Головне управління Генерального штабу ЗС Російської Федерації

Матеріал з Разом
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Шаблон:Otheruses Шаблон:Картка:Правоохоронний орган

Головне́ управлі́ння Генера́льного шта́бу Збройних сил Російської Федерації (ГУ ГШ ЗС РФ, Шаблон:Lang-ru), до 2010 року — Головне́ розві́дувальне управлі́ння Генера́льного шта́бу (ГРУ, ГРУ ГШ, Шаблон:Lang-ru) — центральний орган управління військової розвідки в Збройних силах Радянського Союзу та (з 1992) Російської Федерації.

Було частиною армії і безпосередньо підпорядковувалося міністерству оборони. Вело розвідку в інтересах міністерства оборони за кордоном. У мирний час діяла на території Радянського Союзу. У воєнний час виконувало функції контррозвідки на окупованих радянськими військами територіях (дивись «СМЕРШ»).

Історія

У листопаді 1918 р. Революційна військова рада Республіки (РВРР) затвердив штат Польового штабу РВРР, у структуру якого входило Реєстраційне управління з функціями координації зусиль розвідувальних органів — підрозділів РСЧА і підготовки розвідувальної інформації для Польового штабу РСЧА. Реєстраційне управління стало першим центральним органом військової агентурної розвідки РСЧА і першим центральним органом військової контррозвідки. Оскільки секретний наказ Реввійськради РРФСР № 197/27 про штат Польового штабу (включаючи штат Регіструпра) був датований 5 листопада 1918 р., цей день уважається днем народження радянської (а тепер і російської) військової розвідки. Першим начальником військової розвідки був Аралов Семен Іванович.

Шаблон:Center

У лютому 1921 р. з метою створення єдиного органу управління збройними силами Польовий штаб РВРР був об'єднаний з ВсеРосГлавШтабом у Штаб РСЧА. Регіструпр увійшло до складу новоутвореного органу.

У квітні 1921 р. Реєстраційне управління було перетворено в Розвідувальне управління Штабу РСЧА (РозвідУпр) з включенням у нього відділу військової розвідки. У відповідному Положенні визначалося, що дана структура є центральним органом військової розвідки, як у воєнний, так і в мирний часи.

У 1921—1925 рр. Розвідупр здійснювало так звану «активну розвідку» — керувало діями прорадянських партизанських загонів на територіях сусідніх з Радянською Росією та СРСР держав.

У листопаді 1922 р. розвідувальне управління Штабу РСЧА було реорганізовано в Розвідувальний відділ Управління 1-го помічника начальника Штабу РСЧА з істотним звуженням функцій і скороченням штатної чисельності.

У 1924 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було відтворене.

У вересні 1926 р. Розвідувальне управління Штабу РСЧА було перейменоване в IV Управління Штабу РСЧА.

У серпні 1934 р. IV Управління Штабу РСЧА було перейменоване в Інформаційно-статистичне управління РСЧА, яке в свою чергу було в листопаді 1934 р. перейменовано в Розвідувальне управління РСЧА (безпосередньо підпорядковане Наркому оборони).

У травні 1939 р. Розвідувальне управління РСЧА перетворено в 5-е Управління Наркомату оборони СРСР.

У липні 1940 р. 5-е Управління було знову передано у підпорядкування Генштабу і отримало назву «Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії».

16 лютого 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Розвідувальне управління Генштабу Червоної Армії було реорганізовано в Головне розвідувальне управління Генерального штабу з відповідною зміною структури та штатної чисельності[1][2]: Шаблон:Початок цитати Наказ про реорганізацію Розвідувального управління Генерального штабу В Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії № 0033 16 лютого 1942 р.
1. Реорганізувати Розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.
2. Призначити: Заступником начальника Генерального штабу Червоної Армії, він же начальник Головного розвідувального управління генерал-майора танкових військ Панфілова А. Н.. Військовим комісаром Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії бригадного комісара Ілічова І. І.
3. Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії мати у складі:
1-е Управління (агентурне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (Диверсійний)
6-й відділ (фронтової, армійської і окружний розвідки)
7-й відділ (оперативної техніки)
8-й відділ (агентурного зв'язку і радіорозвідки)
2-е Управління (інформаційне) з відділами:
1-й відділ (Німецький)
2-й відділ (Європейський)
3-й відділ (Далекосхідний)
4-й відділ (Близькосхідний)
5-й відділ (редакційно-видавничий)
6-й відділ (військовий інформації)
7-й відділ (дешифрувальний)
Відділи Головного розвідувального управління Генерального штабу Червоної Армії:
політичний
зовнішніх відносин
спеціального зв'язку
спеціальних завдань
кадрів
військової цензури
Контрольно-фінансовий
Матеріально-технічного забезпечення.
4. Реорганізацію закінчити до 20 лютого 1942 р.
Народний комісар оборони СРСР Й. Сталін Шаблон:Кінець цитати

