-

Сьогодні 22 листопада 2024 року. Як допомогти й отримати допомогу під час війни

Мазур Ігор Петрович: відмінності між версіями

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
ua>Goo3
Немає опису редагування
 
м (Імпортовано 1 версія)
 
(Немає відмінностей)

Поточна версія на 05:07, 10 жовтня 2023

Шаблон:Однофамільці Шаблон:For Мазур Ігор Петрович (Шаблон:Н 18 березня 1973, c. Пирогівці, Хмельницька область[1]; псевдо — Тополя) — український військовик, громадський та політичний діяч, голова Київської організації партії «УНА-УНСО» з лютого 1997 по вересень 2019 року, заступник голови партії з листопада 2016 по вересень 2019 року. Залишив керівні посади і вийшов з партії після призначення на посаду державного службовця після проходження конкурсу в Секретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

Учасник війни проти РФ в Абхазії на боці Грузії, учасник війни на Донбасі — спочатку в добровольчих батальйонах, а потім як офіцер ЗСУ, командир розвідувальної роти 131-го розвідувального батальйону в районі бойових дій Широкине-Чермалик. Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну — командир стрілецької роти батальйону територіальної оборони ЗСУ.

Життєпис

Народився на Хмельниччині.[2]

Активіст УНА-УНСО з 1992 року.

Брав участь у війні в Абхазії 1992—1993 років проти РФ на боці Грузії. В січні-березні 1995 року з групою унсовців забезпечували охорону іноземних журналістів під час Першої Чеченської Війни в Росії. За що слідчий комітет РФ відкрив на нього кримінальну справу.

Учасник похоронів Патріарха Володимира 18 липня 1995 року і сутичок з «Беркутом» в той день.

Ув'язнення

2001 року був заарештований і відбув 3 роки ув'язнення за участь у бійці з міліцією під Адміністрацією Президента в ході акції «Україна без Кучми» 9 березня 2001 року.[2]

У «справі 9 березня» проходило 19 осіб. У СІЗО перебувало 18, які отримали від двох до чотирьох років позбавлення волі. Станом на 2012 рік, троє з них — Руслан Зайченко, , Денис Андрусенко та Андрій Косенко — померли.[2]

Помаранчева революція

Під час Помаранчевої революції — один з керівників охорони наметового містечка на Майдані Незалежності, учасник автопробігу «Поїзд дружби» в Крим і на Донбас в грудні 2004 року.

Закінчив Черкаський національний університет ім. Хмельницького (2005Шаблон:Джерело), фах — вчитель історії.[2]

Закінчив Інститут післядипломної освіти КНУ ім. Шевченка (2011Шаблон:Джерело), фах — правознавець.[2]

Євромайдан

Керівник «Правого Сектора» Київщини і начальник штабу 24 Сотні Самооборони Майдану під час Революції Гідності.

Російсько-українська війна

З травня 2014 в зоні бойових дій на сході України. З березня 2015 року офіцер Збройних Сил України — командир роти, заступник начальника штабу 131-го розвідувального батальйону в Секторі «М».[3]

З листопада 2016 року після демобілізації стає заступником голови партії УНА-УНСО і заступником командира Української націоналістичної самооборони (УНСО), з 24 лютого 2022 року мобілізувався і призначений командиром роти стрілецького батальйону.

Переслідування Росією і затримання в Польщі

9 листопада 2019 року на пункті пропуску «Дорогуськ» польські прикордонники затримали Ігоря на підставі запиту Росії через Інтерпол[4][5]. Як пояснив міністр МЗС Польщі Яцек Чапутович, рішення про затримання було прийняте прикордонниками, які не знали причини включення Ігора до списку людей, що розшукуються[6].

10 листопада Мазура відпустили на поруки консула України в Любліні. До того часу, коли Польща визначить, чи потрібно екстрадувати його до Росії, він знаходитиметься на території українського консульства[7]. Це підтвердив посол України в Польщі Андрій Дещиця[8].

Заступниця Міністра МЗС України Олена Зеркаль 12 листопада заявила, що згідно звернення МЗС Мазура мають виключити зі списку розшуку Інтерполу[9].

Громадська діяльність

Голова ГО "Фан-клуб «Україна», що пропагує перемоги українців у військовій справі, науці, спорті та інших напрямках. Заступник Голови ГО «Товариства воїнів АТО».

З червня 2017 року Голова громадської організації «Межимор'я», що пропагує співпрацю держав Балто-Чорноморського регіону (Україна, Польща, Литва, Латвія, Естонія, Грузія).

Сім'я

Одружений вдруге. Має доньку Олю (1997)[2] від першого шлюбу та синів Ярослава (2009)[2] і Мирослава (2012) — від другого.

Релігія

Православний ПЦУ, член Управи Ставропігійного Братства ім. Ярослава Мудрого, лицар Православного Ордену Архистратига Михаїла.

У документальних фільмах

В документальному фільмі Георгія Гонгадзе «Тіні війни» (1993) про грузино-абхазький конфлікт неодноразово з'являється на екрані разом з іншими воїнами-унсовцями, що воювали в Абхазії.

Документальний фільм «Обличчя протесту» (2003 р.) про акцію «Україна без Кучми» починається з інтерв'ю з Мазуром після його арешту і перебування у Лук'янівському СІЗО № 13.

Нагороди

  • Орден «За мужність» III ст. (18 січня 2007) — за заслуги у державному будівництві, вагомий внесок у розвиток і зміцнення демократичної, соціальної і правової України та з нагоди Дня Соборності України[10]
  • Медаль «Захиснику Вітчизни» (12 грудня 2016) — за особисту мужність, самовідданість і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі[11]
  • Орден Вахтанга Горгасалі 3-го ступеня (Грузія)[2] від Президента Грузії Е. Шеварднадзе Указом від 15.11.93
  • «Пустельний хрест» (вища нагорода УНА-УНСО)[2] від Головного Командира УНСО Ю. Шухевича указом від 14.12.08
  • Медаль «За жертовність і любов до України» від Патріарха Філарета (2015 р.)
  • Орден Архистратига Михаїла УПЦ (КП)
  • Медаль «За оборону Маріуполя» від командувача ОК «Південь» генерала Сиротенка (2015 р.)

Примітки

Посилання

Інтерв'ю

Відео

Шаблон:Учасники РУВ