-
Друга російсько-чеченська війна
Шаблон:Конфлікти на пострадянському просторіДруга російсько-чеченська війна (Шаблон:Lang-ce, Шаблон:Lang-ru) — військовий конфлікт між Російською Федерацією та Чеченською Республікою Ічкерією (з 2007 року — Кавказький емірат), що тривав переважно на території Чечні у період з 1999 по 2009 роки.
Передумови
Після фактичної поразки Росії у першій російсько-чеченській війні (див. Хасав'юртівські угоди), численні російські політичні кола, особливо військові, висловлювали невдоволення результатами Хасав'юртівських угод, вважаючи, що «чеченську проблему» не вирішено, а тільки відкладено. Висловлювалися небезпідставні побоювання, що приклад Чечні наслідують і інші національні автономії та народи, які були історично приєднані до Росії силоміць. Водночас незалежність молодої незалежної держави Ічкерія не отримала міжнародної підтримки у вигляді визнання її суверенітету провідними світовими державами та ООН.
З другого боку, на більш широкому тлі політичних та економічних процесів в Росії, «силовий блок» московського чиновництва не влаштовувала ситуація, коли основні економічні важелі капіталістичної приватизації в Росії були зосереджені в руках «сім'ї Єльцина» та бізнес-магнатів («олігархів»), що суперничали з нею.
З третього боку не була знята загроза реставрації влади комуністів (КПРФ) і ліквідація всіх наслідків приватизації. В кремлівських колах зріла змова проти влади власного ставленика силових відомств та ФСБ. Була конче потрібна «невелика та переможна війна», яка б привела Росію де-факто до стану військової диктатури, загальмували демократичні процеси ротації влади, гарантувала збереження підсумків первинної приватизації в Росії для сім'ї Єльцина та центрального московського чиновництва. На цю роль були випробувані колишні високопосадові чекісти Євген Примаков, Сергій Степашин, міністр МВС Володимир Рушайло та надійшла черга Путіна. На відміну від попередніх кандидатур Путін був найбільш компромісною фігурою, який гарантував недоторканість Єльцина від майбутнього судового переслідування та був згодний на воєнні авантюри.
У період 1996—1999 років Чечня була фактично незалежна від Росії. Проте в країні наростали економічні та політичні негаразди, пов'язані з наслідками війни та післявоєнної кризи. В республіці діяло багато непідконтрольних уряду воєнізованих формувань. Одне з них в серпні 1999 розпочало бойові дії на території Дагестану. Виступ придушили і російське командування, використавши це, як привід для вторгнення, розпочало другу військову кампанію проти Ічкерії, яка була не менш кривавою ніж перша.
Фази конфлікту
Підготування
Підготовча фаза конфлікту розпочинається у вересні 1999 року. Це — чергова ескалація конфлікту, яка зветься Другою чеченською війною. Стосовно її завершення чи незавершеності існують різні оцінки. Більшість джерел, близьких до російського уряду, вважають війну завершеною, а Чечню — такою, що вступила в мирну фазу постконфліктного розвитку. Альтернативна точка зору полягає в тому, що стабільність в Чечні є поняттям відносним і підтримується лише завдяки розміщеним там частинам російської армії. Назвати такий стан речей постконфліктним важко. В будь-якому випадку, фазу активних бойових дій завершено. Те, що зараз відбувається в Чечні, можна назвати пост-конфліктним врегулюванням, але дуже складним, напруженим і непередбачуваним.
Регулярна війна (вересень 1999 — лютий 2000)
На початку Другої чеченської війни російське керівництво всіляко давало зрозуміти, що засвоїло уроки Першої. Головним чином це стосувалося інформаційного супроводження війни і тактики її ведення. Російських військ було більше, серед них було більше досвідчених частин, і вони намагалися уникати втрат серед особового складу. Для цього перед введенням до бою піхоти проводилася тривала артпідготовка та повітряні бомбардування. Це уповільнювало темпи операції, але поспішати росіянам не було потреби. Повільно просуваючись вглиб території Чечні, спочатку вони намагалися встановити контроль над північною її частиною (до річки Терек) і утворити таким чином буферну зону. Однак пізніше, в жовтні, російські війська перейшли річку Терек і почали підготовку до штурму Грозного. Операція по захопленню чеченської столиці тривала близько трьох місяців та коштувала російським військам серйозних втрат. Джерела суттєво розходяться щодо точної кількості, але в середньому щоденні втрати можна оцінити приблизно в 40-50 солдат. Тривалі обстріли майже зрівняли Грозний із землею. Врешті, столицю було взято, частина чеченських загонів залишила місто, інші загинули.
Після чеченського наступу на Шалі та Аргун на початку 2000 року було оголошено про припинення наступу військ РФ. Після зайняття ними цих міст бої продовжилися. На початку 2000 року війська РФ захопили Ножай-Юрт, Ведено, Сержень-Юрт, Аргунську ущелину, Ітум-Кале і Шатой.
Партизанська війна (з лютого 2000)
20 березня 2000 року федеральні сили взяли під контроль всю територію Чеченської республіки, чеченські загони перейшли до тактики партизанської війни.
У березні блоковані в Аргунській ущелині бійці Гелаєва захопили село Комсомольське. Російське командування ціною величезних втрат повернуло контроль над селом. Гелаєв вирвався з оточення.