23 жовтня 1942 р. наказом Наркома оборони СРСР Головне розвідувальне управління було переведено з підпорядкування Генеральному штабу в пряме підпорядкування Наркому оборони. На ГРУ покладалося ведення всієї агентурної розвідки і диверсійної діяльності, як за кордоном, так і на окупованій території СРСР. Одночасно в складі Генштабу було сформовано Управління військової розвідки Генштабу, яке керувало роботою фронтових розвідувальних органів і військовою розвідкою. Ведення агентурної розвідки у знову сформованому управлінні було заборонено[3]. Такий поділ функцій між двома розвідувальними службами швидко показало свою неефективність. Наказом Наркома оборони від 19 квітня 1943 р. Управління військової розвідки Генштабу було перейменоване в Розвідувальне управління Генштабу, і йому було передано керівництво агентурною роботою і диверсійною діяльністю на окупованій території СРСР. ГРУ Наркомату оборони СРСР зберегло за собою лише ведення агентурної розвідки за кордоном[4].

У червні 1945 р. ГРУ Наркомату оборони СРСР і РУ Генерального штабу були знову об'єднані в Головне розвідувальне управління Генерального штабу Червоної Армії.

У вересні 1947 р. у зв'язку з реорганізацією розвідувальних служб СРСР ГРУ Генштабу було скасовано. Більшість його функцій і співробітників було передано до складу нещодавно утвореного Комітету інформації, який об'єднав в одній структурі військову і політичну (розвідка МДБ СРСР) розвідслужби. Для керівництва залишеними у складі Збройних сил органами військової розвідки була створена відносно невелика Розвідувально-диверсійна служба.

У січні 1949 р. у зв'язку з поверненням функцій з керівництва військовою розвідкою Міністерству збройних сил СРСР було відновлене Головне розвідувальне управління Генерального штабу Збройних сил СРСР.

У 1992 р. ГРУ Генерального штабу Збройних сил СРСР увійшло до складу Генерального штабу Збройних Сил Російської Федерації.

ГРУ відігравало активну роль у російському вторгненні в Україну. Здійснювало активну розвідувальну та диверсійну роботу в Україні.

Керівники ГРУ

Шаблон:Columns-list

Заступники начальника ГРУ

Штаб-квартира

Раніше штаб-квартира ГРУ розташована була в Москві в районі Ходинського поля, на Хорошевському шосе, де будинок № 76 (трохи в глибині кварталу). Будівництво штаб-квартири, що являє собою комплекс споруд загальною площею близько 70 тисяч м², всередині якого є ситуаційний центр, командний пункт, спортивний комплекс і басейн, було завершено восени 2006 року. Нова штаб-квартира розташована на вул. Гризодубової в м. Москва. Вартість будівництва склала 9,5 млрд руб.[5]. Буквально в 100 метрах на північ від нової будівлі розташована і стара споруда, так званий «Акваріум».

Структура ГРУ

Протягом історії свого існування структура ГРУ пережила кілька переформувань. У нинішньому вигляді, згідно відкритих і доступних джерел, структура ГРУ являє собою 13 основних управлінь та 8 допоміжних відділів з управліннями.

