-
Портников Віталій Едуардович
Віта́лій Едуа́рдович По́ртников ( 14 травня 1967, Київ) — український публіцист, письменник і журналіст єврейського походження[1]. Оглядач Радіо Свобода та постійний автор аналітичних статей в українських виданнях на політичну і історичну тематику. Член Українського ПЕН[2]. Лауреат Шевченківської премії 2023 року за «публіцистичні статті та виступи останніх років»[3][4].
Ранні роки та освіта
Почав друкуватися в 1983 році в латвійській газеті «Jūrmala», навчаючись у восьмому класі[5][6].
За його власним твердженням, не маючи можливості через обмеження для євреїв вступити в Київський університет[7], у 1985 році переїхав з Києва до Дніпропетровська та вступив на філологічний факультет Дніпропетровського університету, де провчився три курси[5][6]. У 1988 році перевівся на факультет журналістики Московського університету, який закінчив у 1990 році[6]. (Республіканські університети, які не мали факультетів журналістики, мали можливість направити 1—2 студентів філологічних факультетів на журфак МДУ з третього курсу на третій[7].) У 1992 році закінчив аспірантуру кафедри періодичної преси МДУ[8].
Кар'єра
З 1988 по 1992 рік співпрацював з київською газетою «Молодь України», один із перших радянських парламентських кореспондентів.
З 1989 року — оглядач заснованої в цей-таки час «Независимой газеты» (Москва), спеціалізувався на висвітленні проблем союзних республік і пострадянського простору, зокрема українсько-російських взаємин і становлення української державності. Залишив видання в 1995 році разом із групою журналістів, незгодних з передачею газети у власність структур, близьких до Бориса Березовського. Був членом Спілки журналістів СРСР, бо «з її членським квитком [можна було] відвідувати Шаблон:Не перекладено в Москві і там був ресторан»[9]. Також є членом Спілки журналістів України[10], але не бере участі у її діяльності та не вірить у самоорганізацію журналістів в Україні[9].
З 1990 року співпрацює з Радіо Свобода як кореспондент української служби радіостанції в Москві і є ведучим низки програм російської служби.
З 1994 року регулярно публікується в газеті «Дзеркало тижня» (Київ), де вів рубрику «Щоденники» (матеріали цієї рубрики зібрані в книжці «Богородиця у синагозі»). Публікувався також у виданнях «Русский телеграф», «Ведомости», «Время MN» (Москва), «День», «Корреспондент», «Деловая неделя» (Київ), «Бізнес і Балтія», «Телеграф» (Рига), «Эстония», «Postimees» (Таллінн), «Polityka», «Gazeta Wyborcza» (Варшава), «Белгазета» (Мінськ).
Пише також на теми, пов'язані з єврейством і Близьким Сходом: ще в радянський час співпрацював з журналом «Советиш геймланд» і газетою «Биробиджанер штерн», які виходили на їдиш. Провадив постійні рубрики у газеті «Вести» (Тель-Авів) та газеті «Еврейские новости» (Москва).
З червня 2006 по жовтень 2007 року шеф-редактор української щоденної газети «Газета 24» (у вересні-жовтні 2007 року — поєднував також з посадою головного редактора газети).
Вів також публіцистичні й інформаційно-аналітичні програми на кількох українських телеканалах, зокрема «Вікна у світ» і «Вікна-тижневик» на СТБ, «День сьомий» на ICTV, «VIP» на К-1. З 2009 по 2011 рік вів програму «Правда Віталія Портникова» на телеканалі ТВі[11]. У травні 2010 року став головним редактором ТВі[12]. З листопада 2013 веде програми на телеканалі Еспресо ТБ.
У 2013 році взяв активну участь в Євромайдані в Києві[13]. Входив до складу ради Всеукраїнського об'єднання «Майдан»[14]. У січні 2014 року Портников заявив, що проти нього і низки інших опозиційних українських журналістів готується провокація з боку російських спецслужб у зв'язку з масовими протестами в Києві і тимчасово переїхав до Варшави, звідки повернувся після політичних змін в Україні[15].
У липні 2015 року Віталій Портников став членом наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України як представник фракції «Народний фронт»[16], у жовтні 2017 року склав повноваження за власним бажанням[17].
У 2017 році у видавництві «Акта» вийшов перший художній твір — роман «Евора».
1 листопада 2018 року постановою Уряду Російської Федерації були введені санкції проти 322 громадян України, серед яких був і Віталій Портников[18].
