-
Індже воєвода
Індже воєвода (Шаблон:Lang-bg; його прізвисько Індже походить від — тонкий, худий) — є одним з найвідоміших болгарських гайдуків, воєвода, що воював за звільнення Болгарії від османів у XVIII–XIX ст.
Життєпис
При народженні отримав імя Стоян. Народився, скоріше за все[1], у селі Попово (Папазкой), яке входить до общини Болярово, близько 1755 року. Змалку залишився без батька, його мати вийшла повторно заміж у м. Сливен, через те тривалий час вважали, що Індже народився у цьому місті. На 7-му році життя був відданий своїм вітчимом до Стамбулу в заклад, де виховували бійців для допоміжних військових загонів, які у війні мали підтримувати яничарів. Саме там отримав своє прізвисько через свою фігуру і свої великі здібності бійця (міг вправно рухатися в бою, відскакувати від нападів, через що був практично невразливий до ударів ятаганом і шаблею). Був включений до загону, який відправили для боротьби з розбійниками в Болгарії. На шляху до місця дислокації в загоні стався бунт, під час якого Індже вбив турецького офіцера — командира загону, через що повсталими був вибраний його лідером.
В подальшому він очолив кінну гайдуцьку дружину у 70 бійців і успішно воював з нею проти османів[2]. Його вирізняла неабияка сміливість й великі організаторські здібності. Про його справедливість свідчили окремі факти — він посадив на палю насильників двох болгарських дівчаток, відбирав гроші від османів і болгарських багатіїв та віддавав їх бідним[3]. Індже спробував навіть організувати спротив на території всієї Болгарії, хоча на той момент це не вдалося. У 1806 році Індже відбув до Модовського князівства, де служив у гвардії молдавського господаря. Тоді його ще називали капітан Індже, Стоян Волонтер. Взяв участь у повстанні проти османів у Дунайських князівствах у 1821 році, коли 17 червня героїчно загинув у битві з османами на річці Прут біля Скулени разом з іншими борцями за свободу від османів, яких очолював один з найяскравіших героїв боротьби за звільнення Греції від османського ярма Атанасіос Карпенісіотис (Цакалоф). Під тиском великої кількості османських військ героїчні вояки відмовились відійти на російський лівий берег Пруту і всі загинули, не склавши зброю.
Про Індже воєводу було створено багато народних пісень, оповідок, легенд, де його оспівували як відданого захисника болгар[4].
«Заплакали ми й ліси, ліси і гори, і листя в лісі. Куди Індже прийде, там від рабства нас звільнить»[5]
Селище в Бургаській області Болгарії — Індже-Войвода (Урумкой) було названо на його честь. За легендою він отримав там тяжке поранення й відлежувався у хаті (Шаблон:Lang-bg)[6], яка збереглася до наших часів. Було створено й багато літературних творів болгарськими письменниками — зокрема, майстром оповідань Й. Йовковим — «Индже», 1926 р.; К. Петкановим — роман «Индже войвода», 1935 р. Можливо, що незакінчена повість О. С. Пушкіна «Кирджалі[7]» присвячена саме Індже воєводі[8].
Примітки
Джерела
- Боев, Р. Стоян-Индже Войвода. Държавно военно издателство при Министерството на народната отбрана, София, 1956, 79 стор.
- Мая Горчева, «Амнезиите и паметта на литературата: два образа на Индже в българската литература» , Литературен клуб, електронна версія від 6 квітня 2005 р.
- Пламен Павлов, «Заплакала е гората…» (Познатият и непознат Индже войвода), pogled.info, 27.12.2012.
- ↑ Умира Индже войвода [1]
- ↑ Панайот Маджаров, «Животът на източнотракийските българи в техните песни и разкази» , глава от книгата «Животът на източнотракийските българи в техните песни и разкази», Академичено издателство «Проф. Марин Дринов», София, 2001.
- ↑ Горов, Г. Индже войвода. С. 1941, 92 с.
- ↑ Хоча його супротивники поширювали пісні й оповідки, де Індже був представлений як жорстокий розбійник
- ↑ Шаблон:Lang-bg.
- ↑ Хоча за деякими легендами він начебто й помер там — Иречек, К. История на българите. Софія, 1978, с. 540, 541.
- ↑ .
- ↑ Петко Росен. По гори зелени. С., 1982, с. 177, 178.