Основні управління:

Допоміжні управління та відділи:

  • Управління космічної розвідки
  • управління кадрів
  • Оперативно-технічне Управління
  • Адміністративно-технічне Управління
  • Управління зовнішніх відносин
  • Архівний відділ
  • Інформаційна служба

Загальна військова підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Новосибірському вищому військовому командному училищі, за спеціальностями:

Спеціальна підготовка офіцерів ГРУ здійснюється в Академії ГРУ (Військово-дипломатична академія Міністерства оборони Російської Федерації). Підготовка здійснюється на трьох основних факультетах:

  • Факультет стратегічної агентурної розвідки
  • Факультет агентурно-оперативної розвідки
  • Факультет оперативно-тактичної розвідки
  • Інститут (філія Академії) ГРУ (м. Череповець)

При Академії працює ад'юнктура та Вищі академічні курси.

У структуру ГРУ також входять два науково-дослідних інститути, розташовані в Москві, відомі як 6-й і 18-й «Центральні науково-дослідні інститути».

Військові частини і з'єднання спеціального призначення (СП) ГРУ

Окремі роти

«орСП» — окремі роти спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах Шаблон:Lang-ru через заборону використання української мови в армії СРСР)[6]:

№ Дислокація Підпорядкування Дата формування
75 Ньїредьгаза Південно-західний військовий округ (ВО)
77 Житомир 8 ТА, Прикарпатський ВО
78 Сімферополь 32 АК, Одеський ВО
92 Шекон СГВ
124 Капчагай САВО
227 ? СКВО
344 Уссурійськ 5 ОА, Далекосхідний ВО
459 Чирчик 40 ОА, ТуркВО
462 Виборг-7 (с. Гвардійський) 30 АК, Ленінградський ВО
525 Киргизстан ?
527 Равенсбрюк 2 ТА, ГРВН
571 Єлізово 25 АК, Далекосхідний ВО
602 Дрезден 1 ТА, ГРВН
670 Богданеч ЦГВ
771 Комсомольськ 43 АК, Далекосхідний ВО
775 ? ?
779 Чарбах 7 ОА, Закавказький ВО
792 Дессау, Кохштедт 3 ОА, ГРВН
793 ? 20 ОА, ГРВН
794 Нора 8 ОА, ГРВН
800 Баку 4 ОА, Закавказький ВО
806 Смоленськ Московський ВО
807 Петрозаводськ 6 ОА, Ленінградський ВО
808 Куйбишев Приволзький ВО
818 Тирасполь 14 ОА, Одеський ВО
822 Свердловськ (нині Єкатеринбург) Уральський ВО
827 Білогорськ 35 ОА, Далекосхідний ВО
876 Орджонікідзе 42 АК, Північно-Кавказький ВО
877 Мандал-Гобі 51 ОА, Далекосхідний ВО
899 Ведмежі озера ПДВ
? Новочеркаськ СКВО
? Гродно 28 ОА, Білоруський ВО
? Чернігів 1 ОА, Київський ВО
? Івано-Франківськ 38 ОА, Прикарпатський ВО

Окремі загони спецпризначенців

«ОбрСП» — окрема бригада спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах Шаблон:Lang-ru через заборону використання української мови в армії СРСР)[6]:

№ Дислокація Дата формування
33 Ботлих, 12 окрема бригада спецпризначенців (ОбрСП)
61 ?
70 Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців
108 22 окрема бригада спецпризначенців
114 ?
154 Чирчик, 15 окрема бригада спецпризначенців
173 Лагодехі, 12 окрема бригада спецпризначенців
177 Капчагай, 22 окрема бригада спецпризначенців
186 Ізяслав, 8 окрема бригада спецпризначенців
281 24 окрема бригада спецпризначенців
282 Хабаровськ 14 окрема бригада спецпризначенців
294 Бєлогорськ, 14 окрема бригада спецпризначенців
305 ?
308 14 окрема бригада спецпризначенців
325 Феодосія-13, 10 окрема бригада спецпризначенців
329 Промєжици, 2 окрема бригада спецпризначенців
330 Рига, 4 окрема бригада спецпризначенців 1 січня 1990 року
334 Мар'їна Горка, 5 окрема бригада спецпризначенців
370 Чучково, 16 окрема бригада спецпризначенців
379 16 окрема бригада спецпризначенців
411 Фарахруд, 22 окрема бригада спецпризначенців
501 3 окрема бригада спецпризначенців
503 3 окрема бригада спецпризначенців
509 3 окрема бригада спецпризначенців
512 3 окрема бригада спецпризначенців
641 67 окрема бригада спецпризначенців
664 16 окрема бригада спецпризначенців
668 Кіровоград, 9 окрема бригада спецпризначенців
669 16 окрема бригада спецпризначенців
691 67 окрема бригада спецпризначенців
700 Печори, 2 окрема бригада спецпризначенців

