-
Сімутін Ігор Ігорович: відмінності між версіями
ua>Polonskiy (Створена сторінка: {{Військовик2 | ім'я = Ігор Ігорович Сімутін | оригінал імені = | портрет = | ім'я при народженні = | дата народження = 21.08.1976 | місце народження = Київ | дата смерті = | місце смерті = | причина смерті = | прізвисько = | країна...) |
м (Імпортовано 1 версія) |
(Немає відмінностей)
|
Поточна версія на 05:18, 10 жовтня 2023
Ігор Ігорович Сімутін | |
---|---|
МайорШаблон:Категорія тільки в статтях | |
Шаблон:Wikidata/p373 |
Ігор Ігорович Сімутін (21 серпня 1976, м. Київ) — український військовослужбовець, майор. Лицар ордена «За мужність» II та III ступенів. Учасник Революції гідності та волонтер.
Життєпис
Народився 21 серпня 1976 року в місті Київ.
Після 9 класу вчився на автослюсаря в училищі і закінчив його з відзнакою. Згодом продовжив навчання у Національному транспортному університеті, активно займався туризмом та альпінізмом.
У 2004 році, як представник Українського Червоного Хреста був учасником Помаранчевої революції. Працював з 1997 року в автомобільній корпорації. У 2013-2014 роках у якості медика був учасником Революції гідності. Згодом його навички виявилися необхідними на сході України, коли почалася АТО, зокрема в якості інструктора з тактичної медицини Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова та організатора і виконавця ремонту військового транспорту.
З 2016 року почав служити в Збройних Силах України на посаді керівника створеного ним підрозділу з ремонту військової техніки, у більшою мірою американських HMMWV (Хамві) та інших машин, побудованих на їх основі. Підрозділом Сімутіна було відремонтовано сотні машин, в тому числі під час виїздів у райони проведення бойових дій[1].
У 2019 році звільнився із лав ЗСУ, але продовжував допомагати відновлювати військову техніку але вже як волонтер.
В лютому 2022 року, із початком повномасштабного вторгнення російський військ в Україну, Ігор Сімутін вступив до батальйону Територіальної оборони Києва та брав участь у обороні Києва та Харківщини як оператор ПТРК Стугна. Весною 2022 року разом із старшим сержантом Анатолієм Лучканем знищили зі "Стугни" чотири одиниці російської бронетехніки.
Влітку 2022 року повернувся до створеної ним ремонтної бригади у складі Сил логістики ЗСУ[2].
Нагороди
- Орден «За мужність» II ступеня (4 серпня 2022) — за особисту мужність і самовіддані дії, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[3]
- Орден «За мужність» III ступеня (17 лютого 2017) — за громадянську мужність, самовіддане відстоювання конституційних засад демократії, прав і свобод людини, виявлені під час Революції Гідності, активну громадську та волонтерську діяльність[4]
- Хрест Івана Мазепи (3 грудня 2021) — за вагомий особистий внесок у розвиток волонтерського руху, активну благодійну і гуманістичну діяльність[5]
- Медаль «За врятоване життя» (25 червня 2016) — за значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм[6]
- Відзнака Президента України «За гуманітарну участь в антитерористичній операції»;
- Відзнака Міністерства оборони України — медаль «За сприяння Збройним Силам України».
Примітки
- ↑ Ігор Сімутін: "В 2016 році я сказав, що ще раз кидаю роботу, йду служити на контракт і зроблю підрозділ в ЗСУ, що ремонтуватиме іноземну техніку" Источник: https://censor.net/ru/r3270129
- ↑ «РЕМОНТУЄМО КОЖНУ ВІЙСЬКОВУ МАШИНУ, ЯК ДОРОГУ ІНОМАРКУ» — МАЙОР ЗБРОЙНИХ СИЛ ІГОР СІМУТІН
- ↑ Шаблон:УПУ;
- ↑ Шаблон:УПУ;
- ↑ Шаблон:УПУ;
- ↑ Шаблон:УПУ;
- Персоналії за алфавітом
- Уродженці Києва
- Випускники Національного транспортного університету
- Українські автомеханіки
- Учасники Помаранчевої революції
- Учасники Євромайдану
- Учасники Революції гідності
- Волонтери АТО
- Українські військовики
- Військовики територіальної оборони України
- Альпіністи України
- Учасники боїв за Київ