-
Бородай Олександр Юрійович
Шаблон:Однофамільці Шаблон:Лідер
Олександр Юрійович Бородай ( , Москва, РРФСР) — російський політичний та державний діяч, терорист, журналіст, політолог, один з ідеологів т. зв. «російського світу». Депутат Держдуми РФ, член партії «Єдина Росія». З 16 травня по 7 серпня 2014 — «прем'єр-міністр» терористичної організації ДНР. Головний радник, замісник представника Ради міністрів ДНР Олександра Захарченка (8 серпня — 20 жовтня 2014). Голова «Союзу добровольців Донбасу» з 2015. Занесений до переліку осіб, що створюють загрозу нацбезпеці Україні.
Життєпис
Народився в Москві в сім'ї філософа євразійської орієнтації Юрія Бородая (1934—2006). Сестра — фахівець з античної та середньовічної філософії Тетяна Бородай.
Брав участь у подіях вересня-жовтня 1993 в Москві на боці Верховної ради РРФСР, що протистояла президенту Борісу Єльцину у складі однієї з бойових груп, де, за його словами, був «не найголовнішим, але й не самим рядовим».
У 1994 закінчив філософський факультет Московського державного університету імені М. В. Ломоносова і пізніше — аспірантуру, під час навчання в якій спеціалізувався з соціальної філософії, займався проблемами етнічних конфліктів і теорією еліт.
З грудня 1993 по червень 1994 працював експертом Російського фонду реформ. З червня 1994, працюючи військовим кореспондентом РІА «Новості», висвітлював першу чеченську війну, знімав телевізійні репортажі для НТВ, ОРТ. У 1997 був військовим оглядачем газети «Завтра», дописує концептуальні статті до видань, що сповідували євразійство.
З березня до листопада 1998 був радником з інвестицій в медіасферу голови Круглого столу бізнесу Росії Геннадія Гафарова, при цьому з червня 1998 переважно працював незалежним PR-консультантом. Брав участь у більш ніж десяти виборчих кампаніях різного рівня.
У серпні 1999 спеціальні кореспонденти газети «Завтра» Олександр Бородай та Ігор Стрєлков разом з бійцями спецпризначення МВС побували в Кадарській зоні в Дагестані з метою відвідування кількох сіл, де проживали ваххабіти[1]. У цьому виданні Бородай регулярно публікується з 1996. Тематика його матеріалів — міжнаціональні відносини в країнах колишнього СРСР, армія, ситуація в Чечні і на Північному Кавказі[1].
У 2001—2002 роках — заступник головного редактора журналу «Русский предприниматель».
З квітня 2001 — співзасновник і генеральний директор ЗАТ «Социомастєр», що спеціалізується на консалтингу в кризових ситуаціях.
У 2021 році брав участь у виборах до Думи РФ від путінської партії Єдина Росія[2].
Російсько-українська війна
У травні 2014 року став першим «прем'єр-міністром» терористичного угруповання ДНР.
З 8 серпня 2014 до 20 жовтня 2014 — радник, заступник так званої «Ради міністрів ДНР» і Олександра Захарченка[2].
У 2019 році він так оцінював роль Росії:[3]
Перед президентом РФ Путіним ми всі заборгували. Ми — це добровольці, які прийшли у 2014 році. Ми йому заборгували таку дрібницю як наші життя. Всі, хто прийшов у першій половині 2014 року, пам'ятають яка ситуація склалася у другій половині липня 2014 року. Якби не його політика, рішення і дії, то нас би не було. Так само як і не було б російського Донбасу: Донецької та Луганської народних республік. — Олександр Бородай, 2019
З 2014 року перебуває в розшуку МВС України[4].
Зв'язок із ФСБ
25 липня 2002 року російське видання АПН (Шаблон:Lang-ru) повідомило, що на пост заступника директора ФСБ з інформаційної політики та спецпроєктів призначений Олександр Бородай, генерал-майор ФСБ. Він відповідатиме за «організацію найбільш делікатних операцій ФСБ на політичному полі». Джерелом інформації про призначення виступало неназване джерело у адміністрації президента РФ. Видання повідомило, що 35-річний Олександр Бородай є дипломованим філософом, випускником філософського факультету МГУ, який до цього працював у газеті «Завтра» Олександра Проханова.[5][6][7]
30 липня 2002 року російське видання The Moscow Times опублікувало «спростування» Бородая про його призначення у ФСБ. У повідомленні було сказано, що у телефонній розмові Бородай назвав своє призначення у ФСБ цілковитою неправдою, і пояснив це жартом, влаштованим з нагоди його 30-річчя, а видання АПН назвав сенсаціоналістським.[8]
Особисте життя
- Розлучений. Перша дружина — студентка МДУ Катерина Казакова. Троє дітей.Шаблон:Джерело
Примітки
Література
- Головко В. В., Кравченко О. О. Бородай Олександр Юрійович // Енциклопедія історії України: Додатковий том. Кн. 1: А–Я / Редкол.: В. А. Смолій (голова редкол.) та ін. НАН України. Інститут історії України. — Шаблон:К.: «Наукова думка», 2021. — С. 70. — 773 с. — ISBN 978-966-00-1858-7.
Шаблон:Вікіцитати Шаблон:Commonscat
- ↑ 1,0 1,1
http://zavtra.ru/content/view/1999-09-2821/
- ↑ 2,0 2,1
https://24tv.ua/eksvatazhok-donetskih-boyovikiv-boroday-balotuyetsya-novini-rosiyi_n1716157
- ↑
http://khpg.org/en/index.php?id=1565889311
- ↑
https://wanted.mvs.gov.ua/searchperson/details/?id=0014185606377506
- ↑
http://www.apn.ru/news/comments13719.htm
- ↑
http://www.pravda.ru/main/2002/07/27/44779.html
- ↑
http://www.pravda.ru/news/politics/27-07-2002/837334-0/
- ↑
https://themoscowtimes.com/news/article/news-in-brief/244605.html