-
Микитенко Юлія Миколаївна: відмінності між версіями
м (Імпортовано 1 версія) |
ua>Tohaomg мНемає опису редагування |
||
| Рядок 30: | Рядок 30: | ||
В березні 2015 року познайомилась із військовослужбовцем [[54-та окрема механізована бригада (Україна)|54-ої ОМБр]] [[Сербін Ілля Тарасович|Іллею Сербіним]], коли батька Юлі, з яким вона тоді жила, попросили взяти його до себе переночувати.<ref>{{Cite web|url=https://novynarnia.com/2019/09/30/iulia-mykytenko/|назва=Перший в Україні командир дівочого взводу Юлія Микитенко: Коли одягаєш форму, проблема статі відпадає|ім'я=Анастасія|прізвище=Федченко|видавець=[[Новинарня]]|дата=30 вересня 2019|url-архіву=https://web.archive.org/web/20221028170128/https://novynarnia.com/2019/09/30/iulia-mykytenko/|дата-архіву=2022-10-28|мертвий-url=no|дата-доступу=31 жовтня 2022}}</ref> Через три місяці вони одружилися. Подружжя вирішило після завершення навчання Юлії у НаУКМА разом піти служити на контракт до [[25-й окремий мотопіхотний батальйон «Київська Русь»|25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь»]] 54-ої ОМБр (яка тоді воювала на [[Бої на Світлодарській дузі|Світлодарській дузі]]), що вони і зробили 17 липня 2016 року (до цього Ілля воював у цій бригаді як мобілізований).<ref>{{Cite web|url=https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/30125975.html|назва=«Що ти робитимеш, якщо я помру?» Вдови, молодші за незалежність|видавець=[[Радіо Свобода]]|ім'я1=Ольга|прізвище1=Омельянчук|дата=24 серпня 2019|url-архіву=https://web.archive.org/web/20221028162619/https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/30125975.html|дата-архіву=2022-10-28|мертвий-url=no|дата-доступу=31 жовтня 2022}}</ref> | В березні 2015 року познайомилась із військовослужбовцем [[54-та окрема механізована бригада (Україна)|54-ої ОМБр]] [[Сербін Ілля Тарасович|Іллею Сербіним]], коли батька Юлі, з яким вона тоді жила, попросили взяти його до себе переночувати.<ref>{{Cite web|url=https://novynarnia.com/2019/09/30/iulia-mykytenko/|назва=Перший в Україні командир дівочого взводу Юлія Микитенко: Коли одягаєш форму, проблема статі відпадає|ім'я=Анастасія|прізвище=Федченко|видавець=[[Новинарня]]|дата=30 вересня 2019|url-архіву=https://web.archive.org/web/20221028170128/https://novynarnia.com/2019/09/30/iulia-mykytenko/|дата-архіву=2022-10-28|мертвий-url=no|дата-доступу=31 жовтня 2022}}</ref> Через три місяці вони одружилися. Подружжя вирішило після завершення навчання Юлії у НаУКМА разом піти служити на контракт до [[25-й окремий мотопіхотний батальйон «Київська Русь»|25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь»]] 54-ої ОМБр (яка тоді воювала на [[Бої на Світлодарській дузі|Світлодарській дузі]]), що вони і зробили 17 липня 2016 року (до цього Ілля воював у цій бригаді як мобілізований).<ref>{{Cite web|url=https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/30125975.html|назва=«Що ти робитимеш, якщо я помру?» Вдови, молодші за незалежність|видавець=[[Радіо Свобода]]|ім'я1=Ольга|прізвище1=Омельянчук|дата=24 серпня 2019|url-архіву=https://web.archive.org/web/20221028162619/https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/30125975.html|дата-архіву=2022-10-28|мертвий-url=no|дата-доступу=31 жовтня 2022}}</ref> | ||
