських діалектів&nbsp;— північного (києво-поліського) та південного (галицько-волинського) теж відбувався окремо, існували фонологічні явища, що відокремлювали ці два масиви говірок. Фактично два діалектні масиви української мови «об'єдналися» в момент утворення перехідного між ними південно-східного наріччя, що саме почало ґенерувати нові для всієї української мови звукозміни (такі фонетичні інновації в середньоукраїнський період, як-от перехід [е] → [о] в позиції перед зубними, перехід [ɪ-] → [і-], нові «стягнені» форми прикметників: [bilaja] → [bila], нові форми дієслів: [pek'tɪ] / [pe't͡ʃu] замість [pe't͡ʃi] / [pe'ku] тощо).

== «Українська мова є діалектом російської мови, а не самостійною мовою» ==
{{Також|Проблема «мова чи діалект»}}
Варіантом такого твердження є класифікація української мови як одного з «руських діалектів», поряд з білоруським та (велико)російським «діалектами».

Теорія про те, що «малоросійське наріччя» (так у XIX&nbsp;ст. в Російській імперії називали українську мову) є частиною російської мови (разом з білоруським, великоросійським народним наріччями та загальноросійською літературною мовою) була офіційною у Російській імперії (у свою чергу великоросійське народне наріччя, білоруське наріччя та малоросійське наріччя розпадалися на власні піднаріччя).

Зокрема, її наукове обґрунтування дав [[Флоринський Тимофій Дмитрович|Т. Флоринський]] у статті «Малоросійська мова та „українсько-руський“ літературний сепаратизм» ({{lang-ru|«Малорусский язык и "українсько-руський" литературный сепаратизм»}})<ref>[http://www.russian.kiev.ua/books/florinsky/separatism/separatism1.shtml «Малоросійська мова та „українсько-руський“ літературний сепаратизм», Т. Флоринський] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20111120170826/http://russian.kiev.ua/books/florinsky/separatism/separatism1.shtml |date=20 листопада 2011 }}. {{ref-ru}}</ref>.

Досі у філології немає чіткого переліку критеріїв, за якими можна було б визначити, «[[діалект]]ом» є певна говірка, чи повноцінною «[[Мова|мовою]]». Російський філолог А. Мусорін<ref>[http://www.philology.ru/linguistics1/musorin-01.htm А.&nbsp;Ю.&nbsp;Мусорін, «Що таке окрема мова?»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120511161300/http://www.philology.ru/linguistics1/musorin-01.htm |date=11 травня 2012 }} {{ref-ru}}</ref> наводить такі критерії:

* наявність чи відсутність взаєморозуміння між людьми з різними формами мовлення, що репрезентують різні локальні одиниці<ref>Эдельман Д. И. «К проблеме „язык или диалект“».&nbsp;— С. 129. {{ref-ru}}</ref> (однак є випадки, як у [[Китайська мова|китайській мові]], коли мовці різних діалектів не розуміють одне одного),
* використання мовцями різних говірок різних літературно-писемних форм (мовцями китайських діалектів використовується єдина норма загально китайської літературно-писемної мови&nbsp;— у минулому «[[Класична китайська мова|веньянь]]», тепер&nbsp;— «путунхуа»; [[чехи]] та [[словаки]] розуміють одне одного, але орієнтуються на різні писемні норми),
* мовне самоусвідомлення мовців ідіоми<ref>Мечковская Н. Б. «Социальная лингвистика».&nbsp;— М., 1994.&nbsp;— С. 94. {{ref-ru}}</ref>&nbsp;— якщо мовці ідіоми вважають, що вони говорять окремою мовою, отже так воно і є,
* законодавче визначення окремішності ідіоми (у колишній [[Югославія|Югославії]] на законодавчому рівні було визначено, що державною мовою [[Хорватія|Хорватії]] є «хорватська», [[Сербія|Сербії]]&nbsp;— «сербська з кириличною графікою», [[Боснія і Герцеговина|Боснії та Герцеговини]]&nbsp;— «боснійська», [[Чорногорія|Чорногорії]]&nbsp;— «чорногорська»),
* зміна статусу етнічної спільноти, що користується ідіомою (приклад сойотів у [[Бурятія|Бурятії]], яких вважали субетносом [[тувинці]]в, а з 1993&nbsp;р.&nbsp;— окремим етносом),
* наявність лінгвоніму&nbsp;— свій ідіолект визначається його мовцями окремим найменуванням,
* розбіжність території поширення двох ідіом,
* наявність або відсутність традицій перекладу з однієї ідіоми іншою.

Ці критерії дають підставу таким чином схарактеризувати українську мову:

* Є історичні факти, що мовці української та російської мов, які не вчили іншу мову, не розуміють одне одного: під час обговорення змісту [[Переяславські статті|Переяславських статей]] делегації [[Хмельницький Юрій Богданович|Ю. Хмельницького]] та представникам московського уряду на чолі з князем [[Трубецькой Олексій Микитович|О. Трубецьким]] був потрібен перекладач (українці та білоруси розуміють одне одного, але наявність інших екстралінгвістичних факторів призводить до того, що українська та білоруська мови класифікуються як окремі мови),
* українці та росіяни використовують різні писемно-літературні форми&nbsp;— українську літературну (на основі [[Середньонаддніпрянський говір|середньонаддніпрянського говору]] [[Південно-східне наріччя української мови|південно-східного наріччя української мови]]&nbsp;— від 1798&nbsp;р.) та російську літературну мови, з відмінною графікою (хоча так було не завжди&nbsp;— «[[славенороська мова]]» як літературна мова Східної України (мова творів [[Сковорода Григорій Савич|Г. Сковороди]]) була близькою до російської літературної мови XVIII&nbsp;ст.),
* українці усвідомлюють, що вони говорять іншою від російської мовою (за переписом [[2001]]&nbsp;р. рідною українську мову вважають 67,5&nbsp;% населення України, російську мову&nbsp;— 29,6&nbsp;% населення<ref name="ukrcensus.gov.ua">[http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/ Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001&nbsp;р.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120306160701/http://2001.ukrcensus.gov.ua/results/general/language/ |date=6 березня 2012 }} {{ref-uk}}</ref>),
* [[Конституція України|Конституцією України]] (ст. 10) визначається державний статус української мови,
* українська мова визначається окремим від «російської мови» лінгвонімом (хоча до середини XIX&nbsp;ст. україномовці визначали її здебільшого як «руська мова», що практично збігається з оригінальною самоназвою російської мови&nbsp;— «русский языкъ», яка вживається з початку XVIII&nbsp;ст.),
* території поширення української та російської мов є різні,
* існує давня традиція перекладу з української мови на російську і навпаки (наприклад, переклад «[[Євгеній Онєгін|Євгенія Онєгіна]]» [[Рильський Максим Тадейович|М. Рильським]])

{{цитата|
''Мій дядько чесний без догани,''<br />
''Коли не жартом занеміг,''<br />
''Небожа змусив до пошани''<br />
''І краще вигадать не міг.''

''Воно й для інших приклад гожий;''<br />
''Але яка нудота, боже,''<br />
''При хворім день і ніч сидіть,''<br />
''Не покидаючи й на мить!''

''Яке лукавство двоязике —''<br />
''Напівживого розважать,''<br />
''Йому подушку поправлять,''<br />
''Журливо подавати ліки,''<br />
''Зітхать і думку берегти:''<br />
''«Коли ж візьмуть тебе чорти!»''

Переклад «Євгенія Онєгіна» [[Пушкін Олександр Сергійович|О. Пушкіна]] М. Рильським
}}

{{цитата|
''Как умру, похороните''<br /> 
''На Украйне милой,'' <br />
''Посреди широкой степи'' <br />
''Выройте могилу,''

''Чтоб лежать мне на кургане'' <br />
''Над рекой могучей,'' <br />
''Чтобы слышать, как бушует''<br /> 
''Старый Днепр под кручей.''

Переклад «Заповіту» [[Шевченко Тарас Григорович|Т. Шевченка]]<br />[[Твардовський Олександр Трифонович|О. Твардовським]], у газеті «Красный флот», 6 березня 1939&nbsp;р.<br />та журналі «Молодая гвардия», 1939&nbsp;р., № 1, с. 115
}}

У Російській імперії українську мову довго називали діалектом, на що [[Франко Іван Якович|І. Франко]] сказав:

{{цитата|
''Діалект, а ми його надишем''<br />
''Міццю духа і огнем любові,''<br />
''І нестерпний слід його запишем''<br />
''Самостійно між культурні мови.''
}}

== «Оформлення самостійної української мови інспіровано поляками або владою Австро-Угорщини» ==

Це твердження не витримує жодної критики&nbsp;— влада [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] не мала визначеної політики щодо української мови. У [[Східна Галичина|Східній Галичині]], з дозволу офіційного [[Відень|Відня]], урядовою мовою була [[Польська мова|польська]], на [[Північна Буковина|півночі Буковини]]&nbsp;— [[Німецька мова|німецька]], на [[Закарпаття|Закарпатті]] та [[Пряшівщина|Пряшівщині]]&nbsp;— [[Угорська мова|угорська]]. Особливих кроків для того, щоб вплинути на мовні процеси чи процеси самоусвідомлення русько-українського населення Австро-Угорщини центральна влада не робила.

Самовизначення русько-українського населення цих регіонів саме як «українців» та прийняття ним як писемної сучасної літературної української мови на основі [[Середньонаддніпрянський говір|середньонаддніпрянського говору]] [[Південно-східне наріччя української мови|південно-східного наріччя]] є, насамперед, результатом внутрішніх процесів на західноукраїнських землях.

== «Українська мова дуже близька до російської» ==

Зокрема це стверджував колишній Президент України [[Янукович Віктор Федорович|В. Янукович]]<ref name="gazeta.ua"/>:

{{цитата|
''«Якщо казати, як можуть поруч жити люди, які розмовляють українською і російською мовами, я скажу так: по-перше, вони не дуже відрізняються одна від одної. Тому, попри те, якою б мовою люди не розмовляли, вони хочуть всі нормально жити».''
}}

Насправді українська мова, як окрема [[Слов'янські мови|слов'янська мова]], має численні риси, що зближують або віддаляють її від сусідніх слов'янських мов&nbsp;— польської, білоруської, російської, болгарської, [[Хорватська мова|хорватської]] та словацької.

Згідно зі [[Перелік Сводеша для слов'янських мов|списком Сводеша для слов'янських мов]] українська збігається з російською лише в 172 лексемах з 207, що набагато менше, ніж збігів з білоруською (190 з 207), і тільки ненабагато більше, ніж збігів в української й польської (169 з 207). У той час польська і російська збігаються за 152 лексемами.

Відомий мовознавець, проф. [[Тищенко Костянтин Миколайович|Тищенко К. М.]] відзначає, що російська мова має 8 спільних фонологічних рис з українською з 40 характерних для слов'янських мов. За рештою 32 ознаками з 40 українська відмінна від російської. Крім того, більшість з цих 32 рис водночас єднають українську мову з рештою слов'янських мов<ref name="tyshchenko04102012">[http://img.tyzhden.ua/Content/PhotoAlbum/2012/10_12/04/tyshenko/tyshenko.pdf Правда про походження української мови] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20121202133102/http://img.tyzhden.ua/Content/PhotoAlbum/2012/10_12/04/tyshenko/tyshenko.pdf |date=2 грудня 2012 }} // [[Український тиждень]], 4 жовтня 2012, [http://tyzhden.ua/Magazine/256 №&nbsp;39 (256)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161201165347/http://tyzhden.ua/Magazine/256/ |date=1 грудня 2016 }}, с. 21-64</ref>.

З точки зору лексики найближчою до української є білоруська мова (84&nbsp;% спільної лексики), потім польська (70&nbsp;% спільної лексики), словацька (68&nbsp;% спільної лексики) та лише на четвертому місці&nbsp;— російська мова (62&nbsp;% спільної лексики)<ref name="Топ-5 міфів про українську мову">{{Cite news|url=https://tsn.ua/blogi/themes/politics/top-5-mifiv-pro-ukrayinsku-movu-1034590.html|title=Топ-5 міфів про українську мову|date=2017-11-09|language=uk|work=ТСН.ua|accessdate=2018-12-04|archive-date=4 грудня 2018|archive-url=https://web.archive.org/web/20181204151538/https://tsn.ua/blogi/themes/politics/top-5-mifiv-pro-ukrayinsku-movu-1034590.html}}</ref>. Для прикладу, за своїм лексичним складом [[англійська мова]] та [[Нідерландська мова|нідерландська]] мають 63&nbsp;% спільної лексики, а [[Шведська мова|шведська]] та [[Норвезька мова|норвезька]]&nbsp;— 84&nbsp;%.

Українці розуміють російську мову оскільки за часів Російської імперії, [[СРСР]], а в значній мірі й після [[1991]]&nbsp;р. російська мова широко вивчалася у школі, в Україні проживає значна російськомовна меншина (за переписом [[2001]]&nbsp;р. рідною українську мову вважають 67,5&nbsp;% населення України, російську мову&nbsp;— 29,6&nbsp;% населення<ref name="ukrcensus.gov.ua"/>), більшість ЗМІ в Україні є російськомовними, значна частина українців є білінгвами. У той самий час [[росіяни]], які ніколи не вивчали або не чули української мови, не розуміють українську, розуміють не повністю або розуміють неправильно. Наприклад, просте питання «а ви сваритесь на роботі?» збиває росіянина з пантелику.

Ця ситуація певною мірою збігається з ситуацією в [[Нідерланди|Нідерландах]]: практично усі [[нідерландці]]<ref>{{Cite web |url=http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_237.en.pdf |title=European Commission: EUROPEANS AND LANGUAGES, 2005 |accessdate=25 вересня 2012 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20070128095746/http://ec.europa.eu/public_opinion/archives/ebs/ebs_237.en.pdf |archivedate=28 січня 2007 |deadurl=yes }}</ref> розуміють [[англійці]]в, бо вивчали [[Англійська мова|англійську мову]], але англійці не розуміють нідерландську, яка лексично є настільки ж віддаленою від англійської мови, як українська від російської<ref name="lang1">[http://langs.com.ua/movy/zapoz/2.htm Мови Європи: відстані між мовами за словниковим складом] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20150501234649/http://langs.com.ua/movy/zapoz/2.htm |date=1 травня 2015 }}. {{ref-uk}}</ref>.