20 квітня 2000 року заступник начальника Генштабу Росії Валерій Манілов заявив, що військова кампанія в Чечні закінчена. 23 січня 2001 Путін вирішив частково вивести війська з республіки. Головою Чечні призначено колишнього верховного муфтія Ічкерії Ахмата Кадирова.
Після припинення військової операції в квітні 2000 року в Чечні і в сусідніх регіонах продовжували гинути люди. Проти чеченців воювали як російські підрозділи, так і прокремлівські чеченські сили — кадирівці, а також спецбатальйони «Схід» і «Захід» під командуванням Суліма Ямадаєва і Саїд-Магомеда Какієва.
За перший рік після закінчення КТО сталося п'ять підривів на залізниці, шість терактів. Чеченці провели кілька рейдів, включаючи напад на друге за величиною місто Чечні Гудермес у вересні 2001 року і атаку загону Гелаєва на Інгушетію в вересні 2002 року.
Найбільшими терактами цього періоду стали захоплення театрального центру на Дубровці в Москві (2002) і школи в Беслані в Північній Осетії (2004). В результаті теракту в Грозному в травні 2004 року загинув глава республіки Ахмат Кадиров. В кінці 2003 року спроба Гелаєва потрапити в Панкіську ущелину (Грузія) через територію Дагестану призвела до двомісячного збройного протистояння із застосуванням важкої техніки і авіації. Більшість бійців та Гелаєв загинули.
У березні 2005 року в ході спецоперації ФСБ в селі Толстой-Юрт загинув Аслан Масхадов. Доку Умаров, що очолив повстанців, оголосив 2007 року про скасування Ічкерії та створення Імарату Кавказ.
За оцінками правозахисної організації Amnesty International, Друга російсько-чеченська війна супроводжувалася систематичними порушеннями прав людини, включно з позасудовими стратами і тортурами, які здійснювалися як співробітниками силових структур, так і чеченськими повстанцями. Велика частина злочинів залишається безкарними, хоча в окремих випадках постраждалим вдалося отримати компенсацію від російського уряду за рішеннями Європейського суду.[1]
В ході найактивнішої фази Другої чеченської війни, в 1999—2002 роках загинули 4572 і були поранені 15549 військових російської армії. Втрати МВС РФ у 1999—2003 -1055 осіб. МВС Чечні втратило на 2006 р. 835 службовців. У 1999—2002 рр. в Чечні загинуло 202 співробітника ФСБ. Загальні втрати силовиків РФ понад 6000 осіб[2]. Втрати серед мирного чеченського населення оцінюються в 10 000-20 000 жителів, 5 000 зникли без вісти[1].
Терор проти цивільного населення
Бойові дії та зачистки населених пунктів супроводжувались жертвами серед цивільного населення.[3]. Російські війська та підрозділи Міністерства внутрішніх справ РФ грабували мирне населення, займалися здирництвом, палили будинки.
- 7 жовтня 1999 року в результаті бомбардування російською авіацією села Елістанжи було вбито 38 людей. Десятки було поранено[4].
- 8 жовтня 1999 р. — масове вбивство в станиці Мекенська: 43-річний ваххабіт Ахмед Ібрагімов, який був місцевим жителем, розстріляв 34 російських жителів станиці, в тому числі 3 дітей, а також 1 турка-месхетинця. Причиною вбивства стала відмова одного з жителів рити окопи. Через 2 дні після масового вбивства місцеві старійшини видали Ібрагімова родичам загиблих. На станичному сході Ібрагімова забили до смерті палицями і ломами. Місцевий мулла заборонив ховати вбивцю.
- 21 жовтня 1999 р. було завдано удару ракетою «земля — повітря» по ринку в Грозному в якому загинуло 118 осіб, 400 було поранено . [4].
- 11 грудня 1999 р. мешканцям Грозного було оголошено ультиматум протягом 11 годин залишити місто. В інакшому вони будуть вважатися терористами і будуть знищені. Під тиском міжнародної спільноти ультиматум було скасовано[5].
- 4 — 7 лютого 2000 р. російські війська піддали обстрілам та бомбардуванням авіаційними бомбами з використанням фугасів село Катир — Юрт в результаті якого загинуло 167 людей[4].
- Лютий 2000 р. — журналіст газети «Ізвєстія» Олег Блоцький зняв на плівку відрізані російськими солдатами вуха та масове поховання скручених дротами тіл (офіційно було оголошено, що це тіла загиблих чеченських бойовиків)[6].
- 5 лютого 2000 р. під час зачистки бійцями ОМОНу ГУВС Санкт-Петербурга і Ленінградської області і ОМОНу УВС по Рязанській області в селищі Нові Алди було вбито 56 людей з цивільного населення (за даними Human Rights Watch — 60 осіб). Того ж дня в селищі Чєрнорєчьє було вбито як мінімум 5 його мешканців, а на вулиці Подольській в Заводському районі Грозного було вбито родину Естамірових, серед яких однорічна дитина та жінка на дев'ятому місяці вагітності. На вулиці Кірова в Жовтневому районі Грозного було затримано четверо чоловіків, які надалі безслідно зникли[7].