Іллю після двох місяців служби у штабі, призначили на бойову посаду - розвідника. Юлію же призначили на посаду діловодки у штабі, оскільки на той момент жінкам не можна було обіймати бойові посади.<ref>{{Cite web|url=https://armyinform.com.ua/2020/01/23/lejtenantku-na-vijnu-poklykalo-kohannya/|назва=Лейтенантку на війну покликало… кохання|видавець=[[АрміяInform]]|ім'я1=Сергій|прізвище1=Зятьєв|дата=23 січня 2020|url-архіву=https://web.archive.org/web/20220520160638/https://armyinform.com.ua/2020/01/23/lejtenantku-na-vijnu-poklykalo-kohannya/|дата-архіву=2022-05-20|мертвий-url=no|дата-доступу=31 жовтня 2022}}</ref> Приблизно рік Юлія служила діловодкою, а потім бухгалтеркою. Навесні 2017 року її, як людину із вищою освітою, відправили тримісячні | Іллю після двох місяців служби у штабі, призначили на бойову посаду - розвідника. Юлію же призначили на посаду діловодки у штабі, оскільки на той момент жінкам не можна було обіймати бойові посади.<ref>{{Cite web|url=https://armyinform.com.ua/2020/01/23/lejtenantku-na-vijnu-poklykalo-kohannya/|назва=Лейтенантку на війну покликало… кохання|видавець=[[АрміяInform]]|ім'я1=Сергій|прізвище1=Зятьєв|дата=23 січня 2020|url-архіву=https://web.archive.org/web/20220520160638/https://armyinform.com.ua/2020/01/23/lejtenantku-na-vijnu-poklykalo-kohannya/|дата-архіву=2022-05-20|мертвий-url=no|дата-доступу=31 жовтня 2022}}</ref> Приблизно рік Юлія служила діловодкою, а потім бухгалтеркою. Навесні 2017 року її, як людину із вищою освітою, відправили на тримісячні офіцерські курси до [[Національна академія сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного|Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного]] у Львові. По поверненню, її призначили командиркою мотопіхотного взводу, а пізніше командиркою розвідувального взводу (цьому посприяла наявність у неї досвіду збору і аналітики даних). Однак, за словами Юлії, вона стикнулась із [[сексизм|сексизмом]] та скептицизмом щодо того, що "жінка може воювати". Доходило навіть до того, що деякі бійці відмовлялися воювати під командуванням жінки і переводились до інших підрозділів. Їй довелось докласти немалих зусиль щоб добитися поваги і послуху від підлеглих.<ref>{{Cite web|url=https://nashkiev.ua/life/bouhgalteriya-rozvidka-i-ofitserska-kar-era-istoriya-zhinki-yaka-stala-profesiynim-viyskovim|назва=Бухгалтерія, розвідка й офіцерська посада: історія жінки, яка стала професійною військовою|ім'я=Саша|прізвище=Голяченко|видавець=Наш Київ|дата=22 лютого 2022|url-архіву=https://web.archive.org/web/20220428165723/https://nashkiev.ua/life/bouhgalteriya-rozvidka-i-ofitserska-kar-era-istoriya-zhinki-yaka-stala-profesiynim-viyskovim|дата-архіву=2022-04-28|мертвий-url=no|дата-доступу=31 жовтня 2022}}</ref> | ||
=== Київський військовий ліцей === | === Київський військовий ліцей === | ||
| Рядок 70: | Рядок 70: | ||
[[Категорія:Учасниці Євромайдану]] | [[Категорія:Учасниці Євромайдану]] | ||
[[Категорія:Активісти Відсічі]] | [[Категорія:Активісти Відсічі]] | ||
[[Категорія:Учасники боїв за Київ]] | |||
Версія за 18:05, 23 червня 2023
| Микитенко Юлія Миколаївна | |
|---|---|
 Старший лейтенантШаблон:Категорія тільки в статтях | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Миките́нко Юлія Миколаївна (Шаблон:Н 18 липня 1995, м. Київ, Україна)[1] — військовослужбовиця Збройних сил України, учасниця російсько-української війни, кавалерка ордену «За мужність» III ступеню,[2], активістка громадянського руху «Відсіч» та громадської організації «Жіночий ветеранський рух»[1].