Премії та нагороди
- лавреат премії Спілки журналістів України «Золоте перо» (1989);
- лавреат заохочувальної премії імені гетьмана Пилипа Орлика (1998);
- лавреат у категорії «Журналіст року» у загальнонаціональній програмі «Людина року» (1998)[19];
- номінант на національну премію України імені Шевченка (2017)[20];
- лавреат премії імені Василя Стуса (2022)[21];
- лавреат Шевченківської премії (2023)[22].
Книги
- Віталій Портников «Почему Медведев?» — Самміт-Книга, 2008, — 61 ст. ISBN 966-7889-26-2
- Віталій Портников. «Богородиця у синагозі» — Х.: Акта, 2010. — 650 с. ISBN 966-8917-36-7
- Віталій Портников. «Тюрма для янголів» — Х.: Акта, 2012. — 488 с. ISBN 966-8917-47-2
- Віталій Портников. «Евора» — Х.: Акта, 2017. ISBN 966-8917-21-9
- Віталій Портников. «Дзвони Майдану» — Х.: Акта, 2019. ISBN 966-8917-29-4
Публікації та інтерв'ю
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
- Шаблон:Cite interview
Примітки
Посилання
- У Києві відкрилася виставка з нагоди ювілею Портникова /Еспресо-ТВ, 13.05.2017
- Шаблон:Official
- Шаблон:Facebook user
- Твіттер Віталія
- Шаблон:ЖЖ-блоґ
- Портников на сайті «Радіо Свобода» (київське бюро)
- Портников на сайті «Радіо Свобода» (московське бюро)
- Война и кумир
- Мы будем избавляться от памятников Ленину. Они будут восстанавливать памятники Сталину
- К друзьям-москалям
- ↑
https://www.5.ua/polityka/portnykov-rozkazav-koly-hotovyi-balotuvatysia-u-prezydenty-honcharenko-rulyt-217026.html
- ↑
https://pen.org.ua/team/
- ↑ Віталій Портников став лауреатом Шевченківської премії-2023
- ↑ Відомий український публіцист, письменник і журналіст Віталій Портников тричі номінувався на Шевченківську премію — 2017-го, 2019-го, а 2023-го став її лауреатом. УРЯДОВИЙ КУР'ЄР
- ↑ 5,0 5,1
http://vlaskor.net/news/54222.html
- ↑ 6,0 6,1 6,2
http://goldpages.com.ua/person/5630/
- ↑ 7,0 7,1
http://umoloda.kiev.ua/number/2023/211/72038/
- ↑
http://tvoygolos.narod.ru/personalia/15-p/portnikov.htm
- ↑ 9,0 9,1
https://nv.ua/ukr/radio/apokrif/apokrif-avtorska-prohrama-serhija-rakhmanina-hist-vitalij-portnikov-efir-vid-05062018-2474327.html
- ↑
https://kompkd.rada.gov.ua/uploads/documents/33718.pdf
- ↑
http://www.telekritika.ua/news/2011-04-18/62063
- ↑
http://korrespondent.net/business/mmedia_and_adv/1075195-portnikov-stal-glavnym-redaktorom-tvi
- ↑ Євромайдан переростає у Єврореволюцію? — ЗМІ (відео)
- ↑
https://news.liga.net/politics/news/novoe_obedinenie_maydan_prinyalo_rezolyutsiyu_polnyy_tekst
- ↑
https://www.svoboda.org/a/25239964.html
- ↑
https://stv.detector.media/kontent/movlennya/malazoniya_avrakhov_ta_portnikov_uviydut_do_naglyadovoi_radi_suspilnogo/
- ↑
https://www.nrada.gov.ua/vitalij-portnykov-vyhodyt-zi-skladu-naglyadovoyi-rady-suspilnogo-movnyka/
- ↑
https://www.bbc.com/ukrainian/news-46055190
- ↑
http://www.ludinaroku.com.ua/ua/award/vitalij-portnikov
- ↑
https://www.radiosvoboda.org/a/news/28278962.html
- ↑
https://imi.org.ua/news/zhurnalist-vitalij-portnykov-stav-laureatom-premiyi-imeni-stusa-i48199
- ↑
https://www.radiosvoboda.org/a/news-shevchenkivska-premia/32313468.html
- Українські журналісти
- Українські тележурналісти
- Телеведучі «TVi»
- Учасники Євромайдану
- Київські євреї
- Журналісти української служби «Радіо Свобода»
- Члени Українського центру Міжнародного ПЕН-Клубу
- Дніпровські євреї
- Російські євреї
- Члени наглядової ради Національної суспільної телерадіокомпанії України
- Члени Спілки журналістів СРСР
- Лауреати Шевченківської премії 2023 року
- Члени НСЖУ