Войнович Володимир Миколайович

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Otheruses Шаблон:Письменник Володимир Миколайович Войнович (Шаблон:Lang-ru; , Сталінабад, Таджицька РСР — Шаблон:ДС, Москва) — російський поет, письменник і драматург, тривалий час перебував в еміграції (жив у Німеччині та США), дисидент. Також відомий як кіноактор, автор текстів пісень і маляр.

Життєпис

Володимир Войнович народився 26 вересня 1932 року в Сталінабаді в родині журналіста, відповідального секретаря республіканської газети «Комуніст Таджикистану» і редактора обласної газети «Робочий Ходжента» Миколи Павловича Войновича (19051987), частково сербського походження, родом з повітового містечка Новозибків Чернігівської губернії (зараз Брянської області), і співробітниці редакції цих газет, а згодом учительки математики Розалії Колманівни (Климентіївни) Гойхман (19081978), родом з містечка Хащуватого Гайворонського повіту Херсонської губернії (нині село у Гайворонському районі Кіровоградської області України).

У 1941 році з нещодавно звільненим батьком і матір'ю переїхав до Запоріжжя. Після війни часто змінював місце проживання, працював пастухом, столяром, теслею, слюсарем і авіамеханіком.

Від 1950 року на 4 роки призивався до армії. Під час служби в Польщі В. М. Войнович намагався опанувати майстерністю віршування.

1956 року приїхав до Москви, двічі вступав до Літінституту, але так і не був прийнятий. Провчився півтора року в Московському педінституті (195759), їздив на цілину в Казахстан, де й написав свої перші прозові твори (1958).

У 1960 році влаштувався редактором на радіо. Незабаром написав вірші для пісні про космонавтів «Чотирнадцять хвилин до старту», що здобула всесоюзну популярність. Войнович — автор текстів до понад 40 пісень.

Публікація повісті «Ми тут живемо» (час. «Новий світ» № 1 за 1961 рік) сприяла зміцненню слави письменника.

Від 1962 Володимир Войнович був членом Спілки письменників СРСР. Роман «Життя і надзвичайні пригоди солдата Івана Чонкіна», писався починаючи від 1963 року, став відомим завдяки самвидаву. Першу частину твору було опубліковано (без дозволу автора) 1969 року у Франкфурті-на-Майні, повністю книга побачила світ лише 1975 року в Парижі.

Наприкінці 1960-х В. М. Войнович брав активну участь у русі за права людини, що неминуче викликало конфлікт із владою. За свою правозахисну діяльність і висвітлення у творах радянської дійсності в сатиричному руслі письменник піддавався переслідуванням — 1974 року виключений зі Спілки письменників СРСР, натомість прийнятий у члени ПЕН-клубу у Франції.

У 1975 році після публікації «Чонкіна» за кордоном Войнович був викликаний для бесіди у КДБ, де йому запропонували видаватися в СРСР. Для обговорення умов зняття заборони на видання окремих його робіт відбулася друга зустріч — цього разу в номері 408 готелю «Метрополь», де письменник був отруєний невідомим спецпрепаратом, після чого тривалий час погано себе почував, що позначилося на його роботі над продовженням «Чонкіна». Після даного інциденту Войнович написав відкритого листа тодішньому керівникові КДБ радянської держави Андропову й низку звернень до закордонних ЗМІ.

У 1980 році Володимир Войнович був змушений емігрувати з СРСР. Від 1981 року він був позбавлений радянського громадянства згідно з указом Президії Верховної Ради СРСР, яке згодом, по 10 роках, уже згідно з указом М. Горбачова було йому повернуто.

У 198092 роках В. Войнович жив у ФРН, потім у США. Співпрацював з радіо «Свобода».

Володимир Войнович займався також живописом — перша його персональна виставка відкрилася 5 листопада 1996 року в московській галереї «Асти».

У 1993 році Володимира Миколайовича Войновича було удостоєно Премії Баварської Академії мистецтв, у наступному (1994) році — премія фонду «Знамя», у 1996-му — премії «Тріумф».

У 2000 році В. Войновичу присуджено Державну премію Російської Федерації.

Громадянська позиція

2002 року письменнику вручено Премію ім. А. Д. Сахарова «За громадянську мужність письменника».

Під час російської інтервенції в Україну в березні 2014 року разом з іншими російськими діячами культури підписав звернення проти агресивної політики Кремля та висловив жаль із приводу підтримки цієї політики частиною російської інтелігенції:[1].


25 лютого 2015 року Володимир Войнович написав відкритого листа до Володимира Путіна, опублікованого на сайті «Відкрита Росія»: Шаблон:Текст

У травні 2018 приєднався до заяви російських літераторів на захист українського режисера Олега Сенцова, незаконно засудженого в РФ[2].

Смерть

Помер 27 липня 2018 року на 86 році життя від серцевого нападу в Москві.[3]

Похований 30 липня на Троєкурівському цвинтарі Москви.[4]

Вибрані твори

Див. також

Примітки

Джерела

Посилання

Шаблон:Бібліоінформація Шаблон:Портали