Окремі бригади спецпризначенців

«ОбрСП» — окремі бригади спецпризначенців, спецпризначенці на момент розпаду СРСР (у документах Шаблон:Lang-ru через заборону використання української мови в армії СРСР)[6]:

№ Дислокація Підпорядкування Дата формування
2 Промєжици Ленінградський ВО 17 вересня 1962 року
3 Нейтімен ГРВН 1966 р.
4 Вільянді Прибалтійський ВО 1962 р.
5 Мар'їна гірка БВО 1 січня 1963 р.
8 Ізяслав ПрикВО 1 січня 1963 р.
9 Кіровоград Київський ВО 30 грудня 1962 р.
10 Старий Крим Одеський ВО 1 січня 1963 р.
12 Лагодехі ЗакВО 1962 р.
14 Уссурійськ Далекосхідний ВО 1 грудня 1963
15 Чирчик ТуркВО 1 січня 1963
16 Чучково Московський ВО 1 січня 1963
17 Очаків Чорноморський флот 1968 р.
22 Капчагай САВО 24 липня 1976 р.
24 Кяхта Забайкальський ВО 1 листопада 1977 р.
67 Бердськ Сибірський ВО 1984 р.
42 острів Російський Тихоокеанський флот 1955 р.

МРП спецприз ВМФ СРСР

«МП СП», «ЗМП СП» — морська піхота спецпризу, загін морпеху спецпризу, спецпризначенці морської піхоти ВМФ СРСР (у документах Шаблон:Lang-ru через заборону використання української мови в армії СРСР)[6]:

№ Дислокація Підпорядкування Дата формування
8 Баку, п. 9-а Каспійський флот 1969 рік
17 о. Первомайський Чорноморський флот 4 листопада 1953 р.
42 о. Російський, бухта Н. Джигіт Тихоокеанський флот 1955 р.
420 Кольська губа Північний флот 1985 р.
457 ? РУ ВМФ ?
561 с. Парусне Балтійський флот 30 грудня 1954 р.
316 м. Київ, о. Рибальський ВМФ ?

Частини і з'єднання ГРУ у теперішній час

За різними джерелами чисельність частин і з'єднань спецпризначенців ГРУ Росії в даний момент складає від 6 000 до 15 000 військовослужбовців. Крім частин і з'єднань спезпризу в підпорядкуванні ГРУ перебувають додатково і війська загального призначення чисельністю близько 25 000 осіб[7].

У даний час спецприз ГРУ складається з семи окремих бригад спеціального призначення та кількох морських развідпунктів ВМФ загальною чисельністю ще до 10 тисяч військовослужбовців[8].

Бригади спецпризу ГРУ ГШ:

Радянський інформаційний супутник

Радянський інформаційний супутник (Радінформсупутник), ЗАТ «Радінформсупутник» (Шаблон:Lang-ru від Шаблон:Lang-ru) засноване в 1991 р.. Чисельність 107 осіб. «Радінформсупутник» — організація Головного розвідувального управління ГШ, у завдання яких входить користолюбна продаж не-секретних знімків, зроблених супутниками ГРУ. Не секретність визначається самим же ГРУ і гроші за вказану продаж отримує також ГРУ. Це здобуло популярність у квітні 2000 р., коли американські журналісти виявили серед розповсюджуваних «Радінформсупутник» знімків фотографії надсекретної військової бази США, відомої під назвою «Area 51».