У часи, коли мовних контактів між українцями та росіянами не було, мовці української та російської мов не розуміли (або не добре розуміли) одне одного&nbsp;— були потрібні перекладачі. 9 жовтня 1653&nbsp;р., на виконання рішення [[Земський собор|Земського собору]], московський уряд послав в Україну надзвичайну дипломатичну місію&nbsp;— велике посольство у складі ближнього боярина і намісника тверського [[Бутурлін Василь Васильович|В.&nbsp;В.&nbsp;Бутурліна]], околичного намісника муромського І.&nbsp;В.&nbsp;Алфер'єва, думного дяка Л.&nbsp;Д.&nbsp;Лопухіна. Кожен член посольства мав свій почет: В. Бутурлін сім стольників, одного стряпчого, трьох дворян, І. Алфер'єв&nbsp;— стольника, стряпчого і чотирьох дворян, Л. Лопухін&nbsp;— стольника. Посольство супроводжували голова московських стрільців&nbsp;— Артемон Матвеєв, три сотники, двоє товмачів (перекладачів) і 200 стрільців.

Пізніше, під час обговорення та ухвалення «[[Переяславські статті|Переяславських статей]]», українцями до московського Посольського приказу було передано дві версії документу&nbsp;— з 23 та 11 пунктів. З української на російську мову версію з 11 пунктів перекладали троє українських перекладачів, що працювали у Посольському приказі з 16 (6) вересня 1651&nbsp;р. (вони перекладали на російську з української, польської, латинської та грецької мов різні документи й «книжки»<ref name="Топ-5 міфів про українську мову"/>)&nbsp;— Степан Кольчинський, колишній студент Києво-Братської (Могилянської) колегії, Тимофій Топоровський та Михайло Кульчицький (Кульчинський, Кольчинський)<ref>[О.Апанович, Українсько-російський договір 1651&nbsp;р. Міфи та реальність]. {{ref-uk}}</ref><ref>{{Cite web |url=http://docs.google.com/viewer?a=v&q=cache%3Aum4CEJufvJQJ%3Awww.history.org.ua%2FJournALL%2Fjournal%2F2003%2F6%2F8.pdf+як+обговорювалися+Переяславські+статті+перекладач&hl=uk&gl=ua&pid=bl&srcid=ADGEESinpT7Rn645sNu9If1ikOOpJqeXrkUK3sAy0uvICVIETEvzkD-Zagu4MJFf1DbzUEzaTnVOSPxF3xBI_x8-8GO3uF19bDMOmDIVtEL_3YJg3VFDQaktiMtrM9wO28Hib9GEE0H1&sig=AHIEtbR93UFYLjgv-AqXHubYvSbRV52rEQ |title=Ю. А. Мицик, «З досліджень історії Переяславської Ради 1654 р.» |accessdate=28 квітня 2022 |archive-date=22 березня 2022 |archive-url=https://web.archive.org/web/20220322170158/https://docs.google.com/viewer?a=v&q=cache%3Aum4CEJufvJQJ%3Awww.history.org.ua%2FJournALL%2Fjournal%2F2003%2F6%2F8.pdf+як+обговорювалися+Переяславські+статті+перекладач&hl=uk&gl=ua&pid=bl&srcid=ADGEESinpT7Rn645sNu9If1ikOOpJqeXrkUK3sAy0uvICVIETEvzkD-Zagu4MJFf1DbzUEzaTnVOSPxF3xBI_x8-8GO3uF19bDMOmDIVtEL_3YJg3VFDQaktiMtrM9wO28Hib9GEE0H1&sig=AHIEtbR93UFYLjgv-AqXHubYvSbRV52rEQ }}</ref>.

Український оригінал статей з 11 пунктів у російському перекладі був описаний так (зроблено приписку в перекладеній версії):

{{цитата|
''«Записано на стовпцях ''(у списку)'', білоруським письмом ''(тобто українським скорописом)'', без приписки дяка. Писав ''(тобто «переклали»)'' Степан та Тимофій та Михайло.»''

''«Писано на столбцах, белоруским письмом без дьячей приписки. Писал Степан да Тимофей да Михайло.»''
}}

== Питання належності до східнослов'янських мов ==
{{main|Східнослов'янські мови}}
Твердження про те, що українська належить до східнослов'янських мов, правдиве лише частково. Поділ всіх [[Слов'янські мови|слов'янських мов]] на [[Західнослов'янські мови|західнослов'янські]], [[Південнослов'янські мови|південнослов'янські]] та [[Східнослов'янські мови|східнослов'янські]] є скоріше географічним, ніж лінгвістичним. Насправді всі слов'янські мови пов'язані між собою складними зв'язками на всіх рівнях мови&nbsp;— лексичному, фонетичному, морфологічному тощо.

При підрахунку кількості спільних слів у словниках різних слов'янських мов [[Стецюк Валентин Михайлович|В. Стецюк]]<ref>[http://vesna.org.ua/txt/stetsw/dpepse2/01.html {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110521185219/http://vesna.org.ua/txt/stetsw/dpepse2/01.html |date=21 травня 2011 }} Дослідження передісторичних етногенетичних процесів у Східній Європі. [[Стецюк Валентин Михайлович|Стецюк Валентин]]]. {{ref-uk}}</ref> подав таку схему родинних взаємин між слов'янськими мовами:

''Кількість спільних слів у парах слов'янських мов''

{| class="wikitable"
!style="background: #e3e3e3;"|
!style="background: #e3e3e3;"|[[Польська мова|Пол.]]
!style="background: #e3e3e3;"|[[Чеська мова|Чес.]]
!style="background: #e3e3e3;"|[[Словацька мова|Слов-ц.]]
!style="background: #e3e3e3;"|[[Білоруська мова|Біл.]]
!style="background: #e3e3e3;"|Укр.
!style="background: #e3e3e3;"|{{нп|Північне наріччя російської мови|Пн-рос.|ru|Северное наречие русского языка}}
!style="background: #e3e3e3;"|{{нп|Південне наріччя російської мови|Пд-рос.|ru|Южное наречие русского языка}}
!style="background: #e3e3e3;"|[[Сербсько-хорватська мова|С-хор.]]
!style="background: #e3e3e3;"|[[Словенська мова|Слов-с.]]
!style="background: #e3e3e3;"|[[Болгарська мова|Бол.]]
|-
|'''Пол.'''
|374
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|-
|'''Чес.'''
|247
|473
|
|
|
|
|
|
|
|
|-
|'''Слов-ц.'''
|229
|364
|458
|
|
|
|
|
|
|
|-
|'''Біл.'''
|169
|167
|177
|356
|
|
|
|
|
|
|-
|'''Укр.'''
|238
|257
|265
|266
|487
|
|
|
|
|
|-
|'''Пн-рос.'''
|165
|198
|192
|340
|271
|484
|
|
|
|
|-
|'''Пд-рос.'''
|189
|205
|217
|253
|304
|330
|480
|
|
|
|-
|'''С-хор.'''
|172
|239
|246
|154
|248
|225
|241
|519
|
|
|-
|'''Слов-с.'''
|126
|199
|207
|106
|180
|169
|181
|303
|394
|
|-
|'''Бол.'''
|104
|148
|148
|83
|160
|162
|156
|265
|193
|360
|}

У наведених даних, що їх отримано на базі словників різних слов'янських мов, значно слабше виражений зв'язок між українською, білоруською і польською мовами, ніж це подається іншими джерелами, а зв'язок між українською і північним діалектом російської виражений сильніше. За таким підрахунком сербсько-хорватська мова є ближчою до української, ніж польська.

Саме цей результат пояснюється специфічним словниковим складом досліджених словників&nbsp;— до лексичного фонду російської мови у словниках (таких як словник російської мови [[Даль Володимир Іванович|В. Даля]]) залучено в свій час багато слів, які до неї зовсім не належать.

Незважаючи на часткову некоректність досліджуваного лексичного матеріалу, можна помітити, що слов'янські мови не діляться на три групи, а перебувають у складніших відносинах між собою.

Російський вчений М.&nbsp;І.&nbsp;Толстой, директор «Інституту слов'янознавства» АН СРСР, вважає, що українська мова є центральною&nbsp;— між східнослов'янською російською та західнослов'янською польською мовами. На підтримку цієї тези наводяться такі [[Фонологія|фонологічні]] аргументи<ref>[http://interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/strony_ukr02/mowa/00_mowa06.htm Типологічне зіставлення української, російської, польської мов] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20200224222951/http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/strony_ukr02/mowa/00_mowa06.htm |date=24 лютого 2020 }}. {{ref-uk}}</ref>:

* за кількістю м'яких приголосних у [[Фонологія|фонологічній]] системі українська мова значно перевищує російську й польську (порівнюються системи твердості-м'якості приголосних в українській, російській та польській мовах&nbsp;— твердість-м'якість приголосних є основною типологічною рисою, що відрізняє фонологічні системи слов'янських мов від інших індоєвропейських);
* опозиційний центр фонологічної системи української мови є центральним щодо центрів двох близькоспоріднених слов'янських мов&nbsp;— російської та польської, бо складається саме з передньоязикових фонем, а передньоязиковість є центральною, вихідною і для опозиційних центрів мов сусідів (і в українській, і в російській, і в польській мовах у складі опозиційних центрів констатуємо по 8 приголосних, взаєморозташування яких можна моделювати у формі куба; склад опозиційного центра української мови: /t/, /d/, /s/, /z/, /t′/, /d′/, /s′/, /z′/; польської мови: /t/, /d/, /s/, /z/, /ć/, /dʒ ́/, /ś/, /ź/; російської мови /t/, /d/, /p/, /b/, /t′/, /d′/, /p′/, /b′/; до російського опозиційного центра входять передньоязикові та губні зімкнені; до українського&nbsp;— лише передньоязикові фонеми, зімкнені й щілинні; до польського&nbsp;— передньоязикові та середньоязикові; зімкненим твердим відповідають середньоязикові [[африкат]]и, щілинним&nbsp;— щілинні) тощо.

В українській мові є багато прадавніх рис, що відділяють її від інших «східнослов'янських мов» та зближують із «західнослов'янськими». Ці риси виникли задовго до того, як українські землі опинилися в [[Річ Посполита|Речі Посполитій]] (і до утворення [[Київська Русь|Русі]]) і не є впливом на українську польської мови:

{|class="wikitable" border=1 cellspacing=0 cellpadding=5
|<div align=center>'''Фонетичні зміни в українській мові, що формувалася, у протоукраїнський період&nbsp;— VII—XI&nbsp;ст.<ref name="Sheveliov"/>'''</div>
|-
|valign=top |
* в українських діалектах при палаталізації задньопіднебінних звуків перед [v] + [<sub>e</sub>ā] (що переходить в [ě]) частково зберіглися звуки [k], [h], у російській відбувся повний перехід [kv]/[hv] → [t͡sv]/[zv]: в українській існують подвійні форми ''квіт / цвіт'', у російській лише ''цвет / цветок''.
* в українській мові при палаталізації звук [x] переходив у [sʲ] (у польській мові&nbsp;— у [ʃʲ]): ''дух → у дусі'', в російській мові цього переходу не було.
* в усіх українських діалектах [dj] переходило у [d͡ʒ] без винятків у [[8 століття|VIII]] ст.&nbsp;— тепер цей звук зберігся лише в дієсловах ''ходити → ходжу'' (надалі у [[9 століття|IX]]-[[16 століття|XVI]] ст. звук [d͡ʒ] поступово перейшов у [ʒ]&nbsp;— ''їдять → їж!'', а у деяких південно-східних діалектах у [[18 століття|XVIII]]-[[19 століття|XIX]] ст. цей звук перейшов в [dʲ]&nbsp;— ''ходжу → ходю''). У проторосійських діалектах відбувся перехід лише у [ʒ]: ''ходить → хожу''. У польській мові, не залежно від фонетичних процесів, які відбувалися в українській мові, відбувся перехід [dj] у м'яке [d͡ʒʲ].
* як і в усіх слов'янських діалектах, крім проторосійського, відбувся перехід [ū] в [ўj] в кінці слів&nbsp;— ''*drugū → другыи → другий'', лише у проторосійських діалектах виникли звукосполучення [oj] та [ij].
|-
|}

Окрім того перехід задньоязикових приголосних [g], [k], [x] перед '''ѣ''' у [d͡zʲ] (а пізніше у [zʲ]), [t͡sʲ], [sʲ] (в українській це чергування приголосних штибу: ''нога → на нозі, рука → в руці, муха → мусі''), який відбувся ще у праслов'янській мові протягом II—III&nbsp;ст.&nbsp;н. e., на відміну від української мови у російській мові зник. В усіх західнослов'янських мовах таке чергування звуків, як і в українській мові, існує.