- 27 березня 2000 р. полковник російської армії Юрій Буданов викрав, зґвалтував і вбив 18 — річну мешканку селища Тангі — Чу Ельзу Кунгаєву.
- 2 — 3 червня 2000 р. під час зачистки у станиці Сірноводська двоє мешканців зникли безвісти після затримання федералами. За свідченнями мешканців солдати вимагали в них гроші щоб їх чи їхніх родичів не затримували, грабували будинки[8].
- 19 — 24 червня 2000 р. під час зачистки (ліквідація польового командира Арбі Бараєва) в селі Алхан-Кала федеральними силами було затримано десятки чоловіків з яких щонайменше 9 були вбиті (3 були знайдені в колодязі) і 2 пропали безвісти. Працівниками Г'юман Райтс Вотч було виявлено 4 безіменні могили в яких знаходилось 20 тіл, з яких 6 — належали вбитим місцевим жителям, 6 — загиблим у сутичці в селі 21 червня, 2 — можливим бійцям загону Арбі Бараєва. Інші 6 — ідентифікувати не вдалося[8].
Також грабунки майна, катування чоловіків та здирництво застосовувались під час зачисток станиці Асиновська 3 — 4 липня 2001 р., сіл Майртуп 9 липня 2001 р., Цоцин - Юрт 15 червня 2001 р., Курчалой 16 червня 2001 р., селища Чєрнорєчьє 28 — 29 червня 2001 р[8].
- В селі Старі Атаги у січні 2002 р. пропали безвісти під час зачистки 10 чоловіків. В тому ж селі було виявлено спалені останки 9 людей. Ще три невпізнаних трупи були знайдені 9 березня 2000 р. в згорілій машині, що до того була конфіскована в місцевій майстерні[9].
З утвердженням адміністрації Рамзана Кадирова правоохоронними органами Чеченської Республіки широко застосовувалась практика спалення будинків сім'ям чеченських бойовиків[10].
Фільтраційні табори
З метою виявлення чеченських бойовиків та співчуваючих ним в Чеченській республіці та поза її межами було створено мережу фільтраційних таборів. До них відправляли всіх хто був запідозрений у приналежності до чеченських загонів, знайомстві з бойовиками чи належності до однієї сім'ї з ними (до табору могли відправити за наявності одного прізвища з польовим командиром тощо). За свідченням президента Асоціації психіатрів Чечні Муси Дальсаєва у фільтраційних таборах мало місце систематичне знущання з ув'язнених
особливо коли наглядачі п'яні, коли штат працівників правоохоронних органів п'є, то це стає жахливим. Вони вигадують найвитонченіші катування, які собі неможливо уявити. Людський розум це навіть не може сприйняти. Їх б'ють, підвішують, пропускають крізь людей електричний струм…[6]
Ще однією рисою фільтраційних таборів стала відсутність документів про людину у таборі перебування, що означало автоматичну ймовірність повторного потрапляння[6].
Станом на 23 грудня 2001 року в Чечні діяли понад 800 фільтраційних таборів та фільтраційних пунктів.
Найбільш відомі фільтраційні табори:
- Слідчий ізолятор в Кади — Юрті;
- Тимчасовий ізолятор в Урус- Мартані ;
- Птахофабрика та кафе «Чекер» в Чири-Юрті;
- Склад фруктів в с. Толстой — Юрт — в ньому опинився лікар Умар Ханбієв з Грозного разом з персоналом лікарні та 75 пораненими. Від побоїв 6 ув'язнених померли. Коли Ханбієв висловив своє обурення одному з офіцерів, той відповів: «Ти можеш бути лікарем, ти можеш бути самим Богом, але це нічого не змінює. Ти чеченець, і ми можемо вбити тебе»[11].
- «Титанік» — табір між селами Алерой та Центорой, місце де багато ув'язнених зникли безвісти.
- База в Ханкалі — там ув'язнених тримали в зінданах.
За межами Чечні:
- Тюремна лікарня та СІЗО в П'ятигорську (Ставропольський край)
- Табір у Моздоку (Північна Осетія) — серед ув'язнених ходили чутки, що після отриманих там каліцтв чоловік «не може більше ні одружуватись, ні мати дітей[12]»
Табір смерті Чернокозово
Найбільш відомим фільтраційним табором став слідчий ізолятор в селі Чернокозово Наурського району Чечні. Він був створений у 1999 році, на базі закритої в 1994 р., виправної колонії суворого режиму.
В даному таборі проводились систематичні порушення прав людини: катування, побиття, зґвалтування, вбивства[11][12]. Працівниками СІЗО були козаки-контрактники з Ростова, Волгограда та Владикавказа. За свідченням одного з колишніх ув'язнених, наглядачі
працюють в три зміни, завжди в масках і заробляють 1000—1200 рублів щоденно. Вони викликають своїх жертв по черзі. Крики нещасних можуть розбудити мертвого. Протягом всього дня в'язні мають стояти з піднятими руками. Виключаючи лише тих, хто втратив свідомість[12].
Також працівники табору розважалися тим, що перед перекличкою пускали в камери сльозогінний газ[12]. Від чого у багатьох, особливо у людей похилого віку, горлом йшла кров[12].