Біографія
Ранні роки
Народилася 18 липня 1995 року в Києві. Її батьки познайомились працюючи в пункті обміну валют: мама касиркою, а батько охоронцем.[3] В дитинстві Юлія мріяла стати синхронною перекладачкою. В 2012 році поступила до Національного університету «Києво-Могилянська академія», який закінчила в 2016 році за спеціальністю філологія.[4]
Під час Євромайдану була у «Жіночій чоті» 16-ої сотні Самооборони Майдану. Разом з іншими студентами НаУКМА ходила на демонстрації до університетів по всьому Києву, закликаючи студентів приєднуватися до протестів.[3] Одразу після Євромайдану брала активну участь в діяльності громадянського руху Відсіч (зокрема у кампанії «Не купуй російське!»), а також займалася розвідкою на основі відкритих джерел: шукала і збирала у Твіттері інформацію про російське військо на території Донецької та Луганської областей.[5] Тим часом, її батько в лютому 2014 року пішов добровольцем до Нацгвардії.[6]
54-та бригада
В березні 2015 року познайомилась із військовослужбовцем 54-ої ОМБр Іллею Сербіним, коли батька Юлі, з яким вона тоді жила, попросили взяти його до себе переночувати.[7] Через три місяці вони одружилися. Подружжя вирішило після завершення навчання Юлії у НаУКМА разом піти служити на контракт до 25-го окремого мотопіхотного батальйону «Київська Русь» 54-ої ОМБр (яка тоді воювала на Світлодарській дузі), що вони і зробили 17 липня 2016 року (до цього Ілля воював у цій бригаді як мобілізований).[8]
Іллю після двох місяців служби у штабі, призначили на бойову посаду - розвідника. Юлію же призначили на посаду діловодки у штабі, оскільки на той момент жінкам не можна було обіймати бойові посади.[9] Приблизно рік Юлія служила діловодкою, а потім бухгалтеркою. Навесні 2017 року її, як людину із вищою освітою, відправили на тримісячні офіцерські курси до Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові. По поверненню, її призначили командиркою мотопіхотного взводу, а пізніше командиркою розвідувального взводу (цьому посприяла наявність у неї досвіду збору і аналітики даних). Однак, за словами Юлії, вона стикнулась із сексизмом та скептицизмом щодо того, що "жінка може воювати". Доходило навіть до того, що деякі бійці відмовлялися воювати під командуванням жінки і переводились до інших підрозділів. Їй довелось докласти немалих зусиль щоб добитися поваги і послуху від підлеглих.[10]
Київський військовий ліцей
22 лютого 2018 внаслідок мінометного обстрілу поблизу смт Луганське в Бахмутському районі її чоловік загинув.[11] Юлія вирішила перевестися на посаду викладачки до Київського військового ліцею імені Івана Богуна. Того ж року до ліцею вперше дозволили поступати дівчатам, і Юлію призначили куратором (командиром взводу) найпершого в історії навчального закладу жіночого класу із двадцяти дівчат.[12] За словами Юлії, вона поставилась до цієї роботи дуже серйозно, оскільки від успішності цього експериментального жіночого класу залежало чи будуть дівчат і далі приймати на навчання до ліцею, і наскільки успішними будуть реформи щодо збільшення кількості і покращення умов для жінок у Збройних силах.[13] Окрім звичайних обов'язків класного керівника, Юлії довелось також займатися і побутовими проблемами свої підлеглих, оскільки ліцей, як і Збройні сили України загалом, був не зовсім пристосований для навчання і проживання дівчат.[4] В 2020 році перейшла до Навчально-оздоровчого комплексу КВЛ, де вона також була кураторкою взводу дівчат.