== «Українська мова виникла внаслідок спольщення російської мови» ==
{{Див. також|Полонізм#Псевдополонізми{{!}}Псевдополонізм}}
Російськими [[Великодержавний шовінізм|шовіністичними колами]] та прихильниками [[Загальноросійська ідея|загальноросійської ідеї]] поширюється антинаукова гіпотеза виникнення української мови в результаті, як вони пояснюють, «[[Полонізація|спольщення]] російського народу» України.<ref>[https://archive.today/20150601115309/http://russian.kiev.ua/library.php Русская община Украины. Статьи и другие публикации]{{ref-ru}}</ref><ref name="russian.kiev.ua">[https://archive.today/20150414035216/http://russian.kiev.ua/book.php?id=1 Железный Анатолий. Происхождение русско-украинского двуязычия на Украине] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171213093228/http://russian.kiev.ua/bookread.php?id=16 |date=13 грудня 2017 }}{{ref-ru}}</ref><ref>[https://www.bbc.com/russian/features-51590880 Путин назвал русских и украинцев одним народом. Историки объясняют, так ли это] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20210528121139/https://www.bbc.com/russian/features-51590880 |date=28 травня 2021 }}{{ref-ru}} <small>(Коментар російського історика [[Зубов Андрій Борисович|Андрія Зубова]]: «В языках той части древнерусского государства, которая стала потом Украиной и Белоруссией, которая вошла в Великое княжество Литовское, появилось немало полонизмов. Но что самое интересное, '''он сохранил намного больше особенностей древнерусского языка, чем язык Великороссии'''».)</small></ref><ref>{{Cite web |url=https://www.bbc.com/ukrainian/features-51596469 |title=Путін назвав росіян і українців одним народом. Історики пояснюють, чи це так |accessdate=6 червня 2022 |archive-date=6 червня 2022 |archive-url=https://web.archive.org/web/20220606013310/https://www.bbc.com/ukrainian/features-51596469 }}</ref> Вперше цю помилкову тезу висунув російський учений [[Ломоносов Михайло Васильович|Михайло Ломоносов]].<ref name="litopys.org.ua">{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt11.htm |title=Григорій Петрович ПІВТОРАК. ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ, РОСІЯН, БІЛОРУСІВ ТА ЇХНІХ МОВ. Живуча помилка Ломоносова |accessdate=8 липня 2016 |archive-date=18 вересня 2017 |archive-url=https://web.archive.org/web/20170918063917/http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt11.htm }}</ref> Виданий російським царизмом, який проводив антиукраїнську політику, текст [[Валуєвський циркуляр]]у стверджував, що мова українців це «есть тот же русский язык, только испорченный влиянием на него Польши». Думки про українську мову як результат спольщення ( ополячення, полонізації ) російської мови зустрічаються в публікаціях адептів [[Загальноросійська ідея|загальноросійської ідеї]] єднання українського, білоруського та російського народів в єдиний (триєдиний) російський народ. Таку ж саму думку висловив президент Росії В. Путін.<ref name=":0">[https://vz.ru/news/2022/10/27/1184150.html  Путин подтвердил свою позицию, что русские и украинцы – один народ]{{ref-ru}}</ref><ref name=":1">[http://kremlin.ru/events/president/news/69695 Заседание Международного дискуссионного клуба «Валдай». Глава государства принял участие в итоговой пленарной сессии XIX заседания Международного дискуссионного клуба «Валдай». 27 октября 2022 года 20:55 Московская область]{{ref-ru}}</ref> При цьому ними ігноруються історичні факти виникнення та поширення [[Діалекти української мови|діалектів народної української мови]] на землях, як наприклад, [[Закарпаття]] та [[Буковина]]<ref>[https://docs.google.com/viewer?url=http://ukrcenter.com/!FilesRepository/Literature\_Upload3//0e10668d-0c83-433f-abb9-156f20563a26.pdf Володимир Старик. Між націоналізмом і толерантністю]</ref>, які історично ніколи не були під польським впливом, та на таких землях, як наприклад, [[Сіверська земля|Сіверщина]] та [[Чернігівщина]], що перебували під владою Речі Посполитої тільки зо тридцять років, з 1618 по 1648&nbsp;р.<ref>{{Cite web |url=http://chtyvo.org.ua/authors/Siwicki_Mikolaj/Istoria_polsko-ukrainskykh_konfliktiv_t1/ |title=Микола Сивіцький. Історія польсько-українських конфліктів. Том 1 ст. 17 |accessdate=8 липня 2016 |archive-date=7 серпня 2016 |archive-url=https://web.archive.org/web/20160807061720/http://chtyvo.org.ua/authors/Siwicki_Mikolaj/Istoria_polsko-ukrainskykh_konfliktiv_t1/ }}</ref>
[[Літературна мова|Літературна]] українська мова є створена на основі діалектів Чернігівщини та [[Полтавщина|Полтавщини]], яка перебувала у складі [[Польща|Польщі]] лише приблизно 80 років, з 1569 по 1648 роки.<ref>{{Cite web |url=http://www.pravda.com.ua/articles/2006/09/6/3152582/ |title=Олександр Палій. Російська мова як не діалект української |accessdate=7 серпня 2013 |archive-date=22 серпня 2014 |archive-url=https://web.archive.org/web/20140822135244/http://www.pravda.com.ua/articles/2006/09/6/3152582/ }}</ref> Різні території сучасної України ( за винятком Закарпаття і Буковини ) знаходилися під польським впливом в різні періоди часу, але для різних місцевих діалектів народної української мови спостерігається майже однакова кількість [[полонізм|полонізмів]], які також зустрічаються у великій кількості і в російської мові.<ref>[https://czasopisma.marszalek.com.pl/images/pliki/kim/2019_1/kim2019108.pdf Дж. А. Гадимова Бакинский славянский университет Кафедра Общего языкознания. Польские заимствования в русском литературном языке (конец xix–xx вв.)]{{ref-ru}}</ref><ref>[https://upload.pgu.ru/iblock/71a/03-Barmina.pdf Д.И. Бармина. К вопросу о польских заимствованиях в русском языке]{{ref-ru}}</ref> Ними також не береться до уваги те, що землі України, як і землі [[Білорусь|Білорусі]], однаково в часі та в умовах перебували під владою [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], але тим не менше на тих землях, відповідно, поширились дві окремі мови&nbsp;— українська та [[Білоруська мова|білоруська]], а не одна. Білоруську мову, як і українську мову, вони також вважають продуктом спольщення російської мови. На українських землях, які попали під владу [[Річ Посполита|Речі Посполитої]], переважно проживала [[Українська шляхта|українська (руська) шляхта]], а не [[польська шляхта]], яка начебто сприяла, відповідно до версії прихильників теорії виникнення української мови внаслідок [[Полонізація|спольщення]] російської мови, «спольщенню російського народу» в Україні.

Як докази, що начебто раніше український народ розмовляв російською мовою, вони покликаються на письмові документи, написані за часів Київської Русі та козаччини. При цьому вони не зважають на те, що ці документи написано не народною розмовною мовою, а [[Церковнослов'янська мова|церковнослов'янською мовою]] чи діловою писемною [[Давньоруська мова|давньоруською мовою]], яка поєднувала в собі як старослов'янську основу так і деякі риси місцевих діалектів<ref>{{Cite web |url=http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine42-18.pdf |title=Г. П. ПІВТОРАК ЯК РОЗМОВЛЯЛИ В СТАРОДАВНЬОМУ КИЄВІ? |accessdate=20 жовтня 2013 |archive-date=20 жовтня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131020175158/http://kulturamovy.univ.kiev.ua/KM/pdfs/Magazine42-18.pdf }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm |title=Григорій Петрович ПІВТОРАК ПОХОДЖЕННЯ УКРАЇНЦІВ, РОСІЯН, БІЛОРУСІВ ТА ЇХНІХ МОВ |accessdate=20 жовтня 2013 |archive-date=1 лютого 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120201064220/http://litopys.org.ua/pivtorak/pivt.htm }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://trypillia.narod.ru/articles/k1.htm |title=Ю. Мосенкіс Як розмовляли в Києві тисячу років тому? |accessdate=20 жовтня 2013 |archive-date=20 жовтня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131020154131/http://trypillia.narod.ru/articles/k1.htm }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://konovchenko.blox.ua/2012/12/Povist-vremennih-lit-davnoruskoyu-ta.html |title=«Повість временних літ» давньоруською та церковнослов'янською мовами |accessdate=20 жовтня 2013 |archive-date=20 жовтня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20131020223237/http://konovchenko.blox.ua/2012/12/Povist-vremennih-lit-davnoruskoyu-ta.html }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://statty.pp.ua/yakoyu-zh-movoyu-rozmovlyaly-kyjivski-knyazi/ |title=Василь ЯРЕМЕНКО Якою ж мовою розмовляли київські князі? |accessdate=20 жовтня 2013 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20131020181333/http://statty.pp.ua/yakoyu-zh-movoyu-rozmovlyaly-kyjivski-knyazi/ |archivedate=20 жовтня 2013 |deadurl=yes }}</ref> і яка є відносно подібною та близькою до сучасної російської літературної мови, створеній на основі церковнослов'янської мови. Крім того, слова церковнослов'янського походження в російській літературній мові складають ледь не половину всього словникового запасу.<ref>[http://www.philology.ru/linguistics2/unbegaun-71.htm Унбегаун Б. Русский литературный язык: проблемы и задачи его изучения. с. 329—333.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171205214601/http://www.philology.ru/linguistics2/unbegaun-71.htm |date=5 грудня 2017 }}{{ref-ru}}</ref><ref>[http://gumilevica.kulichki.com/TNS/tns10.htm Трубецкой Н.&nbsp;С.&nbsp;Общеславянский элемент в русской культуре] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160927043610/http://gumilevica.kulichki.com/TNS/tns10.htm |date=27 вересня 2016 }}{{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_338.htm Б.&nbsp;М.&nbsp;Ляпунов. Единство русского языка в его наречиях] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20160425140551/http://kirsoft.com.ru/freedom/KSNews_338.htm |date=25 квітня 2016 }}{{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.orthedu.ru/nev/2-63-07/pushkin.htm Л.&nbsp;Г.&nbsp;Панин К 170-летию со дня кончины А.&nbsp;С.&nbsp;Пушкина] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20170507092253/http://www.orthedu.ru/nev/2-63-07/pushkin.htm |date=7 травня 2017 }}{{ref-ru}}</ref><ref>[https://www.twirpx.com/file/294761/ Шахматов А.&nbsp;А.&nbsp;Очерк современного русского литературного языка]{{Недоступне посилання}}{{ref-ru}}</ref><ref>{{Стаття |автор=Татьяна Николаева |посилання_на_автора= |назва=Проблема происхождения русского литературного языка в свете концепций европейских ученых |посилання=http://bazhum.muzhp.pl/media//files/Studia_Rossica_Posnaniensia/Studia_Rossica_Posnaniensia-r1993-t25/Studia_Rossica_Posnaniensia-r1993-t25-s207-216/Studia_Rossica_Posnaniensia-r1993-t25-s207-216.pdf |відповідальний= |видання=Studia Rossica Posnaniensia |видання посилання= |тип= |рік=1993 |місяць= |том=25 |випуск= |номер= |сторінки=207-216 |issn=0081-6884 |мова= |accessdate=15 вересня 2018 |archivedate=15 вересня 2018 |archiveurl=https://web.archive.org/web/20180915231518/http://bazhum.muzhp.pl/media//files/Studia_Rossica_Posnaniensia/Studia_Rossica_Posnaniensia-r1993-t25/Studia_Rossica_Posnaniensia-r1993-t25-s207-216/Studia_Rossica_Posnaniensia-r1993-t25-s207-216.pdf }}{{ref-ru}}</ref> У Росії російська літературна мова виникла насамперед на основі церковнослов'янської мови, а в Україні українська літературна мова створена на базі місцевих стародавніх слов'янських діалектів. Через це значна церковнослов'янська складова сучасної російської мови, а не надуманий фактор польського впливу є однією із причин відмінностей між російською та українською мовами.

Аналіз [[графіті Софії Київської]] свідчить, що жителі [[Русь|Русі]] розмовляли народною українською мовою. В [[Пам'ятки української мови|текстових пам'ятках української мови]], написаних та переписаних діловою писемною мовою, можна зустріти численні вкраплення слів народної розмовної української мови, що є доказом існування  окремої від писемної мови тогочасної  народної розмовної української мови.<ref>[ttps://without-lie.info/promify/mify-pro-ukrainsku-movu/amp/ Катерина Філімонович. Міфи про українську мову]</ref> 

Прихильники [[Концепція|концепції]] «виникнення української мови в результаті спольщення російського народу» для підтвердження власної концепції часто вдаються до відвертих [[Фальсифікація|фальсифікацій]]. Вони стверджують, що польсько-литовське панування в Русі з [[XIV століття|чотирнадцятого століття (XIV&nbsp;ст.)]] сприяло спольщенню<ref>[http://russian.kiev.ua/books/kraskar/dus/dus01.shtml Александр Каревин, Евгений Красняков. "Чертовщина под украинским соусом (Кому родная «рідна мова»?)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180303174706/http://russian.kiev.ua/books/kraskar/dus/dus01.shtml |date=3 березня 2018 }}{{ref-ru}}</ref> і з чотирнадцятого століття (XIV&nbsp;ст.) відбувалося спольщення<ref>[http://russian.kiev.ua/books/orlov/ukrmatrix/ukrmatrix03.shtml Алексей Орлов. Украинская «Матрица». Перезагрузка Часть 3. Как, когда и с какой целью появилась «украинская мова»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20171004184605/http://www.russian.kiev.ua/books/orlov/ukrmatrix/ukrmatrix03.shtml |date=4 жовтня 2017 }}{{ref-ru}}</ref><ref>[http://russian.kiev.ua/books/rodin/chimera/chimera2.shtml Сергей РОДИН. «ХИМЕРА». Историческое расследование («украинцы»: их происхождение, подлинная история и реальное настоящее). Глава 2. Еще одна загадка: укрмова] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180717151027/http://russian.kiev.ua/books/rodin/chimera/chimera2.shtml |date=17 липня 2018 }}{{ref-ru}}</ref> та в XV столітті, яке тривало з 1400 року по 1499 рік, вже йшов процес «спольщення російського народу» та мова письмових документів-пам'ятників, складених у п'ятнадцятому столітті, містить явні «полонізми» (українські слова)<ref name="russian.kiev.ua"/>, попри те, що більшість українських земель попало під владу Речі Посполитої тільки в другій половині XVI століття ( за винятком [[Галичина|Галичини]], яка була завойована Польським королівством в чотирнадцятому столітті (XIV ст.) ) внаслідок [[Люблінська унія|Люблінської унії]] укладеної між [[Велике князівство Литовське|Великим князівством Литовським]] та [[Королівство Польське|королівством Польським]] у Любліні 1 липня [[1569]] року. Президент Росії В. Путін також висловив думку, що українська мова виникла внаслідок ополячування, починаючи з XIV і XV століть.<ref name=":0"/><ref name=":1"/> Ще раніше В. Путін заявив, що починаючи з кінця тринадцятого ( XIII ) століття в результаті ополячування появились зміни в мові в народу в Україні, який називав себе росіянами. <ref>[https://replyua.net/200880-putin-posetil-krym-i-otlichilsya-cinichnym-zayavleniem-ob-ukraincah-i-edinom-narode.html Путин посетил Крым и отличился циничным заявлением об украинцах и «едином народе»]{{ref-ru}}</ref><ref>[http://kremlin.ru/events/president/news/63021 Встреча с представителями общественности Крыма и Севастополя. В рамках рабочей поездки в Южный федеральный округ Владимир Путин встретился с представителями общественности Крыма и Севастополя. 18 марта 2020 года 20:15 Севастополь]{{ref-ru}}</ref>

Російські історики, які намагаються обґрунтувати існування єдиної мови в українців та росіян в [[Київська Русь|Русі]], поширюють концепцію [[Давньоруська народність|«Давньоруської народності»]]. Однак навіть прихильники концепції «Давньоруської народності» погоджуються з думкою щодо незавершеності процесів етнокультурної консолідації в Русі і відносної неоднорідності давньоруської народності.<ref>{{Cite web |url=http://padaread.com/?book=32322 |title=П. П. Толочко Древнерусская народность. Воображаемая или реальная |accessdate=2 лютого 2018 |archive-date=21 січня 2018 |archive-url=https://web.archive.org/web/20180121072344/http://padaread.com/?book=32322 }}</ref><ref>{{Cite web |url=http://history.org.ua/?termin=Davn_nar_koncepciya |title=Н. М. Юсова. Давньоруської народності концепція |accessdate=2 лютого 2018 |archive-date=27 березня 2013 |archive-url=https://web.archive.org/web/20130327071957/http://history.org.ua/?termin=Davn_nar_koncepciya }}</ref>

Вчений [[Костомаров Микола Іванович|Микола Костомаров]] детально проаналізував фонетичні й граматичні особливості української мови та показав її відмінність від [[Російська мова|великоруської]] та польської.<ref>[http://az.lib.ru/k/kostomarow_n_i/text_1863_o_nekotoryh_foneticheskih.shtml Костомаров Николай Иванович. О некоторых фонетических и грамматических особенностях южнорусского (малорусского) языка, не сходных с великорусским и польским] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180109021013/http://az.lib.ru/k/kostomarow_n_i/text_1863_o_nekotoryh_foneticheskih.shtml |date=9 січня 2018 }}{{ref-ru}}</ref><ref>[http://litopys.org.ua/kostomar/kos12.htm Костомаров Н. Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20181126135138/http://litopys.org.ua/kostomar/kos12.htm |date=26 листопада 2018 }}{{ref-ru}}</ref> Український мовознавець [[Півторак Григорій Петрович|Григорій Півторак]] показав, що українська мова на фонетичному і граматичному рівнях зовсім не зазнала впливу польської мови.<ref name="litopys.org.ua"/>

Українська мова не зазнала значних впливів інших мов. Наприклад, євреї, які проживали у великій кількості у Речі Посполитій та часто займалися управлінням та економікою шляхетських маєтків в Речі Посполитій, своєю мовою [[їдиш]] не вплинули на українську мову.<ref>{{ЕЄЕ|10277|Аренда}}</ref><ref>{{ЕЄЕ|11686|Идиш язык}}</ref> Українська мова не зазнала впливу на Закарпатті від угорської мови та не зазнала впливу від румунської мови на Буковині з огляду на те, що Закарпаття тривалий час знаходилось під угорським пануванням, а Буковина -- під румунським пануванням.

