-

Сьогодні 26 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Микитенко Микола Миколайович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>Shiro D. Neko
м (оформлення)
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 05:09, 10 жовтня 2023

Микитенко Микола Миколайович
UA-OR5-SGT-GSB-H(2015).png СержантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Микола Миколайович Микитенко Шаблон:Життєпис — ветеран АТО, який о 3:30 ночі 11 жовтня 2020 року вчинив акт самоспалення на Майдані Незалежності в Києві, оскільки вже не бачив інших засобів «Шаблон:Comment».

Життєпис

Народився у Києві. Навчався у школі № 171. Отримав дві вищі освіти: юрист і викладач історії[1].

Активіст 19-ї сотні Самооборони Майдану, був контужений вибухом світлошумової гранати. Учасник російсько-української війни з 2014 року, сержант, командир взводу 1-го батальйону оперативного призначення ім. Кульчицького, брав участь у звільненні Слов'янська, де отримав тяжке поранення: під бойовою машиною, в котрій був і Микола, вибухнув фугас. У шпиталі справив незабутнє враження на шістдесятницю Маргариту Довгань, яка потім написала про нього у книзі «Шпитальні нотатки» (2018): Суворий воїн і сонячний чоловік[1]; згадала його й у інтерв'ю до свого 90-ліття, у вересні 2020 року[2].

Після лікування повернувся на фронт, служив у різних військових частинах[3]. Однак, через підірване здоров'я мусив звільнитися, отримав групу інвалідності та їздив на схід вже як волонтер, доправляючи зібрану допомогу фронтові[4].

Помер о 8:45 14 жовтня, у день Захисників України.[5] Прощання відбулося 17 жовтня на Майдані Незалежності, де він у 2013—2014 році виступав проти диктатури, і де вчинив акт самоспалення.[6]

Прощання з Миколою Микитенком, жовтень 2020 року

Шаблон:Цитата

Похований у Житомирській області, поруч з могилою батька.[7]

Залишилися дружина, донька Юлія (позивний Джулія).

19 жовтня донька звернулася до Президента України: так само, як багато інших моїх побратимів і посестер, ми відчуваємо, що нас не чують. І я дуже хочу, щоб влада пішла з нами на діалог. З ветеранами, з військовослужбовцями, які втрачали, гинули на сході. Я хочу, щоб ця плеяда кривава з Василя Макуха, Олекси Гірняка і тепер Миколи Микитенка закінчилась. Пане президенте! Майте мужність подивитись мені в очі. Подивитись в очі іншим ветеранам, які втрачали життя, кров і своє здоров'я на війні.[8].

Примітки

Джерела

Шаблон:Учасники РУВ