Працівниками ізолятора було налагоджено отримання викупу від родичів ув'язнених. Якщо ж протягом відведеного часу викуп не було зібрано затримані або зникали безвісти, або переводилися в іншу в'язницю на території всієї Російської Федерації[11].
В січні — лютому 2000 р. в СІЗО перебував заарештований кореспондент Радіо Свобода Андрій Бабицький.
У 2005 році слідчий ізолятор в Чернокозово було реорганізовано у виправну колонію загального режиму з дільницею суворого-режиму та колонією поселенням[13]. Проте повідомлення про катування ув'язнених надходили і після реорганізації[14].
Безкарність
Російське політичне керівництво, перш за все Володимир Путін, основою передвиборчої кампанії якого стала «контртерористична операція» в Чечні, виправдовувало дії військових, як виконавців злочинів, так і керівників угрупування.
Військова прокуратура Північно-Кавказького округу в лютому — березні 2000 року почала перевірку інформації про масове вбивство в селищах Нові Алди, Чєрнорєчьє та Заводському районі Грозного. 3 березня прокуратурою було винесено постанову про відмову в відкритті кримінальної справи[7]. Після розголосу інформації в російських та європейських ЗМІ військова прокуратура Грозного відкрила кримінальну справу за фактом «вбивства 20 мешканців селища Алди»[7]. Проте 14 червня 2000 р. прокурор Чечні В. П. Кравченко на зустрічі зі співробітниками правозахисного центру «Меморіал» в Знамєнскому заявив: «Хто були вбивці — військовослужбовці, співробітники МВС чи бандити — поки не встановлено. Складаються фотороботи вбивць.[7]»
Так само було припинено розслідування кримінальної справи про загибель мешканців села Катир-Юрт внаслідок бомбардування[4].
За інформацією ПЦ «Меморіал» та Міжнародної Гельсінської федерації, станом на листопад 2006 р. лише деякі кримінальні справи про військові злочини в Чечні доходили до суду і переважна більшість обвинувачених зрештою були виправдані, амністовані чи отримали мінімальні або умовні вироки. Щодо катувань, то на листопад 2006 року Human Rights Watch було відомо лише про один випадок, коли посадова особа була засуджена за насильство над ув'язненим[15].
Реакція міжнародної спільноти
Парламентська асамблея Ради Європи прийняла у 1999—2000 рр. дві рекомендації, в яких визнавала право Російської Федерації на територіальну цілісність та встановлення правопорядку в Чеченській Республіці, однак виявила стурбованість повідомленнями про загибель цивільного населення та порушення прав людини[16][17]. 25 січня 2000 ПАРЄ позбавила права голосу російську делегацію, але через рік її права були повністю відновлені[18].
В червні 2001 р. за домовленостями між президентами США та Російської Федерації до Чечні були направлені міжнародні спостерігачі ОБСЄ. Група з 6 осіб мала сприяти дотриманню прав людини, надходженню в регіон гуманітарної допомоги та мирному врегулюванню кризи. Російські посадовці неодноразово заявляли, що група має припинити існування. 31 грудня 2002 р. робота групи була згорнута в зв'язку з непродовженням мандату дій[3].
«Закриття місії ОБСЄ — це частина загальної стратегії Росії, що намагається зобразити події в Чечні як процес нормалізації і припинити спостереження за становищем з правами людини в цьому регіоні, — відзначила Елізабет Андерсен, виконавчий директор відділу Європи та Центральної Азії організації Г'юман Райтс Вотч. — Спочатку уряд оголосив про закриття таборів, в яких були розміщені люди, що втекли від конфлікту, зараз він випроваджує ОБСЄ. Між тим ситуація, на жаль, й надалі далека від нормальної.[3]»
В середині 2000-х років Європейський Суд з прав людини виніс майже 200 рішень на користь жителів Чечні у їхніх позовах проти Російської Федерації, стосовно військових злочинів[19].
Вбивство президента Масхадова
8 березня 2005 року Аслан Масхадов був убитий в ході спецоперації співробітниками центру спеціального призначення ФСБ в селі Толстой-Юрт (Грозненського сільського району), де він переховувався в підземному бункері під будинком одного з далеких родичів.[20]. В ході штурму Масхадов вчинив опір, і спецназівці привели в дію вибуховий пристрій, від ударної хвилі якого будинок виявився напівзруйнований. Затримані під час спецоперації особистий помічник Масхадова Вахід Мурдашев, племінник Масхадова Вісхан Хаджимуратов, а також Скандарбек Юсупов і Ільяс Ірісханов були засуджені на різні терміни позбавлення волі за участь в незаконних збройних формуваннях і незаконне носіння зброї.[21][22].
Хронологія основних подій
1999
- 5 березня — викрадення у Грозному представника російського уряду генерал-майора Геннадія Шпигуна, яке стало приводом для підготовки російської армії до наступної військової кампанії в Чечні. Генерал Шпигун був знищений 2000 року.
- 7 серпня — ескалація конфлікту в Дагестані, в який втручаються чеченські бойовики під проводом Шаміля Басаєва. У відповідь російська авіація здійснює серію бомбових ударів по південному сходу Чечні та Грозному.
