-
Галака Іван
Отаман Іван Галака (справжнє ім'я — Іван Олексійович Васильчиков 1890 (?), Олешня — Шаблон:† 3 липня 1921, Пилипча) — повстанський отаман, який контролював значні терени в сучасному Ріпкинському районі Чернігівської області у 1918—1921 роках.
Повстанці здійснювали регулярні атаки на підрозділи червоноармійців та місцевих більшовиків, проте тероризували також місцеве єврейське населення, яке активно підтримувало більшовиків. Бійці Галаки налагодили співпрацю з загонами Білоруської Народної Республіки під проводом генерала Станіслава Булак-Балаховича [Станіслаў Булак-Балаховіч]. Зимою 1921 року, підтримуючи наступ військ УНР, отаман Галака із загоном біля 700 вояків встановив контроль над усіма лісовими теренами Чернігівського й Городнянського повіту, активно діяв і на білоруському Поліссі.
Андрій Лінфорс писав, що повстанці Галаки — це були українські козаки[1]
Після захоплення повстанськими силами містечка Ріпки повстанський штаб поширив таку відозву: «Громадяни! Спасайтесь од насильників-більшовиків, які розстрілюють вас у ЧеКа. Ви не ждіть, доки вас усіх перестріляють, а бийте їх. Ми боремось за вас. Галака». 3 липня 1921 року отаман Галака був підступно, вночі, коли той спав, убитий бійцями карального більшовицького загону у сьогоднішньому Галаківському лісі[2] , разом із ним загинув і побратим-заступник литовського походження Олександр Хоботня з села Тупичів.
В документах ОГПУ зафіксовано, що отаман Галака можливо вижив, симулювавши свою фіктивну смерть, у подальшому переховувався на хуторах і таємно похований у містечку Городня. Звинувачувався у численних вбивствах євреїв[3].
Пізніша радянська історіографія традиційно називала отамана бандитом і приписувала йому різноманітні звірства, які у спогадах місцевих жителів пов'язуються натомість із червоним терором[2]. Місцеві жителі розглядали Івана Галаку як свого роду «поліського Робін Гуда»[2].Нині чернігівські націоналісти встановили на приблизній могилі Івана Васильчикова хрест та щороку вшановують його пам'ять як борця з комуністичною окупацією[4][5]