Голяченко Олександр Михайлович

Голяченко Олександр Михайлович
СолдатШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:External media Шаблон:Однофамільці Олекса́ндр Миха́йлович Голяченко (Шаблон:Н 3 травня 1992, Славів, Черняхівський район, Житомирська область, Україна — 16 червня 2014, Харків, Україна) — український військовослужбовець, десантник, солдат Збройних сил України. Загинув під час російсько-української війни.

Життєпис

Олександр Голяченко народився у селі Славів на Житомирщині. Батько — водій, мама — доярка, серед трьох дітей Сашко був наймолодшим. Захоплювався спортом, грав у футбол, закінчив Селянщинський спортивний ліцей, відслужив строкову службу у 95-й аеромобільній бригаді, здобув фах водія. Олександр хотів стати моряком, навчався в Одеській морській школі. По тому їздив на заробітки, щоб мати змогу продовжити навчання у вищому навчальному закладі.

З початком російської збройної агресії проти України 11 березня 2014 року був мобілізований як спеціаліст на посаду водія БТР-80.

Солдат, водій 4-ї аеромобільно-десантної роти 2-го аеромобільно-десантного батальйону 95-ї окремої аеромобільної бригади (м. Житомир).

Підрозділ Олександра виконував завдання з супроводу конвоїв і прикриття та охорони рот забезпечення: підвезення боєприпасів, води, продовольства та техніки на блок-пости в зоні АТО. Супроводжуючи колони, кілька разів потрапляли в засідки.

13 червня 2014 року військова колона мала евакуювати підбитий гелікоптер. Їхали повільно, бо везли техніку — старий підйомний кран і тягач. Близько 15:00 колона потрапила під обстріл поблизу села Хрестище, за півтора кілометра від Слов'янська. БТР № 622, який йшов першим, терористи із засідки підбили з протитанкового гранатомета. Постріл влучив у передній відсік, де сиділи водій солдат Олександр Голяченко і командир машини молодший лейтенант Сергій Бабський. Кумулятивний струмінь пробив броню і вийшов через триплекс, усередині кабіни виникла пожежа. Олександр скерував БТР убік, що дало можливість іншій частині колони успішно проскочити засідку. Коли БТР в'їхав у лісосмугу і зупинився, вся кабіна вже була охоплена полум'ям, на бійцях горів одяг. Навідник Сергій Хартник дістав осколкове поранення у живіт, але витягнув з машини водія і командира, усі троє сильно обгоріли. Водій БТРа солдат Олександр Голяченко дістав 80 % опіків тіла, Бабський — 35 % опіків тіла та осколкове поранення ока, довгий час лікувався, Хартнику зробили успішну операцію, легке поранення дістав старший солдат Олександр Ніколайчук. Інші десантники не постраждали.

Олександра Голяченка разом з товаришами доправили в Ізюм, а звідти — у Харків. На третій день о 7:40 він помер від опіків і поранень у 4-ій клінічній лікарні Харкова. Ціною власного життя солдат Голяченко вивів з-під обстрілу екіпаж БТРа і врятував життя побратимів.

Похований на сільському кладовищі в рідному Славові. Залишились батьки і дві старші сестри.

Нагороди

19 липня 2014 року — за особисту мужність і героїзм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, відзначений — нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).

23 червня 2015 року нагороджений відзнакою «Народний Герой України» (посмертно).

Вшанування пам'яті

Селянщинський спортивний ліцей носить ім'я Олександра Голяченка. 16 червня 2015 року біля ліцею відбувся мітинг, у якому взяли участь командир Олександра Голяченка Сергій Бабський, керівництво Черняхівського району, голова обласного ФСТ «Колос». На будівлі ліцею відкрили меморіальну дошку на честь Героя.

6 жовтня 2017 на місці бою між Хрестищем і Слов'янськом встановлено пам'ятний знак.

28 жовтня 2017 у Селянщині стартував Кубок з футзалу пам'яті Олександра Голяченка.

Джерела

• Голяченко Олександр Михайлович // Книга пам'яті полеглих за Україну.
• Прощання з військовослужбовцем 95-ї окремої аеромобільної бригади Олександром Михайловичем Голяченком // Житомирська РД НСТУ, 19 червня 2014.
• Селянщинському спортивному ліцею присвоєно ім'я воїна-героя Олександра Голяченка // «Моя Житомирщина», 16 червня 2015.