== «Українська мова виникла внаслідок спольщення давньоруської мови» ==

Насправді польська мова практично не вплинула на фонологічний розвиток української мови (більший вплив, хоча теж не дуже великий, на українську мову справила російська мова). {{Джерело?|Так само польська мова не вплинула на граматику сучасної літературної української мови}} (у польській літературній мові немає [[Давноминулий час|давноминулого часу]], немає форми присвійного займенника третьої особи множини (''їхній''), проте розрізняються форми чоловічого та жіночого родів у множині, а в українській не відрізняються, тощо).

Лексичних запозичень з польської мови до сучасної літературної української мови також порівняно небагато, більше [[Латинська мова|латинських]] та [[Німецька мова|німецьких]] слів, що прийшли в українську мову за посередництвом польської (польська в свій час відігравала таку ж роль мови-посередника для української, як і російська з XVIII&nbsp;ст.).

[[Полонізм]]и, поряд з запозиченнями з [[Чеська мова|чеської]], німецької та латинської мов, широко вживалися у [[Староукраїнська мова|староукраїнській мові]]. До розмовної мови вони хоча й потрапляли, але у значно меншій кількості. З занепадом староукраїнської мови як літературної, з переходом на [[Славенороська мова|славенороську мову]], а потім на російську мову як літературну мову українців у Російській імперії у XVIII&nbsp;ст. більшість полонізмів стала [[архаїзм]]ами та перестала вживатися.

Аналогічний процес&nbsp;— широке запозичення полонізмів та чеських слів&nbsp;— відбувався і в російській літературній мові XVII&nbsp;ст.

За приблизними підрахунками, у російських азбуковниках XVII&nbsp;ст. містилося не менше 200 західнослов'янських&nbsp;— польських та чеських&nbsp;— слів. Азбуковники були необхідні російським книжникам XVII&nbsp;ст. у своїй діяльності. Як вказував В.&nbsp;В.&nbsp;Виноградов, «польська мова у XVII&nbsp;ст. виступає у ролі постачальника європейських наукових, юридичних, адміністративних, технічних і світсько-побутових слів і понять»<ref>Виноградов&nbsp;В.&nbsp;В. Вопросы образования русского национального языка // Виноградов В.&nbsp;В.&nbsp;История русского литературного языка. М., 1979. С. 190. {{ref-ru}}</ref>.

Існувала велика кількість перекладених у цей час з польської мови книжок, причому не завжди їхня мова була вільною від полонізмів<ref>Соболевский&nbsp;А.&nbsp;И. Переводная литература…; Бартошевич А. История русского литературного языка. Варшава, 1979. С. 116. {{ref-ru}}</ref>. Спорідненість мов, яка усвідомлювалося перекладачами, створювала ілюзію того, що польські слова мали бути зрозумілі російському читачеві. Насправді все було не так&nbsp;— необхідність пояснення незрозумілої західнослов'янської лексики й призвела до занесення до складу азбуковников польських та чеських слів. У XVIII&nbsp;ст. інтерес російської держави до польської культури й літератури як до посередників між російською і західною цивілізаціями зникає&nbsp;— велика частина західнослов'янських слів виходить з активного вжитку і зникає з російського словника<ref>{{Cite web |url=http://www.philology.ru/linguistics2/dyachok-shapoval-90.htm |title=Западнославянская лексика в древнерусских азбуковниках. М. Т. Дьячок, В. В. Шаповал, 1990 р. |accessdate=18 листопада 2010 |archive-date=11 травня 2012 |archive-url=https://web.archive.org/web/20120511161510/http://www.philology.ru/linguistics2/dyachok-shapoval-90.htm }}</ref>.

Як приклад польських слів, що використовувалися у російській літературній мові XVII&nbsp;ст. а потім вийшли з ужитку, можна навести:

* ''вонтъпление''<ref name="T25">Т 25&nbsp;— рукопись ГПНТБ СО АН СССР, собр. Тихомирова, №&nbsp;25, сборник в 1° на 536 листах, 1630-е гг. Азбуковник помещен на л. 1-129 и начинается с буквы Е (начало отсутствует) .</ref>&nbsp;— польське ''wątpienie'', сучасне російське «сомнение», українське «сумнів»,
* ''крекса''<ref name="T25" />&nbsp;— з польського ''kreska'', сучасне російське «чёрточка, черта», українське «риска»,
* ''валка''<ref name="T84">Т 84&nbsp;— рукопись ГПНТБ СО АН СССР, собр. Тихомирова, №&nbsp;84, в 4° на 478 листах без начала, конец XVII&nbsp;в.</ref>&nbsp;— з польського ''walka'', сучасне російське «борьба», українське «боротьба»,
* ''на кштаалтъ / на кшталтъ''<ref name="T84" /><ref>Т 99&nbsp;— рукопись ГПНТБ СО АН СССР, собр. Тихомирова, №&nbsp;99, сборник в 4° на 234 листах без окончания, 1620-е гг. Азбуковник помещен на л. 8 об.&nbsp;— 203.</ref>&nbsp;— польське ''na kształt'', сучасне російське «по образцу / такой как», українське «на взір / на штиб / на кшталт / як-от»,
* ''зафрасование''<ref name="T84" />&nbsp;— з польського ''zafrasowanie'', сучасне російське «озабоченность», українське «стурбованість» тощо.

І в російській, і в українській літературних мовах більшість полонізмів перейшли в групу архаїзмів і тепер не вживаються.
{{Див. також|Полонізм#У російській мові{{!}}Полонізми в російській мові}}

== «Кубанська говірка є діалектом російської, а не української мови» ==

[[Файл:Kubanskiy govor - Piotr Tkachenko.jpg|міні|250пкс|''Перший словник кубанської балачки «Кубанський говір. Спроба авторського словника» ({{lang-ru|«Кубанский говор. Опыт авторского словаря»}}), Петро Ткаченко, 1998&nbsp;р. '']]

Вперше українці з'явилися на [[Тамань|Тамані]] 7 вересня 1792&nbsp;р.&nbsp;— на [[Кубань]] висадилося 3847 стройових козаків-запорожців під командуванням полковника [[Білий Сидір Гнатович|Сидора Білого]]. З [[1794]]&nbsp;р., коли почалася основна міграція на [[Чорноморія (регіон)|Чорноморію]], до [[1865]]&nbsp;р. з України на Кубань переселили 158.843 українці. Найбільше до Кубанської області емігрувало вихідців з [[Харківська губернія|Харківської]], [[Полтавська губернія|Полтавської]], [[Катеринославська губернія|Катеринославської]] та [[Чернігівська губернія|Чернігівської]] губерній. Друга хвиля переселень козаків&nbsp;— з [[Задунайська Січ|Задунайської Січі]], [[Реєстрове козацтво|реєстрового козацтва]] з Полтавщини та Чернігівщини&nbsp;— відбувалася упродовж 1802—1811&nbsp;рр. Від 1809&nbsp;р. до 1849&nbsp;р. на Кубань з України було переселено майже 109 тисяч осіб.

Перепис населення [[1926]] року засвідчив, що на Кубані в той час проживало 1 мільйон 644 тисячі українців, тобто 49,2&nbsp;% населення<ref>[http://www.ukrlife.org/main/kubann/where.html Петренко Є. «Звідки і чому з'явилися українці на Кубані»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110522141823/http://ukrlife.org/main/kubann/where.html |date=22 травня 2011 }}. {{ref-uk}}</ref><ref>[http://www.dk1868.ru/history/TAMAN.htm Гулий Н. «Повстання казаків на Таманському півстрові у травні 1918&nbsp;р.»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110213080032/http://www.dk1868.ru/history/TAMAN.htm |date=13 лютого 2011 }} {{ref-ru}}</ref><ref>[http://www.etno.us.org.ua/lib/ternawski.html Тернавський М. «Фольклор як один з головних чинників етнічного самовизначення кубанських козаків»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080905104853/http://etno.us.org.ua/lib/ternawski.html |date=5 вересня 2008 }}. {{ref-uk}}</ref>. За переписом [[2002]]&nbsp;р. лише 0,9&nbsp;% населення [[Краснодарський край|Краснодарського краю]] ідентифікувало себе як українців. Під час цього перепису «козаками» записалися 17.542 особи, інше населення, що має українське походження, записалося росіянами.

Відомим класичним кубанським письменником, що писав українською мовою, є [[Мова Василь Семенович|Василь Мова (Лиманський)]]. У XVIII—XX&nbsp;ст. українською писали наказний отаман [[Чорноморське козацьке військо|Чорноморського Війська]] та друг [[Шевченко Тарас Григорович|Т. Шевченка]] [[Кухаренко Яків Герасимович|Яків Кухаренко]], голова Верховного суду [[Кубанське козацьке військо|Кубанського козачого війська]] [[Щербина Федір Андрійович|Федір Щербина]], Василь Вареник, «кубанський Ціцерон»&nbsp;— збереглися його промови, наприклад «Мова про хузию» («Розповідь про рушницю»), «Великая пятниця», «Мова, як видкрылы зализный шлях, збудованный вид станыци Тихорецькой до города Катеринодара»)<ref>[http://www.rg.ru/2010/02/04/reg-kuban/dialekt.html Дзвінок на балачку] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100726015120/http://www.rg.ru/2010/02/04/reg-kuban/dialekt.html |date=26 липня 2010 }}. {{ref-ru}}</ref>, Олександр Півень (збирач місцевого фольклору&nbsp;— «Сим кип брехеньок», «Торба смиху та мишок реготу», «Чорноморськи вытребеньки», «Козацкы жарты та смихи усым людям для втихы»), український та російський фольклорист, член [[Наукове товариство імені Шевченка|НТШ]] [[Дикарев Митрофан Олексійович|Митрофан Дикарев]] («Толки народа: Антихрист, Мышиный царь, Гадюки», «Я давно вже по свиту блукаю»), письменники Степан Шарапа («Козачи кости»), [[Варавва Іван Федорович|Іван Варавва]] (перший збірник кубанських пісень «Пісні козаків Кубані: Запис текстів», 1966&nbsp;р.)

Сьогодні балачкою зрідка з'являються заголовки у кубанській пресі, зазвичай у жартівливих матеріалах або коли мова йде про фольклорні колективи. До Міжнародного дня рідної мови 21 лютого 2008&nbsp;р. один з матеріалів газети «Краснодарские известия» вийшов під заголовком «Ну шо тоби казать, моя дытына?»<ref name="izvestia">[https://web.archive.org/web/20110626061225/http://www.ki-gazeta.ru/rubrics/archiv/2008/2/21/12440.html «Ну шо тоби казать, моя дытына?»]. Газета «Краснодарские Известия». {{ref-ru}}, {{ref-uk}}</ref>. На балачку іноді переходить президент [[Адигея|Адигеї]] Аслан Тхакушинов (на одній з прес-конференцій було сказано: «Щоб усі зрозуміли, ''шо цэ такэ Адыгея'', і де вона знаходиться»&nbsp;— {{lang-ru|«Чтобы все поняли, шо цэ такэ Адыгея и где она находится»}}<ref>[https://web.archive.org/web/20110626082234/http://ngkub.ru/index.php?a=article&id=26 Аслан Тхакушинов: «Не плутайте адигейця з удегейцем»]. {{ref-ru}}</ref>).

<div class="NavFrame">
<div class="NavHead">Приклад кубанської балачки зі статті у газеті «Краснодарские Известия», 21 лютого 2008&nbsp;р.</div>
<div class="NavContent" style="display:none;">
<div align=left>
{|class="wikitable" width="90%"
|
Відмінності між балачкою та українською літературною мовою позначено жирним шрифтом

''Колы працюват'''ь''' вэсэло&nbsp;— лыда'''щ'''ий працюват'''ь''' будэ. Ось, дывысь, як гарно: прыйшов до дитэй чоловик, '''нэ''' биса нэ задае, а тильки лопоче. Дитям гарно про ридну Кубань слухат'''ь'''. Рыгочуть&nbsp;— а розумию'''т'''. Ось так воны гуртом, пома'''н'''эньку '''с'''п'''о'''знають, як Батькивщину '''кохать'''. '''Накой''' воно мени забажалось? А то, шо я ось балакаю, а ты блымаешь '''очамы''', як пэс&nbsp;— гузном, и нычого нэ розумиешь. И якый же ты к'''а'''зак, колы не вмие'''шь''' размовляты? Колы припид'''путываешь''', '''х'''де трэба казат'''ь''' «мЭнэ», а хде трэба&nbsp;— «мэнЭ»? А цэ ж '''падежи'''! Правила! А як ты ни '''падежий''', ни сл'''о'''в ни розумиешь, хиба сможешь размовляти по-людскы? '''Ш'''о воно за «вау» '''да''' «есс»?! Якый такый «есс»? Вин нам хто&nbsp;— батько, шо без '''ё'''го ничого казати не можем? Тай кубанцы мы чи нэдоколыхани кацапы, яких Бог зробы'''л''', кыну'''л''' … тай ще и засмиявся.''<ref name="izvestia" />

Виклад українською літературною мовою

''Коли працюват'''и''' весело&nbsp;— леда'''ч'''ий працюват'''и''' буде. Ось, дивись, як гарно: прийшов до дітей чоловік, '''(а)ні''' біса не задає, а тільки лопоче. Дітям гарно про рідну Кубань слухат'''и'''. Регочуть&nbsp;— а розумію'''ть'''. Ось так вони гуртом, пома'''л'''еньку п'''і'''знають, як Батьківщину '''любити'''. '''Навіщо''' воно мені забажалось? А те, що я ось балакаю, а ти блимаєш '''очима''', як пес&nbsp;— гузном, і нічого не розумієш. І який же ти к'''о'''зак, коли не вміє'''ш''' размовляти? Коли припід'''плутуєш''', де треба казат'''и''' «мЕне», а де треба&nbsp;— «менЕ»? А це ж '''відмінки'''! Правила! А як ти ні '''відмінків''', ни сл'''і'''в не розумієш, хіба зможеш розмовляти по-людски? '''Щ'''о воно за «вау» '''та''' «єсс»?! Який такий «єсс»? Він нам хто&nbsp;— батько, що без '''ньо'''го нічого казати не можем'''о'''? Та й кубанці ми чи недоколихані кацапи, яких Бог зроби'''в''', кину'''в''' … та й ще і засміявся.''
|-
|}
</div></div></div>

Ще за Російської імперії переписом [[1897]]&nbsp;р. кубанський говір був зарахований до «малоросійської мови». З [[1906]]&nbsp;р. у [[Краснодар|Катеринодарі]] засновано відділення «[[Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка|Просвіти]]». Після [[Лютнева революція 1917|Лютневої революції]] [[1917]]&nbsp;р. у кубанських школах викладання почали вести українською&nbsp;— у Катеринодарі відкрилися дві українські середні школи, у станиці Полтавській&nbsp;— семінарія для вчителів, стали виходити українські газети (як-от «Кубанська зоря») та абетки.

