Дагестанська війна

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Картка збройного конфлікту Шаблон:Конфлікти на пострадянському просторі Шаблон:Історія Дагестану

Дагеста́нська війна́ — збройні сутички на території Дагестану 7 серпня — 14 вересня 1999[1] між загонами «Ісламської миротворчої бригади» під командуванням Багаутдіна Кебеде, Шаміля Басаєва та Хаттаба з одного боку та військами Росії — з іншого.

Передумови

Проникнення в Дагестан ідей радикальної ісламської течії — ваххабізму — почалося ще наприкінці 1980-х років.[2] Одним з представників дагестанських салафітів був Багаутдін Кебеде, який встановив під час Першої чеченської війни тісні контакти з арабським моджахедом Хаттабом та чеченськими польовими командирами.[2] Після загибелі Джохара Дудаєва та закінчення Першої чеченської війни прихильники салафізму стали стрімко завойовувати позиції в Чеченії, чому сприяла політика президента ЧРІ Зелімхана Яндарбієва[2]. Сам Яндарбієв зазначав: «Я завжди вірянин був. Якби я таким не був, то не ввів би шаріат в Чеченії за ті дев'ять місяців, що був президентом. Хоча майже все керівництво не хотіло, щоб я так поспішно вводив шаріат»[3].

В 1997—98 роках в Чечні отримали політичний притулок кілька десятків (за іншими данимиШаблон:Якими — кілька сотень) дагестанських салафітів. Частина з них воювала на боці повстанців під час Першої чеченської війни, інші брали участь у дагестанському салафістському підпіллі, за що в самому Дагестані перебували у розшуку. Вищезгаданий Багаутдін Кебеде за матеріальної підтримки чеченських польових командирів створив та озброїв автономні бойові формування. Він оголосив про намір перетворити Дагестан в незалежну ісламську державу та почав підготовку збройної боротьби проти проросійського керівництва республіки[2]. Він сформував уряд у вигнанні, назвавши його Ісламською Шурою Дагестану. За участю Кебеде і його прихильників, у квітні 1998 року в Грозному відбувся установчий з'їзд організації «Конгрес народів Ічкерії та Дагестану» (КНІД), керівником якої став Шаміль Басаєв[2]. Ідея створення цієї організації була співзвучна ідеї багатьох чеченських польових командирів — звільнення мусульманського Кавказу від російського імперського ярма[2]. Під егідою КНІД були створені збройні формування, у тому числі «Ісламська міжнародна миротворча бригада», якою командував Хаттаб[2]. КНІД неодноразово виступав з погрозами на адресу проросійського керівництва Дагестану, звинувачуючи його в переслідуванні місцевих мусульман, заявляючи про відсутність легітимної влади в республіці тощо[2].

1999 року дагестанські повстанці Кебеде почали дрібними групами проникати в Дагестан та створювати у важкодоступних гірських селищах військові бази та склади зброї. У червні-серпні 1999 року відбулися перші зіткнення між повстанцями, що проникли до Дагестану, та дагестанською міліцією, внаслідок яких загинуло і було поранено кілька міліціонерів. Проросійська влада Дагестану закликала федеральні війська провести великомасштабну військову операцію проти повстанців.

Кебеде нібито просив чеченських польових командирів допомогти дагестанським мусульманам у справі «звільнення священної дагестанської землі від окупації невірними». При цьому він стверджував, посилаючись на своїх родичів та прихильників в Дагестані, що у разі введення загонів повстанців в Дагестан переважна більшість населення Дагестану підтримає їх і підніме загальне антиросійське повстання. КНІД, очолюваний Шамілем Басаєвим та Хаттабом, погодився надати військове сприяння Кебеде, а також закликав до цього інших польових командирів (всього зібралося близько 40 командирів різних рівнів, включаючи Арбі Бараєва, Рамзана Ахмадова, Абдул-Маліка Межідова та інших).

