-
Гайовий-Грисюк Іван Андрійович
| Іван Андрійович Грисюк | |
|---|---|
| Отаман Армії УНР | |
| Шаблон:Wikidata/p373 |
Шаблон:Однофамільці Гайовий-Грисюк Іван Андрійович (1895, Дорогинка — 9 лютого 1923, Київ) — український військовий діяч часів Радянсько-української війни, організатор антибільшовицького повстанського руху на Київщині.[1]
Життєпис
Іван Андрійович Грисюк народився у 1895 році в селі Дорогинка Васильківського повіту, Київської губернії в заможній селянській родині.
Воював на фронтах Першої світової війни у складі російської армії. Потрапив у полон до австро-угорців. В Україну повернувся у 1918 році.[2]
Навесні 1921 року Іван Грисюк почав боротися проти більшовиків на Київщині у 2-му Гайдамацькому запорізькому курені смерті отамана Богатиренка, став помічником отамана. Загін перемістився в Дорогинський ліс. Активних дій не здійснював, що викликало неабияке нарікання козаків і старшин загону. Богатиренко мотивував це небажанням жертвувати козаками. Натомість, Гайовий рвався до рішучих дій і бездіяльність отамана його обурювала. А після відмови Богатиренка зробити спільно з отаманом Гонтою-Унятовським наліт на Фастів, Гайовий арештував отамана, проте тому вдалося втекти, уникнувши розправи.[3]
Згодом Гайовий зібрав окремий загін і діяв самостійно у Київському та Білоцерківському повітах. Восени 1921 року, дізнавшись про вирок колегії Київської губчека у справі членів і учасників Всеукраїнського центрального повстанського комітету (39 чоловік було засуджено до розстрілу), партизани отамана Гайового 7 вересня розібрали колію між станціями Кожанкою та Фастовом, внаслідок чого продмаршрутний поїзд у складі 61 вагона, злетів з рейок. 47 вагонів розбилося, серед уламків було знайдено 27 трупів і 21 пораненого. Протягом 1921—1922 років партизани Гайового ще понад 40 разів нападали на радянські й партійні органи[4].
Співпрацював із Козачою Радою Правобережної України. Заарештований органами ГПУ на початку жовтня 1922 року разом з іншими повстанцями (Олійником, Куценком та іншими). 28 січня 1923 року Київревтрибунал засудив Івана Грисюка і декілька чоловік з його загону до розстрілу, після чого згодом відбулося ще кілька судів над арештованими козаками повстанської «банди Гайового»[5]. Загинув під час повстання отаманів у Лук'янівській в'язниці Києва 9 лютого 1923 року[6][7].
Реабілітований 14 грудня 2016 року рішенням Апеляційного суду Київської області[8].
Примітки
Джерела
- Загородній• Лицарі Холодного Яру: як засуджені до розстрілу козаки дали останній бій у Лук'янівській тюрмі Л. Останній бій Холодного Яру у Лук'янівській тюрмі
- Коваль Р. М. Гайовий (справж. — Грисюк Іван Андрійович) // Шаблон:ЕСУ
- Лицарі Холодного Яру: як засуджені до розстрілу козаки дали останній бій у Лук'янівській тюрмі
Посилання
- ↑ Андрій Ковальов. З Архістратигом на щитах. Нариси до історії Першої російсько-української війни на Київщині 1917-1918 років. — К.: Темпора, 2018. — с. 27. ISBN 978-617-569-363-6.
- ↑ Дорогинка. Відкриття пам'ятника отаману Гайовому ; borova.org, 24 серпня 2011
- ↑ Дросенко В. І. Отаман Ф. Богатиренко. Повстанська діяльність і трагічна доля ; Науково-інформаційний бюлетень № 1 Фастівського міського історичного музею / Фастів: «Просвіта», «Музей на колесах», 2014 — 48 с.
- ↑ Згадки про Кожанку ; kozhanka.org.ua. Процитовано 13 грудня 2017
- ↑ Фастівські і мотовилівські отамани у військових змаганнях за незалежність України у 1919—1922 роках ; Фастів Інфо, 14 жовтня 2011
- ↑ Ларіон Загородній. Останній бій Холодного Яру у Лук'янівській тюрмі ; Роман Коваль, Історична правда, 9 лютого 2016
- ↑ Останній бій холодноярців ; bandera.lviv.ua, 8 лютого 2012
- ↑ Суд реабілітував отаманів Холодного Яру ; Укрінформ, 15 грудня 2016