Брикайло Сергій Олександрович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Сергій Брикайло
Сергій Олександрович Брикайло
UA-OR6-SТКSGT-GSB-H(2015).png Старший сержантШаблон:Категорія тільки в статтях
Шаблон:Wikidata/p373

Шаблон:Однофамільці Сергі́й Олекса́ндрович Бриќайло (29 вересня 1976, м. Кривий Ріг — 19 жовтня 2022, с. Суханове Бериславського району Херсонської області) — український військовик, старший сержант, командир третього взводу другої роти механізованого батальйону 17 окремої танкової Криворізької бригада імені Костянтина Пестушка Збройних сил України[1]; захисник територіальної цілісности і суверенітету України під час повномасштабної російсько-української війни, що почалася 24 лютого 2022 року.

Біографія

Народився 29 вересня 1976 року в місті Кривому Розі, що на Дніпропетровщині. Закінчив 9 класів Криворізької загальноосвітньої школи № 118 , яка знаходиться мікрорайоні Сонячний, де він і проживав. Потім вчився у будівельному коледжі Криворізького гірничорудного інституту за спеціальністю "Промислове та цивільне будівництво". Отримав спеціаліст інженер-будівельник.

Військова служба

Строкову військову службу проходив у 1994-1996 році. Отримав спеціалізацію: морський спецназ.

У 2015 році Сергія мобілізували. Служив і на Донеччині, і на Луганщині. Згодом він підписав контракт із 17 танковою бригадою Кривого Рогу.

На початок повномасштабної агресії російської федерації у лютому 2022 знаходився в Луганській області на 29 блокпосту Бої за Бахмутку

Вересень - жовтень визволення Херсону

Загибель

19 жовтня 2022 року під час виконання чергового бойового завдання Сергій Брикайло загинув, у районі населеного пункту Суханове Бериславського району Херсонської області.

До останнього подиху він був вірний військовій присязі, служив Батьківщині та народу України.

Сім'я

Батьки — Брикайло Марія Василівна та Олександр Олександрович

Сестра - Наталія Олександрівна

Дружина - Лариса та дві доньки — Олександра та Мілана[2].

Так сестра Наталія згадує свого брата

Початок повномасштабного вторгнення Сергій зустрів в Луганській області на тому самому злощасному 29 блокпосту, про який говорили ще у 2014 році. На той час він був старшим на першому спостережному пункті. З початку лютого і до 6 квітня тут були запеклі бої. Хлопців обстрілювали з усього, що мали: артилерія, фосфорні бомби, літаки, постійні диверсійні групи. Було пряме попадання в бліндаж, за раз могло прилетіти понад 200 снарядів, але вони трималися. Я не знаю як, і де вони брали сили, але вони трималися, трималися, поки було хоч маленьке місце, де можна було сховатися чи присісти, майже не спали. Завжди дивувало, що навіть в такому пеклі можна було отримати повідомлення:« На посту, сегодня в меню грады, танки были, ожидаем десерты минометные».

6 квітня вимушені були відійти і зайняти оборону Новотошкінського.

На Херсонщині його призначили командиром взвода. Хлопці очима в бою шукали саме його, казали, що як бачимо, то розуміємо, що все буде добре. Говорили: «Усе зробимо правильно,  ти тільки не хвилюйся, «Глобусе»!» І між собою називали його «Атласом». А він не міг не хвилюватися, вже така він був людина.

Лариса Брикайло згадувала свого чоловіка:

Він казав мені, що у військовій справі знайшов себе. Людиною Сергій був дуже м'якою, але тільки вдома. Він казав: на війні я тридцятьма чоловіками керую, а вдома мною навіть мопсик командує. Сергій дуже любив нашу сім'ю, казав, що це найголовніше, що є у житті. Хотів захищати нас. Казав: "Хто, як не я?"  

Друзі

Нагороди

Вшанування пам'яті

26 жовтня 2022 року тіло Сергія Брикайло поховали на Секторі почесних поховань Центрального кладовища Кривого Рогу.

Примітки та джерела

Див. також

Шаблон:Учасники РУВ