На рішення КНІД надати військову підтримку загонам Кебеде (які до того часу вже мали у своєму складі кілька сотень добре озброєних бійців) вплинув конфлікт в керівництві Чечні між прихильниками курсу Аслана Масхадова («помірними») та «радикалами» (опозиційною Шурою на чолі з Шамілем Басаєвим), що мав місце в 1998—1999 роках, а також небажання відмовляти в допомозі одновірцям, багато з яких воювали на боці чеченських повстанців в Першу чеченську війну.

Хронологія подій

  • 1 серпня — «з метою припинення проникнення на територію району та можливих провокацій з боку місцевих послідовників екстремізму» в Цумадинському район Дагестану з Махачкали направлено зведений загін міліції (близько 100 осіб).
  • 2 серпня — 4 червня — зіткнення махачкалинських міліціонерів з місцевими повстанцями-ваххабітами в Цумадинському районі.
  • 3 серпня — органи внутрішніх справ Дагестану переводяться на казарменний стан.
  • 5 серпня — починається передислокація 102-ї бригади внутрішніх військ МВС для прикриття чеченсько-дагестанського кордону в Цумадинському районі.
  • 7 серпня — підрозділу «Ісламської миротворчої бригади» Басаєва та Хаттаба, чисельністю від 400[1] (за даними самих повстанців — 500)[4] повстанців, безперешкодно увійшли до Ботліхському район Дагестану та захопили ряд сіл (Ансалта, Рахата, Тандо, Шодрода, Годобері), оголосивши про початок операції«Імам Газі-Магомед»[5]
  • 8 серпня — повстанці захопили села Шодрода та Зіберхалі[6].
  • 9 серпня — 11 серпня — «Ісламська Шура Дагестану» розповсюдила «Декларацію про відновлення Ісламської Держави Дагестан» та «Постанова у зв'язку з окупацією Держави Дагестан» (ці документи датовані 6 серпня). «Шура» оголосила Державна рада Республіки Дагестан позбавленим влади та сформувала Ісламський уряд. Главою Ісламського уряду став Серажутдін Рамазанов, міністром інформації та друку — Магомед Тагаєв. На території кількох районів Дагестану починає мовлення телевізійний канал «Шури», за яким передаються заклики до газавату та інші ідеологічні матеріали ісламістів. «Шура» офіційно призначила тимчасовими командувачами силами повстанців в Дагестані Шаміля Басаєва та арабського польового командира Хаттаба[1].
  • 9 серпня — 25 серпня — Бій за висоту Осляче Вухо
  • 11 серпень — дагестанськими повстанцями обстріляний та збитий російський вертоліт. Серед поранених — троє генералів внутрішніх військ.
  • 12 серпня — Росія завдала бомбових ударів по позиціях повстанців у районах населених пунктів Гагатлі й Анді в Дагестані[7].
  • 13 серпня — Бій за селище Гагатлі та бої за висоту Осляче вухо на південь від населеного пункту Шодрода. Загибель майора Костіна.
  • 16 серпня — Держдума ухвалила «вважати вторгнення незаконних збройних формувань з території Чеченської Республіки на територію Республіки Дагестан особливо небезпечною формою тероризму за участю іноземних громадян, спрямованої на відторгнення Республіки Дагестан від Російської Федерації»[8].
  • 17 серпня — повстанці відбивають атаку російських військ на селище Тандо. З російської сторони: 6 спалених БМП, 34 загиблих, кілька десятків поранених[6].
  • 18 серпня — російські сили вдруге штурмують висоту Осляче вухо.
  • 23 серпня — Басаєв вивів залишки своїх загонів на територію Чечні.[9]
  • 24 серпня — російські сили відновили контроль над селами Ансалта, Рахата, Шодрода, Тандо. За даними «Human Rights Watch» при штурмі останнього Росія використовували вакуумні бомби[10].
  • 29 серпня — 13 вересня — військова операція із захоплення та знищення ваххабітського анклаву в Кадарській зоні.
  • 4 вересня — вибух житлового будинку в Буйнакську.
  • 5 вересня — загони чеченських повстанців під командуванням Басаєва та Хаттаба знову входять в Дагестан з метою послабити тиск військово-міліцейських сил на повсталі села Карамахи та Чабанмахі в Кадарській зоні.[11][12]
  • 5 вересня — повстанці знищили блокпост біля села Тухчар. Захоплені в полон російські військовослужбовці були вбиті.
  • 6 вересня — повстанці повернули під свій контроль дагестанські села Новолакське, Чапаєве, Шушія, Ахар, Новокулі, Тухчар, Гаміях.
  • 7 вересня — російські сили зупинили повстанців за 5 кілометрів від міста Хасавюрт[13].
  • 11 вересня — біля села Дучі був збитий вертоліт-корегувальник артвогню Мі-8. Всі троє членів екіпажу встигли вистрибнути з парашутами, але чеченські снайпери розстріляли їх у повітрі[9]. Басаєв оголосив про виведення ісламських формувань з Новолакського району. Він заявив, що моджахеди увійшли до Дагестану для того, щоб допомогти одновірцям в Кадарської зоні, а тепер, після поразки ополченців, не має сенсу продовжувати бойові дії[1].
  • 14 вересня — російські сили відновили контроль над селом Новолакське[14].