У час існування [[Кубанська Народна Республіка|Самостійної Кубанської Народної Республіки]] ([[16 лютого]] [[1918]]&nbsp;р.&nbsp;— [[17 березня]] [[1920]]&nbsp;р.) відомство народної освіти Кубані налагодило постійні культурні контакти з Україною, на Кубань були запрошені українські просвітницькі організації. Вперше кубанська балачка в українській орфографії (тобто фактично українська літературна мова з присутністю місцевих регіоналізмів) почала вивчатися у середніх школах.

[[Файл:Рябовіл М.GIF|міні|250пкс|''[[Рябовіл Микола Степанович|Микола Степанович Рябовіл]], голова [[Кубанська Законодавча Рада|Кубанської крайової військової Ради]] [[Кубанська Народна Республіка|Самостійної Кубанської Народної Республіки]], [[1918]]&nbsp;р.&nbsp;— [[13 червня]] [[1919]]&nbsp;р.'']]

{{цитата|
''Мачуха доля відірвала наших дідів Запорожців від матернього лона й закинула їх на Кубань. Більше ста літ жили ми тут сиротами по степах, по плавнях, по горах без матернього догляду ... Царі, робили все, щоби вибити з наших голів, з наших душ пам'ять про Україну й любов до Матері. Царі хотіли зробити з нас душогубів, хотіли, щоб ми, коли прийде той слушний час, час визволення України, своїми руками задавили ту волю, щоб ми свої шаблі пополоскали в крові Матері ...''<ref>[http://www.rbardalzo.narod.ru/7/balachka1.html Чому Кубань не республіка?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20130511191326/http://rbardalzo.narod.ru/ |date=11 травня 2013 }} {{ref-ru}}</ref>

[[Рябовіл Микола Степанович|Микола Рябовіл]], голова [[Кубанська Законодавча Рада|Кубанської крайової військової Ради]] [[Кубанська Народна Республіка|Самостійної Кубанської Народної Республіки]], уродженець кубанської станиці [[Дінська (станиця)|Дінська]], вітання делегації України у [[1917]]&nbsp;р. українською мовою&nbsp;— «мовою наших батьків, дідів і прадідів» ({{lang-ru|«на языке наших отцов, дедов и прадедов»}})
}}

З 1920&nbsp;р. до 1932&nbsp;р. радянське керівництво на Кубані проводило [[коренізація|коренізацію]]: відкрито сотні українських шкіл, [[виш]]і та технікуми (як-от «Кубанський педагогічний український технікум» у [[Полтавська (станиця)|станиці Полтавській]]), виходило понад 20 україномовних газет (як-от «[[Червона Газета]]» з 1926&nbsp;р.), діяла українська секція при письменницькій організації та три професійні театри, у 1923&nbsp;р. виникла організація українських кубанських письменників «Гарт» («Кубфільгарт»), філії «Союзу українських пролетарських і сільських письменників Російської Федерації» («Село і Місто») було відкрито у Краснодарі та станиці Полтавській<ref>[http://www.rbardalzo.narod.ru/7/balachka.html Чому Кубань не республіка?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100504071356/http://www.rbardalzo.narod.ru/7/balachka.html |date=4 травня 2010 }}. {{ref-ru}}</ref>.

Від 30-х рр. XX&nbsp;ст. українська мова знаходилася на периферії культурного життя Кубані. Офіційно, українську мову заборонено вживати на Кубані з кінця 1932&nbsp;р. зі згортанням українізації (постанова [[Сталін Йосип Віссаріонович|Сталіна]] та [[Молотов В'ячеслав Михайлович|Молотова]] «Про припинення українізації»)<ref>[http://www.kuban-ukraine.org/ru/nauka_links_1.shtml «Різні обличчя Кубані. З експедиційного щоденника». Галина Бондаренко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131112214528/http://www.kuban-ukraine.org/ru/nauka_links_1.shtml |date=12 листопада 2013 }}. {{ref-uk}}</ref>.

{{цитата|
Телеграма ЦК про українізацію 18 грудня 1932&nbsp;р.

''1) У триденний термін перевести всі українізовані газети на російську мову.''<br />
''2) Листівки, брошури, стінгазети, багатотиражки, іншу літературу, що виходила українською мовою, надалі видавати російською мовою.''<br />
''3) Перевести до першого січня усе діловодство радянських, партійних, колгоспних та інших організацій на російську мову.'' <br />
''4) Радіомовлення українською мовою припинити.''<br />
''5) Перевести викладання на всіх короткотермінових курсах (учительських, колгоспних, кооперативних та інших), що працюють зараз у районах, на російську мову.'' <br />
''6) Про підготовку до осені 1933 р. переходу шкіл та освіти на російську мову і про порядок перевірки покращення учительського складу українізованих шкіл, Крайкомом будуть дані додаткові вказівки''<ref>ЦДНИРО. Ф. 7. Оп. 1. Д. 1249. Л. 10—11. {{ref-ru}}</ref>.
}}

Наприкінці 1950-х рр. припинив існування у [[Краснодар]]і останній український театральний гурток. На Кубані немає жодної української школи. Українську мову&nbsp;— під назвою «кубанське наріччя»&nbsp;— факультативно вивчають лише в крайовій експериментальній школі народного мистецтва при [[Кубанський козачий хор|Кубанському козачому хорі]].

Ще у 1950-1960-х рр. кубанські станиці були україномовними, діти шкільного віку розмовляли лише українською мовою за повної відсутності українських навчальних закладів<!--<ref name="bondarenko" /> -->. Тепер розмовна українська мова вживається лише у станицях, що розташовані на території історичного [[Чорноморське козацьке військо|Чорноморського війська]], виключно старшим поколінням («станишниками»). Середнє покоління знає українську мову, але спілкується між собою російською, молодь української мови не знає і часто не розуміє. У закубанських станицях зі змішаним українським та російським населенням усна українська мова тепер майже не вживається. У [[Краснодарський край|Краснодарському краї]] можуть говорити балачкою півмільйона осіб з 5-ти мільйонного населення<ref name="forum">[http://forum.fstanitsa.ru/viewtopic.php?f=34&t=897 Форум: «У школах Кубані можуть почати викладати балачку»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131112214627/http://forum.fstanitsa.ru/viewtopic.php?f=34&t=897 |date=12 листопада 2013 }}. {{ref-ru}}</ref>.

Українську мову на Кубані називають «нашою мовою», «кубанською мовою», «кубанським наріччям», «хуторянським наріччям» або «балачкою» (місцевий варіант української мови, якою говорять по станицях, протиставляють російській мові, поширеній у містах Кубані, говорячи «балакати по-станишному» та «балакати по-городському»). Більшість самих кубанців не визнає того, що місцева говірка є частиною української мови, підкреслюючи, що у «балачці» багато російських слів та слів з мов народів Північного Кавказу.

Таке ставлення до назви «український» пояснюється тим, що кубанці віддавна вважають себе окремою від українців етнічною спільнотою (запорожці, що переселилися на Кубань, часто одружувалися з черкесками; також, воюючи з народами Північного Кавказу, кубанці були представниками центральної російської влади, ототожнювали себе з Росією). Окрім того, після 1930-х рр. ст. населення Кубані у паспортах було записане як росіяни, замість українців.

Імперська позиція російського уряду, підтримувана крайовим керівництвом та російськими науковцями, сприяла поширенню серед населення ідеї про кубанців, як окремого субетносу з «особливим діалектом російської мови» й абсолютної його непричетності до української культурно-історичної традиції&nbsp;— ще на початку XX&nbsp;ст., за часів існування [[Кубанська Народна Республіка|Самостійної Кубанської Народної Республіки]], кубанці вважали себе окремою, але спорідненою з українцями етнічною групою ([[Кубанська Законодавча Рада]] ухвалила резолюцію про приєднання Кубані на федеративних умовах до України, але через агресію [[Російська Радянська Федеративна Соціалістична Республіка|Радянської Росії]] це об'єднання не відбулося).

Дослідженням українських кубанських говорів займаються вчені філологічного факультету «Кубанського державного університету». Інформацію про українську мову Кубані можна знайти у книжках Петра Ткаченка «Кубанський говір. Спроба авторського словника» ({{lang-ru|«Кубанский говор. Опыт авторского словаря»}}), 1998&nbsp;р., Ольги Борисової «Кубанські говори: матеріали до словника» ({{lang-ru|«Кубанские говоры: материалы к словарю»}}), 2005&nbsp;р., у спеціальному кубанському номері журналу «[[Пам'ятки України (журнал)|Пам'ятки України]]» за 2006&nbsp;р. (статті довоєнних кубанських мовознавців Івана Шалі та Михайла Садиленка).

Фактично кубанська говірка (як і розмовна мова [[Стародубщина|Стародубщини]], [[Курщина|Курщини]], [[Східна Слобожанщина|Подоння]], [[Ставропольщина|Ставропольщини]], [[Терщина|Терщини]], [[Жовтий Клин|Надволжя]] або Жовтого Клину, Надуралля, [[Тюменська область|Тюмені]], [[Омська область|Омщина]], [[Зелений Клин|Зеленої України]]&nbsp;— українських територій поза межами України) є українсько-російським суржиком<ref name="proza.ru">[http://www.proza.ru/2010/02/25/752 «Койне. Піджин. Суржик». Валентин Лученко] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110522142705/http://www.proza.ru/2010/02/25/752 |date=22 травня 2011 }}. {{ref-uk}}</ref>. Цей суржик спочатку виконував роль засобу побутового спілкування між кубанцями, а згодом перетворився на діалект української мови в рамках степового говору південно-східного наріччя та став обласним койне, яким до 1930-х рр. користувалися не лише етнічні українці, а й представники інших етносів, які мешкали в українських станицях та хуторах. [[Українізація 1920—30-х|Українізація]] 20-х рр. на Кубані мала певний вплив на балачку, збагативши її деякими термінами, але з огляду на свою короткотерміновість помітного сліду не залишила. Кубанська говірка має усталену форму (на відміну від суржику в Україні) і до 1960-х—1970-х рр. була засобом внутрішньо-етнічного спілкування.

У лексиці кубанської говірки зустрічаються<ref>[http://community.livejournal.com/ukraine_russia/2310729.html Трохи про кубанську балачку та кубанських козаків]. {{ref-ru}}</ref>:

* українські слова: ''бачити, робити, шукати, кохати, дитина, чоловік, жінка, шкода, дівчина, дякую, після, треба'',
* російські слова: ''свадьба''&nbsp;— «весілля», ''город''&nbsp;— «місто», ''одежда''&nbsp;— «одяг», ''обувь''&nbsp;— «взуття», ''самолёт''&nbsp;— «літак», ''оружие''&nbsp;— «зброя», ''врач''&nbsp;— «лікар», ''год''&nbsp;— «рік»,
* регіоналізми: ''вочани''&nbsp;— «ночви»,
* старі козацькі слова та вирази: ''дуб, байда''&nbsp;— «човен», ''діди з моря встають''&nbsp;— «з'являються дощові хмари», ''дурновій, дурногай''&nbsp;— «морський вітер», ''вівсянка''&nbsp;— «сорт винограду клерет білий», ''очамахи, гайдамаки''&nbsp;— «парубки з весільного поїзда нареченого», ''сула''&nbsp;— «судак» (риба), ''шаран''&nbsp;— «короп».

Сьогодні в школах Краснодарського краю не викладають «балачки», однак у [[2010]]&nbsp;р. на російському телебаченні вийшло декілька репортажів про ідею такого викладання<ref>[https://web.archive.org/web/20180919133647/http://www.ntv.ru/novosti/183673 На Кубані намагаються відродити кубанську балачку]. {{ref-ru}}</ref>&nbsp;— з такою пропозицією виступили викладачі та студенти філологічного факультету «Кубанського державного університету»<ref>[http://www.gipanis.ru/?id_new=342&type=news Кубанська азбука] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20131112214527/http://www.gipanis.ru/?id_new=342&type=news |date=12 листопада 2013 }}. {{ref-ru}}</ref>. Для цього викладання балачки має дозволити крайовий департамент освіти&nbsp;— такого дозволу наразі немає<ref>[http://2ho.info/v-shkolax-kubani-mogut-nachat-prepodavat-balachku/ У школах Кубані можуть почати викладати балачку] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110913164106/http://2ho.info/v-shkolax-kubani-mogut-nachat-prepodavat-balachku/ |date=13 вересня 2011 }}. {{ref-ru}}</ref>.

Ідея кодифікувати балачку вперше з'явилася у 2004&nbsp;р.&nbsp;— краснодарські філологи пропонували почати використовувати балачку у місцевих ЗМІ, адже багато хто з мешканців краю живе у селі, отже інформація на балачці (включаючи офіційні розпорядження губернатора) буде краще засвоюватися кубанцями<ref>[http://www.rg.ru/2010/01/13/kazak.html І. Карасьов, «Заїсти цеглиною»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110627052054/http://www.rg.ru/2010/01/13/kazak.html |date=27 червня 2011 }} // «Российская газета», №&nbsp;5082 (3) від 13 січня 2010&nbsp;р. {{ref-ru}}</ref>. У 1998&nbsp;р. на [[НТК (телеканал, Росія)|Новому телебаченні Кубані]] (НТК), найбільшій місцевій телерадіокомпанії, регулярно виходила десятихвилинна передача балачкою: диктор на фоні відеоряду озвучував історичні анекдоти та цікаві розповіді, пов'язані з Кубанню<ref>[http://www.rg.ru/2010/02/04/reg-kuban/dialekt.html І. Карасьов, «Дзвоник на балачку» // «Российская газета-Неделя»&nbsp;— Кубань-Кавказ №&nbsp;5102 від 4 лбтого 2010&nbsp;р.] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20100726015120/http://www.rg.ru/2010/02/04/reg-kuban/dialekt.html |date=26 липня 2010 }} {{ref-ru}}</ref>.