- 4-16 вересня — серія вибухів в житлових будинках в Буйнакську (Дагестан), Москві та Волгодонську, в результаті яких загинули 293 людини. Шаміль Басаєв заперечив свою причетність до всіх цих інцидентів. Натомість з'явилися чутки про причетність до них російських спецслужб. Однак, вони залишаються непідтвердженими.
- 23 вересня — президент Росії Борис Єльцин підписав указ «Про заходи щодо підвищення ефективності контртерористичних операцій на території Північно-Кавказького регіону Російської Федерації». Указ передбачав створення Об'єднаного угрупування військ на Північному Кавказі для проведення контртерористичної операції.
- 29 вересня — Росія висунула ультиматум Чечні з вимогою видати організаторів вибухів.
- 30 вересня — початок наступальної операції російських військ в Чечні.
- 7 жовтня — бомбардування російською авіацією села Елістанжи[23].
- 8 жовтня — масове вбивство в станиці Мекенська.
- 29 жовтня-10 листопада — Бої за Гудермес: польові командири брати Ямадаєви і муфтій Чечні Ахмат Кадиров зрадили батьківщину, перейшли на бік російських військ та здали їм Гудермес.
- 5 листопада — падіння Мі-24 85-ї окремої вертолітної ескадрильї в результаті бойових ушкоджень після вогневого впливу з землі. Вертоліт зруйнований, екіпаж, нажаль, вижив.
- 12 листопада — підірваний автобус, який прямував за маршрутом «Ульянівськ — Димитровград — Самара», поранено четверо пасажирів.
- 15 листопада — бій під Серноводським.
- 16 листопада — федеральні сили взяли під контроль село Новий Шарой.
- 7 грудня — російські війська захопили Аргун.
- 14 грудня — російськи війська захопили Ханкалу.
- 26 грудня — початок тривалої облоги Грозного.
2000
- 23 січня — заарештований кореспондент «Радіо Свобода» Шаблон:Не перекладено.
- 5 лютого — Масове вбивство групи мирних жителів в селищі Нові Алди і прилеглих районах м Грозного.
- 6 лютого — російські війська захопили Грозний.
- 29 лютого — 1 березня — бій під Улус-Кертом, тактична перемога чеченців.
- 12 березня — в селищі Новогрозненскій захоплений співробітниками ФСБ і доставлений до Москви польовий командир Салман Радуєв, згодом засуджений до довічного позбавлення волі і який помер в місці позбавлення волі.
- 20 березня — російські війська встановили контроль над Чечнею, чеченці переходять до партизанської війни, яка досі триває.
- 29 березня — знищення пермського ОМОНу біля селища Джані-Ведено. Загинуло понад 40 бійців.
- 7 червня — жінка — смертниця, 17 — річна Хава Бараєва, сестра Арбі Бараєва підірвала вантажівку з вибухівкою біля військової комендатури в с. Алхан — Кала. Відомий чеченський бард Тимур Муцураєв присвятив їй пісню яка має назву «Наши сестры».
- 11 червня — указом президента РФ Ахмат Кадиров призначений головою адміністрації Чечні.
- 25 липня — указ Ахмата Кадирова про заборону ваххабізму.[24]
2001
- 24 березня — теракт в Мінеральних Водах. О 10:14 поруч з центральним ринком прогримів вибух. Вибуховий пристрій потужністю не менше 50 кг в тротиловому еквіваленті було закладено в легковому автомобілі ВАЗ-2103. В результаті теракту на місці вибуху знищена 21 людина, в лікарні від отриманих поранень померли 3 людини, близько ста поранені.
- 25-26 червня — рейд чеченських партизанів на Ханкалу.
- 17-18 вересня — рейд чеченських партизанів на Гудермес.
- 29 листопада — жінка-смертниця (вдова загиблого бойовика) підірвала себе на центральній площі Урус-Мартана (Чечня), коли там перебував комендант району генерал-майор Гейдар Гаджиєв. Гаджиєв знищений, троє його бійців були поранені.
2002
- 27 січня — в Шелковському районі Чечні збитий вертоліт Мі-8. У числі знищених були заступник міністра внутрішніх справ РФ генерал-лейтенант Михайло Рудченко і командувач угрупованням внутрішніх військ МВС в Чечні генерал-майор Микола Горідов[25].
- 9 травня — в Каспійську стався теракт під час святкування Дня Перемоги. Знищено 43 людини, понад 100 поранені[26].
- 19 серпня — Падіння Мі-26 в Чечні. Найбільша авіакатастрофа в історії російських збройних сил. Сталася через ураження військово-транспортного вертольота Мі-26 ракетою з переносного зенітного ракетного комплексу «Ігла». Додатковими причинами, що збільшили кількість жертв, став чудовий збіг обставин: сильної перевантаженості вертольота і падіння його на мінне поле. Є однією з найбільших авіакатастроф в історії Росії. Зі 147 осіб, що перебували на борту, знищено 127[27].
- 22-25 вересня — близько 300 чеченських повстанців під командуванням Руслана Гелаєва Шаблон:Не перекладено з метою подальшого проходу в Чечню. Вони вступили в бій з російськими військами біля села Галашки. Було вбито 76 бойовиків, кілька взяті в полон. Бойовики, роззосередившись на мобільні загони, зникли на території Чечні.