Втрати

За офіційними російськими даними, 279 солдатів та офіцерів було вбито і 800 поранено.[15]

За даними міністерства оборони РФ, втрати повстанців в Дагестані — близько 2500 вбитими.[16]

Див. також

Джерела

Шаблон:Примітки

Посилання

Шаблон:Війни XX століття

  1. ↑ 1,0 1,1 1,2 1,3 Музаев Тимур Чеченская Республика // Политический мониторинг. — сентябрь 1999
  2. ↑ 2,0 2,1 2,2 2,3 2,4 2,5 2,6 2,7 Кудрявцев А. В. «Ваххабизм»: проблемы религиозного экстремизма на Северном Кавказе // Центральна Азия и Кавказ. — № 9. — 2000.
  3. ↑ Супонина Елена Зелимхан Яндарбиев: «Исламский фундаментализм безопасен» // Время новостей. — N° 230. — 17.12.2001
  4. ↑ Глава III. Джихад в период постперестроечной России // Ясин Расулов Джихад на Северном Кавказе: противники и сторонники. — Кавказ-центр
  5. ↑ Лукин Олег Дагестанский излом Предпосылки второй чеченской войны (1998—1999 годы) // Мосток. — № 3. — 2008. (копия )
  6. ↑ 6,0 6,1 http://samlib.ru/o/owcharow_w_n/dagestan.shtml

  7. ↑ «Исламскими боевиками обстрелян и сбит вертолёт федеральных войск» // Газета.ру от 12-08-1999 (Выпуск No 113)
  8. ↑ Постановление Государственной Думы Федерального Собрания Российской Федерации N 4277-II ГД от 16 августа 1999 года «О ситуации в Республике Дагестан в связи с вторжением на территорию Республики Дагестан незаконных вооружённых формирований и мерах по обеспечению безопасности Республики Дагестан»
  9. ↑ 9,0 9,1 http://www.airwar.ru/history/locwar/xussr/dagest/dagest.html

  10. ↑ Россия // Human Rights Watch
  11. ↑ ПРЕСС-РЕЛИЗ Пресс-конференция представителей общества «Мемориал» «Вторжение в Дагестан и его последствия: гуманитарные аспекты» // Мемориал, 27.09.99
  12. ↑ Рубанец Николай, Маначинский Александр Новая кавказская война: первые итоги и выводы. // Зеркало недели, 01.10.1999
  13. ↑ Боевики в Дагестане остановлены 5 км от Хасавюрта // РБК, 07.09.1999
  14. ↑ Храмов Анатолий Огненный Кавказ 2 или Дагестан-99
  15. ↑ Потери вооруженных сил России и СССР в вооруженных конфликтах на Северном Кавказе (1920—2000 годы) // Россия и СССР в войнах ХХ века: Потери Вооружённых Сил/под ред. Г. Ф. Кривошеев. — М.:Олма-Пресс, 2001. — С. 582—584.
  16. ↑ За время антитеррористической операции на Северном Кавказе боевики потеряли порядка 7 тыс. человек убитыми // РБК, 15 декабря 1999
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Дагестанська_війна&oldid=4342