Відзнаки

Нагороди

  • Пам'ятна медаль «90 років військовій розвідці» Міністерства оборони Російської Федерації (Міноборони Росії), 2008 р. (ГРУ)

    Пам'ятна медаль «90 років військовій розвідці» Міністерства оборони Російської Федерації (Міноборони Росії), 2008 р. (ГРУ)

  • За службу у військовій розвідці (ГРУ)

    За службу у військовій розвідці (ГРУ)

  • Ювілейний знак ГРУ

    Ювілейний знак ГРУ

Див. також

Шаблон:Вікіпосилання Шаблон:Div col

Шаблон:Div col end

Примітки

Джерела

  • Oleg Penkovsky. The Penkovsky Papers. Collins. Fontana Books. 1967; Олег Пеньковский. Записки из тайника. М.: «Центрполиграф», 2000. Шаблон:Ref-en Шаблон:Ref-ru
  • В. Никольский. Аквариум-2.- М.: ТОО «Гея», 1997. 288 с. Шаблон:Ref-ru
  • Виктор Суворов — Аквариум. Шаблон:Ref-ru
  • Филби К., «Моя тайная война». — г. Москва: изд. «Воениздат», 1980 г. Шаблон:Ref-ru
  • Кокарев К. А., «Советские спецслужбы и Восток » // «Азия и Африка сегодня» (Москва). — 2014, № 5, с. 77. Шаблон:Ref-ru
  • Колпакиди А., Север А. ГРУ. Уникальная энциклопедия. — М.: Яуза Эксмо, 2009. — 720 с. — (Энциклопедия спецназа). — 5000 экз. — ISBN 978-5-699-30920-7. Шаблон:Ref-ru
  • «Разведка и контрразведка в лицах » — Энциклопедический словарь российских спецслужб. Автор-сост. А. Диенко, предисл. В. Величко. — М.: Русскій міръ, 2002. — 608 с.: ил. + Прил. Шаблон:Ref-ru
  • Пушкарев Н. Ф., «ГРУ: вымыслы и реальность». — 2004. ISBN 5-699-06455-9 Шаблон:Ref-ru
  • Максимов А.[Б.], «Главная тайна ГРУ». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 416 с. — (ГРУ) — 4000 экз. — ISBN 978-5-699-40703-3 Шаблон:Ref-ru
  • Колпакиди А.[И.], «ГРУ в Великой Отечественной войне». — М.: Яуза: Эксмо, 2010. — 608 с. — (ГРУ) — 3000 экз. — ISBN 978-5-699-41251-8 Шаблон:Ref-ru
  • Павел Густерин, «Советская разведка на Ближнем и Среднем Востоке в 1920—30-х годах». — Саарбрюккен, 2014. — ISBN 978-3-659-51691-7. Шаблон:Ref-ru

Посилання

Шаблон:Refbegin

Шаблон:Refend Шаблон:Бібліоінформація Шаблон:Служби безпеки країн Варшавського договору Шаблон:Національні служби розвідки Шаблон:Портали

  1. ↑ «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г. » — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 154. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. Шаблон:Ref-ru
  2. ↑ Сайт милитера, «Военная Литература», Первоисточники. Шаблон:Ref-ru
  3. ↑ «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 22 июня 1941 г. — 1942 г. » — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-2). — С. 348—349. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6. Шаблон:Ref-ru
  4. ↑ «Русский архив: Великая Отечественная: Приказы народного комиссара обороны СССР 1943 г. — 1945 г. » — г. Москва: изд. «ТЕРРА», 1997 г. — Т. 13 (2-3). — С. 124—127. — 448 с. — ISBN 5-250-01774-6 Шаблон:Ref-ru
  5. ↑ «Дом разведчика». «Ведомости», № 211 (1738), 9 ноября 2006 г. Шаблон:Ref-ru
  6. ↑ 6,0 6,1 6,2 6,3 Спецназ.орг — сообщество ветеранов спецназа России, СНГ и бывшего СССР Шаблон:Ref-ru
  7. ↑ Чуприн К. В., «Вооружённые силы стран СНГ и Балтии»: справочник / А. Е. Тарас. — г. Минск: изд. «Современная школа», 2009 г. — С. 25. — 832 с. — ISBN 978-985-513-617-1. Шаблон:Ref-ru
  8. ↑ Александр Чуйков, «Спецназ сольют воедино. Министерство обороны предлагает создать универсального солдата», «Аргументы Недели» № 3 (193) от 28 января 2010 г. Шаблон:Ref-ru
Отримано з http://xn--80aophh.xn--j1amh/index.php?title=Головне_управління_Генерального_штабу_ЗС_Російської_Федерації&oldid=4336