12 вересня 2010&nbsp;р. в етнотуристичному комплексі козачої станиці [[Атамань]] уперше з великим розмахом пройшов конкурс балачки та «День балачки»<ref>[http://www.livekuban.ru/node/201850 Фестиваль вареників і день балачки пройдуть на «Атамані»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140714222925/http://www.livekuban.ru/node/201850 |date=14 липня 2014 }} // «Живая Кубань» {{ref-ru}}</ref><ref>[http://gelpriboy.ru/new/legendy_tamani_na_atamani/ Спирина О., «Легенди Тамані на Атамані» // «Прибой», 15 вересня 2010&nbsp;р.]{{Недоступне посилання|date=квітень 2019 |bot=InternetArchiveBot }} {{ref-ru}}</ref>.

<div class="NavFrame">
<div class="NavHead"></div>
<div class="NavContent" style="display:none;">
<div align=left>
{|class="wikitable" width="90%"
|-
![[Файл:Alex K -Kubanska Narodna Respublika - Herb.svg|70px]]
|
''Ой годи нам журытыся,''<br/>
''Пора пэрэстаты;''<br/>
''Диждалыся вид царыци''<br/>
''За службу заплаты.''

''Дала хлиб-силь и грамоту''<br/>
''За вирнии службы'' <br/>
''От тэпер мы, мыли браття,''<br/>
''Забудэм вси нужды.''

''В Тамани жить, вирно служить,'' <br/>
''Граныцю держаты,''<br/>
''Рыбу ловыть, горилку пыть,''<br/>
''Ще й будэм богати.''

''Та вжеж трэба и женитыся,'' <br/>
''И хлиба робыты.'' <br/>
''А хто прайды из невирных,''<br/>
''То як ворога быты.''

''Слава Богу и царыци,'' <br/>
''И покой гэтману.'' <br/>
''Зличылы в сэрдцях наших''<br/>
''Вэлыку рану.''

''За здоровье ж мы царыци'' <br/>
''Помолымось Богу,''<br/>
''Що вона нам указала''<br/>
''На Тамань дорогу.''

[[Головатий Антін Андрійович|Антін Головатий]], перший бандурист Кубані. Текст неофіційного гімну Кубані.
|-
|}
</div></div></div>

== «Русинська мова є 4-ю східнослов'янською мовою, окремою від української» ==

[[Файл:Grammatica slavo-ruthena Lutskay stor VIII.png|міні|250пкс|''«Grammatica slavo-ruthena: seu vetero-slavicae, et actu in montibus Carpathicis parvo-Russicae, ceu dialecti vigentis lingvae» («Граматика слов'яно-руська: або старослов'янська і теперішня, поширена у карпатських горах, малоросійська мова, що є живим її діалектом») [[Лучкай Михайло Михайлович|М. Лучкая]], 1830&nbsp;р. На стор. VIII визначаються межі поширення «руської або карпато-руської мови» («ruthenica, aut карпато-рускаѧ»)&nbsp;— «крім Малоросії, Польщі, ще в Галичині, на Волині, на Буковині, і звідси через південний бік карпатських гір, або верхню Угорщину, по Спиш, нею говорить кожен у мукачівському та пряшівському єпископстві, у частині єпархії Орадя-Маре до пів мільйона осіб».<ref name="Lutskay">[http://babel.hathitrust.org/cgi/pt?view=image;id=nyp.33433051573859;size=100;page=root;seq=7 «Граматика слов'яно-руська: або старослов'янська і теперішня, поширена у карпатських горах, малоросійська мова, що є живим її діалектом» М. Лучкай, 1830&nbsp;р.], оцифрована копія з «New York Public Library»</ref>'']]
[[Файл:Austria hungary 1911.jpg|міні|250пкс|''Національності [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] у [[1911]]&nbsp;р., «Historical Atlas» В. Шеферда&nbsp;— зона проживання «русинів» ({{lang-en|Ruthenians}}) позначена однаковим світло-зеленим кольором у Східній Галичині, Закарпатті, Пряшівщині, Північній Лемківщині та Північній Буковині.'']]
[[Файл:Greater austria ethnic.svg|міні|250пкс|''Пропозиція поділу [[Австро-Угорщина|Австро-Угорщини]] на автономні регіони за національним принципом, 1906&nbsp;р. Всі землі з українсько-русинським населенням&nbsp;— [[Східна Галичина]], [[Закарпаття]], [[Пряшівщина]], [[Лемківщина|Північна Лемківщина]] та [[Північна Буковина]]&nbsp;— мали увійти до одного національного регіону «Ost-Galizien».'']]

Русинська мова&nbsp;— це група діалектів, що ними розмовляють етнографічні групи [[Сербія|Сербії]], [[Словаччина|Словаччини]], [[Польща|Польщі]] та України (ті мовці, що визначають себе не як «українці» або «русини-українці» / «лемки-українці» (тобто частиною української нації), а як «[[Русини (етнографічна група)|русини]]» чи «лемки» («лемлемки»)&nbsp;— окремим народом). В Україні мовці цих діалектів живуть переважно на [[Закарпаття|Закарпатті]]. Деякі науковці виділяють ці діалекти в окрему мову, в той час як більшість філологів з України та інших країн, що досліджували ці говірки,<ref>[http://litopys.org.ua/ukrmova/um87.htm Русинська мова] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20080617145255/http://litopys.org.ua/ukrmova/um87.htm |date=17 червня 2008 }}. {{ref-uk}}</ref> вважають її кодифікованою або не кодифікованою групою говорів [[українська мова|української мови]].

Сучасними альтернативними назвами «русинської мови» є «рутенська», «карпатська», «карпатсько-русинська»<ref>[http://www.ethnologue.com/show_language.asp?code=RUE Русинська&nbsp;— мова України] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120213055149/http://www.ethnologue.com/show_language.asp?code=rue |date=2012-02-13 }}. {{ref-en}}</ref>.

Насправді існує чотири «русинські» мікромови, три з яких&nbsp;— [[Бачвансько-русинська мова|бачвансько-сремська або паннонська / бачвансько-русинська]], [[Русинська мова на Пряшівщині|лемківсько-пряшівська або русинська на Пряшівщині / шарисько-пряшівська]] та [[Лемківська мова|лемківська у Польщі або лемківсько-горлицька]]&nbsp;— є кодифікованими у 1990-х рр., а «підкарпаторусинська» або русинська на Закарпатті не є кодифікованою і являє собою масив українських говорів Закарпатської області.

Сучасне використання кодифікованих діалектів (лемківської мови у Польщі, русинської мови на Пряшівщині, намагання використовувати русинську мову на Закарпатті) замість літературної української пояснюється як політичними чинниками (відсутність культурних зв'язків з Україною, відсутність державної політики України щодо українсько-русинського населення Польщі, Словаччини, Румунії, відповідна державна політика інших країн, направлена на послаблення українського етносу), так і відродженням старої політичної ідеї початку XX&nbsp;ст. про існування русинів, як окремого від українців народу&nbsp;— після того, як населення [[Східна Галичина|Східної Галичини]] у 1930-х рр. змінило етнонім «русин» на «українець», русинами продовжувало називати себе лише населення околичних українських територій, що згодом не увійшли до української держави. У Закарпатті з загальної кількості населення 1,255&nbsp;млн осіб (українців&nbsp;— 1,010&nbsp;млн осіб), русинами продовжують називати себе 10,1 тис. осіб<ref>[http://ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/zakarpatia/ Про кількість та склад населення Закарпатської області за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20090430050457/http://ukrcensus.gov.ua/results/general/nationality/zakarpatia/ |date=30 квітня 2009 }}. {{ref-uk}}</ref>.

[[Бачвансько-русинська мова|Бачвансько-русинська мікромова]] (бачвансько-сримський варіант української літературної мови, бачвансько-сримська, паннонська мова) є повноцінною літературною мовою переселенців з [[Пряшівщина|Пряшівщини]] та [[Закарпаття]] у [[Воєводина|Воєводині]] та [[Хорватія|Хорватії]]. Розмовний діалект, на базі якого здійснено кодифікацію мови, разюче відрізняється від інших українських говірок, і є перехідним до словацької мови, з відчутними впливами інших сусідніх мов.

Серед чотирьох «русинських» мікромов три&nbsp;— бачвансько-русинська (бачвансько-сримська, паннонська), [[Русинська мова на Пряшівщині|русинська на Пряшівщині (лемківсько-пряшівська, шарисько-пряшівська)]] та [[Лемківська мова|лемківська у Польщі (лемківсько-горлицька)]]&nbsp;— є кодифікованими у 90-х рр. [[20 століття|XX]] ст., а «підкарпаторусинська» (русинська на Закарпатті) не є кодифікованою і являє собою масив українських говорів&nbsp;— [[Середньозакарпатські говірки|середньозакарпатського]], [[Лемківський говір|лемківського]], [[Бойківський говір|бойківського]] (верховинський діалект) та [[Гуцульський говір|гуцульського]]).

<div class="NavFrame">
<div class="NavHead">Приклади трьох кодифікованих «русинських» мікромов</div>
<div class="NavContent" style="display:none;">
<div align=left>
{|class="wikitable" width="90%"
|-
Бачвансько-русинська (бачвансько-сримська, паннонська мова, бачвансько-сримський варіант української літературної мови) мікромова (найбільше відрізняється від літературної української мови)<br/>
<br/>
''Того року ше одбуло уж друге стретнуце габурчанох по походзеню, хторих у Валалским уряду, у Габури 8. юлия 2006. року, на родней груди привитал староста валалу М. Ющик. Щири слова, подзековносц, пиха и гордосц пре добри глас о своїм валалу, витаня длуго нєвидзеней родзини, здогадованя на давни часи, на Габуру, на родзину и традицию, мали свойо место нє лєм на стретнуцох родзини, алє и на цалей дводньовей културно-уметнїцкей и спортовей програми хтора ше одбувала под назву: «Габура шпива и шпортує».''<br/>
<br/>
Лемківська у Польщі (лемківсько-горлицька мікромова&nbsp;— найближча до української літературної мови)<br/>
<br/>
''Того року одбыла ся уж друга стрича габурскых родаків, котрых на Сільському уряді в Габурі 8. липця 2006, на ридни земли привитав староста села М. Ющік. Щиры слова подякы і гордости за шыриня доброй славы свого села, витаня медже довго невидженыма родаками, спомины давных часив, Габури, родини і традициї были не лем на стричи родаків, але і на цілим дводньовим культурно-суспільним і спортовим сьвяті, яке ся одбыло під назвом «Габура співає і спортує».''<br/>
<br/>
Русинська мікромова на Пряшівщині (лемківсько-пряшівська, шарисько-пряшівська)<br/>
<br/>
''Того року ся одбыла уж друга стріча габурскых родаків, котрых на Сельскім уряді в Габурі 8. юла 2006, на роднім ґрунті привитав староста села М. Ющік. Слова до душы, подякы і гордости за шыріня доброго хыру о своїм селі, витаня довго невидженых родаків, споминаня на давны часы, на Габуру, на родину і традіції мали свій простор нелем на стрічі родаків але і на цілій двадньовій културно-сполоченьскій і шпортовій акції, яка ся одбывала під назвом: «Габура співає і шпортує.»'' <br/>
<br/>
Виклад українською літературною мовою<br/>
<br/>
''Того року відбулася друга зустріч габурських земляків, котрих на Сільському уряді в Габурі 8 липня 2006 року, на рідній землі привітав староста села М. Ющік. Щирі слова подяки й гордості за поширення доброї слави свого села, вітання довго не бачених земляків, спомини давніх часів, Габури, родини і традицій мали місце не лише на зустрічі земляків, але й на дводенному культурно-суспільному і спортивному святі, яке відбувалася під назвою «Габура співає і займається спортом».''
|}
</div></div></div>

Належність різних говорів Закарпаття та Пряшівщини ([[Гуцульський говір|гуцульського]], [[Бойківський говір|бойківського]], [[Середньозакарпатські говірки|середньозакарпатського]] та лемківського) до [[Південно-західне наріччя української мови|південно-західного наріччя]] української мови є науково визнаним. Зокрема «Чеська академія наук і мистецтв» у своїй постанові №&nbsp;62756/19 від 20 грудня 1919&nbsp;р. зазначала: «Оскільки місцеве руське наріччя в Карпатській Русі, про котре говорить Генеральний статут, є незаперечно наріччям малоруським, треба писемною мовою тамтешнього населення визнати мову малоруську, тобто українську»<ref>11. Могорита М. Боротьба закарпатських українців за рідну мову у XX столітті // Матеріали наукової конференції, присвяченої пам'яті Івана Панькевича (23-24 жовтня 1992&nbsp;р.).&nbsp;— Ужгород, 1992.&nbsp;— стор.259-262.</ref> ([[Закарпаття]] та Пряшівщина у міжвоєнний час входили до складу [[Чехословаччина|Чехо-Словаччини]]).