- 23-26 жовтня — захоплення заручників в театральному центрі на Дубровці в Москві, загинули 129 заручників. Вбиті всі 44 бойовики, включаючи Мовсара Бараєва.
- 27 грудня — бойовик-смертник, який керував замінованою вантажівкою, підірвав будинок промосковського уряду Чечні у Грозному. Басаєв взяв на себе відповідальність за організацію цієї диверсії[28]. Загинуло 70 людей[29].
2003
- 20 березня — У Чечні розбилося 2 Мі-24, пілоти знищені.
- 14 травня — в селі Іласхан-Юрт Гудермеського району смертниця підірвала себе в натовпі на святкуванні дня народження пророка Мухаммеда, де був присутній Ахмат Кадиров. Знищено 18 осіб, 145 осіб були поранені[30].
- 5 липня — теракт в Москві на рок-фестивалі «Крила». Знищено 16 осіб, 57 отримали поранення
- 1 серпня — підрив військового госпіталю в Моздоку. Начинена вибухівкою армійська вантажівка КамАЗ протаранила ворота і вибухнула біля будівлі. В кабіні сидів бойовик-смертник. Число знищених склало 52 людини.
- 5 грудня —теракт з використанням смертників в електричці «Кисловодськ — Мінводи» в Єсентуках: 41 людина знищена, 212 поранено[31].
2004
- 15 грудня 2003-28 лютого 2004 — рейд на Дагестан загону під командуванням Руслана Гелаєва. В ході перестрілки з прикордонниками, Гелаєв загинув, а весь його загін було знищено.
- 1 квітня — кадирівці провели в селі Самашки спецоперацію, заблокувавши його з усіх боків. У двох будівлях були виявлені заготовки для мін, радіокерований СВУ, споряджений фугас, гранатомети та інші боєприпаси. За даними телекомпанії НТВ, в Самашках в результаті подібних спецоперацій зниклими безвісти числяться 27 осіб.
- 12 квітня — польовий командир Асламбек Вадалов разом зі своїм загоном виконав рейд на село Ішхой-Юрт, в результаті нападу було знищено 10 міліціонерів.
- 9 травня — в Грозному на стадіоні «Динамо», де проходив парад, о 10:32 на щойно відремонтованій VIP-трибуні прогримів потужний вибух. У цей момент на ній перебували президент Чечні Ахмат Кадиров, голова Держради ЧР Хусейн Ісаєв, командувач Об'єднаним угрупованням військ на Північному Кавказі генерал-полковник Валерій Баранов, міністр внутрішніх справ Чечні Алу Алханов і військовий комендант республіки Григорій Фоменко. Безпосередньо під час вибуху знищено 2 людини, ще 4 померли в лікарнях: Ахмат Кадиров, Хусейн Ісаєв, журналіст агентства «Рейтер» Адлан Хасанов, дитина (ім'я якої не було повідомлено) і двоє співробітників охорони Кадирова. Всього від вибуху в Грозному знищено 63 людини, в тому числі 5 дітей.
- 21-22 червня — напад чеченських бойовиків на Назрань.
- 21 серпня — 400 повстанців під керівництвом Аслана Масхадова здійснили рейд на Грозний. За даними МВС Чечні, знищено 44 людини та важко поранено 36[32].
- 1-3 вересня — терористичний акт в Беслані, в результаті якого загинуло 334 людини, 186 з яких — діти.
- 5 листопада — в Грозному були вбиті четверо повстанців, двоє з них — Айдин Кайя, 1981 року народження і Бурхан Челебі, 1980 року народження — були громадянами Туреччини[33].
2005
- 15 травня — в Грозному вбитий колишній віце-президент ЧРІ Ваха Арсанов. Арсанов і його однодумці, перебуваючи в приватному будинку, обстріляли міліцейський патруль і були вбиті прибулим підкріпленням.
- 4 червня — масове вбивство жителів станиці Бороздиновської Шелковського району Чеченської республіки, скоєне бойовиками батальйону «Схід». Дана ситуація названа «етнічною чисткою» через те, що переважна більшість постраждалих — аварці, представники народу, що проживають на території сусіднього Дагестану, а нападники — чеченці[34].
- 1 липня — два вибухи прогриміли в Махачкалі на вулиці Атаєва, коли до будинку № 7, де знаходився банно-пральний комбінат, під'їхали три вантажівки ГАЗ-53 зі спецназівцями з московського загону «Русь». Постраждала перша машина, в якій знаходилося 27 військовослужбовців. 10 з них отримали важкі травми, від яких шестеро знищено на місці, ще четверо померли по дорозі в лікарню. Решта 17 спецназівців були поранені. Постраждали ще 11 випадкових перехожих, серед яких 1 дитина[35].
- 13 жовтня — Шаблон:Не перекладено (Кабардино-Балкарія), в результаті якого, за даними російської влади, було вбито 12 мирних жителів, знищено 35 співробітників силових структур. Вбито, за різними даними, від 40 до 124 повстанців.
2006
- 31 січня — Владімір Путін заявив на прес-конференції, що в цей час можна говорити про закінчення контртерористичної операції в Чечні. Однак пройшло ще три роки, перш ніж голова НАК Олександр Бортніков, виконуючи доручення Дмітрія Мєдвєдєва, скасував на території Чечні режим КТО.
