Портников Віталій Едуардович

Віта́лій Едуа́рдович По́ртников ( 14 травня 1967, Київ) — український публіцист, письменник і журналіст єврейського походження. Оглядач Радіо Свобода та постійний автор аналітичних статей в українських виданнях на політичну і історичну тематику. Член Українського ПЕН. Лауреат Шевченківської премії 2023 року за «публіцистичні статті та виступи останніх років».

Ранні роки та освіта

Почав друкуватися в 1983 році в латвійській газеті «Jūrmala», навчаючись у восьмому класі.

За його власним твердженням, не маючи можливості через обмеження для євреїв вступити в Київський університет, у 1985 році переїхав з Києва до Дніпропетровська та вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, де провчився три курси. У 1988 році перевівся на факультет журналістики Московського університету, який закінчив у 1990 році. (Республіканські університети, які не мали факультетів журналістики, мали можливість направити 1—2 студентів філологічних факультетів на журфак МДУ з третього курсу на третій.) У 1992 році закінчив аспірантуру кафедри періодичної преси МДУ.

Кар'єра

З 1988 по 1992 рік співпрацював з київською газетою «Молодь України», один із перших радянських парламентських кореспондентів.

З 1989 року — оглядач заснованої в цей-таки час «Независимой газеты» (Москва), спеціалізувався на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, зокрема українсько-російських взаємин і становлення української державності. Залишив видання в 1995 році разом із групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до Бориса Березовського. Був членом Спілки журналістів СРСР, бо «з її членським квитком [можна було] відвідувати Шаблон:Не перекладено в Москві і там був ресторан». Також є членом Спілки журналістів України, але не бере участі у її діяльності та не вірить у самоорганізацію журналістів в Україні.

З 1990 року співпрацює з Радіо Свобода як кореспондент української служби радіостанції в Москві і є ведучим низки програм російської служби.

З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня» (Київ), де вів рубрику «Щоденники» (матеріали цієї рубрики зібрані в книжці «Богородиця у синагозі»). Публікувався також у виданнях «Русский телеграф», «Ведомости», «Время MN» (Москва), «День», «Корреспондент», «Деловая неделя» (Київ), «Бізнес і Балтія», «Телеграф» (Рига), «Эстония», «Postimees» (Таллінн), «Polityka», «Gazeta Wyborcza» (Варшава), «Белгазета» (Мінськ).

Пише також на теми, пов'язані з єврейством і Близьким Сходом: ще в радянський час співпрацював з журналом «Советиш геймланд» і газетою «Биробиджанер штерн», які виходили на їдиш. Провадив постійні рубрики у газеті «Вести» (Тель-Авів) та газеті «Еврейские новости» (Москва).

З червня 2006 по жовтень 2007 року шеф-редактор української щоденної газети «Газета 24» (у вересні-жовтні 2007 року — поєднував також з посадою головного редактора газети).

Вів також публіцистичні й інформаційно-аналітичні програми на кількох українських телеканалах, зокрема «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ, «День сьомий» на ICTV, «VIP» на К-1. З 2009 по 2011 рік вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі. У травні 2010 року став головним редактором ТВі. З листопада 2013 веде програми на телеканалі Еспресо ТБ.

У 2013 році взяв активну участь в Євромайдані в Києві. Входив до складу ради Всеукраїнського об'єднання «Майдан». У січні 2014 року Портников заявив, що проти нього і низки інших опозиційних українських журналістів готується провокація з боку російських спецслужб у зв'язку з масовими протестами в Києві і тимчасово переїхав до Варшави, звідки повернувся після політичних змін в Україні.

У липні 2015 року Віталій Портников став членом наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України як представник фракції «Народний фронт», у жовтні 2017 року склав повноваження за власним бажанням.

У 2017 році у видавництві «Акта» вийшов перший художній твір — роман «Евора».

1 листопада 2018 року постановою Уряду Російської Федерації були введені санкції проти 322 громадян України, серед яких був і Віталій Портников.

Премії та нагороди

• лавреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо» (1989);
• лавреат заохочувальної премії імені гетьмана Пилипа Орлика (1998);
• лавреат у категорії «Журналіст року» у загальнонаціональній програмі «Людина року» (1998);
• номінант на національну премію України імені Шевченка (2017);
• лавреат премії імені Василя Стуса (2022);
• лавреат Шевченківської премії (2023).

Книги

• Віталій Портников «Почему Медведев?» — Самміт-Книга, 2008, — 61 ст. ISBN 966-7889-26-2
• Віталій Портников. «Богородиця у синагозі» — Х.: Акта, 2010. — 650 с. ISBN 966-8917-36-7
• Віталій Портников. «Тюрма для янголів» — Х.: Акта, 2012. — 488 с. ISBN 966-8917-47-2
• Віталій Портников. «Евора» — Х.: Акта, 2017. ISBN 966-8917-21-9
• Віталій Портников. «Дзвони Майдану» — Х.: Акта, 2019. ISBN 966-8917-29-4

Публікації та інтерв'ю

• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview
• Шаблон:Cite interview

Посилання

• У Києві відкрилася виставка з нагоди ювілею Портникова /Еспресо-ТВ, 13.05.2017
• Шаблон:Official
• Шаблон:Facebook user
• Твіттер Віталія
• Шаблон:ЖЖ-блоґ
• Портников на сайті «Радіо Свобода» (київське бюро)
• Портников на сайті «Радіо Свобода» (московське бюро)
• Война и кумир
• Мы будем избавляться от памятников Ленину. Они будут восстанавливать памятники Сталину
• К друзьям-москалям