Карпатські говори досліджувалися численними науковцями-діалектологами та мовознавцями з багатьох країн (з України&nbsp;— І. Верхратський, А. Залеський, Р. Керста, І. Панькевич, С. Бевзенко, Ф. Жилко, І. Чередниченко, з Росії&nbsp;— М. Антошин, Г. Геровський, Г. Клепикова, Л. Петров, з Польщі&nbsp;— А. Вінценз, В. Курашкевич, Я. Рігер, З. Штібер, з Чехії&nbsp;— Й. Віра, Ян Гусек, О. Лешка, Я. Моравець, зі Словаччини&nbsp;— Ш. Ліптак, Л. Новак, С. Тобік, [[Самуель Цамбел|С. Цамбел]], з Угорщини&nbsp;— Л. Балог-Беийрі, Л. Деже, з Румунії&nbsp;— З. Пенюк, Й. Патруц, Р. Удлер, з Болгарії&nbsp;— Д. Кринджала, В. Погорєлов, з Норвегії&nbsp;— О. Брох). На матеріалах з південнокарпатських говорів написано і захищено близько півсотні кандидатських і докторських дисертацій, укладено кілька діалектних та ономастичних словників (К. Галас, М. Грицак, Й. Дзендзелівський, М. Дуйчак, І. Панькевич, М. Сюсько, П.Чучка) та лінгвістичних атласів (З. Ганудель, Й. Дзендзелівський, П. Лизанець, Й. Пуйо, [[Латта Василь Петрович|В. Латта]], Я. Рігер, І. Сабадош, З. Штібер), опубліковано десятки монографій, сотні різних статей та спеціальних тематичних збірників. Ці дослідження показали, що ці говірки, і передусім їх верховинське пасмо, тобто гуцульські, бойківські й лемківські, є органічною частиною та прямим продовженням говірок карпатської діалектної групи говорів південно-східного наріччя української мови<ref>Бевзенко&nbsp;С.&nbsp;П. Українська діалектологія.&nbsp;— К., 1980. −213с.</ref><ref name="chuchka">{{Cite web |url=http://www.ukrcenter.com/Література/Павло-Чучка/26265/Національна-свідомість-закарпатських-українців-у-ХХ-столітті |title=Національна свідомість закарпатських українців у ХХ столітті: етнолінгвістичний та культурно-історичний аспекти. Проф. Павло Чучка. |accessdate=18 листопада 2010 |archive-date=28 березня 2015 |archive-url=https://web.archive.org/web/20150328222428/http://ukrcenter.com/Література/Павло-Чучка/26265/Національна-свідомість-закарпатських-українців-у-ХХ-столітті }}</ref>.

Кожна з закарпатських говірок має десятки локальних специфічних системних фонетичних та морфологічних рис, сотні лексичних особливостей. Практично кожне місцеве діалектне явище має своє продовження чи повторення в сусідніх або близьких українських говорах Галичини, Буковини та в інших говорах української мови. Більшість специфічних локальних рис є староруськими архаїзмами, що збереглися в Карпатах через відірваність від решти українських земель, або запозиченнями зі словацької, угорської, польської, румунської, німецької чи південнослов'янських мов.

Самі закарпатці у XIX&nbsp;ст. визначали свою мову як частину руської / української мови. Наприклад, [[Лучкай Михайло Михайлович|М. Лучкай]] у [[Латинська мова|латиномовній]] «Grammatica slavo-ruthena: seu vetero-slavicae, et actu in montibus Carpathicis parvo-Russicae, ceu dialecti vigentis lingvae» («Граматика слов'яно-руська: або старослов'янська і теперішня, поширена у карпатських горах, малоросійська мова, що є живим її діалектом»), опублікованій у [[1830]]&nbsp;р., таким чином визначає межі поширення мови, якою говорять закарпатці (називаючи її паралельно «lingua ruthenica» та «lingua ruthena»&nbsp;— руська мова, «lingua parvo-russica»&nbsp;— малоросійська мова)<ref name="Lutskay" /><ref>М. Лучкай у своїй «Граматиці слов'яно-руській» описав не розмовну українську мову, а староукраїнську писемну у закарпатському варіанті. Серед прикладів мови є приклади живого мовлення XIX&nbsp;ст. різних закарпатських говорів.</ref>:

{{цитата|
''«Unica Dialectus mansit absque Grammatica, et forte corruption, scilicet: Ruthenica, aut ''Карпато-рускаѧ'', quae praeter parvam Russiam, Poloniam, preacipue usu venit in Galicia, Lodomeria, Bukovina, et ab hinc per latus meridionale montium Carpathicorum, seu superiorem Hungariam usque Scepusium, cujusque labii animae in Diaecesi Munkatsiensi et Eperjesiensi, in parteque M. Varadinensi ad medium millionem numerantur»''.

''«Без граматики, а може, і без сильного зіпсуття, залишилася єдина мова – руська або ''карпато-рускаѧ'', яка вживається, крім Малоросії, Польщі, ще в Галичині, на Волині, на Буковині, і звідси через південний бік карпатських гір, або верхню Угорщину, по Спиш, нею говорить кожен у мукачівському та пряшівському єпископстві, та у частині єпархії Орадя-Маре до пів мільйона осіб»''.
}}

== «Сучасна українська мова насичена словами з Галичини» ==
В літературній українській мові є слова з усіх наріч&nbsp;— [[Північне наріччя української мови|північного]], [[Південно-західне наріччя української мови|південно-західного]] та [[Південно-східне наріччя української мови|південно-східного]], але основою є [[середньонаддніпрянський говір]] південно-східного наріччя української мови.

Проникнення до літературної української мови слів зі [[Східна Галичина|Східної Галичини]] почалося на початку XX&nbsp;ст.&nbsp;— вихідці з Галичини працювали у [[Київ|Києві]] в декількох літературних організаціях та часописах: «[[Літературно-науковий вістник|Літературно-науковому віснику]]», «Записках Київського наукового товариства», журналах «[[Село (видання)|Село]]» та «[[Українська хата (часопис)|Українська хата]]». Введення деяких слів з галицьких говорів у єдину літературну мову підтримував [[Грушевський Михайло Сергійович|Михайло Грушевський]], який таким чином намагався об'єднати дві літературні традиції&nbsp;— східноукраїнську та західноукраїнську.

Така тенденція є природною для будь-якої мови: різні діалекти збагачують єдину літературну мову, але слід сказати, що багато таких слів та словоформ з західноукраїнської писемної традиції було відкинуто мовною практикою або викреслено зі словників у добу згортання [[Коренізація|коренізації]] в [[УРСР]].

Серед слів та словоформ, що на початку XX&nbsp;ст. сприймалися як галицькі, [[Нечуй-Левицький Іван Семенович|І. Нечуй-Левицький]] відзначає такі<ref>«Криве дзеркало української мови», І. Нечуй-Левицький, Київ, 1912&nbsp;р. {{ref-uk}}</ref>:

* в активному вжитку залишилися, як західноукраїнські, такі східноукраїнські слова (перше слово у парі&nbsp;— західноукраїнське): ''карк'' (особливо похідне «карколомний») та ''потилиця'', ''лише'' та ''тільки'', ''рахувати'' та ''лічити'', ''відносини'' та ''стосунки'', ''річниця'' та ''роковини'', ''чекати'' та ''ждати'', ''розпука'' та ''туга'', ''тримати'' та ''держати'', ''розпач'' і ''відчай'', ''помешкання'' та ''житло''.
* західноукраїнські мовні особливості, що не прижилися у сучасній літературній українській мові&nbsp;— ** роздільне написання частки '''-ся''' у дієсловах (''божити ся, божити муть ся'').
** у правописі літера «ї» на місці історичного '''ѣ''' (''дїд'').
** у лексиці: ''ріжнородний'' (залишилося східноукраїнське «різноманітний»), ''граничити'' (залишилося східноукраїнське «межувати»), ''сочистість'' (залишилося східноукраїнське «соковитість»), ''рівнодушність'' (залишилося східноукраїнське «байдужість», від попередньої форми «байдужність»), ''на правду'' (залишилася східноукраїнська форма «справді»).
** у морфології: залишилася східноукраїнська форма з місцевим відмінком після «по»: «по різних статтях», а не західноукраїнське «по ріжним статтям».
** вказівний займенник ''сей'' (залишилася східноукраїнська форма ''цей'').
* ті, що прижилися / стали найчастотнішими у сучасній літературній українській мові&nbsp;— ** у лексиці: ''явище'' (не залишилося східноукраїнське «з'явище»), ''рухливість'' (не прижилося інше західноукраїнське слово «відруховість» та східноукраїнське «ворушливість»), ''рух'' (не залишилося інше західноукраїнське слово «двигнення» та східноукраїнське «рушення»), ''доробок'' (не прижилося східноукраїнське «добуток»), ''штучний'' (не залишилося східноукраїнське «роблений» / «робляний»), ''крок'' (не залишилося східноукраїнське слово «ступіні»), ''короткозорий'' (не прижилося східноукраїнське «короткоокий»), ''здібний'' (замість східноукраїнських «здатний», «придатний»), ''рішучо'' (замість східноукраїнського «наважливо»), ''майже'' (замість східноукраїнського «сливе»), ''ухилитися'' (замість східноукраїнського «одхилитися»), ''відродження'' (з форми «відродженє», замість східноукраїнського «одродіння»), ''сучасний'' (замість східноукраїнського «сьогочасний»).
** у морфології: у слові «переживання» у родовому відмінку множини залишилося західноукраїнське закінчення -нь «переживань», а не східноукраїнське «переживанні», західноукраїнське «поневолення» замість східноукраїнського «заневоління».
** слово «від» замість східноукраїнського «од».
* західноукраїнські слова, що прижилися в сучасній літературній мові, змінивши свою форму&nbsp;— ** у лексиці: ''прояв'' (зі слова «проява», не прижилися східноукраїнські слова «проявок», «виявок»), ''підприємливий'' (від західноукраїнського «підпріємний», не прижилося східноукраїнське слово «запопадний»).
** у фразеології: ''наріжний камінь'' (з форми «нарожний камінь» замість східноукраїнського «угловий камінь»).

Лексика, вироблена західноукраїнською літературною традицією, збагатила єдину літературну українську мову. Залишилися лише ті слова, що пройшли апробацію мовною практикою («рух» замість східноукраїнського «рушення»), виникли синонімічні пари («рахувати»&nbsp;— «лічити»), іноді були замінені надто простонародні слова, вироблені східноукраїнською літературною традицією (як-от «наважливо», «роблений», «сьогочасний»). Паралельно зі збагаченням єдиної літературної мови галицькими словами, західноукраїнська літературна традиція у свою чергу щораз більше набувала східноукраїнських рис.

Західноукраїнська літературна традиція остаточно припинилася з приєднанням [[Західна Україна|Західної України]] до УРСР.

Мовна практика Галичини цікава тим, що вона витворює питомо українські слова&nbsp;— не схожі на польські чи російські. Це можна віддалено порівняти з тими традиціями пуризму, що існують в [[Чеська мова|чеській]] чи [[Ісландська мова|ісландській]] мовах. Це також свідчить про те, що українська мова є жива, і здатна не лише запозичувати іноземні поняття, але й створювати нові слова.

Наприклад, назва Іспанії у формі «Еспанія» (слово було нормативним у харківському правописі) є західноукраїнським новотвором початку [[20 століття|XX]] ст. (за [[Іларіон (Огієнко)|І. Огієнком]]: «у Галичині у новітніх часах почали вимовляти й писати не згідно з його грецькою (і з нашою) вимовою, а з романською вимовою артикля жіночого роду при цій назві, цебто з вимовою не і, а е. І тому в Галичині почали писати й вимовляти Еспанія»<ref>І. Огієнко, «Етимологічно-семантичний словник», т. 2, стор. 152 {{ref-uk}}</ref>). В українську мову це слово було запозичене з [[Грецька мова|грецької]] як «Іспанія», в польській функціонує форма «Гішпанія» (саме в цій формі цю назву вживали галицькі [[Москвофільство|москвофіли]]). Форма «Еспанія» почало вживатися на противагу як москвофільській традиції, так і польській.

== «У сучасній українській мові багато новотворів» ==
{{оригінальне дослідження|розділ|дата=жовтень 2019}}
Йдеться про такі слова, як ''слухавка'', ''летовище'', ''затор'' тощо.

Насправді кількість новотворів в українській мові є мінімальною{{fact}}, її навіть віддалено не можна порівняти{{fact}} з кількістю новотворів, наприклад, у такій мові, як [[церковнослов'янська мова|церковнослов'янська]]<ref>[http://www.philology.ru/linguistics2/zhivov-01.htm В.&nbsp;М.&nbsp;Живов, «О церковнославянском языке»] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20120511170337/http://www.philology.ru/linguistics2/zhivov-01.htm |date=11 травня 2012 }}. {{ref-ru}}</ref> (з цієї мови дуже багато таких «штучних» слів було запозичено [[Російська мова|російською мовою]]): у православному «[[Символ Віри|символі віри]]» (другий член&nbsp;— «''вѣрую во единаго господа Іисуса Христа, сына Божіѧ, единороднаго, иже ѿ отца рожденнаго прежде всѣхъ вѣкъ свѣта ѿ свѣта, бога истинна ѿ бога истинна, рожденна, несотворенна, единосущна отцу, имже всѧ быша''») -

* слово «господь» до створення церковнослов'янської мови щодо «Бога» не вживалося, воно означало «володаря, власника»,
* слова «единородныи», «единосущныи»&nbsp;— кальки з грецької мови, у слов'янських мовах таких слів не було,
* слово «сущность» штучно утворено від форми дієприкметника теперішнього часу жіночого роду «сѫшти» дієслова «быти»,
* вираз «прежде всѣхъ вѣкъ» є штучний, і був спочатку незрозумілим слов'янам, бо «вѣкъ» означав якийсь час, співмірний з часом життя людини.

== «Коли створювалася українська літературна мова, багато слів „вигадувалося“ письменниками» ==

Найчастіше наводиться приклад слів «мрія», «страдниця» ([[Старицький Михайло Петрович|М. Старицький]]), «чинник», «поступовий» ([[Франко Іван Якович|І. Франко]]), «стосунок» ([[Нечуй-Левицький Іван Семенович|І. Нечуй-Левицький]]), «юнка» ([[Тичина Павло Григорович|П. Тичина]]) тощо.

[[Неологізм]]и притаманні будь-якій мові. Як і в усіх інших мовах, в українській виникають нові слова&nbsp;— авторські новотвори, запозичення з інших мов, слова, у яких змінюється значення, також відроджуються слова і вислови з минулих епох.

Серед факторів, що спричиняють утворення неологізмів, можна виділити:
# позамовний фактор&nbsp;— потребу дати назви новим предметам і явищам,
# інтралінгвальний&nbsp;— для заміни попередніх найменувань новими (через тенденцію до мовної економії, уніфікації номінативних моделей, виразнішого, точнішого найменування, експресивно-стилістичного оновлення, з причин соціально-політичного, пуристичного, евфемістичного характеру тощо).

Неологізми виникають декількома шляхами: вони творяться з наявного в мові матеріалу властивими для даної мови словотвірними способами, інколи штучно, часто запозичуються літературною мовою з діалектів і з інших мов. Іншомовні запозичення становлять найчисельнішу групу серед неологізмів.

Авторські неологізми (стилістичні, індивідуально-авторські, оказіоналізми) становлять окрему групу.

Переважну більшість неологізмів становлять слова, утворені з власне українських словотворчих компонентів&nbsp;— з основ широко вживаних українських слів за допомогою звичайних для української мови суфіксів і префіксів, подібно до вже присутніх в українській мові форм. Такі неологізми виникають в українській мові незалежно від будь-якого впливу інших мов, але нерідко поява їх зумовлена наявністю відповідних слів в інших мовах, зокрема в російській.