- 10 липня — в Інгушетії загинув в результаті теракту (за іншими даними — загинув через необережне поводження з вибухівкою) один із чеченських польових командирів, Шаміль Басаєв.
- 7 листопада — в районі села Дай Шатойського району повстанцями Саїд-Еміна Дадаева знищено семеро ОМОНівців з Мордовії.
2007
- 7 жовтня — Доку Умаров оголосив про скасування ЧРІ і перетворенні її в «вілайят Нохчійчо Імарату Кавказ».
- 4 грудня — засідка на підрозділ російських військ в районі села Центорой Ножай-Юртовського району. 2 військовослужбовців знищено, кілька поранені.
- 9 грудня — вибух в автобусі на автовокзалі в Невинномиську (Ставропольський край), що слідував рейсом з П'ятигорська до Ставрополя. Знищено 2 людини, 14 отримали поранення[36].
2008
- 19 березня — на село Алхазурове було повстанцями скоєно військовий рейд. В результаті знищено 7 осіб: 5 співробітників правоохоронних органів і 2 мирних жителів. Партизани також спалили будівлю адміністрації Алхазурове[37].
- 13 червня — нічна вилазка партизанів в селі Беной-Ведено.
- 6 листопада — терористка-смертниця підірвала маршрутне таксі у Владикавказі, Північна Осетія. Загинуло 12 осіб.
- 23-25 грудня — спецоперація ФСБ і МВС в селищі Алкун в Інгушетії. Вбито польового командира Ваха Дженараліева, який воював проти російських військ в Чечні та Інгушетії з 1999 року, його заступник Хамхоєв, в цілому вбито 12 повстанців. Ліквідовано 4 бази НЗФ.
2009
- 5 лютого — в селищі Ленінкент, розташованому за 10 кілометрів від Махачкали під час спецоперації вбитий лідер угруповання Джамаат «Шаріат» Умар Шейхулаєв разом з трьома повстанцями.
- 26 лютого — в Махачкалі на шляху проходження автобуса з співробітниками патрульно-постової служби міліції спрацював вибуховий пристрій. Поранення отримали четверо міліціонерів[38].
- 5 березня — на узбіччі автодороги між селами Екажево і Сурхахи Назранівського району Інгушетії при розмінуванні фугасу стався вибух закладеної під фугас міни-пастки. В результаті вибуху, за попередніми даними слідчого комітету, знищено 5 співробітників правоохоронних органів. З них 2 співробітників ФСБ, 2 співробітників республіканського ОМОНу, а також начальник служби кримінальної міліції Назранівського РВВС МВС Республіки. Ще 3 постраждалих у важкому стані доставлені в лікарню.
- 20-21 березня — велика спецоперація федералів в Дагестані. В результаті важких боїв з використанням вертольотів і бронетехніки сили місцевого МВС і УФСБ за підтримки Внутрішніх військ МВС РФ вбили в Унцукульському районі республіки 12 повстанців. Втрати російських військ складають 5 осіб (2 військовослужбовців спецназу ВВ пізніше отримали посмертно за участь в цих бойових діях звання Героя Росії). Одночасно з цим в Махачкалі міліція в бою знищує ще 4 бойовики.
- 15 квітня — остання доба режиму контртерористичної операції.
Ситуація після війни
16 квітня 2009 року на території Чеченської республіки скасовано режим контртерористичної операції (КТО), що діяв з вересня 1999, виведено 20 тис. військовослужбовців внутрішніх військ, знято обмеження на в'їзд-виїзд, переміщення й паспортно-візовий режим. Жителям Чечні, як і інших регіонів РФ, дозволено переміщатися країною.
Однак, збройна національно-визвольна боротьба проти федеральної влади після скасування КТО не завершилася. Бойові зіткнення, теракти, поліцейські операції відбувалися не тільки в Чечні, але й в Інгушетії, Дагестані, Кабардино-Балкарії, рідше — в Карачаєво-Черкесії, Північній Осетії, Ставропольському краю. На окремих територіях неодноразово вводився режим антитерористичної операції. До участі в АТО притягувалася артилерія й авіація. Було здійснено серію терактів, включно з терактами у метро Москви.
Найбільш відомими збройними акціями чеченського руху за незалежність стали:
- Атака в серпні 2010 року на Центорой (рідне місто Рамзана Кадирова)[39].
- Атака на будівлю парламенту в Грозному в жовтні 2010[40].
- Атака на Нальчик у кінці лютого 2011[41].
- Атака на поліцейську дільницю в Махачкалі на початку травня 2012.
- Рейд на Грозний 4 грудня 2014.
Загальне зниження кількості жертв конфлікту з кожним роком істотно знижувалося, через ескалацією конфлікту в Сирії і напливом радикально налаштованої молоді в цю країну.
Лідера Імарату Кавказ — Доку Умарова російські спецслужби знищили в вересні 2013 року на території Інгушетії. Його наступник Алі Абу Мухаммед — загинув в бою з російськими військами в Дагестані в квітні 2015 року.