Вночі 11 жовтня 2020 року її батько, Микола Микитенко, ветеран АТО з Батальйону ім. Сергія Кульчицького НГУ, підпалив себе на Майдані Незалежності в Києві на знак протесту проти політики Президента Володимира Зеленського, яку він вважав капітулянтською. Через три дні, 14 жовтня, він помер від отриманих опіків.[14][15] Таким чином, вона внаслідок війни втратила і чоловіка, і батька.[16]
Повномасштабне вторгнення
2 вересня 2021 року покинула Збройні сили України, плануючи продовжити життя у цивільній сфері. Після звільнення з армії, працювала проєктною менеджеркою у правозахисному громадському проєкті «Невидимий Батальйон» та ще в деяких проєктах з реінтеграції ветеранів війни у суспільство, наприклад в ініціативі «Veteranius».[17][18][1]
Мобілізувалася назад до ЗСУ 24 лютого 2022 року, коли почалось повномасштабне російське вторгнення в Україну. Перші декілька місяців вона служила в підрозділі, який розташовувався в Києві, а після звільнення півночі України повернулася до 54-ої механізованої бригади (в якій служила під час АТО), який тримає оборону у Донецькій області.[16] 14 жовтня 2022 року указом Президента України їй було присвоєно орден «За мужність» III ступеню.[2]
Галерея
Юлія Микитенко бере участь в акції з бойкоту російських товарів, вересень 2014 року.
Юлія Микитенко бере участь у театралізованій "зомбі-акції" проти газети «Вєсті», яка, на думку активістів, займалась антиукраїнською пропагандою, квітень 2015 року (друга зліва, у червоному шалику).
Юлія Микитенко в голові колони «Жіночого ветеранського руху» на неофіційному ("волонтерському") військовому параді до Дня незаалежності України 24 серпня 2021 (посередині).
.jpg)
Див. також
- Микитенко Микола Миколайович
- Сербін Ілля Тарасович
- Київський військовий ліцей імені Івана Богуна
- 54-та окрема механізована бригада (Україна)
- 25-й окремий мотопіхотний батальйон «Київська Русь»
- Жінки в збройних силах
- Відсіч
- Жіночий ветеранський рух
- Невидимий Батальйон
Примітки
- ↑ 1,0 1,1 1,2 Шаблон:Cite journal
- ↑ 2,0 2,1
https://www.president.gov.ua/documents/6982022-44477
- ↑ 3,0 3,1
https://censor.net/ua/resonance/3229839/donka_veterana_mykoly_mykytenka_scho_vchynyv_akt_samospalennya_na_mayidani_rishennya_rozvodyty_viyiska
- ↑ 4,0 4,1
https://bezbroni.net/interviews/veteranka-yuliya-mikitenko-ya-hochu-shchob-liceistki-buli-timi-hto-zazhene-v-stiilo-starih-oficeriv-komandiriv
- ↑
https://gazeta.ua/articles/life/_zinci-na-vijni-treba-vpahuvati-vdesyatero-bilshe-nizh-choloviku-najcikavishe-v-zhurnali-krayina/1068332
- ↑
https://www.mil.gov.ua/diyalnist/genderni-pitannya-u-sferi-bezpeki/komandir-vzvodu-divchat-liczeistiv-yuliya-mikitenko.html
- ↑
https://novynarnia.com/2019/09/30/iulia-mykytenko/
- ↑
https://www.radiosvoboda.org/a/donbass-realii/30125975.html
- ↑
https://armyinform.com.ua/2020/01/23/lejtenantku-na-vijnu-poklykalo-kohannya/
- ↑
https://nashkiev.ua/life/bouhgalteriya-rozvidka-i-ofitserska-kar-era-istoriya-zhinki-yaka-stala-profesiynim-viyskovim
- ↑
https://gazeta.ua/articles/donbas/_edinij-raz-bulo-strashno-koli-v-radiostanciyi-pochula-dva-300-kolishnya-komandirka-rozvidvzvodu-pro-zagibel-cholovika/1068255
- ↑
https://www.radiosvoboda.org/a/30139648.html
- ↑
https://www.youtube.com/watch?v=30zUejsGpUE
- ↑
https://www.radiosvoboda.org/a/news-mykola-mykytenko/30892417.html
- ↑
https://www.radiosvoboda.org/a/30905678.html
- ↑ 16,0 16,1
https://elle.ua/ludi/interview/zhinki-na-fronti-10-zapitan-starshiy-leytenantci-zsu-yulii-mikitenko/
- ↑
https://womo.ua/starshiy-leytenant-yuliya-mikitenko-zaraz-vzhe-ne-vidmovlyayutsya-buti-pid-moyim-komanduvannyam-cherez-te-shho-ya-zhinka/
- ↑ Veteranius - Razom Шаблон:Ref-en