Нові слова, не зафіксовані раніше в жодному словнику, виникають у живому мовленні щоденно. Це пояснюється тим, що в самій словотворчій системі української мови вже наперед закладена можливість утворення від будь-якого наявного слова за допомогою властивих українській мові словотворчих засобів нових слів, структурно подібних до тих, що були утворені раніше.

Практично кожен український письменник у своїх творах використовував авторські неологізми:

{{цитата|
''Пісні сучасній поглянь ти в обличчя;'' <br />
''Скільки нового відбилось у ній!'' <br />
'''''Многоплемінність''' і '''різноязиччя''''' <br />
''В силі обняти лише їй одній.''

П. Тичина, «Де одна думка, а тисяча рук», 1959—1960 рр. 
}}

Більшість таких новостворених слів функціонує тільки в [[Художня література|художніх творах]]. Але деякі з них виявляються настільки влучними, що стають повноцінним надбанням української літературної мови, поповнюючи її образні засоби, її словниковий склад.

Аналогічні процеси виникнення нових слів відбуваються в усіх літературних мовах, зокрема в російській. У [[1971]]&nbsp;р. в [[Москва|Москві]] видано окремий словник під назвою «Нові слова та значення» ({{lang-ru|«Новые слова и значения»}}), в якому зібрано близько 3,5 тисяч нових слів російської мови, зафіксованих у літературі протягом 50—60 рр. [[20 століття|XX]] ст.

У кожній мові є невелика кількість «авторських» слів, які «вигадують» письменники, і які згодом стають загальновживаними. У російській мові слово «лётчик» ({{lang-uk|льотчик, літун}}) вигадав поет [[Хлєбников Велимир|Велимир Хлєбников]], [[Карамзін Микола Михайлович|М. Карамзін]] створив слово «промышленность» ({{lang-uk|промисловість}}), [[Ломоносов Михайло Васильович|М. Ломоносов]]&nbsp;— слово «вещество» ({{lang-uk|речовина}}), [[Салтиков-Щедрін Михайло Євграфович|М. Салтиков-Щедрін]]&nbsp;— слова «головотяпство» ({{lang-uk|невмілість}}) та «злопыхательство» ({{lang-uk|зловтіха}}), [[Северянін Ігор|І. Северянін]]&nbsp;— слова «самолёт» ({{lang-uk|літак}}) та «бездарь» ({{lang-uk|нездара}}).

Іншими прикладами авторських слів у російській мові є:

* «стушеваться» ({{lang-uk|непомітно піти, стушуватися}}) [[Достоєвський Федір Михайлович|Ф. Достоєвського]],
* «изнемождённый» ({{lang-uk|знеможений}}) Велимира Хлєбникова,
* «влияние» ({{lang-uk|вплив}}), «трогательный» ({{lang-uk|зворушливий}}), «благотворительность» ({{lang-uk|добродійність}}), «влюблённость» ({{lang-uk|закоханність}}), «вольнодумство» ({{lang-uk|вільнодумність}}), «достопримечательность» ({{lang-uk|пам'ятка}}), «ответственность» ({{lang-uk|відповідальність}}), «подозрительность» ({{lang-uk|підозрілість}}), «утончённость» ({{lang-uk|витонченість}}), «первоклассный» ({{lang-uk|першокласний}}), «человечный» ({{lang-uk|людяний}}), «будущность» ({{lang-uk|майбуття}}), «занимательный» ({{lang-uk|цікавий}}) [[Карамзін Микола Михайлович|М. Карамзіна]],
* «созвездие» ({{lang-uk|сузір'я}}), «полнолуние» ({{lang-uk|повний місяць}}), «притяжение» ({{lang-uk|тяжіння}}), «градусник» ({{lang-uk|градусник}}), «преломление» ({{lang-uk|заломлення}}), «равновесие» ({{lang-uk|рівновага}}) [[Ломоносов Михайло Васильович|М. Ломоносова]]<ref>[http://community.livejournal.com/russia_hellas/663.html Неологізми в російській мові] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20101114204806/http://community.livejournal.com/russia_hellas/663.html |date=14 листопада 2010 }}. {{ref-ru}}</ref>.

Іноді буває так, що при перевірці авторський неологізм виявляється старим словом, яке протягом певного часу не вживалося: наприклад, слово «первень», що вважалося неологізмом [[Славутич Яр|Яра Славутича]], фіксується у підручниках, виданих на поч. [[20 століття|XX]] ст., слово «неповздержливий» [[Драй-Хмара Михайло Опанасович|М. Драй-Хмари]] фіксується в [[Франко Іван Якович|І. Франка]] у формі «непоздержливо».

Авторськими новотворами в українській мові є також слова:

* «деструктор», «млисто» ([[Рильський Максим Тадейович|М. Рильський]]),
* «пошматованість», «розтріск» ([[Юрій Клен|Ю. Клен]]),
* «причарування» ([[Филипович Павло Петрович|П. Филипович]]).

Авторські неологізми збагачують літературну мову.

== «Суржик є окремою від української мови» ==
{{Достовірність розділу|дата=березень 2019}}
Таке твердження іноді висловлюється [[Росіяни|росіянами]], що проживають в українських етнічних районах Росії ([[Східна Слобожанщина]], [[Кубань]], [[Ростовська область]]) і стикаються з розмовною українською мовою цих регіонів, у якій присутні російські слова.

[[Суржик]]ом називають ненормативне мовлення українців в Україні та поза її межами, що увібрало в себе елементи [[Російська мова|російської мови]]&nbsp;— насамперед лексичні та меншою мірою морфологічні (фонетика та граматика залишаються українськими).

В Україні суржик є варіативним і позасистемним: одна людина може вживати в одному реченні і українське слово, і його російський відповідник. Поза Україною суржик може унормуватися і перейти у статус українського діалекту (прикладом є [[Балачка|кубанська балачка]]).

Фактично суржик є «[[Низький стиль|низьким стилем]]» у сучасній українській мові в Україні.

Рисами суржику, що існує в Україні, є<ref name="proza.ru"/>:

* вживання русизмів замість нормативних українських відповідників: ''даже''&nbsp;— «навіть», ''да''&nbsp;— «так», ''нєт / нє''&nbsp;— «ні», ''када''&nbsp;— «коли», ''не нада''&nbsp;— «не треба», ''єлє''&nbsp;— «ледве», ''щас / січас''&nbsp;— «зараз», ''всєгда / всіда''&nbsp;— «завжди», ''нікогда''&nbsp;— «ніколи», ''чуть-чуть''&nbsp;— «трохи», ''конєшно / канєшно''&nbsp;— «звісно», ''навєрно''&nbsp;— «мабуть», ''напримєр''&nbsp;— «наприклад», ''допустім''&nbsp;— «припустімо», ''мєжду''&nbsp;— «між», ''вмєсто''&nbsp;— «замість», ''вроді''&nbsp;— «ніби то», ''іменно''&nbsp;— «саме так», ''будто''&nbsp;— «ніби», ''вроді''&nbsp;— «наче, на кшталт», ''рядом''&nbsp;— «поряд», ''больниця / болниця''&nbsp;— «лікарня», ''предохранітіль''&nbsp;— «запобіжник», ''предсідатіль''&nbsp;— «голова», ''почтальйон''&nbsp;— «поштар» тощо,
* «українізовані» форми російських дієслів: ''здєлав''&nbsp;— «зробив», ''длівся/длився''&nbsp;— «тривав», ''унаслідував''&nbsp;— «успадкував», ''отдав''&nbsp;— «віддав», ''отключив''&nbsp;— «відключив»,
* «українізовані» форми російських числівників: ''первий/перва''&nbsp;— «перший», ''вторий/втора''&nbsp;— «другий»;
* змішування українських і російських форм невизначених займенників: ''хто-то''&nbsp;— «хтось», ''шо-то''&nbsp;— «щось», ''як-то''&nbsp;— «як-от», ''які-то''&nbsp;— «якісь», ''який-то''&nbsp;— «якийсь / певний», ''чого-то''&nbsp;— «чогось», ''кой-шо''&nbsp;— «дещо», ''кой-які''&nbsp;— «якісь»,
* порушення дієслівного керування, вживання прийменників і відмінків за російським зразком: ''по вулицям'' замість «по вулицях / вулицями», ''на англійській мові'' замість «англійською мовою»,
* утворення найвищого ступеня порівняння прикметників і прислівників на зразок російської мови: ''самий головний''&nbsp;— «найголовніший», ''саме важне''&nbsp;— «найважливіше»,
* утворення від українських дієслів активних дієприкметників за російським зразком: ''відробивший''&nbsp;— «той, що відробив / відпрацював», ''прийшовший''&nbsp;— «той, що прийшов», ''зробивший''&nbsp;— «той, що зробив»;
* слова і вирази, кальковані з російської: ''міроприємство''&nbsp;— «захід», ''прийняти участь''&nbsp;— «взяти участь», ''до цих пір''&nbsp;— «досі», ''так як''&nbsp;— «оскільки», ''бувший у користуванні''&nbsp;— «що був у вжитку», «вживаний»;
* у вимові редукція ненаголошених голосних, оглушення дзвінких приголосних, заміна '''дж''' і '''дз''' на '''ж''' і '''з''', також відсутність чергування '''к/ц''', зсув наголосу за російським зразком (''када''&nbsp;— «коли», ''розговарювать''&nbsp;— «говорити», ''росписуваться''&nbsp;— «розписуватися», ''звонять''&nbsp;— «дзвонять», ''нахожуся''&nbsp;— «знаходжуся», ''жінкі''&nbsp;— «жінці», ''в восьмирічкі''&nbsp;— «у восьмирічці», ''гово'рять''&nbsp;— «го'ворять»), відсутність чергування '''о/і''' або '''е/і''' (''корова/коров''&nbsp;— «корова/корів», ''голова/голов''&nbsp;— «голова/голів»).

[[Файл:SurzhykUse.png|міні|праворуч|250пкс|''Використання [[суржик]]у в макрорегіонах України за даними Київського міжнародного інституту соціології, [[2003]]&nbsp;р.'']]

Суржик, що існує в Україні, дуже важко описати через велику регіональну та індивідуальну варіативність. Попри спільні риси, що їх зазначено вище, на індивідуальному рівні суржикомовці вживають різну кількість русизмів, ступінь морфологічного спотворення російських лексем також є різна.

Іноді базова лексика заміщується запозиченнями з російської мови, які при цьому спотворюються: ''рибйонок''&nbsp;— «дитина», ''супруга''&nbsp;— «дружина», ''дєвочка''&nbsp;— «дівчинка», ''мальчик''&nbsp;— «хлопчик», ''женщина''&nbsp;— «жінка», ''тьоща''&nbsp;— «теща». Іноді запозичується лише професійна термінологія та назви місяців: ''январ''&nbsp;— «січень», ''хвевраль''&nbsp;— «лютий», ''март''&nbsp;— «березень», ''апрель''&nbsp;— «квітень».

Загалом велика індивідуальна варіативність пояснюється тим, що нинішні суржикомовці мають змогу формувати свій індивідуальний стиль не лише користуючись російськими лексемами, що залучаються через ЗМІ та безпосередні контакти з російськомовними людьми, але й широкого поширення української літературної норми через українськомовні ЗМІ, державні та освітні установи, технічну та методичну літературу. Від здобуття незалежності України ступінь проникнення української літературної норми став значним{{fact}} у [[Північна Україна|Північній]] та [[Центральна Україна|Центральній]] Україні, на [[Слобожанщина|Слобожанщині]], [[Херсонська область|Херсонщині]] та [[Одеська область|Одещині]]&nbsp;— нині спостерігається поступова українізація суржику{{fact}}.

Найосвіченіші суржикомовці володіють принаймні трьома засобами мовної комунікації:

* літературною українською мовою,
* українським варіантом російської мови,
* та українсько-російським суржиком для побутового спілкування з родичами та знайомими.

== Див. також ==
* [[Відмінності між українською та іншими слов'янськими мовами]]
* [[Запозичені слова в українській мові]]
* [[Колоніалізм]]
* [[Староукраїнська мова]]
* [[Пам'ятки української мови]]

== Примітки ==
{{reflist|4}}

== Література ==
* [https://web.archive.org/web/20080417003456/http://www.langs.com.ua/publics/Pivtorak/index.htm Півторак Г.&nbsp;П.&nbsp;Походження українців, росіян, білорусів та їхніх мов. Міфи і правда про трьох братів слов'янських зі «спільної колиски».]
* [http://dspace.nbuv.gov.ua:8080/dspace/handle/123456789/10969 Українська мова та її історія очима західноєвропейських лінгвістів XXI&nbsp;ст., або міфи і правда про українську мову в Європі (на матеріалі німецькомовних видань) / Л. Гнатюк // Лінгвістика ХХІ століття: нові дослідження і перспективи.&nbsp;— 2008.&nbsp;— №&nbsp;2.&nbsp;— С. 79-84.]{{Недоступне посилання|date=липень 2019 |bot=InternetArchiveBot }}
* [http://www.day.kiev.ua/209832/ Григорій Півторак. Українці: звідки ми і наша мова. Походження української та російської мов: міфи та історична правда. Ч. 1] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110821030724/http://www.day.kiev.ua/209832/ |date=21 серпня 2011 }}; [http://www.day.kiev.ua/210199/ Ч. 2] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110827082111/http://www.day.kiev.ua/210199/ |date=27 серпня 2011 }}; [http://www.day.kiev.ua/210582/ Ч. 3] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110810132649/http://www.day.kiev.ua/210582 |date=10 серпня 2011 }}; [http://www.day.kiev.ua/210977 Ч. 5] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20110819175812/http://www.day.kiev.ua/210977 |date=19 серпня 2011 }}.
* [http://www.pravda.com.ua/articles/2006/09/6/3152582/ Олександр Палій. Російська мова як не діалект української] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20140822135244/http://www.pravda.com.ua/articles/2006/09/6/3152582/ |date=22 серпня 2014 }}
* [http://redchenko.com/?p=175 Олексій Редченко. Не молитвою єдиною (українська мова в Київській Русі)] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20161017055303/http://redchenko.com/?p=175 |date=17 жовтня 2016 }}
* [http://likbez.org.ua/ua/the-ukrainian-language-in-contrast-to-the-russian-was-created-artificially.html Міхаель Мозер. Українська мова, на відміну від російської, була створена штучно?] {{Webarchive|url=https://web.archive.org/web/20180121184449/http://likbez.org.ua/ua/the-ukrainian-language-in-contrast-to-the-russian-was-created-artificially.html |date=21 січня 2018 }}
* [https://youtu.be/5H9xQmOgkQc Звідки взялася українська мова]&nbsp;— відео [[Tokar.ua]]

{{Українська мова}}
{{портали|Українська мова|Мовознавство}}

[[Категорія:Міські легенди]]
[[Категорія:Українофобія]]
[[Категорія:Пропаганда]]
[[Категорія:Російська пропаганда]]