У грудні 2017 року голова ФСБ Олександр Бортников заявив про остаточну ліквідацію збройного підпілля на Північному Кавказі. Проте й далі на Кавказі тривали пошуки окремих груп і осіб, котрі намагалися вижити за вкрай несприятливих обставин. Поступово їх виловлювали або знищували спецслужби. У січні 2021 був знищений останній відомий польовий командир епохи Чеченських війн — Аслан Бутюкаєв. Разом з ним загинули ще 5 повстанців.
Зображення в мистецтві та масовій культурі
Події війни є центральним сюжетом французької драми «Пошук» (2014).
Примітки
Див. також
- Перша російсько-чеченська війна
- Путінізм
- Кадирівці
- Воєнні злочини Російської Федерації
- Хронологія повстанського руху на Північному Кавказі (2018)
Шаблон:Війни XX століття Шаблон:Війни XXI століття Шаблон:Національно-визвольні війни Шаблон:Вайнахи Шаблон:Бібліоінформація
- ↑ 1,0 1,1
http://www.kavkaz-uzel.eu/articles/301120/
- ↑
https://www.kommersant.ru/doc/1156661
- ↑ 3,0 3,1 3,2
https://www.hrw.org/legacy/russian/press/2002/010103-russia.html
- ↑ 4,0 4,1 4,2 4,3
https://zmina.info/ru/articles-ru/20_rokiv_vijni_v_chechni_paraleli_z_ukrajinoju-2/
- ↑
https://www.hrw.org/legacy/russian/reports/russia/2000/feb/intro.html
- ↑ 6,0 6,1 6,2
https://www.svoboda.org/a/24202052.html
- ↑ 7,0 7,1 7,2 7,3
https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/165295/
- ↑ 8,0 8,1 8,2
https://www.hrw.org/legacy/russian/reports/2002/russia/sweep_final_report.html
- ↑
https://www.hrw.org/legacy/russian/press/2002/230302-starye-atagi.html
- ↑
https://www.svoboda.org/a/1768014.html
- ↑ 11,0 11,1 11,2 Помилка цитування: Неправильний виклик тегу
<ref>: для виносок під назвою:4не вказано текст - ↑ 12,0 12,1 12,2 12,3 12,4
https://www.kommersant.ru/doc/140169
- ↑
http://fkurf.ru/severo-kavkazskij_fo/chechenskaya_respublika/fku_ik-2.html
- ↑
https://islamnews.ru/news-9137.html
- ↑
https://www.hrw.org/legacy/backgrounder/eca/chechnya1106/5.htm
- ↑
https://www.coe.int/T/r/Parliamentary_Assembly/[Russian_documents]/[2000]/[Janv]/Rek1444.asp#TopOfPage.
- ↑
https://www.coe.int/T/r/Parliamentary_Assembly/[Russian_documents]/[2000]/[Avril]/Rek1456.asp#TopOfPage
- ↑
https://txt.newsru.com/world/25Jan2001/restoration.html
- ↑
https://www.hrw.org/legacy/russian/reports/russia/2007/chechnya/index.pdf
- ↑
http://www.rian.ru/spravka/20060710/51143197.html
- ↑ Кавказ: Масхадов і Басаєв ховалися в одному бункері // Lenta.ru
- ↑ Син Масхадова спростовує офіційну версію загибелі лідера сепаратистів Чечні // Кавказ Мемо. Ру
- ↑
https://www.kommersant.ru/doc/1391351
- ↑
https://lenta.ru/vojna/2000/07/25/vahhabizm/
- ↑
https://www.kommersant.ru/doc/351484
- ↑
https://www.newsru.com/russia/09May2002/sabdag.html
- ↑
http://www.zagrebnev.ru/st.php?b=12
- ↑
https://www.newsru.com/arch/world/27dec2002/internat.html
- ↑
https://www.hrw.org/legacy/russian/press/russia/2003/130503_chech.html
- ↑
https://www.kommersant.ru/doc/473143
- ↑
https://www.newsru.com/russia/05dec2003/explosion.html
- ↑
http://www.rosconcert.com/common/arc/story.php/138205
- ↑ [ http://www.centrasia.ru/newsA.php?st=1099730700 В Чечне воюют иностранные наёмники и турецкие спецслужбы]
- ↑
http://old.memo.ru/hr/hotpoints/caucas1/msg/2005/06/m39989.htm
- ↑
http://www.novoteka.ru/seventexp/322671
- ↑
https://www.kommersant.ru/doc/911389
- ↑
http://antiterror.ru/library/smi/179522892.html
- ↑
http://tass.ru/spravochnaya-informaciya/693463
- ↑
https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/173545/
- ↑
https://www.kavkaz-uzel.eu/articles/175706/
- ↑
https://www.gazeta.ru/politics/2011/02/25_a_3538925.shtml
- Війни XXI століття
- Війни за незалежність
- Історія Чечні
- Війни Російської федерації
- Путінізм
- Російський державний тероризм
- Колоніальні війни Росії
- Північний Кавказ
- Національно-визвольні рухи
- Чеченський національно-визвольний рух
- Національно-визвольний рух народів Північного Кавказу
- Збройні конфлікти на пострадянському просторі
- Конфлікти в 1999
- Конфлікти у 2000
- Конфлікти у 2001
- Конфлікти у 2002
- Конфлікти у 2003
- Друга російсько-чеченська війна
- Сторінки з помилками посилань